§ 4. Стан злочинності в сучасному світі
Починаючи огляд стану злочинності та основних тенденцій її змін, необхідно ще раз нагадати, що ми можемо судити тільки про зареєстровану її частини, а тому будь-які наші судження будуть носити відносний, орієнтовний характер. З іншого боку, не можна зовсім знехтувати наявними даними кримінальної статистики і, по можливості, результатами досліджень, бо вони складають необхідну емпіричну базу для теоретичних міркувань.
Криминологический аналіз світових та вітчизняних тенденцій злочинності досить повно відображений у роботах В. В. Лунеева - в серії статей та монографії *. Тому ми можемо обмежитися лише найзагальнішими відомостями і коментарями.
* Лунеев В. В. Злочинність XX століття: Світовий кримінологічний аналіз. М., 1997.
Як зазначає у своїй монографії В. В. Місяці, основною світовою тенденцією з середини XX століття є абсолютний і відносний (у розрахунку на 100 тис. жителів) зростання реєструється злочинності. Цей висновок грунтується, насамперед, на аналізі чотирьох оглядів ООН, узагальнених у вигляді таблиці, яку ми і відтворюємо (табл. 7.1).
Таблиця 7.1
Усереднені та оціночні дані про злочинність у світі
Отже, спостерігається стійке зростання зареєстрованої злочинності при значно вищому рівні злочинності в розвинених країнах у порівнянні з розвиваються. Але що це - реальне зростання кримінальності або ж результат підвищення активності поліції і нетерпимості населення до злочинності? ... Крім того, у багатьох європейських країнах з середини 90-х рр.. минулого століття намітилося скорочення показників злочинності. Так, якщо з 1989 по 1999 р. злочинність по країнам - членам Європейського союзу виросла на 6%, то за 1995-1999 рр.. вона знизилася на 1%, а за 1991-2001 рр.. - На 0,1% *. «Переломними» з'явилися для Австрії 1994/95 рр.., Англії 1992/93 рр.., Німеччині - 1993/94 рр.., Данії - 1997/98 рр.., Канади - 1992/93 рр.., Нідерландів - 1993/94 рр.. , США - 1991/92 рр.., Франції - 1994/95 рр.. ** Правда, в деяких країнах зростання злочинності тривав до початку XXI в. (В Австралії, Бельгії, Норвегії).
* Barclay G., Tavares С., Siddique A. International comparisons of criminal statistics 1999 / / Home Office Statistical Bulletin, 2001. Issue 6/01. P. 7; Barclay G., Tavares З et all. International Comparisons of Criminal Justice Statistics 2001 / / Home Office Statistical Bulletin, 2003. Issue 12/03. P. 3
** Деяке зростання реєструвався в 2001-2002 рр.. (Du Clos I. Recent Trends of Crime in Paris Roma, ISTAT, 2003).
Інша тенденція, відзначена В. В. Лунєєва - «гуманізація» злочинності: скорочення частки насильницьких злочинів в загальному її обсязі.
Розглянемо як приклад динаміку злочинності в ряді країн, грунтуючись на даних офіційної статистики.
У ФРН рівень загальної злочинності (на 100 тис. чоловік населення) становив: 1955 р. - 3018, 1960 р. - 3660, 1965 р. - 3031, 1970 р. - 3924, 1975 г . - 4721, 1980 р. - 6198, 1985 р. - 6909, 1990 р. - 7108. 1992 р. - 7921, 1993 р. - 8337, 1994 р. - 8038, 1995 р. - 8179 ^ 1996 р. - 8125, 1997 р. - 8031, 1998 р. - 7869, 1999 р. - 7682, 2000 г . - 7625, 2001 р. - 7736 *. Таким чином, з 1955 р. по 1993 р. рівень злочинності зріс майже в 2,8 рази. З 1993 р. рівень злочинності стабілізувався з тенденцією до зниження. Рівень убивств і «смертельних ушкоджень» (Totsch-lag) у ФРН також зростав (хоча цей рівень нікчемний, порівняно з Росією): 1953 -1,6, 1963 р. - 2,3, 1973 р. - 4, 3, 1983 р. - 4,4, 1985 р. - 4,6. З 1986 р. цей показник дещо знизився (1988 р. - 4,1, 1990 р. - 3,8), але з 1991 р. знову збільшується до 5,2 в 1993 р. з подальшим постійним зниженням до 3,2 до 2001 **. Рівень убивств (без «смертельних ушкоджень») в середньому за 1999-2001 рр.. у ФРН склав 1,1 ***. Взагалі у ФРН фіксується «сплеск» злочинів в 1993 р., а потім спостерігається їх скорочення. Чи не є це «відлуння» соціально-політичних змін, пов'язаних з об'єднанням двох Німеччин? У зв'язку з цим цікаво й інше: якщо загальний рівень злочинності та рівні окремих видів злочинів на території колишньої НДР (Східні або «нові» землі) до початку об'єднання був нижче, ніж у ФРН, то поступово ці показники по ряду злочинів наздогнали і перегнали « старі »землі (так, рівень вбивств і« смертельних ушкоджень »у« старих »землях становив у 1993 р. - 5,1, в 1996 р. - 4,2, тоді як у« нових »землях відповідно 5,6 і 4 , 7, рівень грабежів в ці ж роки в «старих» землях 73 та 81, в «нових» землях - 92 і 89 і т. п.). Серед міст з населенням понад 100 тис. жителів найвищі показники злочинності в 2001 р. були в Гамбурзі - 18 569 (на 100 тис. жителів) і Берліні - 16920, найнижчі в Гладбахе - 4958.
