Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Дзера. Цивільне право України. Книга 2, 2002 - перейти к содержанию учебника

§ 2. Зміст договору. Майно, що може бути об'єктом договору довічного утримання.


Відповідно до ст. 465 ЦК УРСР за договором довічного утримання відчужувач має право передати у власність набувачеві будинок або його частину. Отже, ЦК УРСР обмежував перелік об'єктів, що могли відчужуватися за даним договором такими об'єктами нерухомості, як будинок чи його частина. Це правило на практиці поширювалося і на такі об'єкти нерухомості, як квартири, що з прийняттям Закону України "Про власність" стали об'єктом права власності.
ЦК України розширив перелік об'єктів, що можуть відчужуватися за договором довічного утримання. Зокрема, відповідно до ст. 763 нового ЦК України такими можуть бути: житловий будинок, квартира, їх частина, інше нерухоме майно, рухоме майно, яке має значну цінність. Отже, за новим ЦК України відчужуватися за договором довічного утримання може, на відміну від ЦК УРСР, також рухоме майно, що має значну цінність. У зв'язку з тим, що нормами ЦК України не дано вартісного вираження значної цінності такого майна та примірного його переліку, зазначене положення може неоднозначне тлумачитися, а відтак мати проблематичне вирішення на практиці. Можна припустити, що таким
рухомим майном може бути транспортний засіб, антикварні речі, твори мистецтва та ін.
Оскільки договір довічного утримання спрямований на передачу права власності на перелічені об'єкти, то відповідно зазначене майно повинно належати відчужувачеві на праві власності, що має підтверджуватися відповідними правовстановлюючими документами.
Майно, що відчужується за договором довічного утримання, має належати відчужувачеві на праві власності і не повинно бути обтяжене заставою. Стаття 766 ЦК визнає можливість укладення договору довічного утримання, за яким відчужується майно, що належить співвласникам на праві спільної сумісної власності, зокрема те, що належить подружжю. Якщо відчужувачем є один із співвласників майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, то договір довічного утримання може бути укладений після визначення частки цього співвласника у спільному майні або визначення між співвласниками порядку користування цим майном (ст. 766 ЦК України). При цьому, у разі смерті одного із співвласників майна, що було відчужене ними на підставі договору довічного утримання, обсяг зобов'язань набувача відповідно зменшується.
Права та обов'язки сторін. Набувач за договором довічного утримання зобов'язується систематично забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом.
Зазначене утримання може полягати як у матеріальному забезпеченні (в натуральному чи грошовому), так і в наданні догляду. При цьому всі види забезпечення та догляду мають бути зазначені в договорі. Це може бути надання житла, харчування, забезпечення необхідним одягом, білизною, заміна постільної білизни, прибирання квартири (будинку) тощо. Зазначені види матеріального забезпечення підлягають грошовій оцінці в договорі та підлягають індексації в порядку, встановленому законом (ст. 770 ЦК України). ЦК УРСР передбачав оцінку будинку, що передавався за договором довічного утримання за погодженням сторін (ст. 426), а також передбачав визначення за погодженням сторін грошової оцінки матеріального забезпечення. Договором може передбачатися надання відчужувачеві систематичних грошових виплат.
Отже, в договорі довічного утримання мають бути зазначені способи надання утримання, строки їх виконання, порядок та види догляду за відчужувачем. У разі, якщо способи забезпечення або догляду відчужувача не визначені договором, спір підлягає розв'язанню відповідно до засад справедливості та розумності (п. 2 ст. 768 ЦК України).
У тому випадку, коли за договором довічного утримання набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача або третю особу, на користь якої укладено договір, житлом, причому таким може бути як будинок (квартира), що відчужується за договором, так і інше житло, передбачене в договорі, в ньому обов'язково має бути конкретизовано, яке саме житло надається (чи квартира або будинок повністю, чи окрема кімната чи кімнати) (ст. 769 ЦК України).
