| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Виборче право і система. Референдум |
||
|
Списки виборців складаються в кожному окрузі і переглядаються щорічно в проміжок між груднем і березнем місяцями. Італійський закон не передбачає голосування за дорученням або поштою, оскільки такі способи подачі голосу розглядаються як неконституційні. Другий абзац статті 48 основного закону 1947 говорить про особистому характері голосування. Спеціальні процедури передбачені для деяких категорій виборців (інваліди, сліпі), які можуть супроводжуватися в кабіну для голосування іншим виборцем, що користуються їх довірою. Італійські виборці, які проживають за кордоном, можуть голосувати особисто в комунах, в яких вони внесені в списки до їх виїзду за кордон. Таким особам надаються деякі пільги при приїзді в Італію і поверненні назад (оплата та ін.) Голосування в Італії розглядається як цивільний обов'язок. Абсентеїзм без поважних причин фіксується в судових органах протягом 5 років; крім того, мер комуни може внести в список особа, уклонившееся від голосування безмотивно; такий список вивішується для загального огляду. Будь-яких матеріальних, адміністративних або кримінальних санкцій ухилення від голосування не тягне. Нижня палата італійського парламенту - Палата депутатів - включає 630 членів, що обираються на 5 років. Ціна пасивного виборчого права для обрання в депутати 25 років, а в сенатори - 40. З 1963 р. Сенат включає в два рази менше число членів, ніж Палата депутатів - 315, обираються на 5 років. Якщо Палата депутатів включає тільки одну категорію членів, то Сенат має у своєму складі, крім обираються, ще дві групи членів: 5 членів, призначуваних Президентом республіки за видатні заслуги перед Батьківщиною в соціальній, наукової, художньої та літературної областях, і до складу палати по праву входять усі колишні президенти республіки (нині чотири). Дві останні категорії осіб є членами Сенату довічно. Початковий термін повноважень палат був різним - 6 років у Сенату і 5 - у Палати депутатів. В 1963 шляхом прове-дення конституційної реформи ці терміни були вирівняні; до цього в 1953 і 1958 рр.. вдавалися до дострокового розпуску Се-нату, щоб встановити узгодження повноважень обох палат. Обидві палати, таким чином, мають однаковий термін повноважень, але цей термін не завжди може відповідати тривалості повноважень іншої палати, оскільки Президент республіки має право дострокового розпуску однієї з палат. Володіння мандатом в одній палаті несумісне із заняттям місця в іншій. Якщо особу було відразу обрано в обидві палати , то воно повинно вибрати одну з них. Члени обох палат не можуть одночасно перебувати в Конституційному суді. Вищу раду магістратури. Національній раді економіки та праці, не можуть бути керівниками, адміністраторами, членами ревізійної комісії підприємств, що належать державі, або товариств, які нею фінансуються . Не можуть бути обрані в обидві палати: мери комун з населенням більше 20 тис. жителів, обласні радники, представники провінційної адміністрації, префекти, супрефекти, вищі чиновники поліції, вищі офіцери збройних сил, що не знаходяться в запасі судді, а також особи за професійними підставах мають відносини з іноземними державами. Особа, яка підпадає під одну з названих категорій, не є неізбіраемим, якщо воно за 180 днів до закінчення терміну повноважень парламенту, або протягом 7 днів після видання декрету про розпуск - у разі дострокового розпуску - відмовиться від відповідної посади. У 1993 р. була докорінно змінена виборча система при обранні обох палат парламенту, а також при формуванні муніципальних рад з населенням до 15 тис. жителів, у останньому випадку на ці комуни була поширена мажоритарна виборча система, що діяла в дрібних комунах з населенням до 5 тис. жителів. Зміна порядку обрання палат парламенту (два закону від 4 серпня 1993 р.) було викликано політичними причинами. Діяла повна пропорційна система при формуванні Палати депутатів і фактично застосовувалася пропорційна система при обранні Сенату вели до того, що в цих органах отримувало місця велике число політичних партій і діяло, таким чином, значне число фракцій; багатофракційне була відображенням існуючої в країні багатопартійної системи. Наслідком діяли виборчих систем було утворення коаліційних урядів, зазвичай формувалися з представників 4-6 партій, не завжди знаходили спільну мову з різних проблем державного життя. Результатом названого положення була постійна політична нестабільність в країні, приватні урядові кризи. Реформування виборчої системи повинно змінити існуючий стан і зменшити, якщо не виключити зовсім , вплив дрібних партій на склад парламенту. Приводом для прийняття нового виборчого законодавства послужили результати референдуму, проведеного 18-19 квітня 1993 р., на якому 74% виборців брало участь у голосуванні; з числа брали участь 82,7% висловилися за введення на виборах в Сенат мажоритарної виборчої системи відносної більшості (проти висловилося 17,3%, виборці, проголосувавши незаповненими бюлетенями, склали 3,3%, недійсні голоси - 1,9%). Після реформи при формуванні Палати депутатів країна ділиться на 27 виборчих округів; Сенат обирається на базі областей, число округів, таким чином при формуванні верхньої палати складає 20. Виборчі округи збігаються з межами областей. При обранні депутатів області П'ємонт, Ломбардія, Венеція, Лаціо і Сицилія діляться на два або три виборчих округу. У цих округах 75% місць парламентаріїв розподіляється за мажоритарною системою (455 місць депутатів і 232 місця сенаторів) в одномандатних, дрібніших округах, на які діляться основні округу, і 25% місць - за пропорційною системою. При розподілі місць у Палату депутатів за пропорційною системою застосовується метод натуральної квоти, тобто квота Т.