| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 5. Захист сімейних прав |
||
|
Суб'єктами права на захист є самі учасники сімейних правовідносин. Право на захист - невід'ємний елемент їх правоздатності, який виникає разом з можливістю володіння відповідними сімейними правами. У конкретне суб'єктивне право ця абстрактна правова можливість перетворюється тоді, коли суб'єктивне сімейне право, що належить громадянину, будь-ким порушується і постає питання про його захист. За загальним правилом він вирішується громадянами за їх власним розсудом (п. 1 ст. 7 СК). Враховуючи, проте, що учасниками сімейних правовідносин можуть бути і недієздатні особи, закон покладає забезпечення захисту належних їм прав на інших громадян. Так, відповідно до п. 1 ст. 56 СК захист прав і законних інтересів дітей здійснюється батьками або замінюють їх особами. Батьки як законні представники своїх дітей виступають на захист їх прав та інтересів у відносинах з будь-якими фізичними та юридичними особами, в тому числі в судах, без спеціальних повноважень (п. 1 ст. 65 СК). Вирішуючи питання про прийняття або неприйняття передбачених законом заходів щодо захисту порушених прав дитини, батьки повинні виходити з його інтересів і діяти з урахуванням думки самої дитини, яка досягла десяти років (ст. 57 СК). Якщо ж суб'єктивні права дитини порушують самі його законні представники, в тому числі батьки, які не виконують обов'язки з виховання та освіти дитини або зловживають своїми батьківськими правами, дитина може самостійно звертатися за захистом своїх прав до органу опіки та піклування, а після досягнення 14 років - до суду (ст. 58, 149, 154 СК). Нарешті, на захист порушених прав учасників сімейних правовідносин у передбачених законом випадках можуть виступати органи опіки та піклування або прокурор. Так, на органи опіки та піклування покладено обов'язок захисту прав випускників виховних, лікувальних та інших аналогічних установ, в яких діти перебували на повному державному опікою (п. 3 ст. 147 СК). Прокурор може вимагати визнання шлюбу недійсним (ст. 28 СК), скасування усиновлення дитини, якщо для цього є підстави, передбачені ст. 141 СК, і т.д. Предметом захисту виступають насамперед конкретні суб'єктивні права учасників сімейних правовідносин, які не визнаються, оскаржуються або порушуються іншими особами. Поряд з правами захисту підлягають і законні інтереси громадян, тобто не опосередковане конкретними суб'єктивними правами соціально значущі інтереси, які визнаються і охороняються законом. Охороні законних інтересів у розглянутій сфері надається першорядне значення. Про законних інтересах учасників сімейних правовідносин як особливому предметі захисту згадується в багатьох нормах Сімейного кодексу (п. 4 ст. 1, п. 1 ст. 7, п. 2 ст. 29, ст. 39 та ін.) Так, захищаючи інтереси неповнолітнього чоловіка, суд може відмовити в позові про визнання недійсним шлюбу, укладеного з особою, яка не досягла шлюбного віку (п. 2 ст. 29 СК). Охоронювані законом інтереси суб'єктів сімейного права нерідко отримують пріоритет перед конкретними суб'єктивними правами інших осіб. Наприклад, при розгляді вимоги батьків про повернення дитини від осіб, що утримують його у себе не на підставі закону чи судового рішення, суд має право з урахуванням думки дитини відмовити в задоволенні позову батьків, якщо дійде висновку, що передача дитини батькам не відповідає її інтересам (п. 1 ст. 68 СК). Захист сімейних прав та законних інтересів учасників сімейних правовідносин здійснюється головним чином у юрисдикційної формі, в рамках якої розрізняються судовий і адміністративний порядки захисту. Судовий порядок захисту є основним, так як застосовується у всіх випадках, коли в законі не вказано, що конкретний сімейно-правовий спір вирішується в адміністративному порядку (п. 1 ст. 8 СК). Захист сімейних прав здійснюється судами загальної юрисдикції за правилами цивільного судочинства. Засобом захисту в більшості випадків виступає позов, тобто звернене до суду процесуальне вимога про відправлення правосуддя, з одного боку, і звернене до відповідача матеріально-правова вимога про виконання лежачому на ньому обов'язку або усунення перешкод у здійсненні права, з іншого. Разом з тим деякі суб'єктивні сімейні права та охоронювані законом інтереси захищаються в порядку