ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Дзера. Цивільне право України. Книга 1, 2002 - перейти к содержанию учебника

Гарантія

. У ЦК УРСР гарантія як спосіб забезпечення виконання зобов'язання фактично не має свого власного обличчя, а є лише специфічним "сурогатом" поруки, яка була адаптована до умов планової централізованої економіки1.
І хоч формально, виходячи із статей 178 і 196 ЦК УРСР, гарантія зберігала статус самостійного способу забезпечення виконання зобов'язання, фактично правовий режим застосування забезпечувальних механізмів передбачає субси-діарне застосування правил, які регулюють поруку (статті 191 і 194 ЦК УРСР).
Разом з тим, на відміну від поруки, гарантія встановлювалася лише у відносинах між соціалістичними організаціями. Отже, для застосування гарантії характерним був спеціальний суб'єктний склад учасників.
Відрізняється від поруки і характер відповідальності у відносинах гарантії. На відміну від поручителя, гарант виступає не солідарним, а субсидіарним боржником. Тобто гарант мав нести відповідальність лише за умови, коли основний боржник не може відповідати за невиконання зобов'язання у зв'язку з відсутністю у нього майна.
У ЦК України (ст. 562-571), як і в інших сучасних цивільних кодифікаціях країн СНД, гарантії як способу забезпечення виконання зобов'язання надано новий зміст.
Гарантією визнається письмове зобов'язання банку, іншої кредитної установи, страхової організації тощо (гаранта), яке видається на прохання іншої особи (принципала), за яким гарант зобов'язується сплатити кредиторові принципала (бенефіціарові) відповідно до умов гарантійного зобов'язання грошову суму після подання бенефіціаром письмової вимоги про її сплату.
У такому вигляді гарантія має багато спільного із тими засадами, які закріплені в рекомендаціях Міжнародної торговельної палати (ІСС). Уніфіковані правила для гарантій на вимогу (1992 p.), затверджені ІСС, активно використовуються практично у всіх країнах з розвинутою ринковою економікою.
Гарантія, на відміну від поруки, є самостійним і незалежним від основного зобов'язання зобов'язанням (ст. 567 ЦК України).
Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не передбачено інше (ст. 563 ЦК України).
Належне бенефіціарові за гарантією право вимоги до гаранта не може бути передане іншій особі, якщо в гарантії не передбачено інше.
Таким чином, гарантію в контексті ЦК України (ст. 562) слід розглядати як одностороннє зобов'язання, відповідно до якого гарант зобов'язаний сплатити бенефіціарові-кредитору за забезпеченим гарантією зобов'язанням відповідну грошову суму. Право бенефіціара може бути реалізоване шляхом подання позовної вимоги, що має відповідати умовам, передбаченим у самій гарантії.
Одержавши вимогу бенефіціара, гарант повинен без зволікань повідомити про це принципала і передати копії вимоги з усіма документами, що стосуються вимоги.
Брагинский М Й, Витрачений В В Договорное право Общие положення - С 4 6 Гарант повинен розглянути вимогу бенефіціара з доданими до неї документами в зазначений у гарантії строк, а в разі відсутності його - у розумний строк і виявити розумну дбайливість, щоб установити, чи відповідає ця вимога та додані до неї документи умовам гарантії.
Відмовитися від задоволення вимог бенефіціара гарант має право у разі, якщо вимога чи додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення визначеного в гарантії строку.
У такому випадку гарант повинен негайно повідомити бенефіціара про відмову задовольнити його вимогу.
Якщо гарантові до задоволення вимоги бенефіціара стало відомо, що основне зобов'язання, забезпечене гарантією, повністю чи у відповідній частині вже виконано або припинилося з інших підстав, або є недійсним, він повинен повідомити про це бенефіціара і принципала.
Однак одержана гарантом після такого повідомлення повторна вимога бенефіціара підлягає задоволенню гарантом.
Що стосується обсягу відповідальності гаранта, то передбачене гарантією зобов'язання обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію.
У разі виплати бенефіціарові відповідної суми, зазначеної у гарантії, гарант має право зажадати від принципала в порядку регресу відшкодування сум, сплачених за гарантією, якщо інше не передбачено угодою гаранта з принципалом.
Гарант не має права вимагати від принципала відшкодування сум, сплачених бенефіціарові не відповідно до умов гарантії або за порушення зобов'язання гаранта перед бенефіціаром, якщо угодою гаранта з принципалом не передбачено інше.
Підставами для припинення гарантії визнаються:
сплата кредиторові суми, на яку видано гарантію;
закінчення строку дії гарантії;
відмова кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гаран тові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення гаранта від йо го зобов'язань.
Такими є основні положення ЦК України про гарантію як самостійний спосіб забезпечення зобов'язання.
