Головна
ГоловнаКримінальне, кримінально-процесуальне правоКримінальне право → 
« Попередня Наступна »
Г.Н. Борзенков, В.С. Комісаров. Курс кримінального права в п'яти томах. Том 3. Особлива частина, 2002 - перейти до змісту підручника

7. Шахрайство (ст. 159 КК)


У ст. 159 КК шахрайство визначається як "розкрадання чужого майна або придбання права на чуже майно шляхом обману або зловживання довірою". Як форма розкрадання шахрайство володіє всіма його ознаками (див. _ 4). Від інших форм розкрадання шахрайство відрізняється насамперед специфічним способом. Винний заволодіває майном (або набуває право на майно) шляхом обману або зловживання довірою власника або особи, у віданні якого або під охороною якої знаходиться майно. У кримінальному праві обманом прийнято вважати як свідоме спотворення істини (активний обман), так і замовчування про істину (пасивний обман). Має намір спотворюючи факти дійсності, винний вводить потерпілого в оману щодо їх істинності, а при замовчуванні свідомо користується помилкою, що виникли незалежно від винного. В обох випадках потерпілий під впливом помилки сам передає майно шахраєві. Зовні така передача виглядає як добровільна, проте ця "добровільність" уявна, оскільки обумовлена ??обманом.
У шахрайському обмані слід розрізняти форму і зміст. Зміст обману становлять різноманітні обставини, щодо яких злочинець вводить в оману потерпілого (при активному обмані), або факти, повідомлення яких утримало б обличчя від передачі майна (при пасивному обмані). Обман може стосуватися окремих предметів (їх існування, тотожності, якості, кількості, розміру, ціни і т.д.), особистості (тобто тотожності або різних властивостей і правових характеристик особи винного або інших громадян), різних подій і дій. Зміст шахрайського обману часто становлять так звані помилкові обіцянки, коли шахрай з метою заволодіння майном обманює потерпілого щодо своїх дійсних намірів. Прикладом може служити заволодіння грошима, отриманими як аванс за договором, який шахрай не має наміру виконати. Хибне обіцянку - це не просто спотворення "фактів майбутнього", але й одночасно неправдиве повідомлення про свої справжні наміри в сьогоденні.
Особливість шахрайського обману полягає в тому, що, принаймні, одна з обставин, щодо яких бреше винний, служить підставою (зрозуміло, уявним) для передачі йому майна. Однак у зміст шахрайського обману можуть входити й інші обставини, які не є безпосередньою підставою для передачі йому майна, але враховуються потерпілим, коли він приймає рішення щодо передачі майна. Наприклад, щоб легше було схилити потерпілого до передачі грошей в якості "передоплати" за нібито поставку товарів, знімається приміщення і оформляється як офіс "фірми".
Форма шахрайських обманів різноманітна. Спотворення істини (активний обман) може бути або словесним (у вигляді усного або письмового повідомлення), або полягати в здійсненні різних дій: фальсифікація предмета угоди, застосування шулерських прийомів при грі в карти або "в наперсток", підміна відрахував суми фальсифікованим предметом (" лялькою "), внесення спотворень в програму ЕОМ і т.п. При вчиненні шахрайства обман дією зазвичай поєднується зі словесним.
Шахрайський обман вчиняється як з використанням будь-яких матеріальних засобів, так і без таких. В якості матеріальних засобів обману при зазіханнях на власність найбільш часто використовуються підроблені документи.
Оскільки використання підробленого документа з метою отримання чужого майна представляє одну з форм шахрайського обману, додаткової кваліфікації цих дій за ч. 3 ст. 327 КК не потрібно. Сама підробка документів не може розглядатися як спосіб шахрайства, бо одним лише актом підробки викрасти майно не можна. Підроблюючи документ, злочинець здійснює тільки приготування до розкрадання. Коли не вдалося використати документ, підроблений з метою розкрадання, відповідальність настає за приготування до шахрайства і підробку документа за сукупністю. Якщо ж розкрадання було закінчено, скоєне кваліфікується за сукупністю підробки і шахрайства (ст. 159 і 327 КК).
Особа, підробивши документ (лікарняний листок, водійське посвідчення, довідку про інвалідність і т.д.) і передало його іншому свідомо для використання при розкраданні, несе відповідальність не тільки за підроблення, але й за пособництво в розкраданні шляхом шахрайства.