* Polizeiliche Kriminalstatistik (2001) Ibid. S. 26.
** Polizeiliche Kriminalstatistik. Ibid. S. 135-137.
*** Barclay G., Tavares С. at all. (2003). Ibid. P. 10.
Для Німеччини, як і для багатьох інших країн, характерний переважний ріст злочинності підлітків і молоді. Так, якщо коефіцієнт злочинів у розрахунку на 100 тис. осіб відповідної вікової групи для дорослого населення зріс за 1984-1997 рр.. з 1700 до 2000, то для підлітків за ті ж роки з 4200 до 7000, а для молоді з 3600 до 7100 *. У 1995 р. серед підозрюваних (всього 2118104 людини) було: жінок - 22%, підлітків - 12%, молоді (до 21 року) - 10%. Представники некорінних національностей (не німці) в 2001 р. склали 24,9% підозрюваних (у вбивствах - 30,4%, в сексуальних зазіханнях - 30,9%), що свідчить про відносно високою кримінальної активності мігрантів.
* Polizeiliche Kriminalstatistik. Ibid. S. 98.
У Німеччині, як і в ряді інших розвинених країн, велика увага приділяється жертвам злочинів. Це знаходить відображення і в повноті статистичних відомостей про потерпілих. Так, в 2001 р. серед жертв завершених вбивств (всього 925 чоловік) виявилося: чоловіків - 55,0%, жінок - 45,0%, дітей - 12,5%, підлітків - 2,7%, молоді - 3,2 %, осіб у віці 21-60 років - 64,3%, від 60 років і старше - 17,2%. У числі жертв завершених злочинів проти статевої недоторканності (12 985) були: чоловіки - 8,1%, жінки - 91,9%, діти - 14,1%, підлітки - 29,6%, молодь - 13,1%, особи у віці 21-60 років - 42,0%, 60 років і старше - 1,2%.
В Англії (з Уельсом) спостерігається послідовне зростання загальної злочинності з максимумом в 1993-1995 р. і подальшим скороченням на 10% до 1999 р. У 2000-2003 рр.. продовжувалося зниження показника злочинності *. При цьому є деякі відмінності між даними поліцейської статистики (максимум в 1993 р.) та результатами випробувань (British Crime Survey - BCS, максимум в 1995 р.) **. Питома вага жінок серед всіх винних склав: у 1990 р. - 12,9%, 1992 р. - 12,4%, 1994 р. - 12,6%, 1996 р. - 12,7%, 1998 р. - 13 , 9%, 1999 р. - 14,4%, тобто спостерігається тенденція зростання частки жінок. Найбільш високий показник жіночих злочинів за 1990-1999 рр.. - Крадіжки, включаючи крадіжки продуктів - 55-71 тис. щорічно, найменші показники - сексуальні злочини (0,1 тис. на рік), грабежі та розбої (0,3-0,6 тис. щорічно). Але де в чому жінки лідирують: серед вчинили злочини, пов'язані з наркотиками, у вікових групах 21-24 роки, 30-39 років і 40-49 років, частка жінок вище, ніж чоловіків ***. Цікавий етнічний склад осіб, що скоїли злочини (рівень на 1000 чоловік населення старше 10 років): при середньому рівні в Англії та Уельсі в 1998/99 р. - 22, в 1999/2000 - 18 було відповідно білих - 20 і 16; чорних - 118 і 81; азіатів - 42 і 26; інших (включаючи представників невстановленої раси) - 21 і 15. З 2003 вбивств за 1997-2000 рр.. були вчинені білими - 1584, чорними - 200, азіатами - 111, іншими (включаючи представників невстановленої раси) - 108 ****.
* Kershaw et al. The 2001 British Crime Survey / / Home Office Statistical Bulletin, 2001. N 18/01; Barclay G., Barclay F. Criminal Victimization in the United Kingdom. Roma, ISTAT, 2003.
** The 2000 British Crime Survey / / Home Office Statistical Bulletin, 2000.18/00. P. 11, 111, 63; Information on the Criminal Justice System in England and Wales. Digest 4, October 1999 P. 7, 12.
*** Statistics on Women and the Criminal Justice System. Home Office, 2000. P. 6,7,30.
**** Statistics on Race and the Criminal Justice System. Home Office, 2000. P.10, 1б!
Наведемо деякі дані, опубліковані в 2003 р., за окремими видами злочинності в чотирьох Скандинавських країнах (Данії, Норвегії, Фінляндії, Швеції) *.
* Falck S., von Hofer H., Storgaard A. (Eds.) Nordic Criminal Statistics 1950-2000 Stockholm, 2003.