окремого провадження, де засобом захисту є заява. Так, у разі смерті особи, яка визнавала себе батьком дитини, але не перебувала у шлюбі з матір'ю дитини, факт визнання ним батьківства може бути встановлений в судовому порядку за правилами глави 28 ЦПК. Особливість судового порядку захисту сімейних прав в тому, що багато категорій сімейно-правових спорів розглядаються за участю органів опіки та піклування. Так, при розгляді судами будь-яких спорів, пов'язаних з вихованням дітей, незалежно від того, ким пред'явлений позов на захист дитини, орган опіки та піклування, залучений до участі в справі, проводить обстеження умов життя дитини та особи (осіб), що претендує на його виховання , і представляє суду акт обстеження і засноване на ньому висновок по суті спору (ст. 78 СК). У деяких справах, наприклад, про позбавлення батьківських прав (п. 2 ст. 70 СК) і про скасування усиновлення (п. 2 ст. 140 СК), обов'язково участь прокурора. Адміністративний порядок захисту сімейних прав означає дозвіл сімейно-правових спорів органами опіки та піклування. Наприклад, при відмові батьків (одного з них) від надання близьким родичам дитини можливості спілкуватися з ним орган опіки та піклування може зобов'язати батьків (одного з них) не перешкоджати цьому спілкуванню (п. 2 ст. 67 СК). Засобом захисту виступає тут скарга (заява), що подається потерпілим до органу опіки та піклування. При цьому слід мати на увазі, що в даний час відповідно до ст. 46 Конституції РФ і Законом РФ від 27 квітня 1993 р. "Про оскарження до суду дій і рішень, які порушують права і свободи громадян" * (253) будь-яке рішення, прийняте в адміністративному порядку, у тому числі прийняте органом опіки та піклування, може бути в подальшому оскаржено до суду. Неюрисдикційна форма захисту - це дії самих учасників сімейних правовідносин щодо захисту належних їм суб'єктивних сімейних прав та законних інтересів, що здійснюються ними самостійно, без звернення до юрисдикційних органів. У розглянутій сфері самозахист прав застосовується досить широко, так як, по-перше, дозволяє більш оперативно реагувати на незаконні дії порушників і, по-друге, на практиці заходів, що вживаються в порядку самозахисту, нерідко дієвіші, ніж ті, які застосовуються органами опіки та піклування або судом. Так, рівність подружжя в сім'ї та участь у вихованні дітей може бути реально забезпечено лише фактичними діями подружжя, спрямованими на захист своїх прав. Зрозуміло, допускається лише правомірна поведінка (дія і бездіяльність) учасників сімейних правовідносин, що виключає замах на особисту недоторканність, образи, самоуправні дії і т.п. Важливою особливістю захисту сімейних прав і законних інтересів учасників сімейних правовідносин є й те, що на вимоги, що випливають із сімейних правовідносин, не поширюється позовна давність, за винятком випадків, коли термін захисту порушеного права встановлено Сімейним кодексом (п. 1 ст. 9). Пояснюється це в першу чергу триваючим характером сімейних правовідносин. Крім того, береться до уваги та особисті немайнові природа багатьох сімейних прав (благ), яка, як відомо, дозволяє захищати такі права (блага) незалежно від будь-яких термінів, крім випадків, передбачених законом (ст. 208 СК). Як виняток позовна давність застосовується до окремих видів сімейно-правових спорів. Так, відповідно до п. 7 ст. 38 СК до вимог подружжя про поділ спільного майна подружжя, шлюб яких розірвано, застосовується трирічний строк позовної давності. За загальним правилом, аліменти присуджуються з моменту звернення до суду. Однак, якщо судом встановлено, що до звернення до суду приймалися заходи для отримання коштів на утримання, але аліменти не могли бути отримані внаслідок ухилення відповідача від їх сплати, суд може стягнути їх за минулий період в межах трирічного терміну до звернення до суду (п. 2 ст. 107 СК). Що стосується шлюбного договору та угоди про сплату аліментів, то вони, по всій видимості, можуть бути визнані повністю або частково недійсними в будь-який час незалежно від терміну їх укладення, так як до них застосовуються лише підстави, але не порядок визнання угод недійсними, встановлені Цивільним кодексом. Захист сімейних прав та законних інтересів учасників сімейних правовідносин здійснюється передбаченими законом способами захисту (п. 2 ст. 