Одним із способів шахрайства є незаконне отримання пенсій, допомог та інших періодичних виплат на підставі підроблених документів. При незаконному отриманні пенсії (допомоги) змістом шахрайського обману буде неправдиве повідомлення про такі обставини, з якими пов'язане виникнення права на пенсію або її розмір. До них відносяться відомості про вік, стан здоров'я, трудовий стаж, професії, середній заробіток і т.п. Визначаючи розмір такого розкрадання, слід виходити із загальної суми незаконно отриманої пенсії, а якщо винний мав право на пенсію, але в меншому розмірі, - з різниці між отриманою сумою та сумою пенсії, що підлягає виплаті.
Як шахрайство кваліфікуються також випадки обманного отримання різних грошових виплат однією особою замість іншої особи, дійсно має право на їх отримання. Тут вмістом обману є тотожність осіб. Можливо також отримання грошових коштів, призначених іншій особі, шляхом подання підробленої довіреності.
До шахрайствам відносяться обмани при здійсненні різних угод (купівлі-продажу, оренди тощо), коли потерпілому передається предмет гіршої якості, меншої вартості і т.п. Нерідко сама угода є фікцією, простим приводом для заволодіння чужим майном. При цьому шахрай може отримати гроші за річ, якої взагалі не існує або яка йому не належить.
Наприклад, голова будівельного кооперативу А., щоб подолати виникли з його вини труднощі у фінансово-господарській діяльності кооперативу, "продав" Г. автобус, що належить Держпостачу республіки, а не кооперативу. А. був засуджений за шахрайство * (558).
Обман споживачів у сфері торгівлі та послуг утворює склад самостійного злочину (ст. 200 КК). Шахрайський обман можливий і при вчиненні незаконних угод. У судовій практиці обгрунтовано кваліфікувалися як шахрайство дії покупця автомашини, що обіцяв продавцю сплатити за неї крім комісійної ціни додаткову суму, але обманним шляхом ухилився від цього або вручившего значно меншу суму грошей * (559).
Традиційно широке розуміння обману як способу майнового злочину дозволяє без особливої ??праці кваліфікувати нові способи шахрайства: обманні операції з кредитними картами, з банківськими авізо, комп'ютерне шахрайство, створення фіктивних інвестиційних фондів, обманне отримання авансу (передоплати) під приводом надання товарів і послуг і т.д.
Серед конкретних видів поширені випадки отримання грошей або іншого майна шляхом помилкових обіцянок: під приводом надання допомоги у придбанні дефіцитного товару, в прописці, отриманні житлової площі, вступі до навчального закладу, зміну судового вироку і т. д. Жертвами подібних злочинів легко стають особи, що шукають обхідні шляхи для досягнення своїх цілей. "Отримання грошей під умовою виконання зобов'язання, в подальшому не виконаного, може кваліфікуватися як шахрайство, якщо встановлено, що обвинувачений не мав наміру виконувати взяте зобов'язання і переслідував мету заволодіти грошима" * (560).
Якщо шахрай схиляє будь-яка особа до дачі хабара посадовій особі, приймає на себе функції посередника і привласнює отримані для передачі цінності, то він несе відповідальність не тільки за шахрайство, але і за підбурювання до дачі хабара * (561). Обличчя ж, яка передала гроші лжепосредніку, відповідає за замах на дачу хабара. Якщо ініціатива виходила від особи, що дає хабар, дії лжепосредніка не можуть бути кваліфіковані як підбурювання до дачі хабара, але у випадку присвоєння їм грошових коштів, отриманих шляхом обману та зловживання довірою під виглядом передачі хабара посадовій особі, його дії підлягають кваліфікації як шахрайство.
Звернення у свою власність коштів, отриманих за свідомо фіктивним трудовими угодами або іншими договорами під виглядом оплати за роботу або послуги, які фактично не виконувалися або були виконані в меншому обсязі, може бути кваліфіковано як шахрайство, якщо винний свідомо не має наміру виконувати взяті зобов'язання, обдуривши тим самим потерпілого.
Обманне отримання банківського кредиту кваліфікується як шахрайство, якщо матеріалами справи встановлено не просто нецільове використання позикових коштів (це діяння передбачено ст. 176 КК), а заволодіння ними з метою звернення у свою власність: створення лжепредприятия спеціально для отримання кредиту, використання підроблених документів, вчинення інших дій, спрямованих на неповернення кредиту, і т.д. Використання не за призначенням грошових коштів, отриманих у банку на законних підставах, саме по собі не може свідчити про наявність умислу на їх розкрадання * (562).
