Головна
Головна → Цивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне право → Цивільне право → 
« Попередня Наступна »
Є. Н. Абрамова, Н. Н. Аверченко, Ю. В. Байгушева. Цивільне право: підручник: у 3-х томах
Том 3. Частина 2., 2010 - перейти до змісту підручника

§ 3. Особливості успадкування та іншого посмертного переходу окремих видів майна
Спадкування прав участі (членства) в юридичних особах. Оскільки громадяни можуть бути засновниками (учасниками) юридичних осіб, логічним є запитання про можливість успадкування права участі (членства) померлого до тих чи інших правосуб'єктності організації. Відповідь на нього залежить від самої організації і особливостей її пристрою (організаційно-правової форми). У тих організаціях, щодо яких їх засновники (учасники) не мають майнових прав (громадські та релігійні, благодійні та інші фонди - п. 3 ст. 48 ЦК), а іноді в яких вони не мають і самого членства (ст. 118 ГК), питання про спадкування не виникає в принципі за відсутністю об'єкта успадкування. Якщо померлий громадянин був власником майна організації - приватної установи (абз. 3 п. 2 ст. 48, ст. 120 ЦК), до складу спадщини входить все майно даної установи, при цьому при переході права власності на дане майно сама установа зберігає відносно нього право оперативного управління (п. 2 ст. 300 ЦК). Не настільки однозначно йде справа з участю померлого в господарському товаристві, суспільстві і виробничому кооперативі (організаціях комерційних), а також у споживчому кооперативі (організації некомерційної). Майнове істота даних - зобов'язальних - прав (абз. 2 п. 2 ст. 48 ЦК) не дозволяє сумніватися в можливості їх успадкування, а при необхідності - також і довірчого управління (ст. 1173 ЦК), в той же час враховуючи відмінності між зазначеними формами організацій та принципами членства в них, кожен випадок спадкування такого права вимагає окремого розгляду (ст. 1176, 1177 ЦК).
1) Будь-яке господарське товариство (повне і командитне) засновано на пріоритеті особистої участі в ньому, тому смерть кого-небудь з повних товаришів - підстава для припинення товариства (його ліквідації як юридичної особи): товариство може продовжити свою діяльність, тільки якщо це передбачено його установчим договором або угодою залишаються учасників (п. 1 ст. 76 і ст. 81 ГК, а також п. 1 ст. 86 ЦК). У разі смерті повного товариша його спадкоємець має право вступити в товариство тільки за згодою інших його учасників, а також за умови дотримання інших вимог закону. Так, громадянин повинен набути статусу підприємця, а організація повинна бути комерційною, крім того, вступ спадкоємця в товариство можливо, якщо він не є повним товаришем в іншому товаристві, в іншому випадку - за умови припинення його членства там (п. 4 ст. 66 , п. 2 ст. 69 ЦК). Якщо з якихось об'єктивних чи суб'єктивних причин спадкоємець в товариство не вступає, він має право отримати: a) вартість частини майна товариства, що відповідає частці померлого учасника у складеному капіталі товариства (за загальним правилом); b) іншу грошову виплату (згідно установчого договору товариства); c) частину майна товариства в натурі (за погодженням з іншими учасниками товариства). Спадкоємець повного товариша відповідає за зобов'язаннями товариства перед третіми особами в межах перейшло до нього у спадок майна протягом 2 років з дня затвердження звіту про діяльність товариства за рік, в якому брав участь спадкодавець (п. 2 ст. 78, п. 1 ст. 1176 ЦК). Інша річ - вкладники, які на відміну від повних товаришів вільні від вимоги наявності у них статусу підприємця, не беруть участь у підприємницькій діяльності коммандіти, не управляють нею і не ведуть її справи (п. 4 ст. 66, п. 1 ст. 82, ст. 84 ГК, а також ст. 85 ЦК). У разі смерті вкладника його частка в спільному капіталі коммандіти входить до складу спадщини, а її спадкоємець без необхідності дотримання будь-яких умов стає вкладником даної коммандіти (п. 2 ст. 1176 ЦК).
