§ 2. Основні характеристики (показники) злочинності
* Barkan S. Criminology: A Sociological Understanding. New Jersey: Pentice Hall, Upper Saddle River, 1997. P. 51-83; Brown S., Esbensen F.-A., Geis G. (1998) Ibid. P. 79-124; De Keseredy W., Schwartz M. (1996) Ibid. P. 109-150; Lanier M., Henry S. (1998) Ibid. P. 36-62; Muncie J., McLaughlin E. (1996) Ibid. P. 19-41; Sheley J. (Ed.) Criminology: A Contemporary Handbook. Third Edition. Wadsworth, Thomson Learning, 2000. P. 56-83; Tierney J. Criminology: Theory and Context. Prentice Hall, Harvester Wheatsheaf, 1996. P. 24-43.
1. Як ми помітили вище, кримінальне законодавство більшості сучасних держав сконструйовано таким чином, що практично всі або майже всі дорослі громадяни протягом життя скоюють злочини, та й не одного разу (всі громадяни - злочинці-рецидивісти ...). Цей феномен можна позначити як надмірність кримінального закону. Зрозуміло, що реєструється лише незначна частина всіх скоєних «злочинів» (звичний образ - «надводна частина айсберга»). Незареєстровану більшість злочинів носить назву латентної злочинності і про неї мова піде нижче. Ясно, що виявлення та оцінка масштабів латентної злочинності - завдання не з легких.
2. Іноді стверджують, що зареєстрована (врахована) злочинність «представницька» для всієї сукупності. І в зареєстрованої злочинності відбивається ціле як у краплі води. Але наскільки ми можемо довіряти показності (репрезентативності) врахованої злочинності? Адже що і як реєструється залежить від активності населення (наскільки воно, включаючи жертв злочинів, повідомляє в органи, що реєструють злочини, про таких), від активності поліції (наскільки вона повно і точно реєструє всі факти злочинів, які стали їй відомими), від державної політики (що саме, з точки зору влади, є головним об'єктом «боротьби зі злочинністю»), від характеру злочинів (чи завжди населенню і поліції стають відомі факти шахрайства, екологічних злочинів, фальсифікації товарів і послуг?). У всьому світі добре відома селективність (вибірковість) поліції та кримінальної юстиції при виявленні, реєстрації та розкритті злочинів: найбільш повно враховуються так звані «street crimes» (вуличні або «загальнокримінальної» злочину) і «не помічається» злочинність «респектабельна», «елітарна »,« білокомірцева »(white-collar crime) *. За образним висловом A. Liazos, «боротьба» ведеться переважно з «nuts, sluts and perverts» (з п'яницями, занепалими, збоченцями) **. І тоді спіймані поліцією і засуджені судом «nuts, sluts and perverts» - лише «козли відпущення», покликані демонструвати успіхи боротьби зі злочинністю.
* Coleman J. The Criminal Elite: The Sociology of White Collar Crime. NY: St. Martin's Press, 1985; PodgorE. White Collar Crime in a Nutshell. St. Paul (Minn.): West Publishing Co, 1993.
** Liazos A. The Poverty of the Sociology of Deviance: nuts, sluts and perverts / / Social Problems 1972. 20. P. 102-120.
3. Кримінальне законодавство різних країн і в різний час визнає злочинними істотно різні діяння. Як порівнювати, зіставляти при цьому кримінальну ситуацію та її динаміку?
У сучасних розвинених країнах існує кілька взаємодоповнюючих систем обліку скоєних злочинів.
