Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Дзера. Цивільне право України. Книга 1, 2002 - перейти к содержанию учебника

Порука.

Порука належить до традиційних способів забезпечення виконання зобов'язання, що застосовуються як у відносинах з участю громадян, так і юридичних осіб. Однак в умовах планово-адміністративної економіки юридичні особи з метою забезпечити виконання прийнятих зобов'язань найчастіше застосовували гарантію як специфічний спосіб забезпечення.
Відповідно до ст. 191 ЦК УРСР, ст. 555 ЦК України за договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов'язання в повному обсязі або в певній частині. Як і будь-яким іншим способом забезпечення, порукою може бути забезпечена лише дійсна вимога. Таким чином, порука має акцесорний (додатковий) характер: визнання
6 недійсним основного зобов'язання, яке забезпечується укладенням поруки, незалежно від тих підстав, за якими основне зобов'язання визнається недійсним, тягне за собою беззаперечну недійсність і поруки.
Порука завжди вимагає під страхом недійсності простої письмової форми (ст. 191 ЦК УРСР, ст. 549 ЦК України).
Договір поруки, як уже зазначалося, має дві цивілістичні традиції, які своїм корінням сягають у римську давнину. Цей інститут дістав свій розвиток і у західних цивільних кодифікаціях, і в англосаксонській судовій практиці. Він був достатньо розроблений і в російському дореволюційному законодавстві1.
Дослідники проблеми способів забезпечення виконання зобов'язань відзначали, що у радянський період застосування інституту поруки було досить обмеженим. Громадяни у відносинах один з одним застосовували поруку вкрай рідко. У відносинах між організаціями можливе було прийняття поруки вищестоящим органом за борги нижчестоящого органу. Так, вищестоящі ланки кооперативної системи могли ручатися за забов'язаннями нижчестоящих ланок кооперації. У певному обсязі договори поруки укладали соціалістичні організації при вчиненні зовнішньоторговельних угод2.
Ринкові умови господарювання певною мірою "реанімували" поруку як спосіб забезпечення виконання зобов'язань. Сфера її застосування практично не має обмежень. Однак найбільш широко її, як і раніше, застосовують для забезпечення грошових зобов'язань.
Як видно із визначення, закріпленого у ст. 191 ЦК УРСР, ст. 555 ЦК України забезпечувальний механізм поруки полягає в залученні додаткового боржника, який поряд з основним відповідає перед кредитором за виконання зобов'язання.
Стаття 192 ЦК УРСР передбачає, що в разі невиконання зобов'язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо інше не передбачено договором поруки, а за ст. 556 ЦК України - якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Таким чином, при укладенні договору поруки виникає множинність осіб на боці боржника, і законодавець визначає солідарні обов'язки для цих боржників. Хоч договір може передбачати й інший характер відповідальності - часткову або субсидіарну.
Поручитель відповідає в тому самому обсязі, як і боржник. Тобто він відповідає за основний борг, сплату відсотків, а також за заподіяні збитки та неустойку, якщо інші умови не передбачені договором поруки.
Законодавство передбачає, що за боржника можуть одночасно поручитися кілька осіб - поручителів. У цьому разі відповідно до ч. З ст. 192 ЦК УРСР, ст. 556 ЦК України такі поручителі між собою є солідарними боржниками перед кредитором.
Якщо у зв'язку з невиконанням основного зобов'язання боржником кредитор звертається до поручителя, який виконає зобов'язання, поручитель за таких умов набуває всіх прав кредитора по цьому зобов'язанню. Це означає передусім, що поручитель як новий кредитор у зобов'язанні зберігає право вимоги до борж-
1 Брагинский М. Й., Витрянский В. В. Договорное право. Общие положення. - С. 450-457. Иоффе О. С. Обязательственное право. - С. 181.
6 ника. Таким чином, у цілому зобов'язання не припиняється, в ньому лише змінюється кредитор, який має право безпосередньо звертатися до боржника.