2) Участь у товариствах з обмеженою та з додатковою відповідальністю немає пов'язане з якими-небудь особливими вимогами, особу учасника тут зазвичай значення не має, а його смерть не коливає стійкості суспільства. Тому частки в статутному капіталі даних товариств успадковуються вільно. До прийняття спадщини права померлого учасника товариства здійснюються, а його обов'язки виконуються особою, вказаною в заповіті, а за відсутності такої особи - керуючим, призначеним нотаріусом. І тільки в особливих випадках, коли це прямо передбачено статутом товариства, одержання спадкоємцем частки участі (членства) у суспільстві вимагає узгодження з іншими учасниками товариства. Згода вважається отриманим, якщо протягом 30 днів (чи іншого визначеного статутом товариства терміну) з моменту звернення до учасників товариства спадкоємець отримав письмову згоду всіх учасників або, принаймні, ні від одного з них не отримав письмової відмови. Якщо ж учасники, скориставшись своїм правом, блокують спадкування частки участі (членства) у суспільстві, частка померлого переходить до суспільства, яке протягом одного року (або в більш короткий термін згідно статуту) з моменту переходу до нього такої частки зобов'язане виплатити спадкоємцю дійсну вартість частки або за погодженням з ним надати на відповідну суму майно товариства в натурі. Дійсна вартість частки визначається на підставі даних бухгалтерської звітності товариства за останній звітний період, що передує дню смерті, і виплачується за рахунок різниці між вартістю чистих активів товариства і розміром його статутного капіталу, а якщо такої різниці недостатньо, суспільство зобов'язане зменшити статутний капітал на відсутню суму (п. 6 ст. 93, а також пп. 3 ст. 95 ГК, пп. 7, 8 ст. 21, пп. 5, 8 ст. 23 Закону про товариства з обмеженою відповідальністю).
3) Будь-яке акціонерне товариство (закрите і відкрите) - форма об'єднання капіталу і найбільш стійка організація: його стійкість не залежить від динаміки акціонерів, а капітал гарантований від зменшення при їх виході і максимально автономний (акціонерів не може вимагати від самого суспільства будь-яких виплат, він може тільки продати свої акції і, таким чином, вийти з товариства або скоротити свою фінансову участь в ньому і задовольнити майновий інтерес з урахуванням ліквідності та ринкової вартості відчужуваних акцій). Тому в разі смерті акціонера всякого акціонерного товариства його акції входять до складу спадщини, а отримав ці акції спадкоємець стає учасником даного акціонерного товариства (п. 3 ст. 1176 ЦК). Свободу успадкування акцій можуть обмежувати закон або статут товариства шляхом обмеження числа, сумарною номінальною вартістю акцій або максимальної кількості голосів, що належать одному акціонеру (п. 5 ст. 99 ЦК). Якщо в результаті успадкування ці ліміти перевищені, спадкоємець повинен відчужити відповідної частини акцій.
4) У виробничих кооперативах (артілях) особистість члена також зазвичай значення не має, а динаміка членів не впливає на стійкість кооперативу, тому пай (членство в кооперативі) успадковується вільно: спадкоємець померлого члена кооперативу може претендувати на членство в кооперативі і в такому випадку повинен бути прийнятий в кооператив. І тільки якщо це вступає в протиріччя з законом (як відомо, кооператив - форма об'єднання та організації колективної праці громадян; в свою чергу, участь в кооперативі юридичних осіб може передбачатися законом або статутом кооперативу - п. 1 ст. 107 ЦК) або прямо заборонено статутом кооперативу, спадкування паю (членства в кооперативі) неможливо. У таких випадках кооператив зобов'язаний виплатити спадкоємцю (у тому числі успадковується за заповітом юридичній особі): a) вартість паю померлого члена кооперативу, тобто його внесок до пайового фонду кооперативу і відповідну цьому внеску частину чистих активів кооперативу, за винятком неподільного фонду (при цьому склад і порядок визначення розміру паю визначаються статутом кооперативу); b) інші виплати, що належали померлому члену кооперативу, - заробітну плату, премії, доплати (п. 4 ст. 111 ГК, см. п. 3 ст. 7, п. 3 ст. 9 Закону про виробничі кооперативи).
