| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
16.2. Стадії правозастосовчого процесу |
||
|
Правозастосовна діяльність являє собою складний процес, що складається з декількох логічно пов'язаних один з одним послідовних стадій. На кожній стадії вирішуються конкретні завдання правозастосовчого процесу, пов'язані з встановленням фактичних обставин юридичної справи, правової кваліфікацією, тлумаченням правових норм, усуненням прогалин у праві і виконанням прийнятого рішення. 1. Встановлення фактичних обставин юридичної справи. При застосуванні норм права дуже важливо чітко визначити ті факти, які необхідні для правильного вирішення юридичної справи. Від правильного встановлення фактичних обставин справи багато в чому залежить обгрунтованість прийнятого рішення компетентним органом державної влади (посадовою особою). Іноді в самому законі вказується, які юридичні факти необхідно встановити. Глибоке і всебічне дослідження юридичних фактів дозволяє встановити об'єктивну істину по конкретній справі і на основі цього правильно підібрати правову норму, яка застосовується до даних обставин. Так, при дослідженні обставин скоєння конкретного правопорушення в першу чергу повинні бути встановлені наступні факти: хто вчинив правопорушення, коли і де було вчинено правопорушення, які мотиви скоєння цього правопорушення і т.д. Факти, що мають юридичне значення, встановлюються у передбаченому законом порядку і називаються юридичними доказами. Вони встановлюються шляхом дослідження документів, огляду місця події, проведення експертизи, за допомогою показань свідків та інших даних. Збір необхідних доказів в одних випадках може бути найскладнішою юридичною діяльністю (наприклад, попереднє слідство по кримінальній справі), а в інших - зводитися до уявлення зацікавленою особою необхідних документів. Наприклад, громадянин, який має право на пенсію, зобов'язаний подати до органів соціального забезпечення документи, що підтверджують це право. У ході правозастосовчої діяльності в кожному конкретному випадку слід встановити, які юридичні докази необхідні по даній справі. Чи достатні ці докази для прийняття рішення по суті справи? При застосуванні права до юридичних доказам, за допомогою яких встановлюються фактичні обставини по справі, до них пред'являються певні процесуальні вимоги. По-перше, в ході правозастосовчого процесу розглядаються тільки ті докази, які мають значення для справи (ст. 56 Арбітражного процесуального кодексу Російської Федерації). По-друге, правозастосовні органи (посадові особи) повинні використовувати лише ті засоби доказування, які визначені процесуальним законодавством. Наприклад, згідно з кримінально-процесуальним законодавством Російської Федерації не можуть служити доказом показання потерпілого, свідка, засновані на здогаду, припущенні, слуху, а також свідчення свідка, який не може вказати джерело своєї поінформованості. Щоб встановити причину смерті і характер тілесних ушкоджень, треба обов'язково провести судово-медичну експертизу. По-третє, в процесі правозастосовчої діяльності необхідно встановити повноту і правильність всіх фактичних обставин, що мають значення для юридичної справи. Неповне та неправильне визначення юридично значимих обставин справи є підставою для скасування або зміни рішення або вироку суду. При зборі доказів у кримінальних та адміністративних справах діє принцип презумпції невинності. Правоохоронні органи (посадові особи) зобов'язані довести факт порушення закону і зібрати всі необхідні юридичні докази, що підтверджують винність особи, яка вчинила правопорушення. Відповідно до законодавства Російської Федерації тільки суд може визнати особу винною у вчиненні злочину. У цивільному праві діє принцип винуватості особи, яка заподіяла шкоду іншим суб'єктам права або порушив закон. Тягар доведення своєї невинності лежить на самому особу, що вчинила цивільне правопорушення. 2. Встановлення юридичної основи справи (правова кваліфікація). Після того як встановлені всі фактичні обставини справи, що мають юридичне значення, починається друга стадія застосування норм права. На цій стадії правозастосовний орган вирішує питання: яку юридичну норму застосувати при розгляді конкретної справи, тобто дає правову кваліфікацію фактичним обставинам справи. При юридичної кваліфікації перевіряється правильність тексту закону, тобто його справжність (достовірність) з точки зору наявності помилок, а також наявність змін у законодавстві. Застосовується тільки текст закону, опублікований в офіційних виданнях з усіма змінами та доповненнями на день застосування юридичної норми. Також потрібно визначити місце юридичної норми в ієрархічній структурі системи права, щоб ця норма не суперечила вищестоящим нормативно-правовим актам. При виборі юридичної норми важливо враховувати і відповідність цієї норми загальним правовим принципам. Правовий аналіз обраної юридичної норми включає перевірку юридичної сили цієї норми, її дію в часі, у просторі і по колу осіб. При цьому правозастосовний орган повинен точно встановити: - чи діє ця норма права в той момент, коли на її основі потрібно вирішити конкретну юридичну справу; - чи діє ця правова норма на тій території, де юридична справа має бути дозволено; - чи поширюється дія даної правової норми на учасників правовідносин, щодо яких ця норма повинна бути застосована. Визначаючи дію закону в часі в ході правозастосовчого процесу, необхідно врахувати наступні юридичні правила: "Закон, що встановлює або обтяжуючий відповідальність, зворотної сили не має. Ніхто не може нести відповідальність за діяння, які на час їх вчинення не визнавалося правопорушенням. Якщо після вчинення правопорушення відповідальність за нього усунена або пом'якшена, застосовується новий закон "(ст. 54 Конституції РФ);" Закони, які встановлюють нові податки або погіршують становище платників податків, зворотної сили не мають "(ст. 57 Конституції РФ); "Дія закону поширюється на відносини, що виникають до введення його в дію, тільки у випадках, коли це прямо передбачено законом" (ч. 1 ст. 4 Цивільного кодексу РФ) і т.