| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
28.4. Особливості подальшого етапу розслідування |
||
|
Завданням подальшого етапу розслідування є встановлення всіх обставин, що підлягають доказуванню. Слідчі дії та оперативно-розшукові заходи на цьому етапі спрямовані на отримання додаткової інформації, що підтверджує винність обвинуваченого, а також на дослідження наявних відомостей, їх перевірку, доповнення і уточнення. З урахуванням цього в плані розслідування знаходить своє відображення коло відповідних заходів, що намічаються слідчим. Додаткова інформація на вказаному етапі може бути отримана шляхом: допиту обвинуваченого, призначення та проведення різних видів експертиз, затримання та допиту інших учасників вимагання; виявлення і розслідування інших епізодів злочинної діяльності і т.д. Тактика допиту обвинуваченого визначається його процесуальним становищем, а також цілями і завданнями даної слідчої дії. Це обумовлено тим, що: по-перше, допит вказаних осіб пов'язаний з пред'явленням обвинувачення, по-друге, у обвинуваченого є достатньо часу для обдумування і вироблення позиції (лінії поведінки) на попередньому слідстві, а також для встановлення нелегальних зв'язків з співучасниками та іншими особами, по-третє, слідчий до цього моменту вже має достатні для пред'явлення звинувачення доказами винності здирників, а також докладними відомостями про їх особистості, по-четверте, у слідчого є достатньо часу для планування і підготовки допиту, проведення необхідних для цього заходів; в -п'яте, слідчому зазвичай вже відомі позиція допитуваного і ті доводи, які він наводить у своє виправдання. Як ми вже раніше відзначали, основним фактором, що визначає вибір слідчим того чи іншого прийому допиту, є конфліктність або безконфліктність ситуації. У безконфліктної ситуації рекомендується використовувати такі тактичні рекомендації і прийоми: а) встановлення доброзичливого психологічного контакту; б) виключити тривалу затримку допиту, знати не тільки матеріали справи, а й додаткові дані про особу допитуваного, його зв'язки, схильностях, інтересах і т.д.; в) враховуючи, що допитуваний може створити уявну безконфліктну ситуацію, необхідно задавати контрольно-перевірочні запитання. Постійно аналізувати його показання в ході допиту; роз'яснення значення активного сприяння розкриттю злочину, викриття інших співучасників і розшуку отриманого від потерпілого майна; використання позитивних властивостей особистості. При допиті обвинуваченого в конфліктній ситуації доцільно застосовувати такі тактичні прийоми, як: використання чинника раптовості; деталізація показань; допущення «легенди»; пред'явлення доказів; використання протиріч (з іншими доказами в самих показаннях допитуваного); створення перебільшеного уявлення про поінформованість слідчого; використання конфліктних відносин і протиріч між співучасниками. У ході допиту обвинуваченого можуть виникнути такі ситуації: допитуваний визнає свою провину і дає правдиві показання; допитуваний провину свою не визнає, дає неправдиві свідчення, посилаючись на виправдовують його обставини. Розглянемо зазначені ситуації. Обвинувачений визнає свою провину і дає правдиві свідчення. Дана позиція в ході допиту характерна в основному для неповнолітніх здирників, а також осіб, які вчинили посягання поодинці і на невелику суму. Зазвичай злочин цими особами скоєно вперше, раніше вони не були судимі, у них відсутня злочинний досвід і конфліктна лінія поведінки. Основним завданням слідчого при допиті в такій ситуації є встановлення психологічного контакту з допитуваним (комунікабельність поведінку, створення сприятливої атмосфери взаємної довіри і т.д.); роз'яснення значення пом'якшуючих вину обставин (активного сприяння розкриттю злочину, викриття інших співучасників, добровільного і повного відшкодування заподіяної збитку та ін.), а також можливості звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання за наявності до того підстав. Важливе значення має стимулювання позитивних якостей допитуваного, особливо якщо інші співучасники характеризуються негативно, раніше судимі. Таким чином, тактичні прийоми в цих ситуаціях зазвичай спрямовані на більш повне і докладне отримання та фіксацію достовірної інформації від допитуваного. Незважаючи на гадану простоту (безконфліктність) ситуації, що розглядається, слідчому обов'язково потрібно скласти письмовий план допиту. При допиті обвинуваченого необхідно мати на увазі, що після пред'явлення обвинувачення він може зайняти іншу, конфліктну позицію і відмовитися від раніше даних свідчень (наприклад, заявити, що на нього чинився неправомірне вплив з боку слідчого). Тому при допиті зазначених осіб слід деталізувати їх свідчення, з'ясувати, хто ще може підтвердити сказане, які ще докази на підтвердження достовірності своїх свідчень він може вказати. Важливе значення може мати застосування технічних засобів при фіксації результатів даної слідчої дії (відеозйомка, аудіозапис). Обов'язково потрібно з'ясувати в ході допиту, не обумовлює Чи себе обвинувачений, що не вигороджує чи співучасників, беручи всю провину на себе. З цією метою проводиться криміналістичний аналіз свідчень, задаються контрольні і уточнюючі питання, пред'являються докази. Обвинувачений не визнає своєї провини, дає неправдиві свідчення. Практика показує, що якщо обвинувачений не знайомий з потерпілим і не був затриманий на місці злочину, то зазвичай він заявляє, що з потерпілим ніколи не зустрічався (бачить його вперше) і ніякого майна у нього не вимагав, а іноді посилається на алібі. Якщо ж вимагач не знайомий з потерпілим, але затриманий на місці злочину на місці скоєння злочину, то на допиті найчастіше або заперечує факт отримання майна, стверджуючи, що воно було підкинуто працівниками міліції, несподівано передано перехожим, або наполягає на правомірності отримання (нібито незнайомець просив розміняти гроші, передати майно кому-небудь або просто доглянути за ним). У випадках, коли вимагач знайомий з потерпілим, поряд з перерахованими вище доводами на своє виправдання, він може послатися на цивільно-правовий характер своїх дій: вимагав борг, просив у борг, отримував плату за проданий товар, надані послуги, вимагав відшкодування шкоди (збитків) і т.