Головна
ГоловнаТеорія та історія держави і праваТеорія права і держави → 
« Попередня Наступна »
С.Н. Шабуневіч. Курс лекцій з «Історії держави і права Білорусі», 2010 - перейти до змісту підручника

Лекція 16. 30. Державне будівництво Республіки Білорусь (1989-1999-ті роки)


1. Білорусь на міжнародній арені. Розпад СРСР. Освіта СНД.
2. Проголошення незалежності Республіки Білорусь.
3. Конституція РБ 1994 року. Формування правової держави в РБ.
4. Росія і Білорусь: проблеми інтеграції.
ООН, ЮНЕСКО, МАГАТЕ, МОП, СНД, декларація, міжнародно-правовий акт, модельний кодекс, Конституція, президент, Парламент, Рада міністрів, Конституційний суд, Верховний суд, Вищий Господарський суд, інтеграція, Спільнота держав, союзний договір, правова держава та ін
Після активізації міжнародних відносин у середині 50-х років зросла політична активність БССР на міжнародній арені. У 50-ті роки БССР була учасницею 54 міжнародних конвенцій і договорів, а в 80-ті роки лише договорів було підписано більше 180. Члени делегацій БССР в ООН висувалися на різні керівні посади в ООН, що підтверджує міжнародне визнання БССР. БССР була членом спеціалізованих установ ООН (ЮНЕСКО, МАГАТЕ, МСЕ (Міжнародний союз електрозв'язку), МОП (Міжнародна організація праці), Якова (Міжнародна організація цивільної авіації) і т.д
БССР мала велику практику міжнародної діяльності безпосередні переговори з іноземними державами, участь у багатосторонніх переговорів, участь у модифікації і розвитку міжнародного права в ході дипломатичних консультацій
В 50-80 рр.. відбулося значне розширення міжнародних зв'язків БССР в таких областях як просвітництво, наука, культура, економіка. Проходив обмін делегаціями, проводилися вечори дружби, міжнародні художні виставки та наукові конференції, іноземні студенти навчалися у вузах республіки. В економічній сфері БССР співпрацювала більш ніж з 100 країнами. До БССР була рівноправним учасником міжнародних відносин і суб'єктом міжнародного права . Формально БССР була самостійна у міжнародному спілкуванні, але республіка завжди діяла в рамках єдиної політико-ідеологічної лінії СРСР, наміченої ЦК КПРС. Дипломатичні зносини з іноземними державами здійснювалися через посольства СРСР.
БССР отримала реальну можливість зовнішньополітичної діяльності лише відповідно до Закону від 1 лютого 1944 р., хоча право виступати на міжнародній арені як суверенна держава вона мала і відповідно до Маніфестом від 1 січня 1919
У 90-ті роки право як регулятор суспільних відношенні стало використовуватися в Республіці Білорусь значно повніше і оперативне. На його розвиток вплинули не тільки процеси, що відбуваються в економіці, соціальній сфері та політиці республіки, а й тенденції розвитку як СНД, так і зарубіжних країн. При правовому регулюванні різних сфер суспільного і державного життя в республіці враховувався накопичений на даний період людської цивілізації світовий досвід, приймалися до уваги норми міжнародного права.
У розвитку права цього періоду можна виділити три тенденції: інтенсивне оновлення поточного законодавства з метою його пристосування до нових умов соціально-економічного і політичного життя республіки; кодифікація права і приведення норм національного права у відповідність з нормами міжнародного права. Остання тенденція набирає силу у зв'язку з 50-річчям з дня прийняття Загальної декларації прав людини. Про це свідчить той факт, що вперше в республіці на вищому рівні - в Парламенті - 23 червня 1998 почалися парламентські слухання на тему «Проблема прав людини», в ході яких було зроблено об'єктивний аналіз чинного законодавства Республіки Білорусь з даної проблеми, відзначені недоліки і внесені пропозиції щодо вдосконалення. Ця тенденція проявилася і в тому, що в червні 1998 р. в Мінську була проведена міжнародна науково-практична конференція «Роль органів конституційного контролю у захисті соціально-економічних і соціально-культурних прав і свобод громадян».
З трьох названих тенденцій перша є найбільш дієвою і результативною, так як саме вона дозволяє швидко вносити зміни до чинного законодавства. Що ж до кодифікації права, то будучи процесом постійним, в даний час вона мало результативна. Це обумовлено багатьма причинами і обставинами. Тільки деякі галузі законодавства кодифіковані (конституційне, митне), хоча по багатьом з них вже підготовлені проекти відповідних кодексів, які навіть в першому і в другому читанні були розглянуті в Парламенті країни, але не прийняті (кримінальний, цивільний, податковий, житловий і інші кодекси).
