Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Дзера. Цивільне право України. Книга 1, 2002 - перейти к содержанию учебника

§ 1. Розвиток законодавства про право власності подружжя


Нині в шлюбно-сімейному законодавстві України продовжують зберігатися норми про право спільної власності подружжя, сформовані ще в радянський період. При цьому значну їх частину закріплено в новому цивільному та сімейному законодавстві.
Звичайно, що на сучасному законодавстві про майнові відносини між подружжям не могли не позначитися досвід та досягнення світової юриспруденції. Загальновідома роль римського приватного права у становленні правових систем усіх країн світу. Однак, заради справедливості слід зазначити, що право Стародавнього Риму і Стародавньої Греції надавало перевагу регулюванню особистих, а не майнових відносин між подружжям, зокрема утриманню чоловіком дружини, укладенню угод дарування1. Тому можна констатувати, що правове врегулювання майнових відносин між подружжям, порівняно з іншими інститутами, відбулося з певним запізненням.
Як відомо, Україна протягом багатьох століть була залежною і економічно, і політичне від Росії. Відповідно і правова система України була багато в чому підпорядкована правовій системі Росії, яка мала свою певну історію. Нормативне врегулювання майнових відносин подружжя набуло юридичної визначеності лише у XVIII ст., а до цього дружина була повністю підвладна чоловіку і не мала особистої і майнової самостійності. І лише у Зводі законів Російської імперії був закріплений принцип роздільності майна подружжя (т. 10, ч. 1, ст. 109). Придане дружини, майно, придбане нею за угодами на своє ім'я, в порядку спадкування визнавалося її роздільною власністю. Водночас спільно створене в період шлюбу подружжям майно за умов надання відповідних доказів могло бути їх спільною власністю2.
Після Жовтневої революції 1917 р. активізувалися нормотворчі процеси у сфері шлюбно-сімейних відносин. При цьому шлюбно-сімейне законодавство в Україні формувалося за зразками російського законодавства з певним
1 Харитонов Е. О. История частного (гражданского) права ЕвропьІ. - Одесса, 1998. - С. 83, 241.
Докладніше див.: Шершеневич Г. Ф. Учебник русского гражданского права (по наданню 1907 г.) - М.: Фирма "СПАРК", 1995. - С. 434.
4 проміжком у часі. Так, як і в Російській Федерації, так і в УРСР 20 лютого 1919 р. було прийнято декрети "Про громадянські шлюби", "Про розлучення"1. В Російській Федерації в 1918 р. прийнято Кодекс про акти громадянського стану, про шлюбно-сімейне та опікунське право (скорочено - Сімейний кодекс)2. У липні 1919 р. в Україні також був прийнятий Сімейно-шлюбний кодекс УРСР3, який фактично не набрав чинності у зв'язку з воєнними подіями на території України.
Незважаючи на те, що перший Сімейний кодекс УРСР багато в чому редак-ційно і змістовно відтворював усі принципові положення російського Сімейного кодексу, він мав велике юридичне значення для становлення правової системи в Україні. Важливо зазначити, що в ст. 85 Сімейного кодексу УРСР 1919р. закріплювався принцип роздільності дошлюбного майна та майна, нажитого подружжям у період шлюбу. Прийняття принципу роздільності у майнових відносинах подружжя, за задумом законодавців, мало на меті, очевидно, забезпечити реалізацію принципу рівноправності чоловіка і жінки у їх майнових відносинах шлюбного періоду.
Після завершення на території РРФСР і УРСР громадянської війни постала проблема оновлення існуючих та створення нових законодавчих актів у різних сферах суспільних відносин. Відповідно в РРФСР почалися роботи щодо заміни Сімейного кодексу 1918 р. Оскільки в УРСР Сімейний кодекс, як уже зазначалося, не був введений в дію, виникла необхідність розробки нового Сімейного кодексу. Робота над ним почалася ще в 1923 р.4 При цьому було розроблено кілька варіантів проектів Сімейного кодексу. Народний комісаріат юстиції України спочатку в 1924 р. затвердив Основні положення проектованого Сімейного кодексу. Після відповідного обговорення кількох варіантів проекту на другій сесії ВУЦВК був прийнятий за основу проект, запропонований Наркомюстом УРСР і опублікований в Основних положеннях.
