|
Фізичні чи юридичні особи, які бажають досягти певної економічної мети, зазвичай, укладають відповідний договір з конкретним контрагентом: продавцем, підрядником, перевізником, зберігачем та ін. Але зустрічаються випадки, коли досягти бажаного результату можна лише долучивши до співпраці широке коло осіб. Скажімо, особа може обіцяти винагороду будь-кому, хто вчинить певні дії (зокрема поверне загублені речі чи надасть відомості про їх місцезнаходження, повідомить про місцезнаходження фізичної особи, досягне певного спортивного результату тощо). Така обіцянка адресується невизначеному колу осіб, але винагороду отримає той, хто вчинить обумовлені дії і досягне певного результату.
Отже, публічна обіцянка винагороди - це односторонній право-чин, в силу якого одна особа зобов'язується сплатити матеріальну винагороду будь-якій особі за умови досягнення нею зазначеного результату.
Мета, що переслідує особа, яка обіцяє винагороду, складається з двох взаємопов'язаних елементів:
1) залучити значне коло осіб до виконання певної роботи та
2) отримати якнайшвидше результат або отримати найкращий результат.
Оскільки в будь-якому зобов'язанні беруть участь щонайменше дві особи - кредитор і боржник, то і зобов'язання із публічної обі-
цянки винагороди виникає лише тоді, коли окрім особи, яка пообіцяла винагороду (боржника), з'явиться і особа, яка досягне визначеного результату і буде претендувати на виплату винагороди (кредитор).
У ЦК України передбачено два види зобов'язань, що випливають із публічної обіцянки винагороди:
1) зобов'язання, які виникають із публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу;
2) зобов'язання, які виникають із публічної обіцянки нагороди за результатами конкурсу.
|
- § 3. Публічна обіцянка нагороди за результатами конкурсу
характеристика зобов'язання, що виникає з публічної обіцянки нагороди за результатами конкурсу. Зобов'язання із конкурсу є видовим поняттям зобов'язань, що виникають із публічної обіцянки винагороди. З метою вирішення актуальних питань у промисловості, будівництві, мистецтві використовується така цивільно-правова форма як оголошення конкурсу. Оголошення конкурсів сприяє створенню найкращих
- § 5. Створення ЦК України
загальні положення речового права, а також два спеціальних розділи: "Право власності" і "Володіння та інші речові права". Було розширене коло відносин, що регламентуються книгою 4 - "Право інтелектуальної власності" та книгою 5 - "Зобов'язальне право". Істотною новелою цього варіанту проекту ЦК було включення до нього спеціальної книги "Сімейне право", що було відображенням тенденції до
- § 2. Первісні (первинні) способи набуття права власності
загальне імперативне правило щодо реєстрації нерухомості. Отже й право власності на створене нерухоме майно може виникати тільки з моменту її державної реєстрації; 2) специфікація або переробка - це створення нової речі шляхом переробки матеріалу, що належить іншій особі, а не тій, яка створила нову річ. Визначальною ознакою тут є не сам факт створення нової речі, а те, що нова річ створюється
- § 2. Види зобов'язань і система зобов'язального права
загальним правилом, мають виконуватися одночасно (якщо інше не передбачене законом, договором і не випливає із суті зобов'язання). 4. Залежно від характеру правового зв'язку між учасниками зобов'язання воно може бути простим або складним. Якщо сторони мають лише по одному праву і одному обов'язку, то зобов'язання вважається простим. Якщо прав і обов'язків у Особливістю зобов'язання
- § 1. Публічна обіцянка винагороди
загальному розумінні є форма творчого змагання, яка має на меті виявлення кращих пропозицій, розроблених за критеріями, встановленими засновником конкурсу. Він, як і публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу, є одностороннім правочином із наявністю сторони кредитора - учасників конкурсу, які беруть у ньому участь шляхом подання своїх робіт, вчинення певних дій тощо, та боржника -
- § 2. Підстави виникнення зобов'язань
загальному обсязі підстав виникнення зобов'язання. Це безпосередньо пов'язано з тим, що акти плано-ворозпорядчих органів, які були підставами виникнення більшості господарських зобов'язань за участю соціалістичних організацій, у сучасних умовах практично не застосовуються в цивільному обороті. Однак можливість виникнення цивільних зобов'язальних правовідносин безпосередньо з адміністративних
- § 1. Дихотомія "приватне право - публічне право" як підґрунтя характеристики становища приватної особи у суспільстві
загальнообов'язкові норми, що існують у суспільстві, утому числі ті, Що грунтуються на приписах природного права, звичаях, домовленості сторін тощо. Оскільки право не може бути зведеним лише до сукупності законодавчих актів, що видаються у державі, від урегульованості цивільних відносин законодавчими актами вони не стають автоматично публічно-правовими. Крім того, при поділі права на приватне і
- § 2. Права на чужі речі.
Загальна характеристика прав на чужі речі
винагороду. Як і емфітевзис, суперфіцій є довгостроковим, відчужуваним і успадковуваним правом, можливість здійснення якого обмежена використанням за цільовим призначенням. До речових прав на чуже майно ст. 395 ЦК відносить також право володіння, яке за своїми визначальними ознаками не може бути визнаним класичним правом на чужу річ. Проте, враховуючи концепцію ЦК з цього питання, право
- § 4. Підстави виникнення зобов'язань
загальних підстав виникнення цивільних прав та обов'язків. Зокрема, у ч. 2 ст. 509 ЦК зазначено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК. Отже йдеться лише про норму відсильного характеру. Таке вирішення навряд чи є оптимальним. По-перше, хоча зобов'язання є видом правовідносин, і їх стосуються більшість загальних положень про правовідносини, проте вони мають низку
- § 5. Укладення, зміна та розірвання договорів
загальний порядок укладення договорів. Оскільки договір є загальним юридичним актом двох або декількох осіб, узгодження умов договору між ними проходить, як мінімум, 2 стадії: шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір, що називається офертою, і прийняття пропозиції іншою стороною, що має назву акцепт. Відповідно сторона, що запропонувала укласти договір, називається оферентом, а сторона,
|