Таким чином, право Республіки Білорусь, інтенсивно оновлюючись, розвивається, використовуючи більш широке коло джерел: поточний національне законодавство, модельні кодекси СНД, міжнародно-правові акти.
15 березня 1994 року в Республіці Білорусь була прийнята Конституція. Згідно з доповненнями і змінами до Конституції 1994 р., прийнятим у листопаді 1996 р., Президент Республіки Білорусь є главою держави, гарантом Конституції Білорусі, прав і свобод людини і громадянина. Президент уособлює єдність народу, гарантує реалізацію основних напрямів внутрішньої і зовнішньої політики, представляє Білорусь у зносинах з іншими державами та міжнародними організаціями. Президент вживає заходів з охорони суверенітету Білорусі, її національній безпеці і територіальній цілісності, забезпечує політичну і економічну стабільність, спадкоємність і взаємодію органів державної влади, здійснює посередництво між органами державної влади.
Парламент - Народні збори Білорусі - є представницьким і законодавчим органом. Парламент складається з двох палат: Палати представників і Ради Республіки.
У функції Палати представників входить: розгляд проектів законів, призначення виборів Президента, вона дає згоду на призначення прем'єр-міністра, відставку Президента, скасування розпоряджень Голови Палати представників і т.д.
У функції Ради Республіки входить: схвалення або відхилення прийнятих Палатою представників проектів законів про внесення доповнень до Конституції, обрання суддів Конституційного Суду, прийняття рішення про розпуск місцевих Рад депутатів, він скасовує рішення місцевих Рад депутатів, які не відповідають законодавству і т.д.
Виконавчу владу в Республіці Білорусь здійснює Уряд: Рада Міністрів - центральний орган державного управління. Уряд у своїй діяльності підзвітний Президенту і відповідально перед Парламентом РБ. Уряд керує системою підпорядкованих йому органів державного управління та інших органів виконавчої влади. Уряд складається з прем'єр-міністра, його заступників і міністрів. Прем'єр-міністр призначається Президентом за згодою Палати представників.
Місцеве управління і самоврядування здійснюється громадянами через місцеві Ради депутатів.
Вища судова влада в Республіці Білорусь належить судам: Конституційному Суду, Верховному Суду та Вищому Господарському Суду.
Державний контроль за використанням республіканського бюджету, державної власності, виконанням актів Президента, Уряду та інших державних органів, що регулюють відносини державної власності, господарські, фінансові та податкові відносини, здійснює Комітет державного контролю.
Нагляд за точним виконанням законів, декретів та інших нормативних актів усіма державними органами, підприємствами, посадовими особами та громадянами здійснює прокуратура. На неї також покладається нагляд за виконанням законів при розслідуванні злочинів. Очолюється прокуратура Генеральним прокурором, який призначається Президентом за згодою Ради Республіки.
Національний банк регулює кредитні відносини, грошовий обіг, визначає порядок розрахунків і володіє винятковим правом емісії грошей. Голова та члени Правління Національного банку призначаються Президентом за згодою Ради Республіки.
Не дивлячись на всі вищевідзначене, в республіці є ряд проблем, пов'язаних з поділом законодавчої, іспольнтельной та судової влади. Найважливішим принципом формування правової держави Конституція Республіки Білорусь розглядає поділ законодавчої, виконавчої та судової влади. Нерідко такий розподіл трактується як повна незалежність і рівність цих влади. З подібною трактуванням погодитися не можна: влада не можуть бути рівними у своїх правах і незалежні один від одного, інакше не буде їх функціональної самостійності, по-перше, а, по-друге, держава перестане бути єдиним механізмом. Суть полягає в чіткому розмежуванні функцій, прав, обов'язків, відповідальності кожної з гілок влади. Таке розмежування не тільки не повинно виключати взаємодію влади, а й покликане забезпечити їх врівноваженість у здійсненні державних функцій, взаємодія в метою досягнення збалансованості у вирішенні складних проблем. Інший підхід на нинішньому рівні розвитку суспільства чреватий серйозними конфліктними ситуаціями.
Вищим законодавчим органом влади в Республіки Білорусь є Парламент. Парламент складається з Палати представників і Ради Республіки. Термін повноваження Парламенту - 4 роки. Повноваження Парламенту можуть бути продовжені на підставі закону тільки в разі війни.
За статтею 100 Конституції Республіки Білорусь будь-який законопроект, якщо інше не передбачено Конституцією, спочатку розглядається в Палаті представників, а потім в Раді Республіки. Законопроекти вважаються прийнятими за умови, що за них проголосувала більшість від повного складу палат.