Якщо кілька поручителів виконали зобов'язання перед кредитором, то кожен з них має право зворотної вимоги до боржника в розмірі виплаченої цим поручителем суми (ч. 2 ст. 193 ЦК УРСР, ст. 558 ЦК України).
Хоч у цілому регулювання відносин поруки в новому ЦК України зберегло свої традиційні риси, проте деякі положення дістали детальнішу регламентацію.
Так, ст. 557 ЦК України регулює права та обов'язки поручителя у разі пред'явлення до нього вимоги.
По-перше, поручитель у цьому випадку зобов'язаний до задоволення вимоги кредитора попередити про це боржника, а якщо проти поручителя вчинено позов - залучити боржника до участі у справі. Інакше боржник має право висунути проти зворотної вимоги поручителя заперечення, які він мав проти кредитора.
По-друге, поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би надати боржник, якщо інше не випливає з договору поруки. Поручитель зберігає права на ці заперечення навіть у тому разі, якщо від них відмовився або визнав свій борг.
Отже, поручитель у разі пред'явлення до нього вимоги з боку кредитора, хоч і пов'язаний певними процесуальними обов'язками з боржником (попередити про заявлення вимог з боку кредитора, залучити до участі у справі в разі вчинення позову), зберігає своє автономне становище насамперед у зв'язку з оцінкою заперечень, які має проти кредитора основний боржник.
Якщо ж боржник виконав забезпечене порукою зобов'язання, то відповідно до ст. 559 ЦК України він повинен негайно повідомити про це поручителя. Інакше поручитель, який у свою чергу виконав зобов'язання, має право стягнути з кредитора безпідставно одержане або висунути регресну вимогу боржникові. В останньому випадку боржник має право стягнути з кредитора безпідставно одержане.
Правила, які містяться у статтях 557-559 ЦК України спрямовані на чіткіше впорядкування відносин між основним боржником, кредитором та поручителем. Вони мають зняти ті спірні питання, які не були розв'язані в ЦК УРСР, а відтак - створюють ускладнення у судово-арбітражній практиці.
Законодавець встановив спеціальні підстави припинення поруки. Крім того, що порука припиняється у зв'язку з акцесорним характером припинення основного зобов'язання, вона також припиняється, якщо кредитор протягом трьох місяців з дня настання строку зобов'язання не пред'явить позов до поручителя. У тих випадках, коли строк виконання зобов'язання не зазначений або визначений моментом вимоги, то за відсутності іншої угоди відповідальність поручителя припиняється після закінчення одного року з дня укладення договору поруки.
За таких умов припинення договору поруки, безумовно, не виключає можливості безпосереднього звернення кредитора до основного боржника. Але з припиненням поруки кредитор втрачає додаткові гарантії щодо забезпеченості зобов'язань. Оскільки на відносини поруки важливий вплив має фігура боржника (його платоспроможність, сумлінність, інші якості), переведення боргу, тобто заміна боржника іншою особою, також припиняє поруку, якщо поручитель не виявив згоди відповідати за нового боржника (ст. 201 ЦК УРСР, ст. 561 ЦК України).
6 У ЦК УРСР питання про характер послуг поручителя залишено поза увагою. Як правило, у відносинах між громадянами послуги поручителями надавалися безоплатно. У ст. 560 ЦК України прямо передбачається, що поручитель має право на винагороду за послуги, які він надав боржникові.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Порука."
