| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Висновок |
||
|
Щоб відповісти на ці та безліч інших питань, необхідно виділити пріоритетні напрямки еволюції основних світових систем на рубежі тисячоліть. У сучасному світі немає універсальних, що можуть бути рекомендованими для будь-якої країни, моделей правового розвитку. Загальновизнано різноманіття форм і способів правової еволюції, що спирається на історичні традиції, унікальність і самобутність різних правових систем, культур і цивілізацій. Як свідчить світовий досвід, набуття суверенної державності і формування нової правової системи ніде не відбувалися, легко і просто. Кожна країна, яка домоглася незалежності, шукала свій правовий шлях розвитку, виробляла свою правову модель побудови нового суспільства. Це зумовлювалося системою цінностей і цільовою орієнтацією, національними традиціями та історичними умовами, соціально-економічної та політичної середовищем, сформованим укладом життя і світоглядом людей, включаючи релігійні вірування, психологію і норми поведінки. У світі існують різні варіанти правового розвитку. Приклад тому - романо-германська, англосаксонська, мусульманська, індуська, африканська, китайсько-конфуціанська і інші моделі. Розвиток права в рамках національної державності по-прехшему залишається однією з найважливіших закономірностей правової еволюції. У зв'язку з цим становлення і розвиток нових правових систем дають можливість для вивчення і пізнання одного з варіантів національного правового розвитку. Проблема оновлення правових систем не тільки безпосередньо пов'язана зі сформованою на даний момент правовою ситуацією в країні, але повинна бути осмислена і в історичному контексті. Неможливо уявити собі сучасне право у відриві від багатовікової історії. Правові системи ніколи не бувають статичними, вони постійно змінюються. Юридичний динамізм - загальна закономірність права. Правова динаміка є незаперечним фактом. Право - це продукт суспільства. Воно - необхідна умова забезпечення прав і свобод людини. У XXI в., Незважаючи на глибокі зміни в нашому способі життя, право піде за нами так далеко, наскільки вистачає погляду, - воно необхідний атрибут людства. У процесі розвитку сучасного права значна роль належить юридичній науці, яка покликана, по-перше, сприяти подоланню сформованих ідеологічних стереотипів і, по-друге, теоретично проаналізувати і обгрунтувати можливі напрями еволюції національних правових систем. Особливо велике навантаження лягає при цьому на порівняльне правознавство. Сучасне правознавство знаходиться на шляху подолання одностороннього розуміння і вимірювання права. Все частіше використовується багатоаспектний підхід до права в широкому історико-культурологічному та релігійно-моральному плані, відповідний традиціям вітчизняної політико-правової думки. Осмислення історичного правового досвіду розвитку сучасного суспільства свідчить про необхідність збереження всього прогресивного, видобутого в ході багатовікової історії людства, заощадження напрацьованих ним цінностей. Однією з таких цінностей є і деякі інститути і норми права. Принципове значення для аналізу нових національних правових систем має оцінка поширеності досоциалістічеських форм соціального регулювання. Однак поширеність феодальних пережитків, роль різних форм правового регулювання в сучасній ціннісно-нормативної організації не слід перебільшувати. В даний час елементи традиціоналізму більшою мірою присутні на рівні повсякденного правосвідомості, але відсутні в нормативному ланці правової системи та правореалізації. Зараз для світової спільноти характерно розвиток соціальних цінностей у праві, посилення ролі права в житті суспільства, актуалізується розуміння регулятивної цінності права, поступово йде в минуле нігілістичне ставлення до нього. Однією з головних особливостей правового розвитку на порозі XXI в. є майже повне зникнення з юридичної карти світу соціалістичного типу права. Провідна тенденція розвитку права в постсоціалістичних країнах - далеко, що йде зближення з буржуазним типом права. Ця обставина не тільки ламає визнані класифікації правових систем сучасності, насамперед класифікацію відомого французького компаративіста Р. Давида. Воно вимагає також вивчення нового, постсоціалістичного права в ракурсі порівняльного правознавства. Вивчення основних правових систем сучасності в XXI в. в умовах глобалізації економіки та права, зростання міжнародних економічних, політичних, гуманітарних та юридичних контактів стає необхідною складовою частиною юридичної освіти. У сучасній світовій юридичній науці стала загальновизнаною нова наукова і навчальна