Згідно ст. 88 Конституції, яка визначає законодавчі повноваження Парламенту, у формі закону мають вирішуватися питання про прийняття та зміні Конституції, про затвердження республіканського бюджету, звіт про його виконання, встановлення республіканських податків і зборів, ратифікації та денонсації міжнародних договорів, про амністію, про розпуск місцевих Рад, про військову доктрину та ін У його повноваження також входить призначення Президента, прийняття його відставки.
Право законодавчої ініціативи належить Президенту, депутатам Палати представників, Раді Республіки, Уряду, а також громадянам, що володіє виборчим правом, у кількості не менше 50 тис. чоловік і реалізується в Палаті представників (ст. 99) .
Виконавчою владою в Республіці Білорусь володіє Рада Міністрів (Уряд). Уряд у своїй діяльності підзвітний Президенту РБ і відповідально перед Парламентом РБ. Згідно ст. 107 Уряд: керує системою підпорядкованих йому органів; розробляє основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики і вживає заходів щодо їх реалізації; розробляє і подає Президентові для внесення до Парламенту проект республіканського бюджету та звіт про його виконання; забезпечує проведення єдиної економічної, грошової політики; забезпечує виконання Конституції і т.д.
Судова влада в Республіці Білорусь представлена ??судами. Система судів будується на принципах територіальності і спеціалізації. Судоустрій визначається законом.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і прийнятих відповідно до неї інших нормативних актів. В республіці ніхто не може переглянути рішення Конституційного Суду, який здійснює контроль за конституційністю нормативних актів, що приймаються Парламентом, Президентом, Кабінетом Міністрів, міністерствами та відомствами. Конституційний Суд може з власної ініціативи переглянути свої рішення при зміні конституційної норми, при відкритті нових обставин, про які Конституційний Суд раніше не знав. Нормативні акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, втрачають чинність у порядку, визначеному законом.
Важливим напрямком демократизації суспільства є формування правової держави, в якому вищим принципом є суворе підпорядкування закону. Для формування правової держави необхідно підняти і економіку, і правову культуру громадян на досить високий рівень, що гарантує демократичний розвиток суспільства.
Створення правової держави пов'язаний з радикальним переглядом, кодифікацією і стабільністю законодавства, яке має забезпечувати верховенство закону , насамперед Конституції.
Побудова правової держави пов'язаний з підвищенням ролі суду в структурі державної влади і в суспільстві. Особа, що потребує кваліфікованої та неупередженої судової захисту, має бути впевнена в тому, що воно отримає його від держави. Необхідно підвищити компетентність і професіоналізм суддів, ширше використовувати суд присяжних засідателів і т.д.
В умовах погіршення криміногенної обстановки органи внутрішніх справ не в змозі повною мірою забезпечити захист прав і свобод громадян, суспільних і державних інтересів від злочинних посягань, в силу чого зростає роль судових органів. У зв'язку з цим необхідно прискорити проведення судово-правової реформи, так як система діючих судів не в змозі в повному обсязі виконувати функції, властиві цим органам у правовій державі. Юстиція в цілому, в тому числі і суди, відстала від демократичних змін, що відбулися в суспільстві.
Найважливішою частиною правової держави є Основний Закон - Конституція. Остання покликана якнайповніше закріпити правову основу для побудови правової держави, містити гарантії прав і свобод громадян Республіки Білорусь. Норми Конституції повинні дотримуватися неухильно. Жоден нормативний акт не повинен суперечити Конституції. Для ефективної реалізації норм Основного Закону, прав і свобод громадян має бути створений на науковій основі сформований державний апарат, органи якого чітко функціонують, а його співробітники володіють високими моральними та професійними якостями.
  Створення сприятливих умов для соціально-економічного піднесення кожної країни, для духовного, культурного і соціального розвитку кожного народу передбачає співробітництво сучасних держав в рамках утворених ними спілок. Прикладом тому може послужити зближення і розвиток взаємовигідного співробітництва з Російською Федерацією. Основні етапи становлення цієї співпраці:
  - 26 червень 1992 року було встановлено дипломатичні відносини між Росією і Республікою Білорусь;
  - 6 січня 1995 - Білорусь і Росія уклали Угоду про Митний союз;
  - 21 лютий 1995 року - президенти двох країн підписали в Мінську договір про дружбу, добросусідство і співпрацю терміном на десять років;
  - 26 травня 19996 року - ліквідовані кордону між двома країнами;
  - 2 квітня 1996 року - Б.Єльцин та О.Лукашенко підписали Договір про утворення Співтовариства Білорусі і Росії;
  - 8 грудня 1999 року - президенти двох країн підписали Договір про створення Союзної держави.
