| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 2. Дослідження особистості потерпілого |
||
|
Останнім часом важливе місце в криміналістичних дослідженнях відводиться ролі жертви у генезі самого злочину, її міжособистісним зв'язкам і стосункам із злочинцем. Більше 65% жертв в момент вбивства перебували в нетверезому стані, а більше половини з них вживали спиртні напої разом із засудженими безпосередньо перед вчиненням злочину. Дослідження показують, що кожен восьмий потерпілий не працював, більше 10% вели паразитичний спосіб життя, в 40% випадків поведінка потерпілих перед злочином було аморальним або протиправним, у тому числі і провокаційним. Такі особливості особистості та поведінки потерпілих могли сприяти збільшенню ризику скоєння стосовно них тяжких протиправних дій. Взаємозв'язок і взаємозумовленість особистості та негативної поведінки потерпілого до злочину і динаміку психологічного механізму їх розвитку можна певною мірою простежити на прикладі прояву деяких встановлених дослідженнями морально-психологічних рис у частини потерпілих від вбивств, заподіяння тілесних ушкоджень та згвалтувань, скоєння яких провокувало поведінку потерпілих. Домінуючими по стійкості і значимості в структурі морально-психологічного образу потерпілих були такі якості, як агресивність, деспотизм у відношенні близьких, нелагідність, схильність до вживання алкоголю, статева розбещеність, нерозбірливість у виборі знайомих, зокрема внаслідок схильності до веселого проведення часу при виправданою обставинами довірливості. Більшість з них зумовлюють скоєння різних за характером злочинів. Важливим регулятором поведінки особистості є рівень розвитку її самооцінки. У дослідженнях вітчизняних і зарубіжних психологів підкреслюється, що в підлітковий період формується вміння оцінювати себе не тільки через вимогу авторитетних дорослих, а й через власні вимоги. Головним критерієм в оцінці себе стають морально-психологічні аспекти взаємин підлітка з іншими людьми. У процесі психологічного аналізу жертви важливим є аналіз її ціннісних орієнтацій, одного з основних структурних утворень зрілої особистості. Ціннісні орієнтації обумовлюють спрямованість особистості, визначають позицію людини. Як правило, показання потерпілого є одним із джерел доказів і займають самостійне місце в системі доказів. Вони мають багато спільних рис з показаннями свідків, проте не можуть ні ототожнюватися з ними, ні розглядатися як їх різновид. Від свідчень свідків свідчення потерпілого відрізняються як за своїм суб'єкту, так і за процесуальною природою та змістом. Ці свідчення даються особою, якій заподіяно моральну, фізичну або матеріальну шкоду і яке за своїм процесуальним становищем, є учасником процесу. Потерпілий наділений правами, що забезпечують йому можливість домагатися задоволення своїх законних інтересів, порушених конкретним злочином. Показання потерпілого відрізняються від показань свідків і за процесуальною природою: вони не тільки джерело доказів, але й засіб захисту його інтересів. У них може бути виражене і ставлення потерпілого до скоєного злочину, можуть міститися його пояснення тих чи інших фактів, висунуті ним версії, аргументи і їх обгрунтування. Інтереси потерпілого повністю відповідають завданню встановлення істини у випадках, коли потерпілий зацікавлений у розкритті злочину і викритті його справжнього винуватця. Специфічні риси показань потерпілого повинні враховуватися при дослідженні та оцінці їх. Потерпілий обов'язково повинен бути допитаний, бо дача свідчень є його гарантованими законним правом як учасника процесу. Показання потерпілого є важливим процесуальним документом, який потрібно оцінити з точки зору його доказового значення, знаючи особливості особистості потерпілого. Дуже важливий фактор в розслідуванні злочину - правосвідомість потерпілого. Від того, наскільки нетерпимо відноситься потерпілий до правопорушень, хоче допомогти слідству і правосуддю, часто залежить достовірність і точність його свідчень. Слідчому дуже важливо встановити психологічний контакт з потерпілим, враховуючи його психічний стан та індивідуальні особливості, і таким чином забезпечити повноту і точність показань. Вивчення психофізіологічних властивостей потерпілого, сили, рухливості нервових процесів, типу вищої нервової діяльності, темпераменту допомагає визначити можливість здійснення потерпілим тих чи інших дій, а в цілому - створити правильну картину події. Ці якості необхідно враховувати і при встановленні контакту з потерпілим, організації слідчих дій. Дії злочинця, наслідки злочинного діяння нерідко призводять потерпілого в стан сильного душевного потрясіння, збудження, страху, важкої депресії, гніву, обурення, відчаю, розгубленості. Без урахування цих особливостей, їх правильного психологічного аналізу, зняття стресового стану потерпілого важко розраховувати на повноту та правильність його показань *. ___ * Див: Глазирін Ф.В. Психологія слідчих дій. Волгоград. 