Одним з найбільш дискусійних виявилося питання про обов'язковість реєстрації шлюбу, адже в Основних положеннях закладався принцип факультативності шлюбу (тобто визнавалася юридична сила як за зареєстрованими в органах ЗАГСу шлюбами, так і за "фактичними шлюбами", основаними на спільному сімейному проживанні), що змінювало положення декрету РНК УРСР "Про громадянський шлюб" від 20 лютого 1919р., за яким лише зареєстрований шлюб міг породжувати відповідні особисті і майнові права та обов'язки подружжя. Таке саме положення було закріплене в Сімейному кодексі РРФСР, у ст. 52 якого містилася така норма: "Только гражданский (светский) брак, зарегистрированньїй в отделе записей актов гражданского состояния, порождает права й обязанности супругов".
Як свідчать літературні джерела про хід обговорення проекту другого Сімейного кодексу УРСР та другого Сімейного кодексу РРФСР, принцип легалізації фактичного шлюбу підтримувався переважно за соціально-політичними аргумен-
1 СУ УССР. - 1919. -№ 12. - Ст. 144.
2 СУ РСФСР. - 1918. - № 76-77. - Ст. 818.
Известия Киевского Совета рабочих депутатов. - 1919 - Июль.
Див.: Mameeee Г. К. История семейно-брачного законодательства Украинской ССР. - К.: Изд-во КГУ, 1960. - С. 20-21.
4 тами, а не юридичними. Так, його прихильники вважали, що легалізація фактичного шлюбу краще захищатиме інтереси тих жінок, які з тих чи інших причин вимушено не реєструють шлюб, перешкоджатиме можливим зловживанням з боку їх фактичних чоловіків, а обов'язковість реєстрації є лише залишком буржуазного суспільства1. На думку ж прихильників обов'язковості реєстрації шлюбу необов'язковість її призводитиме до хаосу в сімейних стосунках, до зайвих спорів2.
Так чи інакше, в РРФСР і УРСР у сімейних кодексах законодавчо були закріплені різні підходи до вирішення зазначеної проблеми. Відповідно в Кодексі законів про шлюб, сім'ю та опіку РРФСР 1926 р. визнавалася юридична сила за фактичними шлюбами, а в Кодексі законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УРСР від 31 травня 1926 р. закріплювався принцип обов'язковості реєстрації шлюбу в органах ЗАГСу. Оцінюючи такі два різні підходи до вирішення цієї проблеми з позицій сьогодення, на наш погляд, можна констатувати, що український законодавець зайняв більш виважену юридичне та далекоглядну позицію, яка знайшла своє повне закріплення у радянському шлюбно-сімейному законодавстві (відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 р.) та у законодавстві сучасного періоду в незалежній Україні. Таку ситуацію щодо закріплення норми про обов'язковість реєстрації шлюбу дослідники пояснювали, зокрема, іншою, ніж у Росії, системою поглядів на шлюб, зумовленою меншою революційною активністю мас та більш суворим ставленням населення до вільних шлюбів4. З цим поясненням не можна не погодитись. Дійсно, такий соціальний фактор міг впливати на формування законодавчої позиції, адже в Україні були менш поширені і популярні погляди ідеологів теорій "вільної любові", шлюбу як атрибуту буржуазного суспільства, відмирання шлюбу в соціалістичному суспільстві тощо (А. Бебель, О. Колонтай, К. Цеткін та ін.)5. Однак правозастосовна практика в Україні згодом пішла російським шляхом, тобто шляхом визнання юридичної сили за фактичними шлюбами, вона продовжувалася до прийняття 8 липня 1944 р. вищезгаданого Указу Президії Верховної Ради СРСР, яким юридична сила визнавалася лише за зареєстрованими шлюбами.