5) В споживчих кооперативах (житлових, житлово-будівельних, дачних, гаражних, інших) пай померлого члена входить до складу спадщини, тому спадкоємець померлого члена має право (але не обов'язок) на членство в даному кооперативі (п. 1 ст. 1177 ЦК). Звідси кооператив (окремі його члени): a) не вправі відмовити спадкоємцю вступити в кооператив (в тому числі за мотивами недоцільності, відсутність відповідних матеріальних потреб, перевагу прийому в члени інших осіб, наприклад з числа вже складаються в даному кооперативі чи їхніх родичів, і тощо); b) не має права вимагати від спадкоємця вступу до кооперативу. Правила п. 1 ст. 1177 ЦК є імперативними * (550). Що ж до правила п. 2 ст. 1177 ЦК, присвяченого випадкам сонаследованія паю, то його, всупереч відомому думку, не слід розуміти так, нібито членом кооперативу тут всякий раз може і повинен ставати тільки один з співспадкоємців, при цьому всі інші співспадкоємці можуть і повинні отримати майнову (грошову або натуральну) компенсацію * (551). Справа в тому, що споживчий кооператив - добровільне об'єднання, в основному створюване з метою задоволення матеріальних потреб членів (п. 1 ст. 116 ЦК), тому пай (членство) в кооперативі дає право на отримання майна, а саме право на пай (членство) - не самоціль, а тільки засіб досягнення конкретних кооперативних цілей (отримання квартири, дачі, гаража і т.п.). Справді, члени житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого споживчого кооперативу, що повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж тощо, набувають право власності на зазначене майно (п. 4 ст. 218 ЦК). Крім того, сонаследованіе паю, про який йде мова в п. 2 ст. 1177 ЦК, може бути не тільки за законом, але і за заповітом, до того ж аж ніяк не завжди при сонаследованіі має місце конфлікт інтересів співспадкоємців (наприклад, пай може бути заповіданий подружжю, які після повного його накопичення набувають право спільної власності на відповідне майно, - ст. 1164 ЦК). Звідси п. 2 ст. 1177 ЦК не блокує членство в споживчому кооперативі для співспадкоємців паю, а лише стосується тих випадків сонаследованія, коли сочленство в кооперативі (у тому числі подальшого виникнення загального права на результат кооперативної діяльності) виключається з якихось причин - об'єктивних чи суб'єктивних (наприклад, в силу закону або якщо один з співспадкоємців не бажає вступати до кооперативу, вважаючи за краще отримати натомість компенсацію). Саме в таких випадках долю успадкованого паю, з одного боку, з іншого - питання про компенсації (у тому числі порядок, способи і терміни їх виплат) повинно визначати законодавство (про споживчі кооперативи) та установчі документи (статут конкретного кооперативу). А оскільки в п. 2 ст. 1177 ЦК йдеться про прийом в члени кооперативу одних осіб і про виплату компенсації іншим особам з числа співспадкоємців паю (але не про розділ результату кооперативної діяльності у вигляді квартири, дачі або гаража), аж ніяк не випадкова посилання саме на законодавство і статут (а не на ст. 1168 і 1170 ЦК).
Спадкування підприємства. Спадкування прав участі (членства) відрізняється від спадкування підприємства: у першому випадку успадковується об'єкт у вигляді права участі в суб'єкті (юридичну особу), у другому - що належить суб'єкту підприємницької діяльності майновий комплекс, який визнається нерухомістю і до складу якого входять всі призначені для його діяльності види майна (у тому числі земельні ділянки, будівлі, споруди, обладнання, інвентар, сировина, продукція, права вимоги, борги, права на позначення, індивідуалізують підприємство, його продукцію, роботи, послуги, інше майно (ст. 132 ЦК). Особливості спадкування підприємства як майнового комплексу, який може бути в динамічному (працюючому) або статичному (не працює) стані, - в наступному.
1) При спадкуванні підприємства успадковується всі входить до його складу майно як єдиний майновий комплекс (складна річ - ст. 134 ЦК), однак у заповіті (одному або декількох) спадкодавець може по-різному визначити долю конкретного майна, що входить до складу підприємства (п. 1 ст. 1119, ст. 1120 ЦК). Успадковане підприємство може зажадати довірчого управління (ст. 1173 ЦК).