Отже, набувач за договором довічного утримання наділений такими обов'язками:
1) надавати відчужувачеві довічне матеріальне забезпечення (у натуральній та грошовій формі) та/або догляд у строки та види, передбачені договором;
2) забезпечити відчужувача житлом (у разі, якщо такий обов'язок передбачений договором);
3) поховати відчужувача, навіть якщо такий обов'язок не був передбачений договором (п. З ст. 768 ЦК України). При цьому, якщо частина майна відчужувача перейшла до його спадкоємців, то витрати на поховання повинні бути справедливо розподілені між ними та набувачем.
Стаття 773 ЦК України встановлює такі способи забезпечення виконання договору довічного утримання:
- набувач не може до смерті відчужувача передане йому за договором довічного утримання майно продати, обміняти, подарувати, укладати щодо нього договір застави чи передати у власність іншій особі на підставі іншого право-чину;
- протягом життя відчужувача на майно, передане набувачеві за договором довічного утримання, не може бути звернене стягнення за зобов'язаннями набувача;
- втрата, знищення, пошкодження цього майна не припиняє дію договору довічного утримання і не є підставою для припинення чи зменшення обсягу його обов'язків перед відчужувачем.
Набувач наділений правом передати свої права та обов'язки за договором іншій особі у разі неможливості подальшого виконання ним обов'язків за договором довічного утримання з підстав, що мають істотне значення. Крім того, набувач також наділений правом вимагати розірвання договору довічного утримання в судовому порядку (п. "б" ч. 1 ст. 774 ЦК України).
Відчужувач має право: вимагати від набувача належного виконання передбачених договором обов'язків; замінити майно, що було передане за договором довічного утримання набувачеві за його згодою; вимагати розірвання договору в судовому порядку у разі невиконання чи неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від вини.
Як уже зазначалося вище, договір довічного утримання припиняє свою дію зі смертю відчужувача. Договір довічного утримання може бути розірваний як на вимогу набувача, так і на вимогу відчужувача майна. На вимогу відчужувача майна договір може бути розірваний за рішенням суду у разі невиконання чи неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від вини. У такому випадку відчужувач набуває право власності на майно, що він передав за договором, і відповідно має право вимагати від набувача його повернення (ст. 775 ЦК України). При цьому витрати набувача на утримання або догляд відчужувача поверненню не підлягають. У даному разі цивільне законодавство встановлює відповідальність набувача за невиконання чи неналежне виконання обов'язків за договором довічного утримання, тим самим захищаючи права та інтереси відчужувача.
Набувач також наділений правом вимагати розірвання договору, зокрема у разі незгоди відчужувача від заміни набувача за договором з підстав неможливості останнім виконувати обов'язки за договором. У разі задоволення судом вимог набувача суд може залишити за ним право власності на частину майна з урахуванням часу, протягом якого він належно виконував обов'язки за договором (п. 2. ст. 775 ЦК України).
Під час строку дії договору довічного утримання можуть настати обставини, які можуть істотно вплинути на дію договору.
Такими обставинами можуть бути: смерть набувача (фізичної особи) або припинення юридичної особи - набувача.
Зокрема, у разі смерті фізичної особи-набувача можуть настати такі юридичні наслідки, передбачені ст. 776 ЦК України:
- права та обов'язки набувача, що помер, переходять до його спадкоємців, до яких перейшло право власності на майно, передане відчужувачем;
- якщо спадкоємець за заповітом відмовився від прийняття майна, переданого відчужувачем, то право власності на це майно може перейти до спадкоємця за законом;
- відчужувач набуває право власності на майно, передане ним за договором довічного утримання у разі відсутності у набувача, що помер, спадкоємців або їх відмови від прийняття зазначеного майна. У цьому разі договір довічного утримання припиняє свою дію.
У разі припинення юридичної особи-набувача за договором довічного утримання настають такі правові наслідки, передбачені ст. 777 ЦК України:
- якщо у юридичної особи є правонаступник, то права та обов'язки за договором переходять до правонаступника;
- якщо юридична особа ліквідується, то договір довічного утримання припиняє свою дію і майно, що було за ним передане, переходить до відчужувача;
- якщо у разі ліквідації юридичної особи-набувача майно перейшло до її засновника (учасника), то права та обов'язки за договором переходять до цього засновника (учасника).