Рівень загальної злочинності зростав у всіх Скандинавський країнах: у Данії - з 2617 (на 100 000 жителів) в 1959 р. до 9322 в 1985 р., далі з 1986 по 1997 р. тримався на рівні 10 015-10 539 з подальшим зниженням у 1998-2000 рр.. до 9291-9448; в Фінляндії - з 1139 в 1955 р. до 7454 у 2000 р.; в Норвегії - з 959 в 1957 р. до 6440 у 2000 р.; в Швеції - з 2307 в 1950 р. до 12 106 в 2000 Рівень убивств в Данії до 1978 р. не перевищував 0,8. З 1979 по 1990 р. цей показник коливався від 0,9 до 1,3. Максимальний рівень 1,7 був тільки в 1991 і 1997 рр.. У 1998-2000 рр.. середній рівень вбивств склав 1,0. У Фінляндії мінімальний рівень вбивств - 1,2 був у 1970 р., максимальний - 3,4 - в 1950 р., в інші роки коливався без вираженої тенденції в межах 1,8-3,1. У Норвегії рівень вбивств один з найнижчих у світі: від 0,1 до 1,5 (тільки в 1989 р.). У Швеції - від 0,8 до 1,8 (тільки в 1986 р.). Рівень згвалтувань в Данії коливався з 1960 по 1982 р. в межах 3,4-8,6 (в 1978 р. - 9,5), з 1983 по 1992 р. - з 8,3 до 10,8, з 1993 по 2000 р. - 7,3-9,6; в Фінляндії - мав тенденцію до зростання від 2-3 в 50-і рр.. до 10-11 в 1999-2000 рр..; в Норвегії також спостерігається зростання від 1,8-2,8 в 50-60-і рр.. до 8,1-8,7 в 1997-2000 рр..; в Швеції цей показник поступово зростав від 4-6 в 50-і рр.. до 10-12 в 80-і рр.. і досяг 15,8-22,8 з 1988 по 2000 р. Рівень грабежів в Данії був у межах 2,5-4,5 у 50-ті рр.., 3,5-7,0 в 60-і рр.., 8-19 з 1970 по 1977 р., і далі ріс із 23 в 1978 р. до 59 в 2000 р. Аналогічна динаміка спостерігається і в інших скандинавських країнах: у Фінляндії з 4-5 на початку 50-х рр.. до 40-50 з 90-х до 2000 р.; в Норвегії з 2-4 в 50-60-і рр.. до 20-38 з кінця 80-х до 2000 р.; в Швеції з 3-6 в 50-і рр.. до 60-90 в 90-і рр.. і 101 у 2000 р. У всіх країнах цього регіону зростав рівень нападів {assault), а також крадіжок, але останній показник почав знижуватися в кінці 90-х рр.. (Крім Норвегії).
На початку 90-х рр.. все ж намітилася тенденція скорочення рівня загальної злочинності та деяких її видів як в Скандинавії, так і в інших західноєвропейських країнах: в Італії та Шотландії з 1991 р., в Греції та Швеції з 1992 р., в Німеччині та Норвегії з 1993 р. При цьому значне зниження грабежів сталося в Шотландії з 1992 р., в Італії з 1991 р., крадіжок - в Англії з 1992 р. (хоча в цілому рівень крадіжок продовжує рости в Голландії, Німеччині, Фінляндії). Рівень шахрайства скоротився у всіх Скандинавських країнах (особливо у Фінляндії - з 1786 у 1990 р. до 287 в 2000 р., і в Швеції - з 1263 у 1990 р. до 581 в 2000 р.). У всіх західноєвропейських країнах, крім Північної Ірландії скорочується (і без того низький) рівень вбивств. Зростають і в 90-ті роки розбійні напади у Франції, Голландії, Німеччини, Скандинавії, Швейцарії *.
* Joutsen M. Recent Trends in Crime in Western Europe / / European Journal on Criminal Policy and Research. 1996, 5.1. P. 15-39.
Японія - одна з найбільш благополучних в кримінальному відношенні країн. Проте і в ній простежується тенденція деякого зростання злочинності з 1976 р., хоча і дуже невисокими темпами. Так, рівень загальної злочинності в Японії становив у 1948 р. - 2000 (максимальний рівень за останні 50 років), 1950 р. - 1756. 1960 р. - 1476, 1970 р. - 1234, 1975 р. - 1103, 1980 р. - 1160, 1985 р. - 1328, 1989 р. - 1358, 1991 р. - 1377, 1992 р. - 1400, 1995 г . - 1420. Кількість вбивств зросла з 1215 в 1991 р. до 1281 в 1995 р., грабежів і розбоїв за той же час з 1848 до 2777 *. За деякими видами злочинів спостерігається зниження обсягу і рівня. Своєрідна й «гуманна» структура японської злочинності (з 1995 р. всього зареєстровано 2435983 злочину): фальшивомонетництво і підробка грошей - 0,4%, вимагання - 0,5%, злочини проти особистості - 0,7%, знищення (пошкодження) власності - 1,3%, шахрайство - 1,9%, розтрати - 2,5%, ДТП («професійна недбалість» - traffic professional negligence) - 26,8%, крадіжки - 64,5%, інші - 0, 4%. Два останні види злочинів становлять 91,3%. При цьому значна частина ДТП являють собою по суті адміністративні правопорушення, а не кримінальні злочини. Звертає на себе увагу незначну питому вагу злочинів проти особистості.
* Summary of the White Paper on Crime. 1996. Research and Training Institute Ministry of Justice / Japan /, 1997. P. 43, 46.
