| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 4. Методи аграрного права |
||
|
У загальній теорії існують різні підходи до визначення методу правового регулювання суспільних відносин. Загальновизнано, що метод правового регулювання суспільних відносин означає способи (прийоми, засоби) впливу права на поведінку людей. При цьому метод розглядається як «особливі способи, засоби, прийоми, використовувані при правовому регулюванні певного, якісно своєрідного виду суспільних відносин». Йдеться про сукупність способів (прийомів, засобів). У цивілістичній науці, навпаки, поширена точка зору, згідно з якою в методі виражається небудь один спосіб опосередкування суспільних відносин (наприклад, для цивільного права - юридичну рівність сторін). У науці господарського (підприємницького) права існує широкий погляд на метод правового регулювання, який представляє його в якості єдиного методу правового регулювання в даній галузі, що складається з взаємодіючих елементів: дозвіл, припис, заборона. Але є й інша позиція-в господарському (підприємницькому) праві використовується кілька методів правового регулювання: обов'язкових приписів, автономних рішень (метод узгодження і метод дозволу), рекомендацій. Особливості методу правового регулювання характеризують такі елементи: - підстави виникнення прав та обов'язків учасників правовідносин; - способи взаємозв'язку прав і обов'язків учасників правовідносин; - характер юридичних засобів забезпечення прав і обов'язків у правовідносинах (особливість санкцій, юридичних процедур тощо) На цій підставі в загальній теорії прийнято виділяти два основні методи регулювання: диспозитивний та імперативний. У навчальній літературі з підприємницькому праву відзначається, що дана комплексна галузь має два основні методи регулювання відносин: рівності і підпорядкування, а всі інші методи виступають в якості вторинних, похідних способів регулювання відносин у сфері предпрінімательства1. У названих двох класифікаціях основних методів правового регулювання зовсім не присутні їх відмінності, вони взаємопов'язані: методи рівності і підпорядкування означають особливості стану сторін правовідносини, а диспозитивний і імперативний методи - відповідні їм способи забезпечення такого положення. У свою чергу, диспозитивний метод характеризується способом дозволу, заснованому на принципі «дозволено все, що не заборонено законом», а імперативний метод, навпаки, способами заборон, приписів, обмежень, заснованих на принципі «заборонено все, що не дозволено законом». Аграрне право, як уже сказано, - галузь права, предметом регулювання якої є аграрні відносини - земельні, майнові, трудові, організаційно-управлінські, фінансові. Незважаючи на розбіжності серед учених-правознавців у підході до визначення методів правового регулювання суспільних відносин, властивих конкретної галузі права, загальновизнано, що кожна з традиційних галузей права має свій специфічний метод правового регулювання. Професор С. А. Боголюбов характеризує методи правового регулювання в аграрному праві з позиції приватноправових і публічно-правових начал1. За цим критерієм загальна теорія відносить земельне право (відповідно земельні відносини), трудове право (трудові відносини) і цивільне право (майнові відносини) до приватноправових, а адміністративне, фінансове - до публічно-правових, заснованим на відносинах рівності і влади і підпорядкування. Однак на сучасному етапі розвитку російської правової системи вказане поділ галузей права (і відповідно предмета і методу регулювання) значною мірою втратило абсолютний характер, знайшло деяку умовність, оскільки кожна з матеріальних галузей російського права втратила чистоту свого предмета, в тій чи іншій мірі стаючи теж комплексними галузями. Так, у цивільному праві стали помітні норми, що мають юридичну адміністративно-правову природу; те ж можна сказати і про трудове право. У адміністративне право, предметом якого є вертикальні відносини, засновані на принципі влади й підпорядкування, проникають горизонтальні відносини, що регулюються адміністративним договором на основі рівності сторін. Всі зазначені явища характерні і для аграрного права, що регулює земельні, трудові відносини, у правовому регулюванні яких поєднуються методи рівності сторін і влади і підпорядкування, відповідно диспозитивний і імперативний методи. Співвідношення цих методів особливо чітко проявляється при регулюванні внутрішньогосподарських (корпоративних) відносин. Наприклад, свобода розпорядження правом на земельну частку учасника (члена) сільськогосподарської організації обмежена низкою публічних вимог, пов'язаних з визначенням місця розташування виділяється ділянки, дотриманням переважного права на купівлю земельної ділянки у суб'єктів Федерації та ін При послідовному веденні внутрішнього госпрозрахунку на практиці застосовуються договори між адміністрацією сільськогосподарської організації та її структурним підрозділом, які опосередковує вертикальні організаційно-управлінські відносини за методом рівності сторін. Таким чином, справедливо думку академіка В. Н. Кудрявцева про те, що ідея повної адекватності методу і предмета правового регулювання певною мірою консервативна і суперечить сучасним тенденціям комплексного розвитку законодавства1. Отже, оскільки предметом аграрного права є неоднорідні, але пов'язані між собою земельні, майнові, трудові, організаційно-управлінські відносини, остільки цієї галузі права найбільшою мірою, ніж іншим галузям права, властиві різні методи правового регулювання, переважання одного з яких і співвідношення його з іншими методами визначаються особливостями кожного інституту аграрного права. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " § 4. Методи аграрного права " |
||
|
||