Обман у шахрайстві зазвичай поєднується із зловживанням довірою. З одного боку, злочинець прагне спочатку завоювати довіру особи, обраної в якості жертви. Якщо потерпілий надає довіру винному, то будь-який обман з боку останнього виглядає одночасно як зловживання довірою. З іншого боку, злочинець може вдатися до обману для того, щоб заручитися довірою потерпілого, а потім зловжити ім.
Значно рідше зловживання довірою виступає в ролі самостійного способу шахрайства. Прикладом може служити зловживання бланкової підписом (використання незаповненого бланка з метою заволодіння майном).
Деяка специфіка аналізованого злочину в порівнянні з іншими формами розкрадання полягає в тому, що шахрайством вважається не тільки заволодіння чужим майном, а й одержання шляхом обману права на майно. Якщо під правом на майно розуміється право власності в повному обсязі, то згадка про це має значення лише для уточнення моменту закінчення злочину.
Придбання такого права є або приготуванням до подальшого заволодіння майном, або протиправним чином створює видимість законного володіння майном, що вже знаходяться у володінні винного. Заволодівши правом на майно, злочинець тим самим заволодіває і самим майном, тобто здійснює розкрадання.
Придбання шляхом обману окремого правомочності по майну (наприклад, права тимчасового користування квартирою, автомобілем тощо) без заволодіння самим майном не відповідає ознакам розкрадання і може кваліфікуватися за певних умов за ст. 165 КК.
Поряд із простим видом шахрайства (ч. 1 ст. 159 КК) закон передбачає кваліфікований (ч. 2 ст. 159 КК) і особливо кваліфікований (ч. 3 ст. 159 КК) види цього злочину . Кваліфікованим вважається шахрайство, вчинене: а) групою осіб за попередньою змовою, б) неодноразово; в) особою з використанням свого службового становища; г) із заподіянням шкоди потерпілому. Особливо кваліфікованим визнається шахрайство, вчинене: а) організованою групою, б) у великому розмірі, в) особою, два чи більше разів судимим за розкрадання або вимагання.
Кваліфікуючі ознаки шахрайства в основному збігаються з відповідними кваліфікуючими ознаками крадіжки. Деяку особливість представляє розмежування неодноразових та продовжуваних розкрадань шляхом шахрайства. Нерідкі випадки, коли на підставі одного разу представленого підробленого документа особа неодноразово отримувало грошові виплати (пенсію, надбавку за класність, вислугу років і т.д.). Такі дії не утворюють неодноразовості, але є єдиним продовжуємозлочину.
Вчинення шахрайства особою з використанням свого службового становища - новий кваліфікуючу ознаку, що не відомий Кримінального кодексу 1960 р., в якому питання про кваліфікацію розкрадань, скоєних посадовими особами, вирішувалося по-різному, залежно від того , яке майно викрадено. Розкрадання державного або громадського майна шляхом зловживання службовим становищем розглядалося як самостійний злочин (ст. 92 КК 1960 р.). Розкрадання особистого майна за таких же обставин кваліфікувалося за сукупністю як шахрайство і зловживання службовим становищем (ст. 147 і 170 КК 1960 р.). У ст. 147.1 (в ред. Федерального закону від 1 липня 1994 р.) розкрадання державного майна (і тільки державної!) Шляхом зловживання посадовим становищем розглядалося як кваліфікований вид привласнення чи розтрати. У Кримінальному кодексі 1996 використання службового становища при вчиненні шахрайства (ст. 159), а також привласнення чи розтрати (ст. 160) розглядається як більш небезпечний вид цих злочинів, незалежно від приналежності майна. Підвищення відповідальності посадових осіб та інших службовців за розкрадання, вчинені з використанням службового становища, відповідає завданню боротьби з корупцією. Розкрадання шляхом обману або зловживання довірою майна, довіреного винному, з використанням службового становища передбачено в п. "в" ч. 2 ст. 160 КК.