2) Переважне право при спадкуванні підприємства як майнового комплексу мають ті успадковують за заповітом або за законом громадяни, які на день відкриття спадщини мають статус індивідуального підприємця, або успадковують за заповітом комерційні організації (ст. 23, п. 2 ст. 50 ЦК). Такого - переважного - права при спадкуванні підприємства не мають інші особи, у тому числі: a) громадяни, що не мають статусу підприємця, але беруть участь у комерційних організаціях; b) некомерційні організації, в тому числі здійснюють підприємницьку діяльність відповідно до абз. 2 п. 3 ст. 50 ГК. Про переважне право зазначених осіб можна говорити, якщо мають місце два і більше спадкоємця, які успадковують за інших рівних умов, і тільки якщо доля успадкованого підприємства конкретно не визначена в заповіті. Тому при спадкуванні за законом громадянин-підприємець має переважне право на успадковане підприємство тільки перед спадкоємцями тієї ж черги, але він не має переваги перед спадкоємцями попередньої черги (п. 1 ст. 1141 ЦК). При спадкуванні за заповітом громадянин-підприємець має переважне право на успадковане підприємство, якщо заповіт лише визначає спадкові частки або, принаймні, не визначає, кому саме із спадкоємців підприємство призначається (п. 1 ст. 1119, ст. 1122 ЦК), але він не має переваги перед спадкоємцем, якому підприємство заповідано. Останнє зауваження стосується і тих випадків, коли спадкоємцеві підприємства за заповітом протистоїть громадянин-підприємець з числа законних спадкоємців: переважне право в ст. 1178 ЦК не обмежує свободи заповіту (пор. з абз. 2 п. 1 ст. 1119 ЦК). З урахуванням цих зауважень спадкоємець, який має переважне право на успадковане підприємство, може претендувати на нього незалежно від того, яка його частка у спадщині і яке місце в ньому займає підприємство. При нерозмірності спадкової частки такого спадкоємця вартості підприємства він повинен або компенсувати цю неспівмірність (шляхом надання іншим спадкоємцям іншого майна зі складу спадщини, сплати їм грошей і т.п.), або відмовитися від здійснення переважного права (ст. 1170, 1178 ЦК).
  3) У наступних трьох випадках: a) якщо ніхто із спадкоємців не має переважного права; b) якщо спадкоємець, який має переважне право, хто не скористався ним c) якщо переважне право мають два і більше спадкоємця, що претендують на підприємство (наприклад, два громадянина -підприємця, які за відсутності заповіту є першочерговими законними спадкоємцями, або якщо такі особи спадкують за заповітом, в якому не вказано, кому з них підприємство призначається), - підприємство в ім'я збереження цілісності розділу між спадкоємцями не підлягає, а надходить у їх спільну часткову власність згідно належними часткам спадковим (ст. 1122, п. 2 ст. 1141 ЦК). У той же час у зміна цього диспозитивного правила закону спадкоємці можуть укласти особливу угоду, яка буде інакше визначати долю успадкованого ними підприємства.
  Спадкування майна члена селянського (фермерського) господарства. Радянське законодавство передбачало конструкцію колгоспного (одноосібного селянського) двору, а з 1987 р. - колгоспного двору і господарства громадян, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю в сільському господарстві (ст. 126-133, 134 ЦК 1964 р.). Селянське (фермерське) господарство (далі - господарство) з'явилося в пореформений період * (552). Сучасне господарство може бути: a) одночленним (освіченим і складається з одного громадянина) або b) об'єднанням громадян (членів господарства), що мають у спільній власності майно і спільно здійснюють виробничу та іншу господарську діяльність, засновану на їх особистій участі. Членами господарства можуть бути дієздатні громадяни, пов'язані спорідненістю і (або) властивістю: a) подружжя, їх батьки, діти, брати, сестри, онуки, дідусі та бабусі кожного з подружжя (але не більше ніж з 3 сімей); b) інші громадяни , які не перебувають у родинних стосунках з главою господарства (але не більше 5 осіб). Діти, онуки, брати і сестри членів можуть стати членами господарства по досягненні 16 років. Членом господарства не може бути юридична особа. Господарство (крім одночленная) створюється і діє на підставі угоди, його підписують усі члени, в нього вносяться всі зміни, що стосуються вибулих (внаслідок виходу або смерті) і новоприйнятих членів, а також зміни голови. Господарство вважається створеною з дня її державної реєстрації (яка здійснюється в порядку, встановленому для державної реєстрації громадян як індивідуальних підприємців).