Хера, з правилом найбільшого залишку. Для того, щоб брати участь у розподілі місць списки кандидатів повинні набрати щонайменше 4% поданих голосів. При розподілі місць за пропорційною системою в Сенат застосовується метод В.Д 'Ондта, але без процентного "порога", що перешкоджає брати участь у розподілі місць списками, які набрали невелику кількість голосів. При обранні депутатів кожному виборцю даються два бюлетені - один для голосування за кандидата за мажоритарною системою, другий - для голосування за партійний список. При виборах сенаторів виборцю дається один бюлетень. Кожен кандидат в сенатори повинен бути підтриманий небудь списком кандидатів або блоком списків (5 максимум). Кандидат може бути представлений в одномандатному окрузі, але одночасно може складатися в якому-небудь списку в одному або кількох виборчих округах. Однак для того, щоб не вельми погіршувати становище дрібних політичних партій і не давати особливих переваг дії одномандатної мажоритарної виборчої системи, було введено правило: голоси одного або декількох списків, за якими було обраний кандидат в якому-небудь одномандатному окрузі, зменшуються на число голосів, отриманих цим кандидатом в цьому одномандатному окрузі. Це правило діє при обранні обох палат парламенту. Для висунення кандидата в депутати в одномандатному окрузі потрібні підписи не менше 500 і не більше 1000 вибірковий, занесених до списку комуни, що входить до складу цього округу; для висунення кандидатів у сенатори в одномандатних округах потрібні підписи від 1000, але не більше 1500 виборців, внесених до списків цього округу. Для висунення списку кандидатів, обираються в нижню палату парламенту за пропорційною системою, потрібно не менше 1500 і не більше 2000 підписів в комуні, що входить до складу округу з населенням менше 500 тис. жителів, не менше 2500 і не більше 3000 - в округах з населенням від 500 тис. до 1 млн. жителів, не менше 4000 і не більше 4500 - в округах з населенням більше 1 млн. жителів. При обранні сенаторів область Валле д'Аоста утворює один одномандатний виборчий округ, а область Молізе - два одномандатних округу. Порядок обрання обласних рад не піддався реформуванню. Поради обираються за пропорційною системою по округах (останні збігаються з межами провінцій). Місця розподіляються між провінціями за пропорційною системою з правилом найбільшого залишку залежно від чисельності населення провінції. Виборча квота при обранні депутатів обласних рад визначається шляхом ділення загальної кількості дійсних голосів на число належних місць, збільшеному на одиницю. Потім отримані кожним списком голоси діляться на обчислену квоту. Нерозподілені в округах місця передаються в рамках області за пропорційною системою з правилом найбільшого залишку. Виборці мають право на преференційне голосування. Число радників в областях визначається виборчим законом цій області, виходячи з чисельності населення: 80 радників для областей з числом жителів більше 6 млн., 60 - від 4-х до 6 млн., 40 - від 1 до 3 млн. і 30 - в областях з населенням до одного мільйона жителів. Радники обираються на 5 пет, їх мандат несумісний з представництвом у парламенті. Провінційні ради обираються спочатку по одномандатному мажоритарною системою в округах, а потім по пропорційної системі в рамках провінції. При розподілі місць між партійними списками в провінції при визначенні квоти в знаменнику застосовується цифра "2" і розподіл решти місць за правилом найбільшого залишку. Муніципальні ради обираються по-різному залежно від чисельності жителів комун. У комунах з числом жи-телей 15 тис. і менш застосовується мажоритарна система з можливістю панашірованія. У комунах з числом жителів бо-леї 15 тис. місця розподіляються за пропорційною системою із застосуванням правила д'Ондта. У 1993 р. була змінена виборча система при виборах рад головних міст провінцій і найбільш великих го-пологів країни (Мілан, Турин, Палермо, Рим, Неаполь, Венеція, Трієст, Катанія , Генуя); в названих містах стала застосовуватися комбінована мажоритарна і пропорційна системи, а також були введені прямі вибори мерів. Вони обираються шляхом голосування у два тури за мажоритарною системою - у першому турі для обрання потрібно набрати абсолютну більшість поданих голосів; якщо ніхто такої більшості не отримав, то у другий тур проходять два кандидати, що отримали найбільшу підтримку виборців. Введення прямих виборів мерів має на меті забезпечити їх незалежність стосовно виборним радам і політичним партіям. Одночасно введення такого порядку обрання мерів веде до необхідності блокування політичних партій, оскільки ізольована партія не має будь-яких шансів на перемогу. Окрім