_
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " 7. Шахрайство (ст. 159 КК) "
  1. § 3. Умови дійсності і види недійсних угод
      Загальні положення. Для того щоб угода призвела до тих правових наслідків, яких бажають досягти її учасники, необхідний ряд умов, яким вона повинна відповідати. По-перше, здійснювати угоди можуть лише особи, що володіють такою складовою частиною дієздатності, як сделкоспособность. По-друге, потрібно, щоб особа дійсно бажало здійснити операцію і правильно висловило зовні волю на її
  2.  Стаття 29. Закінчений та незакінчений злочини Коментар до статті 29
      Злочин, яке визначається законодавцем як діяння, являє собою усвідомлене і вольове поводження людини. Поведінка - це процес, що триває в часі. Незалежно від тривалості поведінкового акта його можна розділити на певні етапи. У злочинному поведінці також виділяють різні періоди: виявлення наміру, готування до злочину, замах на злочин, закінчений
  3.  Стаття 127.1. Торгівля людьми Коментар до статті 127.1
      В основі розглянутого кримінально-правової заборони лежать норми міжнародного права. Поняття торгівлі людьми розкривається в ст. 3 Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності від 15 листопада 2000 р., відповідно до якої "торгівля людьми" означає
  4.  Стаття 176. Незаконне отримання кредиту Коментар до статті 176
      Дана стаття передбачає кримінальну відповідальність за вчинення двох діянь, які відрізняються один від одного об'єктивними і суб'єктивними ознаками. Об'єкт злочину, передбаченого ч. 1 ст. 176 КК РФ, - встановлений порядок надання кредиту індивідуальному підприємцю чи організації. Про поняття банку та небанківської кредитної організації див. коментар до ст. 172 КК
  5.  Стаття 180. Незаконне використання товарного знака Коментар до статті 180
      Дана стаття передбачає кримінальну відповідальність за вчинення двох діянь, які відрізняються один від одного тільки об'єктом посягання. Об'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 180 КК РФ, є встановлений порядок використання товарного знака, знака обслуговування, найменування місць походження товарів і схожих з ними позначень для однорідних товарів, а
  6.  Стаття 181. Порушення правил виготовлення та використання державних пробірних клейм Коментар до статті 181
      Об'єкт злочину - встановлений порядок випробування і клеймування виробів з дорогоцінних металів, який забезпечує інтереси споживачів і виготовлювачів таких виробів. Відповідно до ч. 3 ст. 10 Федерального закону від 26 березня 1998 р. N 41-ФЗ "Про дорогоцінних металах і дорогоцінному камінні" у Російській Федерації встановлена ??державна монополія на випробування і клеймування
  7.  Стаття 184. Підкуп учасників та організаторів професійних спортивних змагань та видовищних комерційних конкурсів Коментар до статті 184
      Стаття 184 КК РФ об'єднує три основних складу злочину, які відрізняються один від одного об'єктивними і (або) суб'єктивними ознаками. Об'єктом злочинів є встановлений порядок проведення професійних спортивних змагань та видовищних комерційних конкурсів. Поняття професійних спортивних змагань та видовищних комерційних конкурсів у чинному
  8.  Стаття 191. Незаконний обіг дорогоцінних металів, природних дорогоцінних каменів або перлів Коментар до статті 191
      Об'єкт злочину - встановлений порядок обігу дорогоцінних металів, природних дорогоцінних каменів або перлів. У Російській Федерації встановлені особливі правила поводження (цивільного обороту) дорогоцінних металів і каменів. Всі здійснюються з цими цінностями дії строго відслідковуються та враховуються. Такий порядок регламентований спеціальними нормативними правовими актами.
  9.  Стаття 194. Ухилення від сплати митних платежів, що стягуються з організації або фізичної особи Коментар до статті 194
      Об'єкт злочину - встановлений порядок здійснення зовнішньоекономічної діяльності та сплати митних платежів. Товари при переміщенні через митний кордон Російської Федерації підлягають обкладенню митними платежами, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством. Згідно ст. 318 Митного кодексу РФ до митних платежів відносяться: ввізне або
  10.  Стаття 204. Комерційний підкуп Коментар до статті 204
      Стаття 204 КК РФ встановила відповідальність за комерційний підкуп. Фактично норми цієї статті встановлюють відповідальність за два різних склади злочину: 1) незаконну передачу особі, яка виконує управлінські функції в комерційній або іншій організації, грошей, цінних паперів, іншого майна, а так само незаконне надання йому послуг майнового характеру за вчинення дій