Насамперед, це офіційна поліцейська (прокурорська, судова) статистика. Використовувана в усіх країнах, вона формується за різними критеріями; по числу арештів підозрюваних, за кількістю порушених кримінальних справ, по числу зареєстрованих злочинів (останній варіант прийнятий і в сучасній Росії). Іноді за основу беруться не всі зареєстровані злочини, а найбільш небезпечні або поширені. Так, в США публікуються відомості ФБР про «індексного злочинності» (Uniform Crime Reports - UCR), до складу якої входять вбивства, згвалтування, розбійні напади, грабежі, берглері (burglary - вторгнення в чуже житло з злочинними намірами), крадіжки (на суму понад $ 50), крадіжки автотранспортних засобів. Досить повні відомості про злочинність (у цілому і за видами, по федеральним землям, по містах з населенням понад 100 тисяч жителів, про осіб, які вчинили злочини, про жертви і багато чого іншого) публікуються у ФРН *. Втім, і в багатьох інших західноєвропейських країнах відомості про злочинність публікуються повно, відкрито і наочно (кольорові графіки, діаграми і т. п.) **. Порівняльні статистичні дані по десяткам країн є у звітах ООН ***.
* Див, наприклад: Polizeiliche Kriminalstatistik Bundesrepublik Deutschland. Berichtsjahr 2001. Bundeskriminalamt Wiesbaden, 2002.
** Див, наприклад: The 2000 British Crime Survey / / Home Office Statistical Bulletin. London, 2000. 18/00.
*** Див, наприклад: Newman G. (Ed.) Global Report on Crime and Justice. NY: Oxford University Press, 1999.
В СРСР вся кримінальна статистика була засекречена. Перші, вкрай убогі відомості почали публікуватися з 1987 р. у щорічних статистичних збірниках «СРСР в цифрах». Перший відносно повний статистичний збірник «Злочинність та правопорушення в СРСР» вийшов в 1990 р. і містив найбільш загальні відомості з 1961 р., а по окремих злочинів з 1980 р. *. Зі зрозумілих причин загальносоюзні збірники припинили своє існування вже в 1991 р., але з 1992 р. стали публікуватися російські щорічні статистичні збірники «Злочинність та правопорушення» **. Якщо випуски до 1992 р. включно надходили у відкритий продаж, то вже з 1993 р. їх доводиться «діставати». Те ж саме відноситься до коротким щомісячним і щорічним довідників МВС РФ «Стан злочинності в Росії». Є й інші джерела статистичної інформації, зокрема, що публікуються в виданнях Кримінологічної асоціації (Москва), в працях вітчизняних кримінологів, але ці дані носять вторинний, похідний характер.
* Злочинність і правопорушення у СРСР. 1989. М., 1990.
** Див, наприклад: Злочинність і правопорушення 2001. Статистичний збірник. М., 2002.
Оскільки офіційні поліцейські статистичні дані завідомо страждають істотною неповнотою, вони доповнюються проведеними в багатьох країнах виктимологический опитуваннями населення (victimology survey). Суть останніх - анонімний репрезентативний (представницький) опитування жителів про те, чи були вони особисто або члени їх сім'ї жертвами злочинів за певний попередній опитуванням проміжок часу (за рік, півріччя, квартал) і якщо - так, то яких саме. У США результати такого роду опитувань (National Crime Victimization Survey - NCVS) утворюють другий найважливіший джерело відомостей про злочинність, разом із статистикою ФБР, а порівняння даних UCR і NCVS - предмет кримінологічних досліджень *.
* Наприклад: SheleyJ. Criminology. Wadsworth, 2000. P. 60-79.
На жаль, в Росії ніколи не проводилися національні (федеральні) виктимологические опитування, а регіональні - лише в незначній кількості регіонів і нерегулярно. І, мабуть, найголовніше - якщо регіональні виктимологические опитування і проводяться, то за різними методиками, а тому їх результати не співставні. Ми можемо послатися лише на відносно систематичні виктимологические опитування населення Санкт-Петербурга, що проводяться з нашою участю починаючи з 1989 р., причому з 1999 р. за єдиними методиками, прийнятими в США *.