Від визнання чи невизнання за фактичним шлюбом юридичної сили залежало вирішення питання про правовий режим майна між таким подружжям. Особливої гостроти воно набуло у зв'язку з прийняттям у 1926 р. другого Сімейного кодексу УРСР, який, на відміну від попереднього законодавства, проголошував принцип спільності майна, нажитого подружжям у період шлюбу. Так, у ст. 1 Див.: Матеріали обговорення проекту Сімейного кодексу в Харківському відділенніУкраїнсько-го юридичного товариства // Вести советской юстиции. - 1924. - № 14. - С. 437.
Рейхель М. Законодательннй итоги 2-й сессии ВУ.: ИК XI созьіва // Вестник советской юстиции. - 1925. -№ 21. - С. 315; Сливицкий В. Й. Кодекс законов УССР о семье, опеке, браке й об актах гражданского состояния // Вестник советской юстиции. - 1925. -№ 22. - С. 872. 3 СУ УССР. - 1926. - № 67-69. - Ст. 440.
Див.: Матвеев Г. К. История семейно-брачного законодательства Украинской ССР. - К.: Изд-во КГУ, 1960. - С. 3-29.
Див., зокрема: Колонтай А. Семья й коммунистическое государство. - М., 1918. - С. 9; Цеткин К. Воспоминания о Ленине. - М., 1955. - С. З-50.
4 Сімейного кодексу було записано: "Майно, нажите подружжям спільною працею в період шлюбу, вважається належним обом членам подружжя на засадах спільної власності (статті 61-65 ЦК УРСР) у рівних частках. Інше ж майно складає окрему власність кожного з них". Таким чином, наведеною нормою проголошувалися: а) принцип спільності майна, створеного спільною працею подружжя в період шлюбу; б) принцип рівності часток у спільному майні; в) принцип роздільності дошлюбного майна та майна, не нажитого подружжям спільною працею (отриманого, зокрема, в дар, у порядку спадкування).
Важливо зазначити, що аналогічна норма ст. 10 Сімейного кодексу РРФСР мала свої істотні відмінності, оскільки в ній встановлювалося також, що розмір належної кожному з подружжя частки у разі спору визначає суд. Отже, Сімейний кодекс 1926 р. не встановлював презумпції рівності майнових часток подружжя, що фактично наближало правовий режим їх майна до правового режиму, встановленого цивільним законодавством для звичайних суб'єктів цивільних правовідносин. Якщо ж говорити про переваги вирішення даної проблеми, то все-таки краще вона була вирішена у Сімейному кодексі УРСР, адже саме така позиція в подальшому була відображена в Основах Союзу РСР і союзних республік про шлюб та сім'ю, затверджених 26 червня 1968 р.1, більш детальний аналіз яких буде дано далі.
У Сімейному кодексі УРСР 1926 р. містилася ще одна стаття щодо майнових відносин між подружжям у сфері їх договірних повноважень. Так, у ст. 127 говорилося, що "дружини можуть укладати між собою всі дозволені законом майнові правочини, проте їх угоди, спрямовані до зменшення майнових прав одного з дружин або дітей, недійсні і необов'язкові ні для третіх осіб, ні для самого подружжя". Аналогічна норма була у ст. 13 Сімейного кодексу РРФСР 1926 р. Однак є усі підстави стверджувати, що Сімейний кодекс УРСР 1926 p., на відміну від Сімейного кодексу УРСР 1919 p., який дослідники оцінювали лише як вдалу технічну переробку російського Сімейного кодексу 1918 р.2, містив чимало самостійних оригінальних законодавчих рішень, які згодом вплинули на формування загальносоюзного шлюбно-сімейного законодавства. До того ж не завжди в юридичній науці зверталася увага на те, що другий Сімейний кодекс УРСР був прийнятий 31 травня 1926 p., а другий Сімейний кодекс РРФСР - 19 листопада 1926 p., тобто майже на 6 місяців пізніше. Ця формальна підстава свідчить також про наявність у досліджуваний період в Україні досить солідної самостійної юридичної бази для нормотворчості у сфері шлюбно-сімейного законодавства.