Якщо загальний рівень злочинності істотно залежить від кримінального закону (процесів криміналізації / декриміналізації), рівня латентності різних видів злочинів, активності поліції і т. п., то рівень смертності від убивств служить відносно надійним показником реальної кримінальної ситуації. З даних, наведених у табл. 7.2. виявляється, що в більшості країн рівень смертей від вбивств відносно стабільний. Спостерігається деяка, слабо виражена тенденція до зростання (в Угорщині, Італії, Польщі, США). Для країн Західної Європи характерний низький рівень смертності від убивств, у країнах Центральної Європи (Угорщини, Польщі) він дещо вищий, ще вище - в США (заради справедливості відзначимо, що з 1992-1993 рр.. Цей показник почав знижуватися і досяг в 1998 г . - 6,3 *, а до 2000 р. - 5,9) і надзвичайно високий в деяких країнах Латинської Америки (додамо до даних табл. 7.2, що в 90-і рр.. рівень смертей від вбивств в Пуерто-Ріко був вище 24,9, в Коста-Ріка вище 4, в Перу близько 3. в Нікарагуа понад 5, в Чилі понад 3). Дуже високий цей показник у Росії, про що докладніше будемо говорити в наступному розділі. У табл. 7.2 наведені дані медичної статистики до 1995 р., що містяться в Щорічниках Всесвітньої організації охорони здоров'я - ВООЗ, а нижче наводиться поліцейська статистика за 1998 - 2000 рр.. **, Було б некоректно об'єднувати ці відомості в одній таблиці. Отже, середньорічний рівень убивств (на 100 000 жителів) за 1999-2001 рр.. склав в Австралії - 1,9; Австрії - 1,2; Англії (з Уельсом) - 1,6; Бельгії - 1,8; Угорщині - 2,3; Німеччини - 1,1; Данії - 1,0; Іспанії - 1,1; Італії - 1,5; Канаді - 1,8; Нідерландах - 1,5; Норвегії - 0,9; Польщі - 2,0; Португалії - 1,2; Росії - 22,1; США - 5, 6; Фінляндії - 2,9; Франції - 1,7; Чехії - 2,5; Швейцарії - 1,1; Швеції - 1,1; Японії - 1,0.
* Homicide Trends in the United States: 1998 Update. Washington: U.S. Department of Justice, 2000.
** Barclay G., Tavares C, at all. International Comparisons of Criminal Justice Statistics 2001 / / Home Office Statistical Bulletin, October 2003, Issue 12/03. P. 10.
Таблиця 7.2
Рівень (на 100 тис осіб населення) смертності від убивств в деяких державах (1984-1995)
Джерело: World Health Statistics. Annual. Geneva.
Стан злочинності в Росії
Крім вищеназваної монографії В. В. Лунеева, аналіз стану і динаміки злочинності в Росії за два минулих століть представлений у колективній монографії «Девиантность і соціальний контроль у Росії (XIX - XX ст.): Тенденції та соціологічне осмислення» *, а також у згадуваній «Кримінології» Я. І. Гілін-ського (2002). Тому ми зупинимося лише на деяких найважливіших, з нашої точки зору, тенденціях.
* Девиантность і соціальний контроль у Росії (XIX - XX ст.): Тенденції та соціологічне осмислення. СПб., 2000.
Росія до 1917 р. У табл. 7.3 представлена динаміка кількості засуджених в Росії за 1874-1912 рр.. Ми спостерігаємо поступове зростання числа засуджених; відносно стійкий питома вага жіночої злочинності (в середньому 10-12% від загального числа засуджених), злочинності неповнолітніх (у середньому 16-17% з деяким зростанням до кінця періоду до 20-22%) і рецидивної злочинності (в середньому 17-19% з максимальним розривом від 15,2 до 22,5%). Відносна стабільність демографічних показників і рівня рецидиву протягом 38 років позаминулого століття зайвий раз свідчить про внутрішні закономірності розвитку злочинності як соціального феномена. Більше того, і в сучасній Росії, через століття і при абсолютно змінилися соціальних, політичних, економічних умовах, зберігаються на тому ж рівні частка жіночої (11-13% в 1991-1994 рр..) Та підліткової (14-17% в ті ж роки) злочинності при незначному збільшенні рецидивної (21 - 24%) *.
* Злочинність і правопорушення 1994. М., 1995. С. 27.
Таблиця 7.3
Кількість осуяеденних в Російській імперії (1874-1912)
Джерело: Лі Д. А. Злочинність як соціальне явище. М., 1997. С. 121-122.
Більш показовими є дані про вбивства. Відомості за 1909-1913 рр.. свідчать про їх зростання і високих для свого часу показниках: число наслідків у справах про вбивства в 1909 р. - 30 942 (засуджена за закінчених справах близько 7 тис. осіб), в 1910 р. - 31 113 (засуджено 7517 осіб), у 1912 р. - 33879 (засуджено 8134 людини), в 1913 р. - 34 438 *.
* Гернет М. Н. Вибрані твори. М., 1974. С. 549-550.
Наведемо деякі дані про структуру злочинності за 1909-1913 рр.. *. Серед 25 видів, що враховуються злочинів перше місце (за показником «виникло слідство») займають крадіжки - від більш 125 тис. в 1909 р. до 167 тис. в 1913 р., або 31-36% від загального числа враховуються статистикою злочинів. На другому місці зі значним відривом від крадіжок злочини проти тілесної недоторканності - від більш 45,5 тис. в 1909 р. до 43 тис. в 1911р., Або 10-12%. Далі йдуть: насильницьке викрадення майна (на відміну від крадіжок - таємного викрадення) від 40 до 43 тис., або 9-11%; образу честі - близько 8%; вбивства - 7,3-7,7% (дуже висока питома вага для такого тяжкого злочину); підпали, винищування майна - 6,4-8%, службові злочини - близько 3%; проти жіночої честі - також близько 3%; привласнення і розтрати - трохи більше 1%; шахрайство - 1%; релігійні злочини - 0,6-0,7%; державні злочини (понад 2 тис. наслідків) - 0,4-0,5%.
* Гернет М. І. Указ. соч. С. 549-550; Росія. 1913: Статистико-документальний довідник) СПб., 1995. С. 393-394.
Рівень злочинності по не дуже повним і важко перевіряється відомостями становив у 1846-1857 рр.. - 239; 1874-1883 рр.. - 177; 1884-1893 рр.. - 149; 1899-1905 рр.. - 229; 1906-1908 рр.. - 271; 1909-1913 рр.. - 274.