* Результати частково опубліковані в кн.: Afanasyev V., Gilinskij Y., Golbert V. Social Changes and Crime in St. Petersburg. In: Ewald U. (Ed.) Social Transformation and Crime in Metropolises of Former Eastern Bloc Countries. Bonn: Forum Verlag Godesberg. 1997. P. 162-181; Порівняльне соціологічне дослідження «Населення і міліція у великому місті». СПб., 1999.; Порівняльне соціологічне дослідження «Населення і міліція у великому місті» (Звіт - 2) СПб., 2000; Порівняльне соціологічне дослідження «Населення і міліція у великому місті» (Звіт - 3). СПб., 2001; Порівняльне соціологічне дослідження «Населення і міліція у великому місті» (Звіт - 4). СПб., 2002.
Третім способом вимірювання масштабів злочинності є метод самозвіту (Self-Report Survey). Він полягає в анонімному анкетному репрезентативному опитуванні населення з метою з'ясувати: чи здійснював опитуваний (респондент) будь-які кримінально-карані діяння за певний минулий період часу. Досить поширений за кордоном, цей метод майже не застосовується в Росії (нам відомий лише один такий опитування, проведене з нашою участю в Санкт-Петербурзі в середині 90-х рр..).
Існують і інші національні або регіональні дослідження, спрямовані на вирішення приватних завдань (визначення рівня насильницьких злочинів в регіоні, ступеня латентності тих чи інших злочинів і т. п.). Так, в США добре відомі національні дослідження молоді (National Survey of Youth), що дозволяють уточнити стан молодіжної злочинності.
Які ж основні показники характеризують ситуацію із злочинністю (за цими ж показниками можна «рахувати» і описувати всі інші види девіантності)?
1. Обсяг злочинності - абсолютна кількість злочинів, зареєстрованих на певній території за певний період часу. Наприклад, обсяг зареєстрованої злочинності в Росії в 2000 р. склав 2952367 злочинів, а в Санкт-Петербурзі - 97 704 злочинів.
2. Рівень злочинності - кількість злочинів, зареєстрованих на певній території за певний період часу, в розрахунку на яке-небудь кількість жителів цієї ж території (звичайно - у розрахунку на 100 тис. осіб, хоча можливий розрахунок і на 10 тис., і на 1000 осіб). Нерідко рівень злочинності розраховується на 100 тис. жителів, які досягли віку настання кримінальної відповідальності (у Росії - 14 років).
Рівень злочинності на 100 тис. чоловік населення виражається коефіцієнтом, який розраховується за формулою:
де К - коефіцієнт злочинності;
n - кількість зареєстрованих на певній території за певний час злочинів;
N - чисельність населення (або чисельність населення у віці старше 14 років) на цій же території.
Наприклад, ми вже знаємо, що обсяг злочинності в Росії в 2000 р. склав 2952367, а в Санкт-Петербурзі - 97 704. У цьому ж році населення Росії склало 145 185 тис. осіб, з них у віці старше 14 років - 121 495 тис. осіб, у Санкт-Петербурзі - 4661 тис. осіб, з них у віці старше 14 років - 3981 тис. осіб * . Тоді коефіцієнти злочинності (К) в 2000 р. складуть:
в Росії на 100 тис. осіб всього населення:
2952367 x 100 000: 145 185 000 = 2033,5;
в Росії на 100 тис. жителів у віці з 14 років:
2952367 х 100 000: 121 495 000 = 2430,0 ;
в Санкт-Петербурзі на 100 тис. чоловік населення)
97704 x 100 000: 4665000 = 2094,4;
в Санкт-Петербурзі на 100 тис. жителів у віці з 14 років:
97704 х 100 000: 3981000 = 2454,2.
* Джерела: Населення Росії 2000: Восьмий щорічний демографічний доповідь / За ред. А. Г. Вишневського. М., 2000. С. 39; Основні показники демографічних процесів в Санкт-Петербурзі і Ленінградській області. СПб .. 2000. С. 14.
Коефіцієнт злочинності (як показник її рівня) дозволяє порівнювати стан злочинності в різних країнах і регіонах.