120
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 2. Зміст договору. Майно, що може бути об'єктом договору довічного утримання."
  1. § 3. Сервітути
    Відмовившись від винесення у заголовок глави 32 ЦК традиційного терміна "сервітут", вітчизняні законодавці назвали її "Право користування чужим майном". Можливо, з цих міркувань у ЦК відсутнє і визначення сервітуту, хоча у ст. 401 ЦК поняття "сервітут" та "право користування чужим майном" вживаються як рівнозначні. Отже, сервітут - це право обмеженого користування чужими речами (майном) з
  2. СЛОВНИК ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ТЕРМІНІВ, Д-І
    Дарування - договір, за яким одна сторона (даруваль-ник) передає або зобов'язується передати у майбутньому іншій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Двостороння реституція - наслідок недійсності право-чину, який зобов'язує кожну зі сторін повернути другій стороні все одержане за правочином, а у разі неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його
  3. § 5. Встановлення моменту виникнення права власності
    Важливе теоретичне і практичне значення має правильне визначення конкретного моменту виникнення у особи права власності, адже з цього моменту власник набуває право на захист набутої власності передбаченими законом способами. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 130 ЦК України при відчуженні речі ризик випадкової загибелі або її випадкового псування переходить на набувача водночас з виникненням у
  4. Стаття 64. Право подружжя на укладення договорів між собою
    1. Дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. 2. Договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу
  5. § 5. Встановлення моменту виникнення права власності
    Важливе теоретичне і практичне значення має правильне визначення конкретного моменту виникнення у особи права власності, адже з цього моменту власник набуває право на захист набутої власності передбаченими законом способами. Крім того, при відчуженні речі ризик випадкової загибелі або її випадкового псування переходить на набувача водночас з виникненням у нього права власності, якщо інше не
  6. 4.1. Особливості права власності на землю (земельну ділянку)
    Особливий режим права власності на землю пояснюється тим, що згідно зі ст. 14 Конституції земля є основним національним багатством і перебуває під особливою охороною держави, а право власності на землю гарантується Конституцією. Особливості правового режиму землі полягають в тому, що відповідно до ст. 9 ЦК положення Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сфері
  7. 6.2. Право володіння чужим майном
    Інститут права володіння чужим майном, тобто вид права на чужі речі регулюється главою 31 ЦК. Під правом володіння чужим майном мається на увазі тільки те володіння, яке виникає на підставі договору з його власником або з інших підстав, встановлених законом (ст. 398 ЦК). Гншими словами, це таке володіння, яке має під собою правову підставу або "титул". Тому воно нерідко також іменується
  8. § 2. Види зобов'язань і система зобов'язального права
    Класифікація зобов'язань може бути проведена за різними критеріями. Найбільш зручною є класифікація з використанням згаданого вже принципу дихотомії - поділу на 2 парних поняття. Разом з тим, можливий і відступ від цього принципу для більш докладних класифікацій. 1. Залежно від підстав виникнення зобов'язання прийнято ділити на договірні і недоговірні. Договірні зобов'язання виникають на
  9. § 3. Елементи зобов'язань
    Елементами зобов'язання, як і будь-якого цивільного правовід- ношення, є суб'єкти, об'єкт, зміст. Суб'єктами зобов'язання є кредитор і боржник (дебітор). Кредитор - це особа, яка управомочена вимагати від іншої особи (боржника) виконання певної дії (дій) або утримання від них. Боржник - не особа, яка зобов'язана вчинити на користь кредитора певну дію (дії) або утриматися від вчинення певної дії
  10. § 6. Припинення зобов'язань
    Припиненням зобов'язання називається ліквідація з передбачених законом або договором підстав існування суб'єктивних прав і обов'язків, які складають його зміст. Внаслідок цього учасників зобов'язання більше не пов'язують ті права і обов'язки, які раніше з нього випливали. Припинення зобов'язань настає внаслідок дії так званих право- припиняючих юридичних фактів, які можуть бути як подіями