  Господарство не є юридичною особою, тому, навіть будучи об'єднанням громадян, являє собою договірну неправосуб'ектние організацію, яку в цивільному обороті представляє громадянин-підприємець - глава господарства. Главою зізнається один з членів господарства: він без доручення діє від імені господарства, представляє його інтереси і робить угоди. Все це відрізняє сучасні господарства від тих, які створювалися і діяли як юридичні особи за Законом про СФГ. І хоча останній втратив чинність, створені відповідно з ним господарства мають право зберегти статус юридичної особи на період до 1 січня 2010 р., в відношенні них норми Закону про СФГ та інших нормативних актів Російської Федерації, що регулюють діяльність господарств, поширюються остільки, оскільки інше не випливає з федерального закону, інших нормативних актів Російської Федерації чи істоти правовідносин (ст. 23 Закону про СФГ). Отже, в даний - перехідний - період допускається існування двох типів господарств - що не володіють статусом юридичної особи та є юридичними особами (докладніше - пп. 1-3 ст. 1, п. 2 ст. 3, ст. 4, 5, 14, 16-18, пп. 2, 3 ст. 23 Закону про СФГ).
  Майно колгоспного (одноосібного селянського) двору, а потім і господарства громадян, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю в сільському господарстві, належало членам на праві спільної власності (ст. 126, 134 ЦК 1964 р.). Майно пореформених господарств, створених як юридичні особи, незважаючи на цю обставину, належало не господарству, а його членам на праві часткової власності, а як виняток (при одностайному рішенні членів) - спільної (ст. 15 Закону про СФГ). У сучасному одночленная господарстві власником майна є глава (п. 2 ст. 23 ЦК). Майно господарства-організації (земельна ділянка, господарські та інші будівлі, меліоративні та інші споруди, продуктивна і робоча худоба, птиця, сільськогосподарська та інша техніка і обладнання, транспорт, інвентар, інше майно, плоди, продукція та доходи, отримані в результаті діяльності господарства) * (553) знаходиться у спільній власності членів (законний режим майна господарства), при цьому їх частки визнаються рівними. Договір може змінити як рівність часток у спільній власності, так і саму спільну власність на часткову з обов'язковим визначенням частки кожного члена (договірний режим майна господарства). Разом з тим, враховуючи ряд факторів: a) неправосуб'ектние господарства і відому близькість між спільної і пайовий власністю (п. 5 ст. 244, п. 3 ст. 254 ЦК); b) принцип свободи договору (п. 1 ст. 1, ст. 421 ГК, пп. 3, 6 ст. 4 Закону про СФГ); c) відсутність відповідних заборон з боку п. 1 ст. 257 ЦК та п. 3 ст. 6 Закону про СФГ, - між членами господарства можна припустити і такий договір, який поширює договірний режим не на всі, а на частину майна (окремі об'єкти) господарства, а значить, і співіснування в рамках одного господарства спільної і часткової власності членів. При такому - комбінованому - режимі наявності множинність суб'єктів (членів господарства) при єдності об'єкта (сукупного господарського майна) та права власності з тією особливістю, що стосовно одних об'єктів зі складу майна частки членів у праві визначені, а щодо інших - ні (ср . до п. 1 ст. 42 СК). Отже, господарства-організації можуть бути з спільної, часткової та комбінованої власністю членів (ст. 257, п. 3 ст. 258 ЦК, ст. 1, 3, 6 Закону про СФГ). Члени господарства спільно володіють і користуються майном господарства. Порядок володіння, користування і розпорядження останнім визначає угоду. Майном господарства розпоряджається глава в інтересах господарства, всяка його угода вважається досконалої в інтересах господарства, поки не доведено інше. При виході з господарства член має право на грошову компенсацію, пропорційно його частці у праві спільної власності (але не на майно в натурі). Майно господарства підлягає розподілу тільки при виході всіх членів та припинення господарства. Кожен член має право на особистий прибуток - частина доходів від діяльності господарства в грошовій і (або) натуральній формі, плодів, продукції. Розмір і форму виплати особистого доходу визначає угоду (ст. 257, 258 ЦК, пп. 2, 3 ст. 6, ст. 7-9, п. 2 ст. 15 Закону про СФГ).