Деякі дані про соціально-демографічний склад засуджених наводилися вище. Додамо до цього, що в 1913-1916 рр.. відзначається різке зростання злочинності неповнолітніх у великих містах: у Петербурзі (Петрограді) кількість справ у судах про малолітніх зросла за ці роки з 1640 до 3217, в Москві з 1514 до 3684, у Києві з 1132 до 1703 в 1916 р. Частка 10-16 -річних у загальній кількості справ про державні злочини становила в 1883-1890 рр.. 0,8%, 17-20-річних - 18,8%, 21-25-річних - 35,4%. За даними Є. Тарновського, розрізняється внесок різних соціальних груп у різні злочини. По крадіжках коефіцієнт кримінальної активності робітників у 250 разів перевищував показник господарів, а по згвалтуванню і розтлінням - зближувався до 1:1. Високий рівень злочинності робітників «проти жіночої честі» (14 на 1000 чоловік робітників) поступається злочинності священиків і церковнослужителів (15). Для купців і прикажчиків дуже високий рівень шахрайства, фальсифікацій і присвоєнь *.
* Гернвт М. Н. Указ. соч. С. 281-283
Як і в сучасній Росії, рівень міської злочинності в цілому був вище сільській. Так, в 1897-1914 рр.. на 100 тис. осіб населення припадало засуджених в містах - 97, у столицях - 72, у сільській місцевості - 37. Однак по тяжких насильницьких злочинів лідирувало село. Ця закономірність збереглася через сторіччя: і в наші дні рівень вбивств і тяжких тілесних ушкоджень (умисне заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю) в сільській місцевості в 1,5-2 рази вище, ніж у містах.
Росія радянська і пострадянська. Зрозуміло, що відомості за перші роки радянської влади неповні і уривчасті (по окремих губерніях). З 1925 по 1928 р. є дані в цілому по СРСР. За ці роки були засуджені 3739196 чоловік. Всього ж за перші 10 років радянської влади число засуджених наблизилося до 10 млн осіб. Інакше кажучи, вже був засуджений кожен 15-й житель країни. І це - при ще мінімальній кількості так званих «контрреволюційних злочинів». Ось коли почалася прізонізація (від англ. Prison - в'язниця, тобто «отюрьмовленіе») всієї країни, що призвела з урахуванням наступних репресій і не дуже-то ліберальної кримінальної політики в постсталінський часи до того, що сьогодні не менше 15-20% дорослого населення країни пройшло через тюрми, табори, колонії ...
Важливо й інше: «З перших років Жовтня з'явилася реальна небезпека зрощування інтересів злочинності і правоохоронних органів на базі тотального розкрадання формально усуспільненої економіки» *. Тільки в 1920 р. по 79 губерніях співробітниками міліції було скоєно щонайменше 8 тис. різних злочинів. Не випадково вже 30 листопада 1922 ЦК РКП (б) видав циркуляр «Про боротьбу з хабарництвом».
* Там же. С. 117.
У ті ж роки швидко зростає і професійна злочинність, закладається фундамент організованої злочинності (в 20-і рр.. У вигляді банд, з початку 30-х рр.. Формується співтовариство «злодіїв в законі»). «Група професійних злочинців збільшується більш, ніж будь-яка інша категорія, злочинність стає долею більш-менш стійкою групи декласованих елементів» *.
* Гернет М. Н. Злочинність за кордоном і в СРСР. М., 1931. С. 85, 160.
Статистичні дані про злочинність у сталінський період ніколи не публікувалися. Лише в останні роки ми отримали можливість орієнтовно судити про «контрреволюційних злочинах» і репресії, що здійснювалися органами НКВС та кримінальної юстиції по відношенню до «ворогів народу». Однак навіть після «відкриття архівів» відомості про кількість репресованих суперечливі і неточні. За деякими, завідомо неповними даними, з 1918 по 1958 р. були засуджені за «контрреволюційні» («державні») злочини 3785052 людини, в тому числі до вищої міри покарання (розстрілу) 826933 людини (не рахуючи засуджених до єзуїтським « 10 років позбавлення волі без права листування », що фактично означало - до розстрілу, і 16 009 осіб -« різниці »між різними звітами ВЧК - ОПТУ - НКВД - МГБ - КГБ) *. Тільки за страшні 1937-1938 рр.. були засуджені як «вороги народу» (і члени їх сімей) 1344923 особи, з них 681 692 - до розстрілу. Крім того, значне число осіб було знищено «без суду і слідства» (вони, звичайно, не потрапили в статистичні відомості). Нарешті, величезна кількість людей було вислано «в адміністративному порядку» і загинуло в нелюдських умовах місць поселення. Так, тільки в 1930-1931 рр.. було виселено «куркулів» 1803392 людини. Всього ж «боротьба з куркульством» торкнулася більше 20 млн осіб. На 15 липня 1949 значилося 2552037 переселенців, на 1 січня 1953 р. - 2753356 чоловік **.
* Лунеев В. В. Злочинність XX століття: Світовий кримінологічний аналіз. С. 180; Лунеев В. В. «Політична злочинність» / / Держава і право. 1994. № 7. С. 107 - 121.