  1. § 2. Субъекты исполнения обязательств
    Исполнение обязательства надлежащим лицом. По общему правилу исполнение должно быть осуществлено должником - стороной в обязательстве. Однако в большинстве случаев кредитору безразлично, кто предоставит ему соответствующее имущественное благо*(1204). Учитывая это, закон закрепляет возможность исполнения обязательства за должника третьим лицом. Привлечение к исполнению третьего лица - возложение
  2. 1. Понятие и виды производственных кооперативов
    Производственный кооператив, подобно товариществам и обществам, представляет собой коммерческую организацию, основанную на началах членства, т.е. корпорацию. Однако в отличие от товариществ и обществ кооперативы рассчитаны не только и не столько на объединение имущества участников, сколько на их совместное, личное трудовое участие в деятельности созданной ими организации. Отсюда - распределение
  3. Глава 6 Русская Правда как памятник права
    До наших дней дошло более ста списков Русской Правды. Все они распадаются на три основных редакции: Краткая, Пространная и Сокращенная (обозначаемые в литературе как КП, ПП и СП). Древнейшей редакцией (подготовлена не позднее 1054 г.) является Краткая Правда, состоящая из Правды Ярослава (ст.1-18), Правды Ярославичей (ст. 19-41), Покона вирного (ст. 42), Урока мостников (ст. 43). Пространная
  4. Глава 9 Развитие права на северо-западе Руси
    Источниками права в этом регионе были: Русская Правда, вечевое законодательство, договоры города с князьями, судебная практика, иностранное законодательство. В результате кодификации XV в. появились Новгородская и Псковская судные грамоты. От Новгородской судной грамоты сохранился фрагмент, дающий представление о судоустройстве и судопроизводстве. Судебными правами обладали все органы власти и
  5. Глава 10 Золотая Орда как военно-феодальное государство
    В конце XIII в. из империи Чингисхана выделилось государственное образование, получившее название Золотой Орды и просуществовавшее в непосредственной близости от русских княжеств до конца XIV в. Особенностями феодальных отношений здесь были: кочевой и полукочевой характер общества; важная роль, которую играли племенные вожди; иерархия кочевого землевладения. Государственной религией в Орде был
  6. Глава 20 Уложение 1649 г. как свод феодального права
    В 1648 г. вспыхнуло массовое восстание в Москве. В этой сложной ситуации был созван Земский собор, который продолжал свои заседания довольно долго. В 1649 г. на нем было принято знаменитое Соборное Уложение. Составлением проекта занималась специальная комиссия, его целиком и по частям обсуждали члены Земского собора ("по палатам") посословно. Напечатанный текст был разослан в приказы и на места.
  7. Глава 32 Кодификация русского права в первой половине XIX в.
    Реформы, произведенные в системе центральных органов власти и управления сопровождались развернутой кодификацией действующего права. Основные направления работы были намечены в деятельности Уложенной комиссии Екатерины II. После вступления на престол Павла I вновь был поставлен вопрос о новом Уложении и в 1796 г. была создана комиссия, целью которой, однако, было не составление нового, а
  8. Глава 34 Государственно-политический кризис 1850-х гг.
    В первой половине XIX в. сформировались социально политические предпосылки для буржуазных реформ в России. Крепостное право сдерживало развитие рынка и крестьянского предпринимательства. Помещичьи хозяйства включались в рыночный оборот: те, кто не мог приспособиться к новым экономическим условиям, теряли свои земли, попадавшие в заклад. Крымская война стимулировала быстрое развита
  9. Глава 35 Крестьянская реформа 1861 г.
    Император утвердил 19 февраля 1861 г. ряд законодательных актов по конкретным положениям крестьянской реформы. Были приняты центральное и местные положения, в которых регламентировались порядок и условия освобождения крестьян и передачи им земельных наделов. Их главными идеями были: крестьяне получают личную свободу и до заключения выкупной сделки с помещиком земля переходила в пользование
  10. Глава 37 Судебная реформа
    Структуру дореформенной судебной системы составляли разнообразные исторически сложившиеся органы, делавшие ее сложной и запутанной. Существовали особые суды для дворян, горожан, крестьян; специальные коммерческие, совестные, межевые и иные суды. Судебные функции отправляли и административные органы - губернские правления, органы полиции и др. Рассмотрение дел во всех судебных инстанциях