8 СК). Способи захисту сімейних прав. Під способами захисту сімейних прав і законних інтересів учасників сімейних правовідносин розуміються передбачені сімейним законодавством матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться відновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушників. Сімейний кодекс, на відміну від Цивільного кодексу, не містить узагальнюючого переліку способів захисту сімейних прав, а відсилає до способів захисту, передбаченим відповідними статтями Сімейного кодексу. Аналіз конкретних статей Сімейного кодексу показує, що містяться в них способи захисту в цілому збігаються з тими способами, які застосовуються для захисту інших цивільних прав. Разом з тим в сімейному праві використовуються і особливі способи захисту, зумовлені специфікою сімейних правовідносин. Як і в цивільному праві в цілому, у розглянутій сфері вибір способу захисту порушеного права залежить, як правило, не від розсуду потерпілого або особи, що виступає на захист його прав, а від цілого ряду факторів, і в першу чергу від природи порушеного права і характеру правопорушення. Тому нерідко порушені права учасника сімейних правовідносин можуть бути захищені тільки застосуванням певного способу захисту. Так, право близьких родичів дитини на спілкування з ним, яке порушується батьками дитини (одним з них) або іншими особами, може бути захищене лише шляхом припинення дій, що порушують право. Якщо ж порушене право може бути захищене різними передбаченими законом способами, вибір конкретного способу захисту залежить від потерпілого. Вміщені в Сімейному кодексі способи захисту сімейних прав за своєю юридичною природою неоднорідні. Найбільш значимо підрозділ їх на заходи захисту і заходи відповідальності. Якщо перші спрямовані виключно на захист прав потерпілих, то другі, крім цього, припускають застосування до правопорушників додаткових заходів впливу у вигляді позбавлення їх належних їм прав або накладення на них додаткових обтяжень. Відповідно різні і підстави застосування названих заходів: заходи захисту застосовуються у всіх випадках, коли порушені суб'єктивні сімейні права, незалежно від того, з якої причини і за яких обставин це відбулося, навпаки, для застосування заходів відповідальності необхідний склад сімейного правопорушення, що включає, серед іншого , винні протиправні дії (бездіяльність) учасника сімейних правовідносин. Хоча й заходи захисту, і заходи відповідальності є сімейно-правовими санкціями, вони повинні розмежовуватися, так як умови і цілі їх реалізації не збігаються. Дамо короткий аналіз конкретних способів захисту сімейних прав. Такий спосіб захисту, як визнання права, за своєю юридичною природою відноситься до заходів захисту, реалізується лише в юрисдикційної формі та може виступати або в якості самостійного способу захисту оспорюваного права (наприклад, вимога про встановлення материнства або батьківства), або в якості необхідної передумови застосування інших способів захисту (наприклад, визнання права на частину спільного майна подружжя з метою його подальшого розділу). Відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення, є однією з найпоширеніших заходів захисту сімейних прав. У своїй переважній більшості сімейні права не вичерпуються разовими діями, а, навпаки, розраховані на тривале або навіть безстрокове існування. Тому, якщо інші учасники сімейних правовідносин створюють перешкоди до їх здійснення, правовласники можуть домагатися їх усунення (наприклад, захист права батька, що проживає окремо від дитини, на спілкування з дитиною, на участь у її вихованні і т.д.). Визнання заперечної операції недійсною і застосування наслідків її недійсності, застосування наслідків недійсності нікчемного правочину є окремий випадок реалізації такого способу захисту сімейних прав, як відновлення становища, яке існувало до порушення права. Визнання шлюбу недійсним, анулювання шлюбного договору або угоди про сплату аліментів і т.д. відновлюють положення, яке існувало до вчинення зазначених угод. Особливість застосування даної міри захисту в даній сфері в тому, що суд може в інтересах потерпілої сторони, зокрема сумлінного чоловіка, визнати за нею певні права (права на одержання утримання, на розділ майна, на збереження прізвища, обраної при державній реєстрації укладення шлюбу, і т.