3. Структура злочинності - внутрішній склад злочинності за видами злочинів (у 2001 р. крадіжок в Росії було зареєстровано 42,9% від усіх злочинів, розбоїв та грабежів - 6,5%; фактів хуліганства - 4,5%: тяжких злочинів проти особи - 3 , 3%; присвоєнь або розтрат - 0,8%; хабарництва - 0,1%; інших злочинів - 41,9%), або з соціально-демографічному складу осіб, що скоїли злочини (у 2001 р. в Росії жіноча злочинність склала 17 , 0%, чоловіча - 83,0%; злочинність неповнолітніх - 10,5%, молодих віком від 18 до 29 років - 43,4%, доросла злочинність - 46,1%; злочинність робітників - 25,9%, службовців - 3,7%, працівників сільського господарства - 1,5%, учнів та студентів - 6,9%, осіб без постійного джерела доходів - 55,1% *), або на іншій підставі.
* Злочинність і правопорушення 2001. М., 2002. С. 19.
Частка кожного структурного елементу злочинності обчислюється у відсотках і зазвичай називається питомою вагою (так, в наших прикладах питома вага крадіжок був 42,9%, питома вага жіночої злочинності - 17,0%).
4. Динаміка злочинності - зміна вищеназваних показників (обсягу, рівня, структури) в часі. Наприклад, динаміка рівня злочинності (на 100 тис. чоловік населення) в Росії з 1994 по 2001 р.: 1994 - 1778,9; 1995 - 1862,7; 1996 - 1778,4; 1997 - 1629,3, 1998 - 1759, 5; 1999 - 2051,4; 2000 - 2028,3; 2001 - 2045,6; 2002 - 1760, 5 *.
* Деяка розбіжність даних за 2000 р. пояснюється різними базами демографічних даних.
5. Інші показники. Крім чотирьох вищеназваних основних показників в кримінології застосовуються численні інші кількісні характеристики злочинності, окремих видів злочинів, осіб, які вчинили злочини: індекс судимості (число осіб, засуджених до кримінальних покарань по набрав законної сили вироками, на певній території за певний проміжок часу в розрахунку на 100 тис. жителів); індекс латентності злочинності (відношення незареєстрованого обсягу злочинності до зареєстрованої її частини); коефіцієнт кримінальної активності (відношення певної соціально-демографічної групи населення в числі осіб, які вчинили злочини, до частки це ж групи в населенні); рівень розкриття злочинів (відношення розкритих злочинів до зареєстрованих); рівень віктимності (відношення частки певної соціально-демографічної групи населення в числі жертв злочинів до частці цієї групи в населенні) та інші, а також інтегративні показники, що враховують одночасно кількість злочинів, їх тяжкість та інші характеристики *.
* Детальніше див: Забрянскій Г. І. Кримінологічні проблеми села. Ростов н / Д, 1990. С. 58-74; Коган В. М. Соціальні характеристики злочинності. М., 1977. С. 37-44; Кримінологія: Навчальний посібник М., 1997. С. 23-26, 47-99; Максимов С. В. Короткий кримінологічний словник. М., 1995.
5. Нарешті ще одне поняття, що характеризує злочинність. Це - її стан. Зазвичай під станом злочинності розуміється її узагальнена характеристика, що включає обсяг, рівень, структуру, динаміку, латентність, заподіяний збиток і т. п., тобто загальна характеристика кримінальної ситуації на певній території в певний час, місце, а також значення злочинності в числі соціальних проблем. Однак у вітчизняній кримінологічної літературі минулих років під станом злочинності нерідко розумілося те, що сьогодні частіше називається об'ємом.