Подальше становлення шлюбно-сімейного законодавства пов'язане з прийняттям 27 червня 1936 р. постанови ЦВК і РНК СРСР "Про заборону абортів, збільшення матеріальної допомоги породіллям, встановлення державної допомоги багатосімейним, розширення мережі пологових будинків, дитячих ясел і дитячих садків, посилення кримінального покарання за неплатіж аліментів і про деякі
1 Відомості Верховної Ради СРСР. - 1968. - № 276. - Ст. 241.
Гордон М. В. Из истории советского семейного права Украинской ССР / / Ученьїе записки Харьковского юридического института. - 1958. - Т. 11. - Вьш. 2. - С. 79-80;Матвеев Г. К. История семейно-брачного законодательства Украинской ССР. - 1960. - К.: Изд-во КГУ, - С. 14-15.
4 зміни в законодавстві про розлучення"1. Назва цієї постанови розкриває зміст передбачених у ній заходів, якими держава ставила за мету змінити радянську сім'ю, підвищити рівень матеріальної допомоги, розширити мережу дитячих закладів, підвищити відповідальність подружжя при розлученнях, вихованні дітей тощо. Однак у постанові не містилося прямих норм щодо регулювання майнових відносин між подружжям.
Після прийняття Конституції СРСР 1936 р. та Конституції УРСР 1937 р. найважливішою подією у сфері регулювання сімейних відносин став Указ Президії Верховної Ради СРСР "Про збільшення державної допомоги вагітним жінкам, багатодітним і одиноким матерям, посилення охорони материнства та дитинства, про встановлення почесного звання "Мати-героїня" і заснування ордена "Материнська слава" та медалі "Медаль материнства" від 8 липня 1944 р.2 Однією з істотних новел цього Указу стало визнання юридичної сили лише за шлюбами, зареєстрованими в органах ЗАГСу. Однак цьому правилу була надана зворотна юридична сила, а особи, які перебували у фактичних шлюбних відносинах до прийняття цього Указу, мали право оформити свої відносини, зареєструвавши шлюб із зазначенням терміну фактичного спільного проживання. Водночас, в Указі містилася норма про те, що в тих випадках, коли фактичні шлюбні відносини, які існували до видання Указу, не можуть бути зареєстровані внаслідок смерті чи внаслідок зникнення безвісти на фронті однієї з осіб, що перебували в таких відносинах, друга сторона має право звернутися з заявою про визнання її дружиною померлого чи зниклого безвісти на підставі раніше чинного законодавства. Однак Пленум Верховного Суду СРСР у своїй постанові від 7 травня 1954 р. дещо розширив тлумачення Указу від 8 липня 1944 p., передбачивши, що в тих випадках, коли фактичні шлюбні відносини, які виникли до Указу, продовжувалися до моменту смерті одного з подружжя і об'єктивні обставини (тривала хвороба та інші обставини, що перешкоджали реєстрації шлюбу) не давали можливості подружжю зареєструвати шлюб в органах ЗАГСу після 8 липня 1944 p., суд зобов'язаний був прийняти заяву пережилої дружини і встановити факт наявності шлюбу3. Відповідно, до майнових відносин такого подружжя повинен був застосовуватися принцип спільності набутого в період фактичного шлюбу майна. В інших випадках, тобто за загальним правилом, на майнові відносини осіб, що взяли фактичний шлюб після Указу від 8 липня 1944 p., норми шлюбно-сімейного законодавства про спільну сумісну власність не поширювалися, але до таких відносин застосовувалися відповідні норми про спільну часткову власність, передбачені цивільним законодавством (статті 61 - 65 ЦК УРСР 1922 p.). Даний принцип регулювання майнових відносин між фактичним подружжям з певними особливостями продовжує діяти і нині.