виборів, італійські виборці призиваються до урн при проведенні референдумів. Італія - друга європейська країна, в якій в післявоєнний період число проведених референдумів поступається лише Швейцарії. Конституція 1947 р. передбачає досить значне число різних референдумів на національному та місцевому рівнях. Включення процедури референдуму в законодавчий процес і права народної ініціативи з'явилися відображенням демократичних настроїв в Установчих зборах, виробляється основний закон після довгих років фашистської диктатури. Конституція закріплює право народної ініціативи (абз. 2 ст. 71), яка не закінчується народним голосуванням, а розглядається парламентом. Законопроект з додатком не менше 50 тис. підписів виборців передається голові однієї з палат парламенту, яка проводить перевірку і підрахунок підписів і встановлює їх законність. Законопроект вноситься у вигляді постатейного тексту, супроводжуваного пояснювальним доповіддю. Практичне використання інституту народної ініціативи на національному рівні невелике. Лише після прийняття закону про референдуми і народною ініціативою 1970 р., який забезпечив застосування конституційної норми, було внесено до 1987 р. тільки 30 ініціатив , серед яких лише небагато були прийняті до розгляду парламентом. Референдум передбачений основним законом країни (ст. 132 і 133) при зміні територіальних кордонів всередині дер-жави. Таке голосування проводиться при злитті існуючих областей і створенні нових областей з числом жителів не менше мільйона за пропозицією комунальних рад, які представляють не менше третини зацікавленого населення. Таке ж голосування проводиться при відділенні провінцій і комун від однієї області і приєднання до іншої. У межах області за допомогою референдуму можуть утворюватися нові комуни, змінюватися їх межі та назви. Про можливість проведення конституційного факультативного референдуму на підставі статті 138 основного закону вже говорилося. Найбільш оригінальним, передбаченим статтею 75 конституції, є інститут народного вето щодо вже діючого закону. Сама конституція називає таке голосування референдумом. Таке голосування може бути проведено на вимогу 500 тис. виборців або п'яти обласних рад для скасування повністю або частково вже чинного закону або акта, що має силу закону (наприклад, декрету-закону, акта делегованого законодавства). Застосування такого голосування не обмежена тимчасовим відрізком від дати набрання актом чинності. Правда, під дії названої норми вилучені закони про податки і бюджет, про амністію і помилування, про повноваження на ратифікацію міжнародних договорів. Референдум, що проводиться на основі статті 75 конституції, став єдиною формою такого голосування на національ-ному рівні. Було кілька "хвиль" референдуму (народного вето), зокрема, в 1974, 1978, 1981, 1985 рр.. і т.д. відносно більше двадцяти законів. Кожна "хвиля" включала голосування про скасування, як правило, кількох законів. Незважаючи на значне число голосувань на національному рівні, проведення референдуму в Італії значно обмежена. Так, що не дозволяється представляти вимоги про проведення референдуму у формі народного вето на рік, що передує закінченню терміну повноважень однієї з палат парламенту і протягом шести місяців після скликання виборчих комітетів для проведення виборів палат. З урахуванням цих положень і деяких інших вимог про проведення таких голосувань можуть представлятися щорічно з 1-го січня по 30 вересня. Якщо проведений достроковий розпуск однієї або обох палат парламенту, то після опублікування декрету президента республіки про призначення нових виборів в обидві або в одну палату, раніше призначений референдум автоматично відкладається і терміни, пов'язані з процедурою цього голосування, поновлюються після закінчення 365 днів з дня виборів. Інакше кажучи, при нормальній роботі парламенту, не переривається достроковим розпуском, залишається близько двох з половиною років з п'ятирічної легіслатури, коли можуть вноситися вимоги про проведення голосування. Відповідно до статті 123 конституції кожна область має право встановлювати в своєму статуті процедуру референдуму щодо законів та адміністративних постанов області. Статути містять такі норми, за винятком області Сицилія. Референдум в областях має два види: консультативний і форму народного вето. Наприклад, в області Лаціо голосування призначається для винесення рішення про повну або часткового скасування обласного законодавства на вимогу 50 тис. виборців області або двох провінційних рад, прийнятим в кожному з них двома третинами встановленого складу радників, або 10-ю комунальних рад, у виборчі списки яких внесено не менше 50 тис. чоловік, прийнятим в кожній раді двома третинами встановленого числа радників. Не допускається референдум щодо податкових питань і для прийняття бюджету. В інших областях встановлені інші кваліфікаційні вимоги для проведення голосування у формі народного вето. Наприклад, в області Базіліката потрібно 8 тис. підписів. У статутах областей закріплений і інститут народної ініціативи. Однак, в даний час інститути безпосередньої демократії в областях практично не використовуються. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Виборче право і система. Референдум" |
||
|
||