д.), хоча вони і виникли з недійсною угоди. Захист сімейних прав може бути забезпечена за допомогою визнання недійсним акту державного органу або органу місцевого самоврядування. Хоча такий спосіб захисту сімейних прав прямо не передбачений жодною статтею Сімейного кодексу, але за змістом сімейного законодавства та відповідно з прямими вказівками ряду інших законодавчих актів ним можна скористатися тоді, коли рішення відповідного органу безпосередньо зачіпає сімейні права громадян. Так, батьки (один з них) або інші особи, на піклуванні яких перебуває дитина, можуть оскаржити до суду законність акта органу місцевого самоврядування та дій органу опіки та піклування про відібрання у них дитини на підставі ст. 77 СК. Присудження до виконання обов'язку в натурі - це така міра, коли порушник під примусом повинен виконати дію, якого домагається від нього потерпілий. У цивільному праві виконання обов'язку в натурі або реальне виконання зазвичай протиставляється виплаті грошової компенсації. Зазначена міра захисту в звичайному значенні в даній сфері застосовується хіба що при примусової реалізації окремих положень шлюбного договору і при розділі спільного майна подружжя. Однак у більш широкому розумінні вона використовується частіше (забезпечення прав близьких родичів дитини на спілкування з ним, відібрання дитини у осіб, що утримують його без законних підстав, і т.п.). На відміну від розглянутих способів захисту сімейних прав відшкодування збитків і стягнення неустойки відносяться до заходів сімейно-правової відповідальності. Вони застосовуються при порушенні майнових прав учасників сімейних правовідносин. Так, при утворенні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, винну особу сплачує одержувачу аліментів неустойку в розмірі 0,1% суми невиплачених аліментів за кожен день прострочення. Крім того, одержувач аліментів має право стягнути з винуватця всі заподіяні простроченням виконання аліментних зобов'язань збитки в частині, не покритій неустойкою (п. 2 ст. 115 СК). У сфері сімейних відносин застосовується і така міра відповідальності, як компенсація моральної шкоди. Прямо вона передбачена лише ст. 30 СК, визначальною наслідки визнання шлюбу недійсним. Якщо визнання шлюбу недійсним сталося з вини одного з подружжя, наприклад того, який приховав свій стан в іншому зареєстрованому шлюбі, сумлінний чоловік вправі вимагати відшкодування заподіяної йому матеріальної та моральної шкоди за правилами, передбаченими цивільним законодавством. За змістом закону правом на компенсацію моральної шкоди користуються й інші учасники сімейних правовідносин при порушенні їх особистих немайнових прав, що відповідає загальному принципу, закріпленому ст. 151 ГК. Порушення особистих прав громадян у сфері сім'ї та шлюбу нерідко завдає громадянам самі відчутні фізичні та моральні страждання, для компенсації яких немає ніяких принципових перешкод. Припинення або зміна сімейних правовідносин як спосіб захисту сімейних прав в залежності від того, що послужило для цього підставою і до яких наслідків це призводить, може виступати і як захід захисту сімейних прав, і як захід сімейно-правової відповідальності. Наприклад, позбавлення батьківських прав провадиться тільки щодо батьків, винне не виконують свої батьківські обов'язки або зловживають своїми батьківськими правами, і призводить до втрати ними всіх прав, заснованих на факті спорідненості з дитиною (ст. 69, 71 СК). Зазначена санкція є мірою сімейно-правової відповідальності. Навпаки, обмеження батьківських прав, допустиме тоді, коли залишення дитини з батьками (одним з них) небезпечно для дитини за обставинами, від батьків (одного з них) не залежних (психічний розлад або інше хронічне захворювання, збіг важких обставин і ін), є міра захисту прав та інтересів дитини, яка відповідно не тягне для батьків тих негативних наслідків, які настають при позбавленні батьківських прав. Розглянуті способи захисту сімейних прав є найбільш поширеними і не вичерпують всіх допускаються законом заходів, спрямованих на відновлення (визнання) порушених прав потерпілих та вплив на правопорушників. Більш повний аналіз умов їх застосування дан при дослідженні окремих видів сімейних правовідносин. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 5. Захист сімейних прав" |
||
|
||