| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
5.4. Права громадян при наданні їм медичної допомоги |
||
|
В даний час відносини "пацієнт - система охорони здоров'я" в нашій країні все більше переходять у сферу цивільно-правового регулювання, в якій пацієнт повинен виступати як рівноправний суб'єкт медичного страхування. Основні права пацієнта при наданні йому медичної допомоги включають: 1. Право на отримання медичної інформації. Законом встановлено, що кожен громадянин має право в доступній для нього формі отримати наявну інформацію про стан свого здоров'я, включаючи відомості про результати обстеження, наявності захворювання, його діагноз і прогноз, методи лікування, пов'язаному з ним ризик, можливі варіанти медичного втручання, їх наслідки та результати проведеного лікування. Інформація про стан здоров'я громадянина представляється йому, а щодо осіб, які не досягли віку п'ятнадцяти років, хворих на наркоманію, які не досягли віку 16 років, та громадян, визнаних у встановленому порядку недієздатними, - їх законним представникам (близьким родичам, опікунам, піклувальникам, довіреним особам), лікуючим лікарем, завідуючим відділенням ЛПУ або іншими фахівцями, беруть безпосередню участь в обстеженні та лікуванні. Інформація про стан здоров'я не може бути представлена громадянину без його волі. У випадках несприятливого прогнозу розвитку захворювання інформація повинна повідомлятися в делікатній формі громадянину і членам його сім'ї, якщо громадянин не заборонив повідомляти їм про це і (або) не призначив особу, якій повинна бути передана така інформація. Громадянин має право безпосередньо знайомитися з медичною документацією, що відбиває стан його здоров'я, і отримувати консультації по ній в інших фахівців. На вимогу громадянина йому видаються копії медичних документів, що відображають стан його здоров'я, якщо в них не зачіпаються інтереси третьої сторони. Зазначене право має важливе значення, оскільки відсутність або недостатня інформованість пацієнта про стан його здоров'я може привести до непоправних наслідків. 2. Право на збереження в таємниці інформації про факт звернення за медичною допомогою, про стан здоров'я, діагноз та інших відомостей, отриманих при обстеженні та лікуванні пацієнта. Інформація, що міститься в медичних документах громадянина, становить лікарську таємницю. Лікарська таємниця - це інформація про факт звернення за медичною допомогою, стан здоров'я пацієнта, діагноз (назві) його захворювання, засоби й методи лікування, можливий прогноз захворювання, а також інші відомості, отримані при обстеженні та лікуванні пацієнта. Розголошення відомостей, що становлять лікарську таємницю, особами, яким вони стали відомі час навчання, виконання професійних, службових та інших обов'язків, забороняється. За згодою громадянина або його законного представника (призначеного ним представника, призначеного судом опікуна) допускається передача відомостей, що становлять лікарську таємницю, іншим громадянам. Насамперед посадовим особам, в інтересах обстеження і лікування пацієнта, для проведення наукових досліджень, публікації в науковій літературі, використання цих відомостей у навчальному процесі та в інших цілях. Без дозволу пацієнта (або його представника) передача відомостей про нього вважається незаконною (тобто вважається розголошенням лікарської таємниці). У деяких передбачених законом випадках допускається передача відомостей, що становлять лікарську таємницю, без згоди громадянина або його законного представника (ст. 61 Основ): 1) з метою обстеження і лікування громадянина, яка здатна від свого стану висловити свою волю; 2) при загрозі поширення інфекційних захворювань, масових отруєнь і поразок; 3) за запитом органів дізнання і слідства і суду у зв'язку з проведенням розслідування або судовим розглядом; 4) у разі надання допомоги неповнолітньому у віці, встановленому частиною другою статті 24 Основ, для інформування її батьків чи законних представників; 5) за наявності підстав, які дозволяють вважати, що шкода здоров'ю громадянина заподіяна у результаті протиправних дій; 6) з метою проведення військово-лікарської експертизи в порядку, встановленому положенням про військово-лікарську експертизу, затверджується уповноваженим федеральним органом виконавчої влади. У тих випадках, коли є підстави, які дозволяють припускати, що шкода здоров'ю громадянина заподіяно внаслідок протиправних дій, інформація передається медичною установою, службою швидкої допомоги до органів внутрішніх справ. При цьому у пацієнта виявляються пошкодження насильницького характеру, до яких відносять: ушкодження, пов'язані з вогнепальними, колото-різаними, рубаними ранами, переломами, обмороженнями, забиттями, струсом мозку і т.