дисципліна - порівняльне правознавство, вивчає і зіставляє основні національні й регіональні правові системи, що акумулює світової юридичний досвід. Цей досвід - необхідний і плідний компонент вивчення та здійснений-ствования національного законодавства, його більш глибокого розуміння, підвищення кваліфікації юристів, їх інтелектуального стимулювання. Аналіз зарубіжних правових систем дозволяє розглядати власний національний досвід в аспекті міжнародного та іноземного юридичного досвіду. Вивчаючи іноземні правові системи, часто доводиться відчувати культурний шок, коли з'ясовується, що певна проблема вирішена в іншій країні зовсім інакше. І це змушує ще раз проаналізувати і оцінити дану проблему свого національного права, але тепер вже під іншим кутом зору, в новому аспекті, з великим розумінням суті проблеми. Одне з найважливіших завдань сучасного порівняльного правознавства полягає в тому, щоб зіставити розвиток національної правової системи з світовими юридичними тенденціями і на цій основі виявити, якою мірою національна правова система синхронізована з цими тенденціями, випереджає чи вона світовий правовий розвиток, або відстає від нього, або рухається в іншому, протилежному напрямку. Світовий досвід свідчить про національну своєрідність і неповторність національного права різних держав. Кожна національна правова система є продуктом історичного розвитку конкретної країни і відображає особливості її історії, економіки, політичної системи, культурні та місцеві традиції, кліматичні та природні умови, стереотипи масової свідомості населення, національний менталітет народу. Все це в багатьох випадках створює серйозні перешкоди для імплементації норм та інститутів права однієї країни в правову систему іншої країни. Тому при вивченні і використанні закордонного юридичного досвіду необхідно повною мірою враховувати соціально-економічні, політичні та духовно-культурні аспекти, можливості та межі запозичення іноземних норм, правових інститутів. Ось чому в цій області неприпустимі дилетантизм, крайності, односторонній, поверхневий підхід. Щоб уникнути цього, необхідно перш за все знання зарубіжного права, його конкретики, найбільш загальних тенденцій його розвитку. Одна з них - тенденція до зближення і однаковості в правовому регулюванні суспільних відносин у регіональному та світовому масштабах. Ця тенденція викликана об'єктивно відбувається процесом глобалізації світової економіки та інтеграції політичних процесів, що уніфікує впливом на всі країни міжнародно-правового регулювання суспільних відносин, насамперед міжнародних договорів і конвенцій таких між-народного організацій, як ООН, її спеціалізовані установи (МОП, ЮНЕСКО, ВООЗ , ВОІВ, та ін.), Рада Європи, Європейський Союз та інші, а також випадками екстериторіального застосування норм міжнародного права в галузі прав людини. Однією з основних тенденцій розвитку сучасного права є його інтернаціоналізація. Інтернаціоналізація - це посилення впливу міжнародного та зарубіжного фактора на розвиток національних правових систем. Інтернаціоналізація сучасного права виступає як юридична відображення інтеграційних процесів, посилення взаємозв'язку і взаємозалежності між різними країнами на порозі XXI в. Об'єктивними ж причинами цієї тенденції розвитку сучасного права є поглиблення міжнародного поділу праці, розвиток міжнародних еко- ких, наукових, культурних зв'язків, а також регіональні інтеграційні процеси. Інтернаціоналізація права в XXI в. буде проявлятися в наступному. По-перше, у розширенні та посиленні впливу міжнародного права на національні правові системи. По-друге, в інтенсивному розвитку національного правового регулювання суспільних відносин з іноземним елементом, законодавства про міжнародне приватне право. По-третє, в уніфікації різних галузей права, особливо приватноправового характеру. По-четверте, у зближенні не тільки нормативного змісту національного права різних країн, а й систем джерел права, використовуваного юридичної понятійно-категоріального апарату. По-п'яте, у збільшенні числа норм міжнародного права, що стосуються торговельно-економічних відносин між державами, що веде до формування міжнародного економічного права, і в появі нових форм і способів впливу міжнародного права на національні правові системи . Особливістю міжнародно-правових норм є те, що вони не можуть бути реалізовані тільки на рівні міждержавних відносин. Їх цілі досягаються лише з використанням механізму національного права, іншими словами, потрібно їх імплементація в якості норм національної правової системи. Це досягається за допомогою процесу трансформації міжнародно-правових