д. З урахуванням викладеного, слідчий, виходячи з конкретної слідчої ситуації, використовуючи закономірні взаємозв'язки, властиві криміналістичноїхарактеристиці вимагання, при підготовці до допиту і складанні його плану повинен передбачати ті доводи, які свого виправдання може висунути обвинувачений, а також передбачити тактичні засоби їх спростування. Наприклад, якщо вимагач в ході допиту заявляє, що з потерпілим ніколи не зустрічався і на вказаному місці ні, найбільш ефективним засобом викриття у брехні буде пред'явлення доказів перебування його і потерпілого на місці скоєння злочину (або отримання майна), здобутих в ході огляду місця події (сліди рук, ніг, залишені предмети і т.д.), допити очевидців та інших свідків, а також оперативні дані (матеріали відеозйомки, звукозапису, фотозйомки). Однак, будучи викритим у брехні, обвинувачений може зізнатися у зустрічі з потерпілим, заперечуючи при цьому факт отримання від нього майна. Нерідко визнається і сам факт отримання такого майна, нібито на правомірному підставі. Для спростування зазначених доводів можуть використовуватися результати проведеного особистого обшуку, обшуку за місцем проживання і роботи здирників, огляду і впізнання потерпілим вилученого майна. Про незаконний характер отримання предмета вимагання може свідчити відсутність розписок, договорів, довіреностей, квитанцій, чеків та інших документів, що складаються (видаваних) зазвичай в таких випадках. Вимагачі, особливо якщо вони не знайомі з потерпілим, в ході допиту, як правило, не можуть пояснити відсутність таких документів, а при наявності співучасників їх свідчення будуть суперечливі. Тактична операція «Пошук злочинця» проводиться в тих випадках, коли вимагач (співучасник) після скоєння злочину втік і його особистість невідома. Метою розглянутої операції є встановлення особи вимагача, а потім його розшук і затримання. Найбільш повні відомості про особу злочинця можна отримати при допиті потерпілого, очевидців і свідків. Якщо вимагач їм незнайомий, потрібно з'ясувати ознаки його зовнішності, особливості поведінки, манеру розмови та інші дані, які можуть вказувати на його професію, національність, судимість, наявність захворювань і т.д. Важливе значення в даній тактичної операції має складання суб'єктивного портрета злочинця, рекомендується при цьому використовувати різні комп'ютерні програми, розроблені останнім часом. У деяких випадках вдається використовувати професійні навички потерпілого. Наступним заходом, спрямованим на встановлення особи здирників, є пред'явлення потерпілому і очевидцям фотоальбомів, наявних в органах внутрішніх справ, де містяться фотографії осіб, що займаються вимаганням, вчиненням інших корисливо-насильницьких злочинів. Якщо даний захід не привело до позитивного результату, слідчий на основі аналізу фактичних обставин скоєного злочину і зіставлення їх з даними криміналістичної характеристики вимагання може зробити висновки щодо особливостей особистості злочинця (рід занять, колі знайомих, місце роботи, районі проживання, місцях проведення дозвілля, злочинному досвіді і т.д.). Отримані відомості поряд із суб'єктивним портретом дозволяють визначити шляхи пошуку здирників, окреслити коло осіб, що перевіряються і більш точно орієнтувати особовий склад органів внутрішніх справ на розшук злочинця. Якщо вимагання скоєно за місцем роботи потерпілого у зв'язку з його комерційною діяльністю (наприклад, при торгівлі на ринку, в комерційному магазині), слідчий повинен мати на увазі, що злочинці через деякий час можуть повторити посягання (особливо, якщо перша спроба виявилася невдалою). Тому в таких ситуаціях результативним може бути встановлення спостереження за потерпілим, забезпечення його засобами зв'язку, а також проведення з ним відповідного інструктажу. Особливо це важливо при наявності у скоєному діянні ознак систематичного (у вигляді «данини») вимагання. Нерідко аналіз криміналістично значущих даних про скоєний злочин дозволяє зробити висновок про причетність до вимагання злочинного угруповання, яка контролює певну територію або сферу діяльності. Наприклад, на це можуть вказувати особливості мови злочинців, коло заданих потерпілому питань (чи є «дах», кому платиш, на кого працюєш, чи знаєш такого-«авторитета», будемо тебе охороняти за таку-то плату і т.д.). У цих ситуаціях слід отримати в підрозділах по боротьбі з організованою злочинністю дані про такі злочинні угруповання і перевірити їх членів на причетність до скоєного здирництва (наприклад, шляхом пред'явлення фотографій для впізнання). Коло перевірочних, організаційно-управлінських, оперативно-розшукових та інших заходів, а також слідчих дій, що проводяться в рамках тактичної операції «Пошук злочинця», багато в чому залежить від конкретної слідчої та кримінальної ситуації, що склалася в момент її здійснення, а також від кількості та значимості інформації про особливості вчиненого вимагання та особистості злочинця. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 28.4. Особливості подальшого етапу розслідування " |
||
|
||