д.; тілесні ушкодження та отруєння, пов'язані з замахом на самогубство; тілесні ушкодження та отруєння, отримані при опіках кислотами і різними токсичними речовинами; поранення і травми, отримані при вибухах та інших надзвичайних подіях; травми і поранення, пов'язані з необережним поводженням з вогнепальною зброєю та боєприпасами; травми, отримані в результаті дорожньо-транспортних пригод; тілесні ушкодження і травми, пов'язані з незадовільним станом будівельних конструкцій, будівель, споруд та порушеннями техніки безпеки на виробництві; інші тілесні ушкодження при підозрі на насильницький характер їх походження. Особи, яким у встановленому законом порядку передано відомості, що становлять лікарську таємницю, нарівні з медичними та фармацевтичними працівниками з урахуванням заподіяної громадянинові шкоди несуть за розголошення лікарської таємниці дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства Російської Федерації, законодавством суб'єктів Російської Федерації. Кримінальна відповідальність настає але нормам ч. 2 ст. 137 КК РФ (порушення недоторканності приватного життя, вчинене особою з використанням свого службового становища), цивільна відповідальність настає у формі пред'явлення позову про відшкодування моральної шкоди, заподіяної розголошенням лікарської таємниці. 3. Інформована добровільна згода на медичне втручання. Суть зазначеного права полягає в тому, що будь-яке медичне втручання в людський організм можливе тільки після отримання від пацієнта згоди на це втручання, в іншому випадку дії медичного працівника слід розцінювати як насильство над особистістю і заподіяння тілесних ушкоджень . Однак оскільки пацієнт не є фахівцем в галузі медицини, для прийняття виваженого рішення і дачі згоди на медичне втручання йому необхідна інформація про суть втручання, його причини, наслідки, ризики, можливі альтернативні методи лікування. Уявити пацієнтові таку інформацію може тільки професіонал - виконавець медичної послуги, на якого закон і покладає обов'язок інформувати пацієнта. Згода на медичне втручання, як правило, оформляється письмово у вигляді запису в медичній документації (історії хвороби) або у вигляді окремого документа, який підписує хворий (Додаток 4). У випадках, коли стан громадянина не дозволяє йому висловити свою волю, а медичне втручання невідкладно, питання про його проведення в інтересах громадянина вирішує консиліум або лікуючий лікар. Згода на медичне втручання щодо осіб, які не досягли віку п'ятнадцяти років, хворих на наркоманію, які не досягли віку 16 років, та громадян, визнаних у встановленому законом порядку недієздатними, дають їх законні представники, а за відсутності таких вирішує консиліум або лікуючий лікар. Відсутність юридичних критеріїв належного надання інформації істотно обмежує можливості реалізації права пацієнта на практиці та захисту в разі його порушення. 4. Відмова від медичного втручання. Громадянин або його законний представник мають право відмовитися від медичного втручання або вимагати його припинення. При відмові від медичного втручання громадянину або його законному представнику в доступній для нього формі повинні бути роз'яснені можливі наслідки. Відмова від медичного втручання із зазначенням можливих наслідків оформляється записом в медичній документації і підписується громадянином, або його законним представником, а також медичним працівником. При відмові батьків або інших законних представників особи, яка не досягла віку 15 років, хворих на наркоманію, які не досягли віку 16 років, або законних представників особи, визнаної недієздатною, від медичної допомоги, необхідної для порятунку життя зазначених осіб, лікарняний заклад має право звернутися до суду для захисту інтересів цих осіб. Надання медичної допомоги (медичний огляд, госпіталізація, спостереження та ізоляція) без згоди громадян або їх законних представників допускається щодо осіб, які страждають захворюваннями, що представляють небезпеку для оточуючих, страждають важкими психічними розладами, або осіб які вчинили суспільно небезпечні діяння. Рішення про проведення медичного огляду і спостереження громадян без їх згоди або згоди законних представників приймається лікарем (консиліумом), а рішення про госпіталізацію громадян без їх згоди або згоди їх законних представників - судом. Надання медичної допомоги без згоди громадян або згоди їх законних представників, пов'язане з проведенням протиепідемічних заходів, регулюється санітарним законодавством. Огляд і госпіталізація осіб, які страждають важкими психічними розладами, проводиться без їх згоди в порядку, що встановлюється Законом РФ "Про психіатричну допомогу й гарантії прав громадян при її наданні". Для того щоб примусове поміщення до психіатричної лікарні вважалося законним, необхідно виконати три вимоги: по-перше, за винятком надзвичайної ситуації, об'єктивна медична експертиза повинна з усією обгрунтованістю зробити висновок, що людина дійсно страждає психічним захворюванням , по-друге, психічне захворювання має бути такого ступеня тяжкості, яке робить