|
У ст. З Конституції України проголошується, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека є найвищою соціальною цінністю. Це вимагає від держави створення правових механізмів реалізації такого декларативного положення, одним із найефективніших із яких на сьогоднішній день, як показує світовий досвід і вітчизняна судова практика, є інститут відшкодування моральної шкоди.
Підґрунтя цього правового інституту становлять статті 32, 56, 62, 152 Конституції України. Загальною основою інституту від-
шкодування моральної шкоди є статті 23,1167 ЦК України. Також в ЦК України про відшкодування моральної шкоди йдеться, зокрема, у статтях 39,200,216,276,280,298,386,393,611,1168. Особливості відшкодування моральної (немайнової) шкоди в окремих сферах передбачають: статті 18,157,158,159,162 СК України, ст. 237і Кодексу законів про працю України, ст. 49 Закону України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 р., ст. 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" від 23 грудня 1993 p., статті 4, 22 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 p., ст. 47 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" від 21 грудня 1993 р. тощо.
Важливе значення в діяльності судів по розгляду і вирішенню справ про відшкодування моральної (немайнової) шкоди мають також акти органів судової влади, зокрема Постанова Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", Роз'яснення Президії Вищого Арбітражного Суду України № 02-5/ 95 від 29 лютого 1996 р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди".
Відшкодування моральної (немайнової) шкоди необхідно розглядати і як один із способів захисту цивільних прав, і як різновид недоговірної цивільно-правової відповідальності, що застосовується в рамках відповідних недоговірних зобов'язань.
Кредитором у цих зобов'язаннях є фізична або юридична особа, якій належить право вимоги про відшкодування завданої моральної (немайнової) шкоди.
Моральна (немайнова) шкода відшкодовується тільки тій особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб. Навіть у випадку відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю (ч. 2 ст. 1168 ЦК України), ця шкода відшкодовується саме потерпілим, адже смерть близької людини, зазвичай, спричиняє істотні втрати немайнового характеру у названих вище осіб.
Право на відшкодування моральної шкоди тісно пов'язано із особою носія, тому воно не передається у спадщину і зі смертю потер-
пілого припиняється. Проте, у разі присудження судом спадкодавцю права на відшкодування моральної шкоди за його життя, це право входить до складу спадщини (ч. З ст. 1230 ЦК України). Якщо ж потерпілий помер до ухвалення на його користь рішення про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, спадкоємці не мають права на таке відшкодування.
Боржниками у зобов'язаннях з відшкодування моральної шкоди можуть бути будь-які учасники цивільних правовідносин (ст. 2 ЦК України).
В окремих випадках відшкодування моральної шкоди здійснюється не безпосереднім заподіювачем шкоди, а іншою вказаною у законі особою. Так, відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" відшкодування моральної шкоди, у встановлених законом випадках, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. За моральну (немайнову) шкоду, завдану працівником під час виконання ним своїх трудових обов'язків, відповідальність несе юридична або фізична особа, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах (ч. 1 ст. 1172 ЦК України).
У випадку заподіяння особі моральної шкоди спільними діями або бездіяльністю кількох осіб, на них покладається солідарна відповідальність перед потерпілим. За заявою останнього суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їх вини (ст. 1190 ЦК України).
|
- § 6. Захист цивільних прав та інтересів судом
Стаття 55 Конституції гарантує судовий захист прав і свобод людини і громадянина, незважаючи на наявність у правових нормах прямої вказівки на можливість такого захисту. Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається (ст. 125 Конституції). Систему судів загальної юрисдикції
- § 1. Загальні положення про право власності та інші речові права суб'єктів господарювання
Власність як науковий термін вживається у двох аспектах: в економічному і юридичному. В економічному - це, уречевлена праця, яка функціонує в процесі виробництва, розподілу і присвоєння матеріальних благ, суть якого полягає в належності наявних засобів виробництва і одержуваних продуктів праці державі, окремим колективам чи індивідам. Належність (присвоєння) у цьому випадку означає відношення
- § 1. Поняття та структура цивільного законодавства
Цивільне законодавство - це система нормативних актів, які містять цивільно-правові норми. Як співвідносяться між собою цивільне право і цивільне законодавство? Цивільне право - це сукупність юридичних норм. Цивільне законодавство - система нормативних актів. Цивільне право - внутрішня форма права, зміст якого визначається соціально-економічними особливостями суспільних відносин, що ним
- Система зобов'язань з відшкодування шкоди.
ЦК України інститут відшкодування шкоди поділяє на три частини: загальні положення про відшкодування шкоди (ст. 1166-1194 ЦК України); відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (ст. 1195-1208 ЦК України); відшкодування 'На думку Ю.К. Толстого, у разі настання обов'язку відшкодувати шкоду, завдану правомірними діями, деліктна відповідальність відсутня, а має
- Загальні положення про зобов'язання з відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю
. Відповідно до ст. З Конституції України життя і здоров'я людини визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. У зв'язку з цим великого значення набуває вирішення питання відшкодування шкоди, завданої цим благам. Зобов'язання з відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, є специфічним видом деліктних зобов'язань, що характеризується певною низкою
- § 11. Строки захисту цивільних прав.
Позовна давність
Можливість захисту цивільних прав у багатьох випадках залежить від дотримання строків, встановлених законом. Зокрема, для захисту прав важливе значення мають претензійні строки і строки позовної давності. Претензійний строк - це встановлений законодавством проміжок часу, протягом якого особа у встановлених законом випадках має звернутися до порушника договору з вимогою (претензією) про
- 8.1. Правочини з дефектами суб'єктного складу
Цивільна дієздатність (гіравочиноздатність) осіб, що не досягли 14 років, обмежується правом самостійно здійснювати дрібні побутові правочини (ч. І ст. 31 ЦК). Виходячи з цього, ч. 1 ст. 221 ЦК визначає, що правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, може бути згодом схвалений її батьками (усиновлювачами) або одним з них - тим, з ким дитина проживає (якщо батьки
- § 6. Захист права інтелектуальної власності
Захист права інтелектуальної власності в Україні останніми роками набуває усе більшої гостроти, оскільки масштаби порушення цих прав стрімко зростають. Варто хоча б згадати про проблему виробництва та реалізації неліцензійних компакт-дисків, відеокасет, комп'ютерних програм тощо, а також пов'язані з цим ускладнення міжнародних торговельних відносин у цій та суміжній сферах. Тому наслідкам
- § 4. Підстави виникнення зобов'язань
Підставою виникнення зобов'язань є юридичний факт або юридична сукупність (фактичний склад), які породжують зобов'язання. Слід зазначити, що ЦК не визначає спеціально підстави виникнення зобов'язань, відсилаючи тут до загальних підстав виникнення цивільних прав та обов'язків. Зокрема, у ч. 2 ст. 509 ЦК зазначено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК. Отже йдеться лише про
- § 7. Виконання зобов'язань
Виконання зобов 'язання - це здійснення боржником тієї дії, яку має право вимагати від нього кредитор на підставі зобов 'язання, що існує між ними. Вимоги до виконання зобов'язань визначають, насамперед, принципи - закріплені в законі основоположні засади, відповідно до яких будується правове регулювання реалізації суб'єктивних прав і обов'язків у цих правовідносинах. У літературі називають
|