| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Зміст права господарського відання та оперативного управління |
||
|
У зміст права господарського відання входять правомочності володіння, користування і розпорядження майном, закріпленим за унітарним підприємством, з урахуванням таких обмежень, встановлених ЦК. Правомочність користування в частині можливості присвоєння плодів і доходів від використання закріпленого на праві господарського відання майна обмежено можливістю власника отримувати частину прибутку від такого використання (абз. 2 п. 1 ст. 295 ГК; ст. 17 Закону про підприємства). Правомочність розпорядження унітарне підприємство здійснює в межах, що не позбавляють його можливості вести свою статутну діяльність (п. 1 ст. 18 Закону про підприємства). Тільки за згодою власника унітарне підприємство має право розпоряджатися нерухомим майном. Таке ж обмеження діє і відносно розпорядження будь-яким майном підприємства шляхом здійснення угод по його обтяженню (наприклад, угоди про встановлення договірного сервітуту на підставі ст. 274 або ст. 277 ЦК тощо). Згода власника необхідно також і при внесенні будь-якого майна підприємства в якості внеску до статутного (складеного) капіталу господарського товариства або товариства, а також при розпорядженні внеском (часток) у статутному (складеному) капіталі та (або) акціями таких юридичних осіб (п . 2 ст. 295 ЦК, п. 2 ст. 6 Закону про підприємства). Угоди, здійснені підприємством з порушенням цих обмежень, є нікчемними на підставі ст. 168 ЦК (п. 3 ст. 18 Закону про підприємства * (1052)). За загальним правилом право оперативного управління так само, як і право господарського відання, включає правомочності володіння, користування і розпорядження. Цільовий характер права оперативного управління та правоздатності суб'єктів цього права виражається в тому, що його зміст обмежене не тільки ЦК, Законом про підприємства та іншими федеральними законами, а й цілями діяльності суб'єкта права, завданнями власника і призначенням майна (п. 1 ст. 296 ГК). Зміст права оперативного управління має особливості залежно від суб'єкта даного права. У відповідності з даним критерієм можна виділити право оперативного управління казенного підприємства, право оперативного управління приватних та бюджетних установ, а також право оперативного управління автономних установ. Казенне підприємство має право без згоди власника розпоряджатися тільки виробленою продукцією, роботами та послугами шляхом надання їх третім особам на оплатній основі (реалізації). Розпорядження іншим майном, включаючи доходи підприємства, можливе лише за згодою власника. При цьому розпорядження будь-яким майном, закріпленим за казенним підприємством, дозволяється тільки відповідно до кошторису доходів і витрат, який затверджується власником, в межах, що не позбавляють це підприємство можливості здійснювати статутну діяльність (ст. 297 ЦК, ст. 17, 19, 20 Закону про підприємствах). Право оперативного управління приватних та бюджетних установ взагалі позбавлене правомочності розпорядження * (1053). Автономне установа має право вільно розпоряджатися тільки рухомим майном, яке не відноситься до особливо цінного, а також доходами від своєї діяльності (п. 1 ст. 298 ГК; п. 8, 9 ст. 2 ФЗ від 3 листопада 2006 р. "Про автономні установи "* (1054)). Під особливо цінним рухомим майном розуміється таке майно, без якого здійснення установою статутної діяльності буде суттєво ускладнено. Належність майна до особливо цінному визначається засновником при закріпленні такого майна за автономним установою в порядку, що встановлюється Урядом РФ (п. 3, 4 ст. 3 Закону про установи). Дискусійним залишається питання про правову природу розпорядження установами доходами, отриманими від підприємницької діяльності, дозволеної статутом, а також майном, придбаним на такі доходи. У п. 2 ст. 198 ГК передбачається, що установа розпоряджається такими доходами і майном на власний розсуд і враховує їх на окремому балансі. Політичне підгрунтя такого рішення законодавця - брак фінансування установ і внаслідок цього пошук додаткового джерела фінансування. Однак з 1 січня 2002 р. БК виключив застосування положення п. 2 ст. 298 ЦК до бюджетним установам, встановивши, що всі доходи бюджетної установи підлягають зарахуванню після сплати податків до бюджету відповідного рівня і повинні враховуватися в єдиній кошторисі доходів і витрат (ст. 51, 55, 60, 151 БК). Таким чином, право самостійного розпорядження доходами від підприємницької діяльності і майном, придбаним на такі доходи, зберігається в даний час тільки за приватними і автономними установами. З буквального тлумачення норм чинного законодавства випливає, що законодавець не диференціює правова підстава володіння і користування установою своїм майном і, отже, будь-яке майно надходить в оперативне управління установи (п. 2 ст. 299 ГК; п . 