** Земське В. Н. Спецпоселенці (За документації НКВС - МВС СРСР) / / Соціологічні дослідження. 1990. № 11. С. 3-17.
При перепису населення 1937 р. «не вистачило» 18 млн чоловік. Зрозуміло, організатори перепису поповнили список розстріляних *. За даними А. Антонова-Овсієнка, тільки з січня 1935 р. з червня 1941 було репресовано понад 19 млн осіб, з них у перший же рік після арешту загинуло (страчено, померло, в тому числі під тортурами) близько 7 млн людей . На думку А. І. Солженіцина, з 1917 по 1959 р. жертвами державного тероризму стали 66700000 чоловік. Близька до цього цифра - 61900000 чоловік (з 1917 по 1987 р.) названа в книзі Н. Крессела **. У всякому разі в СРСР було знищено десятки мільйонів невинних жертв, що означає геноцид правлячої верхівки проти свого народу. Докладний аналіз масового терору в СРСР початий в книзі В. Н. Кудрявцева і А. І. Трусова ***.
* Лунеев В. В. Політична злочинність. С. 120.
** Kressel N. Mass Hate: The Global Rise of Genocide and Terror. Plenum Press, 1996. P.252-253
*** Кудрявцев В. Н., Трусов А. І. Політична юстиція в СРСР. СПб., 2002.
Значно більш повні, зіставні та цікаві для нас, сучасників, відомості про зареєстровану злочинності в Росії є з 1961 р. Деякі з них представлені в табл. 7.4, а також на рис. 7.1. На підставі цих даних, теж далеко не повних, можна зробити ряд висновків.
Таблиця 7.4
Зареєстрована злочинність, число виявлених осіб та засуджених в Росії (1961-2002)
Джерела: Щорічники «Злочинність та правопорушення».
По-перше, явно виражено поступове підвищення обсягу та рівня злочинності, що цілком відповідає загальносвітовим тенденціям після Другої світової війни.
По-друге, відзначається зниження обсягу та рівня злочинності в періоди хрущовської «відлиги» (1963-1965) і горбачовської «перебудови» (1986-1988). Те, що це не випадковість, підтверджується позитивною динамікою в ті ж роки інших соціальних показників (зниження рівня самогубств, смертності, зростання народжуваності і т. п.). Очевидно прогресивні реформи, спрямовані більше (М. Горбачов) або менше (М. Хрущов) на демократизацію суспільства, лібералізацію економіки, що відкривають кватирку або вікно гласності, вселяють у людей надію і свідчать про їх дійсних сподіваннях краще, ніж ціни на ковбасу і горілку.
По-третє, спостерігається різкий сплеск зареєстрованої злочинності в 1989-1993 рр.. (Абсолютна кількість злочинів та рівень по відношенню безпосередньо до 1988 р. збільшилися в 2,3 рази!). Це цілком з'ясовно для періоду бурхливих соціальних, економічних, політичних змін при збереженні глибокого і всебічного (тотального) кризи в країні.
Рис. 7.1
По-четверте, соціальний контроль над злочинністю, діяльність міліції та кримінальної юстиції все більше «не встигають» за зростанням зареєстрованої злочинності. Про це свідчить хоча б те, що при зростанні числа злочинів з 1970 по 2001 р. - в 4,3 рази, число виявлених осіб зросла всього в 2,3 рази, а число засуджених лише в 2,2 рази. Якщо ж врахувати високу і, з моєї точки зору, все зростаючу латентність злочинності, то розрив між темпами її зростання і зростання активності правоохоронних органів збільшується багаторазово.
По-п'яте, відмічається зниження показників зареєстрованої злочинності в 1994-1997 рр.. Можливо, що в 1994-1997 рр.. настала деяка стабілізація в динаміці злочинності, викликана, зокрема, досягненням «порогу насичення» в попередні роки. Разом з тим є серйозні підстави вважати, що з 1993-1994 рр.. почалося масове протизаконне приховування злочинів від реєстрації. Про зростання штучної латентності вже говорилося вище. Більшість вітчизняних кримінологів також констатують масове приховування злочинів, що почалося в 1993-1994 рр.. Так, Л. Волошина пише: «З наведених вище фактів випливає дуже небезпечне соціальне наслідок: чим ширше розростається латентність, тим легше маніпулювати злочинністю у відомчих інтересах, так як вибірково працюючи ... з резервом латентних злочинів, простіше підвищити або знизити показники ... Сучасна кримінальна статистика не дає державі і суспільству адекватного уявлення про стан справ »*. Про масовий приховуванні злочинів від реєстрації («соцсоревновательном методі») докладно пише В. В. Місяці **. Але навіть приховування злочинів від обліку не змогло надовго призупинити зростання злочинності.
* Волошина Л. А. Тяжкі насильницькі злочини: статистика та реальність / / Тяжкая насильницька злочинність в Росії початку 90-х років. М., 1996. С. 3-9.
** Лунеев В. В. Злочинність XX століття: Світовий кримінологічний огляд. М., 1997; Лунеев В. В. Злочинність в Росії при переході від соціалізму до капіталізму / / Держава і право. 1998. № 5. С. 47-58.
Тому, по-шосте, в 1998-2001 рр.. знову відзначається зростання злочинності, так що в 1999 р. кількість зареєстрованих злочинів вперше перевищила 3 млн, а рівень вперше (після 20-х рр..) перевершив 2 тис. (на 100 тис. жителів). Деяке зниження показників злочинності в 2002 р. (зареєстровано злочинів - 2526305, рівень - 1760,5) належить ще пояснити з урахуванням подальшої динаміки (випадковість? Зростання латентності? Реальне зниження?).
Як вже зазначалося, більш точну картину дає динаміка відносно менш латентних тяжких злочинів, таких, як вбивства, тяжкі тілесні ушкодження, розбійні нападі. Відомості про них представлені в табл. 7.5, а також на рис. 7.2, 7.3, 7.4, 7.5.