Радикальне реформування правового регулювання сімейних відносин радянського періоду відбулося наприкінці 70-х років, коли 27 червня 1968 р. були прийняті Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про шлюб та сім'ю, а згодом - кодекси про шлюб та сім'ю союзних республік. В УРСР Ко-
Ведомости Верховного Совета СССР. - 1944. - № 37; 1944. - № 45. 2 Ведомости Верховного Совета ССР. - 1944. - № 37; 1944. - № 45.
Mameeee Г. К. История семейно-брачного законодательства Украинской ССР. - К.: Изд-во КГУ, 1960. - С. 42-60.
4 декс про шлюб та сім'ю прийнятий Верховною Радою УРСР 20 червня 1969 р. і введений в дію з 1 січня 1970 р.1
Безумовно, шлюбно-сімейне законодавство СРСР і союзних республік кінця 60-х років, порівняно з післяреволюційним сімейним законодавством, поповнилося кількісно новими нормами, а також з правової точки зору стало істотно досконалішим і прогресивнішим.
В Основах законодавства Союзу РСР і союзних республік про шлюб та сім'ю регулюванню майнових відносин була присвячена ст. 12 "Майно подружжя", а в КпШС УРСР таких статей налічується вже 10, а саме: ст. 22 "Спільна сумісна власність подружжя", ст. 23 "Укладення подружжям угод щодо спільного майна", ст. 24 "Роздільне майно подружжя", ст. 25 "Виникнення спільної сумісної власності подружжя на роздільне майно, що їм належало", ст. 26 "Речі професійних занять подружжя", ст. 27 "Право подружжя укладати між собою дозволені законом угоди", ст. 28 "Розмір часток кожного з подружжя при поділі спільного майна", ст. 29 "Права подружжя - членів колгоспного двору", ст. 31 "Звернення стягнення на майно подружжя". Зазначимо, що в Кодексі про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УРСР 1926 р. правам подружжя на майно було присвячено лише дві статті (статті 125 і 127).
Для нового шлюбно-сімейного законодавства найбільш визначальними стали такі принципові положення: а) роздільність дошлюбного майна; б) спільність майна, нажитого подружжям у період шлюбу, за винятками, передбаченими законом; в) виникнення права спільної сумісної власності лише між подружжям, які зареєстрували шлюб в органах ЗАГСу.
Юридична техніка побудови норм про спільне та роздільне майно подружжя виявилася досить високою, що обумовило їх життєздатність і в сучасних ринкових умовах. За період з моменту прийняття в 1969 р. КпШС УРСР у статті, що регулювали майнові відносини подружжя, було внесено всього кілька змін. Так, Указом Президії Верховної Ради України № 660-12 від 28 червня 1991 р. ст. 28 КпШС "Розмір часток кожного з подружжя при поділі спільного майна" була доповнена ч.2 про те, що "суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них". До внесення цих змін майно, нажите подружжям за час такого проживання вважалося їх спільною власністю, яка підлягала поділу.
Законом України від 23 червня 1992 р. КпШС України був доповнений ст. 27і "Право подружжя на укладення шлюбного контракту" та доповнено ст. 31 "Звернення стягнення на майно подружжя" частиною 4 про те, що "правила статей 22, 24, 25, 26 застосовуються у тому разі, якщо шлюбним контрактом не встановлено інші положення".