1 ст. 3 Закону про установи). Однак сама по собі кваліфікація даного права як права оперативного управління, права господарського відання * (1055) або речового права sui generis * (1056) нічого не додає при визначенні правового режиму майна установи, а також не дає ключ до відповіді на два важливих практичних питання , зв'язаних не з обсягом даного речового права, а з об'ємом правоздатності установ як юридичних осіб: а) чи може бути вилучено власником майно установи, отримане від підприємницької діяльності; та б) заброньовано чи майно установи, отримане від підприємницької діяльності, від звернення стягнення кредиторів ? Негативна відповідь на перше питання випливає із закону і підтверджується судовою практикою (п. 2 ст. 296 ГК; п. 9 ст. 2 Закону про установи * (1057)). На друге питання стосовно до автономним установам законодавець прямо відповів негативно (п. 2 ст. 120 ЦК; п. 4 ст. 2 Закону про установи). Відносно установ інших видів із закону випливає, що вони несуть відповідальність за своїми боргами тільки грошовими коштами (п. 2 ст. 120 ЦК). Однак судова практика допускає звернення стягнення не тільки на грошові кошти, а й на будь-яке інше майно таких установ, придбане на доходи від підприємницької діяльності, що вказує на необхідність зміни відповідних норм законодавства * (1058). Особливості здійснення права господарського відання та права оперативного управління щодо певних видів майна, що перебуває за межами Російської Федерації, а саме нерухомого майна, а також зовнішніх цінних паперів, часток і паїв, можуть встановлюватися Урядом РФ (п. 2 ст. 11 Закону про підприємства). Виникнення і припинення права господарського відання та права оперативного управління. Момент виникнення права господарського відання та оперативного управління за загальним правилом прив'язаний до моменту передачі майна, щодо якого публічний власник в особі уповноважених органів влади ухвалила рішення про закріплення майна за відповідною юридичною особою (п. 1 ст. 299 ЦК). Таким чином, Кауза передачі майна є одностороння угода щодо розпорядження майном, що здійснюються його власником. Інший момент виникнення зазначених речових прав може бути встановлений у вирішенні публічного власника про передачу майна (п. 1 ст. 299 ГК; п. 2 ст. 11 Закону про підприємства). Виникнення і припинення зазначених речових прав на об'єкти нерухомості, що закріплюються за підприємствами та установами, підлягає державній реєстрації (п. 1 ст. 131, п. 1 ст. 299 ЦК). Право господарського відання і право оперативного управління припиняються з загальних підставах, встановленим для припинення права власності. Також виділяється специфічне підставу їх припинення чинності односторонньої угоди власника - рішення про правомірне вилучення майна (п. 3 ст. 299 ЦК). Відносно права господарського відання вищі суди дали роз'яснення, що власник не наділений правом вилучати майно, що перебуває у господарському віданні унітарних підприємств. Акти державних органів та органів місцевого самоврядування за розпорядженням майном, що належить унітарним підприємствам, повинні визнаватися недійсними на вимогу цих підприємств (п. 40 постанови N 6/8). Із змісту п. 1 ст. 295 ГК випливає, що майно може бути вилучено власником у унітарного підприємства тільки в разі його ліквідації або реорганізації. Майно казенного підприємства та установи (за винятком доходів від підприємницької діяльності та майна, придбаного на такі доходи) може бути правомірно вилучено власником у випадку, якщо воно визнається зайвим, не використовується або використовується не за призначенням (п. 2 ст. 296 ГК; п . 2 ст. 20 Закону про підприємства). Як видно, підстави, встановлені для правомірного вилучення власником майна, закріпленого на праві оперативного управління, є оціночними. Тому рішення власника про вилучення майна може бути оскаржене суб'єктом права оперативного управління в суді (п. 6 постанови N 8). Ще одним специфічним підставою припинення зазначених речових прав є перехід права власності на майно, що є об'єктом даних прав, від публічного власника до приватного внаслідок приватизації (ст. 217 ЦК). Дане підставу припинення названих речових прав являє собою виключення з правила про прямування даних прав за річчю (п. 3 ст. 216, ст. 300 ЦК). Разом з тим права господарського відання та оперативного управління, що встановлюються на майно публічного власника, не можуть припинитися з таких підстав, як реквізиція і націоналізація, що випливає з істоти зазначених підстав припинення права власності (ст. 235 ЦК) * (1059). Стосовно до питання про можливість припинення прав господарського відання та оперативного управління внаслідок відмови від них уповноваженої особи необхідно зазначити наступне. Відмова від права є одним із способів здійснення правомочності розпорядження. Отже, відмова підприємства чи установи від права можливий тільки відносно того майна, яким ці юридичні особи мають право розпоряджатися без згоди власника * (1060). При цьому для припинення відповідного права на майно, яким такі юридичні особи не можуть розпоряджатися вільно, недостатньо їх одностороннього волевиявлення. Однак таке волевиявлення може служити підставою для прийняття власником рішення про правомірне вилучення відповідного майна. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Зміст права господарського відання та оперативного управління " |
||
|
||