Таблиця 7.5
Динаміка рівня (на 100 тис. чоловік населення) загальної злочинності і деяких видів злочинів в Росії (1985-2002)
Джерела: Щорічники «Злочинність та правопорушення».
Відомості, наведені в табл. 7.5 і на рис. 7.2-7.6, дозволяють зробити ряд висновків.
По-перше, в 1989-1994 рр.. спостерігається інтенсивне зростання тяжких злочинів. Так, порівняно з 1987 р. (найменші показники епохи «перебудови») рівень навмисних вбивств (з замахами) к 1994 р. виріс в 3,5 рази, тяжких тілесних ушкоджень - в 3,3 рази (при зростанні загальної злочинності за ті ж роки в 2,2 рази). Рівень грабежів за 1987-1993 рр.. виріс в 5,9 рази, розбійних нападів - у 6,9 рази (при зростанні загальної злочинності за ті ж роки в 2,3 рази).
По-друге, після нетривалого «затишшя» 1995-1997 рр.. відновилося зростання тяжких злочинів у 1998-2001 рр..
По-третє, сам рівень (на 100 тис. чоловік населення) умисних вбивств (близько 20 в 1993, 1996, 1997 рр.. Та понад 20 у 1994 - 1995, 1998-2001 рр.). Надзвичайно високий, в порівнянні з світовими і особливо - західноєвропейськими даними (пор. з табл. 7.2). При цьому відомості міліцейської статистики, наведені вище, далеко не повні: в ній не враховуються злочини, кваліфіковані за іншими статтями КК, крім «умисних вбивств» (ст. 102, 103 КК РРФСР 1960 р., ст. 105 КК РФ 1996 р.). Не дивно, що за даними медичної статистики (офіційної державної статистики, переданої в міжнародні організації - ООН, ВООЗ), рівень смертей від вбивств значно вище (див. табл. 7.2). Нарешті, не враховується кількість убитих серед «зниклих без вести» і не виявлених, а ця цифра становить з другої половини 90-х рр.. понад 25 тис. осіб щорічно (звичайно, не всі вони вбиті, але, ймовірно, значна частина).
Дані про деякі соціально-демографічних характеристиках осіб, які вчинили злочини, представлені в табл. 7.6.
Таблиця 7.6
Соціально-демографічний склад виявлених осіб, які вчинили злочини у 1987-2001 рр.. в Росії
* З 1993 р. - наркотичного та токсичного збудження.
Джерела: Щорічники «Злочинність та правопорушення».
Ці самі загальні відомості потребують конкретизації з окремих видів злочинів.
Рис. 7.2
Рис. 7.3
Рис. 7.4
Рис. 7.5
Рис. 7.6
Частка жінок в цілому скорочувалася з 1987 р. (21,3%) до 1993 р. (11,2%), а надалі росла до 15,9% в 1996 р., 17,0% в 2001 р. і 17 , 8% у 2002 р. Зрозуміло, внесок жінок у злочинність неоднаковий для різних злочинів. Так, в 90-і рр.. жінки скоїли 9,9% (1990) - 13,4% (1995) вбивств; 7,2% (1990) - 13,1% (1996) тяжких тілесних ушкоджень; 4-9% хуліганств; 4-6% розбійних нападів ; 6-8% грабежів; 9-13% крадіжок; 38-47% присвоєнь (розтрат) ввіреного майна; 25-34% дачі або отримання хабара; 7-12% злочинів, пов'язаних з наркотиками.
За віком простежується чітка тенденція скорочення частки неповнолітніх у загальній масі осіб, виявлених як вчинили злочини з 17,7% у 1989 р. до 10,5% в 2001 р. і 11,2% в 2002 р. Відзначаються знижені темпи зростання злочинності неповнолітніх в порівнянні з темпами зростання загальної злочинності. Якщо врахувати, що та ж тенденція проглядається за окремими видами злочинів, то можна зробити гіпотетичний висновок про відносно кращої адаптації підлітків до різко мінливих умов соціального буття. Інше питання - які способи адаптації? «Догляд» в наркотики? У злочинні організації? Відомо, наприклад, що підлітки та молодь складають головний резерв і діючі кадри організованої злочинності, яка завдяки дуже високу латентність не знаходить відображення в статистиці. Крім того, фіксується підвищення питомої ваги неповнолітніх у тяжких насильницьких злочинах: з убивств з 3,4% в 1988 р. до 7,5% в 2001 р., по тяжких тілесних ушкоджень (спричинення тяжкої шкоди здоров'ю) за ті ж роки з 3 , 4% до 8,4%.
За соціальним складом спостерігається різке скорочення частки робітників (від 53,5 до 25,9%). Очевидно це, як і зведення нанівець частки колгоспників - працівників сільського господарства (від 5,2 до 1,5%), пояснюється розмиванням і кількісним скороченням цих класів колишнього соціалістичного суспільства. Настільки ж з'ясовно різке збільшення питомої ваги осіб, що не мають постійного джерела доходів (від 11,8 до 55,1%), та осіб, офіційно визнаних безробітними. Динаміка фермерів і підприємців незначна, без виражених тенденцій. Частка учнів скорочується і в силу зменшення їх числа в популяції і з причин, загальним для підлітків. Стабільно низька і має тенденцію до скорочення частка службовців. Однак при цьому слід зробити поправку на дуже високу латентність посадовий та економічної злочинності.
Як завжди, в усі часи і в усіх країнах, щодо стійка частка рецидивної злочинності. Це дивовижне сталість при всіх змінах кримінальної юстиції послужило одним з аргументів при обгрунтуванні «кризи покарання». Детальніше про це - у заключній ч. IV нашої монографії.