д. У правозастосовчій діяльності іноді має місце колізія правових норм, тобто протиріччя між різними юридичними нормами, що є небажаним в правовій практиці. При вирішенні колізій між правовими нормами застосовуються такі правила: - при суперечності норм федерального закону і закону суб'єктів Федерації застосовується норма федерального закону в межах повноважень Російської Федерації; - при колізії норм, що виходять від різних органів державної влади, застосовується норма законодавчого органу; - при суперечності між нормами права, прийнятими одним і тим же органом державної влади в різний час, застосовується норма, прийнята пізніше; - у разі колізії між загальною та спеціальною нормою застосовується остання. 3. Тлумачення правових норм. Аналіз змісту норми права, її тлумачення передбачають звернення до офіційного тексту відповідного нормативно-правового акта та офіційне роз'яснення змісту і змісту застосовуваної юридичної норми. Тлумачення правової норми необхідно для прийняття правильного юридичного рішення, яке повинно відповідати вимогам диспозиції (санкції) застосовуваної норми. Більш докладно тлумачення правових норм викладено в главі 17. 4. Усунення (подолання) пробілу в праві. У процесі правозастосовчої діяльності виникає необхідність усунення пробілу в праві, пов'язаного з відсутністю в діючій системі законодавства норми права, відповідно до якої має вирішуватися питання, що вимагає правового регулювання. Прогалини в законодавстві в деяких випадках неминучі. Вони пов'язані з існуючими тенденціями розвитку суспільного життя і відсутністю достатньої уваги до вдосконалення законодавства. У деяких випадках юридичні прогалини залежать від вад законодавчої техніки. Усунення (подолання) пробілу в праві здійснюється шляхом прийняття нормативного правового акту. Однак не завжди можливо швидке усунення прогалин у праві, так як вони пов'язані з процесом нормотворчості. Але правозастосовні органи не можуть відмовитися від рішення конкретного справи з причини відсутності правової норми в законодавстві. Тому в таких випадках виникає необхідність застосування аналогії закону і аналогії права, про що більш докладно буде сказано нижче. 5. Ухвалення рішення справи по суті. Винесення рішення по юридичній справі є вирішальною і найбільш відповідальною стадією застосування права. Перш ніж винести юридичне рішення, правозастосовний орган повинен переконатися, що всі фактичні обставини юридичної справи досліджені правильно і досить повно, що вони достовірні і їм дана правильна юридична оцінка, що по даній справі правильно обрана юридична норма і вона всебічно і повно вивчена. Тільки після вивчення всіх фактичних обставин юридичної справи і остаточної правової кваліфікації слід виносити рішення у справі. Рішення по юридичній справі може бути одноосібним або колегіальним. Прийняте рішення по справі фіксується в правозастосовчому акті. Правозастосовний акт - це підзаконний, владний, індивідуально-визначений акт, що приймається компетентним органом державної влади або посадовою особою по конкретній юридичній справі. У правозастосовчому акті визначаються права та обов'язки сторін, встановлюється міра юридичної відповідальності винної особи. Обгрунтовано прийняте правильне рішення забезпечує законність, зміцнює правопорядок, виховує повагу до законодавства, правозастосовні органам, державі в цілому. 6. Виконання рішення і контроль за правильним здійсненням дій тих, хто повинен реалізувати це рішення. Після того як винесено обгрунтоване рішення компетентним органом державної влади або посадовою особою, виникає необхідність виконання цього рішення. Відповідно до Федерального закону Російської Федерації "Про виконавче провадження" <2> від 21 липня 1997 року умови і порядок примусового виконання судових актів і актів інших органів в Російській Федерації покладається на службу судових приставів органів юстиції Російської Федерації. Наприклад, згідно зі ст. 72 Федерального закону "Про виконавче провадження" порядок виконання покарання у вигляді конфіскації майна визначається Кримінально-виконавчим кодексом Російської Федерації. З цієї ж норми, а також з пункту 1 статті 62 Кримінально-виконавчого кодексу РФ слід, що конфіскація майна в примусовому порядку виповнюється судовим приставом-виконавцем за вироком суду. Контроль за здійсненням виконавчого провадження покладено на органи Міністерства юстиції. Виконання вироку суду щодо винної особи, засудженої до позбавлення волі, здійснюється в виконавчо-трудових установах, а нагляд за правильним виконанням покарання покладається на органи прокуратури. --- <2> Збори законодавства Російської Федерації. 1997. N 30. Ст. 3591. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 16.2. Стадії правозастосовчого процесу " |
||
|
||