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "Лекція 16. 30. Державне будівництво Республіки Білорусь (1989-1999-ті роки)"
  1.  § 2. Види джерел МПП
      державні джерела »92; інші в рамках категорії першого виду джерел МПП називають« внутрішні (національні) норми »93. Незважаючи на те, що в реальному житті норми міжнародного приватного права дійсно іноді укладені в актах іншої юридичної сили, ніж закон у власному його значенні, все-таки варто було б, як видається, вказувати як джерело МПП саме
  2.  10. Кримінальне законодавство періоду перебудови (1985-1991 рр..) І пострадянського періоду (1991-2000 рр..)
      державна і правова перебудова радянського суспільства, проголошення Конституцією Росії рішучість створити демократичну правову державу поставили на порядок денний питання про прийняття нових Основ кримінального законодавства Союзу РСР і республік, а також нових республіканських КК. Нове мислення з пріоритетом в ньому загальнолюдських цінностей над державно-національними та
  3.  Виноски
      лекціях наводив аналогічний приклад невинного заподіяння шкоди: "Якщо хто-небудь, йдучи обережно з ліхтарем на сінник, спіткнувся так, що свічка випала з ліхтаря і запалила сіно, то ми будемо вважати що стався пожежа випадковим незалежно від того, чи йшов з ліхтарем кучер за сіном або злодій для крадіжки "(Таганцев Н.С. Указ. соч. Т. 1. С. 226). * (379) Див: Кримінальний закон. Досвід теоретичного
  4.  4. Злочини, що порушують загальні правила безпеки. Характеристика окремих видів злочинів проти громадської безпеки
      державного чи громадського діяча, вчинене з метою припинення його державної або іншої політичної діяльності або з помсти за таку діяльність; напад на представника іноземної держави або співробітника міжнародної організації, що користуються міжнародним захистом, а так само на службові приміщення або транспортні засоби осіб, які користуються міжнародним захистом,
  5.  § 1. Економічна основа місцевого самоврядування
      державної власності і передане в управління органам місцевого самоврядування, а також інша власність, яка служить задоволенню потреб населення муніципального освіти. Органи місцевого самоврядування - це органи, що входять в систему публічної влади, і вирішують вони передусім завдання публічно-правового характеру. Цілком логічно припустити, що вони повинні володіти
  6.  СПИСОК
      державної влади суб'єктів Російської Федерації "і" Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації "/ / Російська газета. 2004. 31 Серпня. N 188. Федеральний закон від 20 серпня 2004 р. N 120-ФЗ" Про внесення змін до Бюджетного кодексу Російської Федерації в частині регулювання міжбюджетних відносин "/ / Парламентська газета. 2004. 25 серпня. N 155 - 156.
  7.  Короткий перелік латинських висловів, які використовуються в міжнародній практиці
      державної реєстрації права власності (див. абз. 2 п. 2 ст. 223 ЦК), в третьому - в порядку ст. 234 ГК. * (32) Див: Цивільне право. У 3 т. / під ред. А.П. Сергєєва, Ю.К. Толстого. Т. 2. С. 34 (автор параграфа - І. В. Єлісєєв). * (33) Докладний аналіз ст. 460-462 ГК див.: Хаскельберг Б.Л., Рівний В.В. Обов'язок продавця - забезпечити юридичну чистоту відчужуваного майна та
  8.  Короткий перелік латинських висловів, які використовуються в міжнародній практиці
      державних органів, органів місцевого самоврядування або посадових осіб цих органів, яка пов'язана з прийняттям ними актів влади щодо осіб, які не перебувають у них у прямому підпорядкуванні. * (51) СЗ РФ. 1996. N 34. Ст. 4030; 2000. N 32. 3338; ??2001. N 33. Ст. 3437; 2002. N 19. Ст. 1796. * (52) Відповідальність за шкоду, завдану незаконними діями правоохоронних органів і суду,
  9.  § 3. Договір міжнародного перевезення вантажів, пасажирів та багажу. Перевезення автомобільним, залізничним та повітряним транспортом. Морське перевезення
      державних і міжурядових (багатосторонніх і двосторонніх) угод, учасницею яких є Російська Федерація. Договір перевезення в найзагальнішому вигляді може бути визначений як договір, за яким одна сторона (перевізник) бере на себе зобов'язання перед іншою стороною (вантажовідправником або пасажиром) здійснити перевезення. Обов'язок перевізника по відношенню до
  10.  1. Загальні питання застосування методу прямого внутрінаціонального регулювання
      державному рівні, а також внутрішньонаціональних норм є сумнівним, оскільки ці два види норм володіють більше відмінностями, ніж об'єднуючими рисами. Уніфіковані матеріально-правові норми мають якісно іншу природу, відмінне місце в національних правових системах і виконують різні функції і завдання в правовому регулюванні