В цілому простежується тенденція зростання «п'яної» злочинності з 1987 до 1994 р. (від 28 до 41%) з подальшим зниженням до 22,6% в 2001 р. (24,2% у 2002 р.). Особливо висока питома вага убивств (71-78%), заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю (74-80%), згвалтувань (70-78%), хуліганства (72-75%), скоєних у стані алкогольного сп'яніння. Зауважимо, що до 1917 р. питома вага «п'яної» злочинності був значно нижче (у середньому 11%, за даними М. Н. Гернета), так само як і в 20-і рр.. XX століть (6-15%).
Незначна частка осіб, які вчинили злочини у стані наркотичного і токсичного сп'яніння (0,2-0,9%) або ж наркоманами (у середньому 0,2%). Тільки звичної толерантністю (терпимістю) до споживачів алкогольних напоїв і офіційною ідеологією «війни з наркотиками» можна пояснити настільки «несправедливе» ставлення офіціозу і mass media до споживачів наркотиків (образ хижого злочинця) в порівнянні з традиційними для Росії п'яницями.
Інформація, релевантна "§ 4. Стан злочинності в сучасному світі"
- Короткий перелік латинських висловів, які використовуються в міжнародній практиці
стан; ставлення, визнане сторонами 47. Mutatis mutandis [мутатіс мутандіс] - змінивши те, що слід змінити, внісши необхідні зміни 48. Nemo plus juris transferre potest quam ipse habet [Немо плус юрис трансфере потес Квам іпсе хабет] - ніхто не може передати більше прав, ніж має 49. Non bis in idem [нон біс ін ідем] - не можна стягувати двічі за одне і те ж 50. Non - § 1. Правосвідомість: поняття, структура, види
стан злочинності, діяльність правоохоронних органів тощо, коротше - все, що відбувається в правовій сфері. Діапазон правосвідомості вельми широкий, він охоплює всі сторони і аспекти правового життя суспільства. Особливу роль правосвідомість відіграє в судовій, прокурорській і слідчій практиці. З історії нашої країни відомо: як, в яких цілях в минулому використовувалася "революційне - § 2. Поняття і основні принципи законності
стану і розуміння законності залежать життя і доля мільйонів людей. Про це красномовно свідчать трагічні сторінки історії нашої країни. Суб'єктами законності є всі без винятку громадяни та організації. Закони і законність. Як вказувалося вище, закони - цивілізований засіб управління суспільством, проведення державної політики. Але просте наявність законів, нехай - § 1. Правомірна поведінка: поняття, види, мотиви
стані найближчим часом радикально вирішити цю проблему. Нігілістичне поведінку. Нігілізм означає негативне ставлення до певних правилам, нормам, принципам, поглядам, законам, способу життя. Це - одна з форм світовідчування і соціальної поведінки індивіда. Нігілізм багатоликий, він може бути моральним, правовим, політичним, ідеологічним, релігійним та іншим, залежно від - § 2. Правопорушення: поняття, ознаки, види
стані, ненадання йому допомоги; несплата податку; неявка в суд і т.д. Словом, особа зобов'язана була за законом щось зробити, але не зробило цього. Протиправне поведінка протистоїть правомірному. За своєю спрямованістю та змістом ці поняття виступають як антиподи, характеризуються полярністю, непримиренністю - одне виключає інше. Правопорушення є зло, з яким в будь-якому демократичному - Використана література:
Станом на 1 грудня 2006 г. * (4) Мальцев В.В. Принципи кримінального права та їх реалізація у правозастосовчій діяльності. СПб., 2004. С. 11. * (5) Жеребкін В.Є. Логіка. Харків, 1968. С. 22. * (6) На існування такої єдності, зокрема, вказує Є.А. Прянишников. Див: Прянишников Е.А. Єдність "явище - поняття - термін" / / Радянська держава і право. 1971. N 2. С. 114. - § 1. Зародження девіантологіческіх ідей
стані немає нічого, що було б добром чи злом за загальним визнанням ... У природному стані не можна уявити собі злочину; воно можливе тільки в стані цивільному, де за спільною згодою визначається, що добре і що погано, і де кожен повинен коритися державі. Таким чином, злочин є не що інше, як непокору, карається внаслідок цього тільки по праву - § 3. Позитивізм у філософії, науці, соціології
стану якої науки відрізняються однією спільною рисою: пануванням уяви над спостереженням ... Щоб зробити ... науку позитивної, потрібно встановити в ній ... переважання спостереження над уявою »*. * Конт О. Система позитивної політики / / Родоначальники позитивізму. СПб., 1910. Вип. 2. С. 108, 111. Ідеї позитивізму знайшли відображення в трьох основних напрямках: біологічному, або - § 4. Сучасні девіантологіческіе теорії. Постмодернізм
стану світової девіантологіческой думки, наскільки б спірним ні виявилися наші власні оцінки. Попередньо зауважимо, що новітню критичну (радикальну), а тим більше постмодерністську Девиантология і кримінологію характеризують: - вельми критичне ставлення до попередніх теорій; - вельми критичне ставлення до сучасних суспільних, політичних, владних структур і - § 1. Соціологічні дослідження окремих проявів девіантної поведінки
стан, структуру, динаміку соціальних девіацій в Росії і різних її регіонах; виявлені деякі закономірності взаємозв'язків різних форм девіантної поведінки і залежностей від економічних, соціальних, культурологічних та інших факторів: встановлені і розширюються наукові зв'язки із зарубіжними дослідниками, включаючи спільні компаративістські дослідження та участь у спільних