В літературі зазначається, що оновлена гарантія може розглядатися як один з надійніших способів, які гарантують права кредиторові. Саме це може зробити гарантію чи не найбільш привабливим для кредиторів способів забезпечення виконання зобов'язань і стати підставою для широкого застосування її в майбутньому, в тому числі в комерційному обороті1.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Гарантія"
  1. § 1. Дихотомія "приватне право - публічне право" як підґрунтя характеристики становища приватної особи у суспільстві
    Як суспільний феномен, котрий стосується окремого індивіда і суспільства в цілому, право може розглядатися під кутом зору оцінки його значення як для приватних осіб, так і для суспільства, що, насамперед, і є основою виникнення відомої дихотомії "приватне право - публічне право". Загальна структура права виглядає так: 1) природне право як основа усього іншого права; 2) приватне та публічне
  2. 3.2. ЦК УРСР 1963 р
    ЦК УРСР був прийнятий 18 липня 1963 р. і введений в дію з 1 січня 1964 р. ЦК складався з преамбули і 8 розділів, що містять 572 статті. Назви розділів: І - "Загальні положення"; II - "Право власності"; ЦІ - "Зобов'язальне право"; IV - "Авторське право"; V - "Право на відкриття"; VI - "Винахідницьке право"; VII - "Спадкове право"; VIII - "Правоздатність іноземців і осіб без громадянства.
  3. § 4. Засади цивільного права
    Засади цивільного права - це фундаментальні ідеї, згідно з якими здійснюється регулювання відносин, що складають предмет цивільного права. Слід зазначити, що незалежно від того, чи йдеться про особи приватного, чи про особи публічного права, їхня участь у цивільних відносинах регулюється цивільним законодавством на однакових засадах, вказаних у ст. З ЦК. У кожній із вказаних тут засад
  4. § 2. Здійснення цивільних прав
    Під здійсненням цивільного права слід розуміти реалізацію тих можливостей, які передбачені змістом суб'єктивного цивільного права. Здійснення суб'єктивного цивільного права може відбуватися шляхом вчинення як фактичних, так і юридичних дій. Наприклад, власник користується майном (фактична дія), що належить йому, або продає його (юридична і фактична дія). Розглядаючи питання здійснення
  5. § 3. Зміст права власності
    Зміст права власності в цілому включає такі елементи: 1) право на власну поведінку (право на здійснення права власності на власний розсуд); 2) право вимагати "від усіх і кожного" не створювати перешкод у здійсненні права власності (не порушувати його); 3) право звернутися до суду за захистом порушеного права власності К речовим позовом (віндикаційним, негаторним тощо). Концепція ЦК з цього
  6. § 1. Загальна характеристика засобів забезпечення виконання зобов'язань
    Насамперед зазначимо, що хоча глава 49 ЦК називається "Забезпечення виконання зобов'язання", однак передбачені нею засоби розраховані, головним чином, на забезпечення виконання договорів. Звичайно, немає перешкод до того, щоб, наприклад, виконання зобов'язань із відшкодування шкоди було забезпечене неустойкою, але все ж досить складно уявити таку ситуацію, коли санкції первинні, пов'язані з
  7. § 2. Класифікація засобів забезпечення виконання зобов'язань
    Засоби забезпечення зобов'язань можуть бути класифіковані за різними ознаками. 1. Так, залежно від часу і способу встановлення (виникнення) вони можуть бути поділені на спеціальні і універсальні. Спеціальні засоби забезпечення встановлюються в момент виникнення зобов'язання. У результаті кредитор і боржник заздалегідь уявляють конкретні наслідки невиконання зобов'язання. До таких засобів
  8. 4.3. Гарантія
    Гарантія полягає в тому, що банк, фінансова установа, страхова організація (гарант) поручається перед кредитором (бенефіціаром) за виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Іншими словами, гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (ст. 560 ЦК). Отже гарантія, як і порука, має на меті залучення до зобов'язання інших осіб, майно яких поряд із майном боржника
  9. § 4. Форми цивільно-правової відповідальності за невиконання зобов'язань
    Слід зазначити, що як відносно визначення видів відповідальності, так і відносно встановлення її форм єдності в юридичній иітературі немає. Так, поширеною є точка зору, згідно з якою відповідальність за порушення договірних зобов'язань існує в 2 формах: у формі стягнення збитків і у формі неустойки. У інших випадках класифікація форм відповідальності наводиться за іншими підставами. Так,
  10. § 1. Договір купівлі-продажу
    Відносини купівлі-продажу в широкому розумінні регулюються гл. 54 ЦК. (інституту традиційної купівлі-продажу присвячені §§ 1-2 'зазначеної глави), Законом України від 12 травня 1991 р. "Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 1 грудня 2005 р.), а також іншими нормативними актами різної юридичної сили залеж.- но від особливостей предмета договору (правочини із земельними ділянками -
енциклопедія  бешбармак  яловичина  кабачки  начинка