необхідним примусове поміщення до психіатричної лікарні, по-третє, психічне захворювання має зберігатися протягом примусового перебування в лікарні (за матеріалами Постанови Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 2003 г ., справа N 58973/00). Відповідно до статті 22 (частина 2) Конституції РФ обмеження свободи допускається тільки за рішенням суду; до судового рішення особа не може бути піддано затримання на термін більше 48 годин. Як зазначено в Визначенні Конституційного Суду РФ N 62-О від 10 березня 2005 р., правила статей 32 - 35 Закону РФ "Про психіатричну допомогу й гарантії прав громадян при її наданні" узгоджуються з наведеними конституційними приписами. Ці правила, що застосовуються в конкретних справах у взаємозв'язку з положеннями глави 35 "Примусова госпіталізація громадянина в психіатричний стаціонар і примусове психіатричний огляд" ГПК РФ (статті 302 - 306), передбачають, зокрема, судовий порядок вирішення питання про примусову госпіталізацію громадянина в психіатричний стаціонар, звернення представника психіатричного закладу в суд із заявою про примусову госпіталізацію протягом 48 годин з моменту приміщення громадянина в стаціонар, при порушенні справи - обов'язкове продовження суддею перебування громадянина в психіатричному стаціонарі на термін, необхідний для розгляду заяви в суді, надання права госпіталізіруемих особі особисто брати участь у судовому розгляді питання про його госпіталізацію, обов'язкова участь у розгляді заяви прокурора, представника психіатричного закладу, заявника про госпіталізацію, і представника особи, щодо якої вирішується питання про госпіталізацію, надання права оскарження судового постанови самою особою, вміщеним в психіатричний стаціонар, або його представником. Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 262 та ч. 1 ст. 263 ЦПК РФ розгляд цивільних справ про примусову госпіталізацію громадянина в психіатричний стаціонар відноситься до особливого виробництва, яке здійснюється за загальними правилами позовного провадження з особливостями, передбаченими главою 35 цього Кодексу. При цьому правосуддя у справах зазначеної категорії, як і з усіх інших цивільних справах, має здійснюватися на основі принципів рівності всіх перед законом і судом, змагальності та рівноправності сторін (ст. ст. 6 і 12 ЦПК РФ). У силу названих принципів і правил доведення в цивільному судочинстві психіатричний заклад при зверненні до суду зобов'язане довести наявність обставин, які є підставою для примусової госпіталізації особи. Висновок лікарів-психіатрів психіатричного закладу виступає в якості одного з передбачених законом доказів, які воно зобов'язане представити суду, але, однак, не є висновком експерта (експертів) у розумінні статті 86 ЦПК РФ. Даний висновок підлягає перевірці за загальними правилами дослідження та оцінки доказів (ч. 1 ст. 55, ст. Ст. 56 і 67 ЦПК РФ). При цьому особа, поміщене в психіатричний стаціонар, і його представник вправі оскаржувати його достовірність, в тому числі шляхом постановки перед судом питання про призначення судово-психіатричної експертизи (статті 57 і 79 ЦПК РФ), виробництво якої в разі її призначення судом доручається експерту (експертам), що не перебуває в службовій або іншій залежності від психіатричного закладу, який представив висновок. У Визначенні Конституційного Суду РФ N 194-О від 8 червня 2004 зазначено, що згідно з Загальною декларацією прав людини (ст. 8), Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (п. 1 ст. 14), Конвенції про захист прав людини і основних свобод (п. 1 ст. 6) під судовим захистом розуміється ефективне відновлення кожного в правах незалежним судом на основі справедливого судового розгляду, що передбачає забезпечення змагальності та рівноправності сторін, у тому числі надання ним достатніх процесуальних правомочностей для захисту своїх інтересів при здійсненні всіх процесуальних дій, результат яких має істотне значення для визначення прав та обов'язків. До числа таких процесуальних дій відноситься приміщення підозрюваного (обвинуваченого) в психіатричний стаціонар, оскільки з цим пов'язане обмеження не тільки його волі, а й можливості повноцінно здійснювати судовий захист своїх прав. Не випадково Закон РФ "Про психіатричну допомогу й гарантії прав громадян при її наданні" вимагає обов'язкової участі особи, щодо якої ставиться питання про примусове приміщенні в психіатричний стаціонар, в засіданні суду (ст. ст. 29, 34). Щодо осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння, можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру на підставах і в порядку, що встановлені законодавством РФ. Перебування громадян у лікарняному закладі триває до зникнення підстав, за якими проведена госпіталізація без їх згоди або за рішенням суду. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "5.4. Права громадян при наданні їм медичної допомоги" |
||
|
||