1983, с. 55. З метою виключення помилок у показаннях потерпілого важливо враховувати особливості сприйняття ним у момент скоєння злочину обставин справи, особистості злочинця. Експериментально доведено, що відчувають їм почуття страху, гніву, сорому, образи і т. п. можуть сприяти спотворення сприйняття, звужуючи його обсяг, приводячи до неправильної оцінки низки фактів, ознак, деталей. При фізіологічному афекті, який зустрічається нерідко в результаті злочинного посягання на особистість, у потерпілого ускладнюється самоконтроль, правильна оцінка своїх дій, погіршується сприйняття реальної обстановки *. У подібних станах потерпілий може помилитися, оцінюючи фізичні дані злочинця, кількість правопорушників, характер дій нападників і т. п. Однак сильні переживання, які відчувають потерпілими в момент скоєння злочину, найчастіше роблять їх сприйняття більш глибоким, яскравим, дають можливість надовго запам'ятати багато, навіть незначні деталі, події, ознаки зовнішності злочинця. ___ * Заходів А.А. Тактика допиту потерпілого. Волгоград. 1976, с. 25. Оскільки злочин завдає душевну травму потерпілому, він подумки багаторазово повертається до пригоди, згадуючи різні обставини злочинної події. При цьому потерпілому нерідко вдається згадати будь-які суттєві обставини, про які він не повідомив при першому допиті. Ось чому з урахуванням фізичного і психічного стану потерпілого, намагаючись не завдавати йому зайвих психологічних травм, доцільно в разі потреби провести повторний допит. Слід мати на увазі, що часті спогади того, що сталося і пов'язаних з цим переживань активізують розумові процеси потерпілого, підсилюють його прагнення знайти винних. Ось чому потерпілі найчастіше схильні самі висувати численні припущення про те, хто і чому скоїв злочин. Допускаючи, що багато хто з таких припущень не засновані на будь-яких фактичних даних, слідчий не повинен відмітати їх з порога. По-перше, це допомагає встановленню психологічного контакту. По-друге, у версіях потерпілого цілком може бути здорове зерно. Слідчої практиці відомо чимало випадків, коли припущення потерпілого підтверджувалися в ході розслідування. Виходячи з того, що потерпілим заподіюється безпосередній збиток діями злочинця, багато криміналісти, посилаючись на особисту зацікавленість потерпілих, приходять до думки про необхідність особливо ретельної перевірки їх показань *. Справа в тому, що свідчення потерпілих далеко не завжди об'єктивні. Причин може бути багато. Потерпілий, наприклад, прагне помститися злочинцеві за завдані страждання, біль, позбавлення, образи і т. п.; бажає отримати максимальну матеріальну компенсацію в разі засудження правопорушника. При цьому потерпілий може переслідувати і корисливі цілі, перебільшуючи розміри заподіяної йому шкоди; має намір пом'якшити участь обвинуваченого під впливом умовлянь родичів і друзів злочинця, жалості до нього і т. д.; хоче приховати власне непристойні поведінку. ___ * Див: Ларін А.М. Робота слідчого з доказами. М., 1966, с. 52, Дулов А.В., Нестеренко П.Д. Тактика слідчих дій. Мінськ. 1971, с. 79. Слідчий повинен постійно мати на увазі можливість такого віктимологічні аспекту в показаннях потерпілого. Аналіз слідчої практики показує, що нерідко потерпілими виявляються особи, які ведуть аморальний спосіб життя, зловживають спиртними напоями, схильні до конфліктів, сварок. Необ'єктивність показань потерпілого може пояснюватися також і тим, що він, отримавши ту чи іншу інформацію слідчого про матеріали справи, підпадає під її вплив. У таких випадках свідчення потерпілого містять відомості не особисто ним сприйняті, а повідомлені іншими особами. Невідповідність показань потерпілого справжнім обставиною справи іноді є наслідком сором'язливості, збентеження, незручності при необхідності розповісти про дії злочинця або про власні дії в момент скоєння злочину. Такі ситуації виникають, зокрема, при допиті потерпілих у справах про статеві злочини. Показання потерпілого можуть не відповідати дійсності й тому, що він побоюється помсти з боку злочинця, його співучасників, родичів і друзів *. ___ * Заходів А.А. Тактика допиту потерпілого. Волгоград. 1976, с. 22. Фактором, що впливає на показання потерпілого, може виявитися навіювання навмисне або ненавмисне. Більшою мірою це характерно для неповнолітніх потерпілих, але навіюванню можуть бути піддані і дорослі. Потерпілі взагалі сугестивності більше, ніж свідки, особливо тоді, коли вселяється відомості відповідають їх інтересам. Неповнота, неточність даних потерпілого також сприяє навіюванню. Для того щоб уникнути шкідливої дії навіювання, на допиті передбачені певні процесуальні заходи, зокрема заборонені навідні запитання, які можуть підказати потерпілому бажаний відповідь. На закінчення можна сказати, що особистість потерпілого відіграє велику роль для роботи органів правосуддя. Одне з найважливіших питань - вивчення особистості потерпілого на попередньому слідстві в цілях отримання від нього достовірних свідчень. Таке вивчення проводиться як традиційними методами (спостереження, бесіда, аналіз документів, узагальнення незалежних характеристик), так і специфічними (психологічна експертиза). Показання потерпілого залежать від багатьох суб'єктивних і об'єктивних чинників. Знання психологічних закономірностей процесу формування показань та їх особливостей у потерпілого, вивчення мотивації останнього допомагають слідчому обрати потрібні тактичні прийоми для отримання достовірних відомостей. Дані про потерпілого використовуються не тільки на допиті, але і при проведенні інших слідчих дій. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " § 2. Дослідження особистості потерпілого " |
||
|
||