Нарешті, з кодексу на підставі Закону від 23 червня 1992 р. була виключена ст. ЗО "Права подружжя - членів колгоспного двору". Виключення цієї статті було зумовлено тим, що після прийняття Закону України "Про власність"2, припинила своє існування така організаційна форма сімейно-трудового об'єднання громадян - членів колгоспу, як колгоспний двір.
1 Відомості Верховної Ради УРСР. - 1969. - № 26. - Ст. 204; 1970. - № 2. - Ст. 16.
2 Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 20. - Ст 249.
4 Аналіз наведених змін до КпШС України дає підстави вважати, що по-перше, вони не були спричинені невдалою конструкцією правових норм; по-друге, їх не можна віднести до категорії істотних; в-третіх, норми, що зазнавали змін, продовжують досить ефективно забезпечувати регулювання майнових відносин між подружжям.
Висловлена оцінка стану врегулювання майнових відносин не означає, що воно не потребує вдосконалення. Навпаки, здійснювані в Україні соціально-економічні реформи спричинили до корінних змін у структурі об'єктів права власності, що набуваються подружжям. Сімейний бюджет став поповнюватися не лише доходами у вигляді зарплати від праці у суспільному виробництві. Подружжя набуло можливості одержувати доходи від акцій, підприємницької діяльності тощо. Досить часто чоловік і дружина стають засновниками приватного підприємства, господарських товариств. Всі ці обставини мають бути враховані в новому шлюбно-сімейному законодавстві, формування якого нині відбувається на принципово нових засадах.
Так, передбачалося прийняти нове сімейне законодавство у структурі нового ЦК України у вигляді книги 6 "Сімейне право", яка 5 червня 1997 р. пройшла у Верховній Раді України перше читання. Книга шоста складалася з трьох розділів: "Шлюб", "Сім'я та родина", "Опіка та піклування", 185 статей (статті 1270-1455)1. Не торкаючись проблеми доцільності введення до ЦК України, адже це проблема самостійного дослідження, дозволимо лише зауважити, що принципи правового регулювання майнових відносин між подружжям у сучасних умовах не є антагоністичними принципами правового регулювання цивільних правовідносин. Більше того, навіть у радянський період допускалася можливість субсидіарного застосування цивільно-правових норм до майнових відносин між подружжям2. За умови ж розміщення норм шлюбно-сімейного права в новому ЦК України могла б підвищитися ефективність взаємодії норм цивільного та сімейного права. Власне приклад такої взаємодії вже існує. Так, у Законі України "Про власність" у ст. 17 записано, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності і здійснення цього права регулюється цим законом і Кодексом про шлюб та сім'ю України.
Однак хід законодавчого процесу засвідчив тенденцію до прийняття сімейного законодавства у формі самостійного Сімейного кодексу, який був прийнятий Верховною Радою України 10 січня 2002 р. Безумовно, правове регулювання відносин власності подружжя за СК України та проектом ЦК має розбіжності, які проте не можна визнати антагоністичними. Водночас в них передбачаються законний і договірний правовий режим майна, закріплюються принцип роздільності дошлюбного майна подружжя та спільності майна, придбаного в період шлюбу, якщо інше не застережено шлюбним контрактом, визначаються права подружжя щодо майна, використовуваного у підприємницькій діяльності.
Прийняття нового Сімейного кодексу України, безперечно, є знаменною віхою у розвитку сімейного права. СК України водночас істотно вплине на форму-
1 Українське право. - К., 1999. - № 1. - С. 439-508.
Див.: Р. А. Дзьіба. Равноправие супругов - основной принцип советского семейного права. - К., 1972. - С. 44.
4 вання правового режиму майнових відносин подружжя. Новому СК притаманні такі основні риси правового режиму майна подружжя:
Правовому регулюванню відносин власності подружжя присвячено главу 7 "Право особистої приватної власності дружини та чоловіка" (статті 57-59), гла ву 8 "Право спільної сумісної власності подружжя" (статті 60-74), главу 10 "Шлюбний договір" (статті 92-103). Тобто в зазначених трьох главах вміщено всього ЗО статей (у КпШС України 1969 р. таких статей 10).