Інформація, релевантна "§ 2. Основні характеристики (показники) злочинності"
- § 1. Правомірна поведінка: поняття, види, мотиви
основна і переважна форма поведінки суб'єктів - індивідуальних і колективних. Правомірна поведінка охоплює насамперед найбільш свідому частину населення, іншими словами, законослухняних або правопослушних громадян. А законоуваженіе - найважливіша риса правової держави, його високої культури - загальної, політичної, юридичної, моральної, духовної. Така поведінка - необхідна - 5. Страхові терміни
основних елементів страхового правовідносини, приділив певну увагу самому походженням терміна "ризик". При цьому він підкреслив морське походження відповідного португальського слова ("ризик" - скеля), вказавши на те, що потім у поняття ризику були включені і інші предмети і обставини, що загрожували кораблю на море. Нарешті, при появі інших видів страхування обсяг поняття ризику - Стаття 43. Поняття і цілі покарання Коментар до статті 43
основні ознаки кримінального покарання. 1. Покарання є міра державного примусу. Насамперед, покарання є примус, його призначення та виконання здійснюються всупереч волі засудженого. Покарання завжди призначається від імені держави, Російської Федерації, тобто носить публічний характер, і висловлює офіційне осуд злочинця і його діяння. Призначення та виконання - § 2. Загальні положення тактики допиту
основному, як показує практика, органів дізнання) від прояву «ініціативи» для отримання їх такими методами. В опублікованому в 1767 р. «Наказі, даному комісії у творі проекту нового Уложення» Катерина II, вважаючи можливим усунути тортури, зауважила: «... невинний закричить, аби тільки його мучити припинили ... Тому катування є надійний засіб засудити невинного , що має - § 3. Позитивізм у філософії, науці, соціології
основних напрямках: біологічному, або антропологічному, психологічному та соціологічному. Виникнення кожного з цих трьох напрямків пов'язують зазвичай (більш-менш справедливо) відповідно з іменами Ч. Ломброзо, Г. Тарда і А. Кетле. І хоча позитивізм в «чистому вигляді» давно змінили плюралістичні концепції, неомарксизм, «критична кримінологія», постмодернізм, проте з моменту - § 1. Соціологічні дослідження окремих проявів девіантної поведінки
основні відмінності в рівні, динаміці і структурі самогубств в СРСР в порівнянні з іншими країнами. При цьому незмінним, з часів Е. Дюркгейма, залишається сезонне розподіл самогубств: весняно-літній максимум при осінньо-зимовому мінімумі. Залишається зауважити, що ця тенденція, за нашими даними, зберігалася і в 70-80-і рр.. * Гернет М. Н. Вибрані твори. С. 438-468. Описуючи способи - § 3. Механізм індивідуального девіантної поведінки
основні потреби органічно притаманні кожній людині: їх не можна ні знищити, ні штучно насадити. Розумними і нерозумними, піднесеними і низинними можуть бути тільки форми задоволення цих потреб »*. * Симонов П. В. Мотивований мозок. М., 1987. С. 216. Особливу девіантологіческое значення мають соціальні потреби (точніше, їх незадоволеність, потреба) в статусі, - § 4. Стан злочинності в сучасному світі
основних тенденцій її змін, необхідно ще раз нагадати, що ми можемо судити тільки про зареєстровану її частини, а тому будь-які наші судження будуть носити відносний, орієнтовний характер. З іншого боку, не можна зовсім знехтувати наявними даними кримінальної статистики і, по можливості, результатами досліджень, бо вони складають необхідну емпіричну базу для теоретичних - § 2. Стан алкопотребленія
основними характеристиками: споживання і наслідки. Нагадаємо також, що особливо довіряти статистичними даними не можна, але і без опори на них не обійтися. Ситуація в світі Споживання алкоголю відомо з найдавніших часів. Алкогольним звичкам, ритуальному сп'яніння членів первісних племен, «культурі споживання» в сучасному світі, присвячена велика література. У Давній Індії особливої - Використана література
основним наркотичним засобам, що використовуються в незаконному обігу. Виборг, 1995. (Ч. III: 154). 472. Ушакова В. К. Гінекоцентрізм проти андроцентризм / / Соціологічні дослідження. 1985. № 1. (Ч. II: 255). 473. Уеда К. Злочинність і кримінологія в сучасній Японії. М., 1989. (Ч. IV.: 54). 474. Федоровський А. Н. Сучасна проституція: Досвід соціально-гігієнічного дослідження / /