норм у внутригос-дарчі. Трансформація здійснюється різними способами, в тому числі за допомогою ратифікації та офіційного опублікування відповідного міжнародного договору (Франція) або за допомогою видання спеціального нормативного правового акта (Великобританія, Канада). Будучи включеними в національне право, норми міжнародних договорів проте зберігають специфіку свого походження. Конституції багатьох держав світу закріплюють принцип верховенства належним чином ратифікованого або схваленого міжнародного договору над національним законом (наприклад, ст. 55 Конституції Франції 1958 р.). В даний час держави є учасниками багатьох міжнародних конвенцій і договорів, які регламентують економічні, політичні, наукові, культурні, правові відносини. На виконання таких міжнародних конвенцій та договорів вносяться зміни в національне право. Посилюється вплив на національні правові системи надають рішення міжнародних економічних і фінансових, а також регіональних організацій, особливо Європейського Союзу, Ради Європи, ОБСЄ. Інтернаціоналізація економічного життя викликає необхід-ність в уніфікації правового регулювання суспільних відносин у сфері економіки, і насамперед тих її областей, які безпосередньо пов'язані з міжнародним співробітництвом. Під уніфікацією зазвичай розуміється процес вироблення спільних норм правового регулювання певних суспільних відносин. Іноді під уніфікацією розуміється сама единообразная регламентація певних суспільних відносин. В даний час уніфікація поширюється на широке коло економічних відносин. На порозі XXI сторіччя відчувається нагальна необхідність розширення нормативного арсеналу міжнародних організацій, включення до нього модельних законів. Справа в тому, що внаслідок появи нових технологій, маргіналізації країн і народів через нерівномірність розвитку необхідний пошук адекватних рішень, які могли б бути сприйняті державами - членами міжнародних організацій. Як показує міжнародний досвід, зближення національних законодавств через конвенційні механізми - довгий і важкий процес. Такі міжнародні та регіональні організації, як ООН, ЮНЕСКО, Рада Європи та ін, могли б стати своєрідними центрами концентрації та аналізу міжнародного досвіду у сферах своєї компетенції, а також вироблення науково обгрунтованих моделей законодавчого регулювання. Створені всесвітньо визнаними фахівцями модельні рамкові закони могли б дуже знадобитися країнам, які не мають відповідних законів або бажаючим їх модернізувати. У порівнянні з конвенціями такі моделі, які синтезують кращі формули сучасної юридичної думки, мали б куди більшу ймовірність бути виробленими і узгодженими. У порівнянні з рекомендаціями модельні закони, підкріплені незаперечним авторитетом міжнародних організацій, могли б розраховувати на більшу ефективність, оскільки вони скоротили б шлях від ідеї до закону, крім того, послужили б основою гармонізації загальносвітового правового простору. В цілому привнесення в національне право консолідованого світового юридичного досвіду, яким, мабуть, є міжнародне право, стає провідною тенденцією правового розвитку. Зближення та взаємодія основних правових систем сучасності - явище глобальне, характерне для розвитку права в XXI в. Це особливо помітно на регіональному рівні, коли економічні, геополітичні та культурні процеси об'єднують великі країни. Затвердження пріоритету міжнародного права також веде до того, що в національних правових системах збільшується число однакових стандартів. Разом з тим зближення і тісна взаємодія правових систем аж ніяк не означає втрату самобутності, особливостей, традицій, властивих кожній з них окремо. Про це свідчать національні правові системи держав - членів Європейського Союзу. Однак посилання на «самобутність», «традиції», «особливий шлях» не можуть виправдати такого стану права країни, коли воно виявляється нижче основних світових юридичних стандартів, досягнутих людством до XXI в. «Наука права - універсальна. Порівняльне право - один з елементів такого універсалізму, особливо важливого в наш час, воно грає, і покликане грати, першорядну роль у вивченні і прогресі права », - писав Р. Давид. Особливе значення порівняльного правознавства в XXI в. полягає в тому, що воно покликане сприяти досягненню глобального консенсусу щодо універсальної цінності права. Французький філософ епохи Просвітництва Гельвеции сказав: «Нова ідея з'являється в результаті порівняння двох речей, які ще не порівнювали». Це хороший епіграф до вивчення основних правових систем сучасності і до всього порівняльного правознавства. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Висновок" |
||
|
||