Як і в КпШС, у новому СК передбачено законний і договірний правові ре жими.
У новому СК при дії законного правового режиму збережено принцип спільності майна, набутого подружжям у період шлюбу та принцип роздільності дошлюбного майна.
У новому СК, порівняно з КпШС, значно розширено свободу укладення шлюбного договору та його умов, що може призводити до ліквідації режиму спільності майна подружжя та відповідного зниження гарантій захисту їх майно вих прав.
Якщо КпШС передбачає дію сімейно-правового режиму спільності лише щодо подружжя, яке перебуває в зареєстрованому в органах РАГСу шлюбі, то новий СК впроваджує поширення дії такого режиму і на майнові відносини осіб, які перебувають у фактичному шлюбі, що є поверненням до стану, який існував до прийняття Указу Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 p., яким бу ло скасовано визнання юридичної сили за фактичними шлюбами в частині май нових відносин осіб, що перебували у такому шлюбі. Це правило СК України (ст. 74) є кроком назад, а тому не може бути визнано прогресивним. На нашу думку, на майнові відносини фактичного подружжя мають поширюватися норми цивільного законодавства про спільну власність.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 1. Розвиток законодавства про право власності подружжя"
  1. Стаття 170. Особливості нарахування (виплати) та оподаткування окремих видів доходів
    170.1. Оподаткування доходу від надання нерухомості в оренду (суборенду), житловий найм (піднайм). 170.1.1. Податковим агентом платника податку-орендодавця щодо його доходу від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар. При цьому об'єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в
  2. § 3. Право спільної сумісної власності подружжя
    Право спільної сумісної власності подружжя займає центральне місце у системі майнових відносин між ними. Визначальним тут є принцип спільності нажитого у період шлюбу майна. Юридичне закріплення цей принцип дістав ще у Сімейному кодексі УРСР 1926 p. (повна назва - Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану Української РСР)', зберіг свою життєздатність і в чинному
  3. § 1. Поняття та структура цивільного законодавства
    Цивільне законодавство - це система нормативних актів, які містять цивільно-правові норми. Як співвідносяться між собою цивільне право і цивільне законодавство? Цивільне право - це сукупність юридичних норм. Цивільне законодавство - система нормативних актів. Цивільне право - внутрішня форма права, зміст якого визначається соціально-економічними особливостями суспільних відносин, що ним
  4. § 5. Цивільне право як наука
    В юридичній літературі наука сучасного цивільного права визначається як система знань про закономірності цивільно-правового регулювання суспільних відносин, тлумачення цивільно-правових норм, результати аналізу й узагальнення практики застосування цивільних норм, суть термінології норм. З наведеного визначення випливає, що сучасна циві-лістична наука - це наука про сучасне цивільне право. Її
  5. Стаття 21. Поняття шлюбу
    1. Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. 2. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. 3. Релігійний обряд шлюбу не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до
  6. Стаття 52. Право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток
    1. Дружина та чоловік мають рівне право на фізичний та духовний розвиток, на здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку. 1. Право на вільний розвиток своєї особистості є конституційним правом кожного громадянина (ст. 23 Конституції). Коментована стаття є втіленням на галузевому рівні тендерної рівності кожного з подружжя. Крім того, вона є гарантією для
  7. Стаття 57. Майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка
    Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. 2. Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності,
  8. Стаття 61. Об'єкти права спільної сумісної власності
    1. Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. 2. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу. 3. Якщо одним із подружжя укладено
  9. Стаття 70. Розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна
    1. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. 2. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення
  10. Стаття 93. Зміст шлюбного договору
    1. Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки. 2. Шлюбним договором можуть бути визначені майнові права та обов'язки подружжя як батьків. 3. Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. 4. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені
© 2014-2020  yport.inf.ua