  Стаття 560 ЦК 1964 р. забороняла спадкування в майні колгоспного (одноосібного селянського) двору, а потім - і господарства громадян, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю в сільському господарстві. Цей принцип забезпечував стійкість дворів (господарств) і знав лише один виняток: успадкування майна члена двору (господарства) було можливим, якщо після його смерті інших членів двору (господарства) не залишалося, тобто при припиненні двору (господарства). Він діяв до 1996 р. аж до визнання його неконституційним * (554). Сьогодні успадкування майна члена господарства (у тому числі пореформенного, створеного як юридична особа з правом частковій або спільній власності членів) регулює ст. 1179 ЦК, при цьому Закон про СФГ (ст. 10, 21) лише відсилає до ЦК РФ, обмежуючись єдиним спеціальним правилом: якщо не залишилося жодного з членів господарства або їх спадкоємців, які бажають продовжити господарство, останнім припиняється. На відміну від ст. 560 ЦК 1964 р., що встановлювала заборону, в п. 1 ст. 1179 ЦК України закріплено дозвіл: після смерті будь-якого члена господарства спадщина відкривається і спадкування здійснюється на загальних підставах (за заповітом або за законом). Правда, в п. 1 ст. 1179 ЦК сказано про необхідність дотримання правил тільки про спільну власності (ст. 253-255 ЦК) і про самому господарстві (ст. 257-259 ЦК), саме про спільну власність йдеться і в п. 2 ст. 1179 ЦК. Звідси може здатися, що ст. 1179 ЦК не стосується господарств з частковою власністю членів. Однак на користь іншого - распространітельного - її тлумачення говорить наступне: a) законний режим майна господарства - право спільної власності (з чого можна припустити і більшу його поширеність, на що, мабуть, і орієнтувався законодавець), при цьому вихід на правила про часткової власності і на господарства з частковою власністю членів забезпечують п. 3 ст. 254 та п. 1 ст. 257 ЦК (згадуються в п. 1 ст. 1179 ЦК); b) в господарствах з комбінованим режимом майна було б нелогічним пов'язувати правила п. 2 ст. 1179 ЦК тільки з частиною такого режиму (правом спільної власності), залишаючи без уваги іншу його частину (право часткової власності); c) дія правил п. 2 ст. 1179 ЦК, що забезпечують стійкість господарства шляхом заощадження його майна (про що докладніше йтиметься далі), навряд чи за задумом законодавця має залежати від виду спільної власності членів - інше спричинить "внутрігосподарську дискримінацію", меншу стійкість господарств з частковою власністю членів, а то й зовсім поставить під питання доцільність їх існування. Отже, конструкція ст. 1179 ЦК така, що правила її п. 2 присвячено господарствам, які представляють собою організацію громадян, а правило п. 3 - всім господарствам.
  Спадкування майна члена господарства залежить від: a) організаційного устрою господарства та режиму його майна; b) членства спадкоємця в господарстві.
  Якщо померлий був єдиним членом господарства, успадковується все його майно (включаючи господарське). Спадкоємець може продовжити господарство, яке за умови дотримання формальностей новіруется за суб'єктним складом. Кілька спадкоємців, які побажали продовжити господарство, повинні укласти угоду (ст. 4 Закону про СФГ), при цьому з посиланням на ст. 1164 ЦК очевидно наступне. Якщо спадкоємці отримали господарське майно за заповітом, в якому вказано на конкретне успадковане кожним з них майно, вони є суб'єктами роздільної власності і, продовжуючи господарство, повинні визначити режим його майна, вибравши між загальною спільної, часткової або комбінованої власністю. Якщо ж спадкоємці отримали господарське майно за законом чи за заповітом, в якому не вказано конкретне успадковане кожним з них майно, вони мають на нього право часткової власності, а значить, аналогічним буде і режим майна продолжаемого господарства: про режим спільної власності тут можна говорити тільки після поділу господарського майна (ст. 1165 ЦК), припинення часткової власності та подальшого нового об'єднання майна роздільними власниками відповідно до загального правила п. 1 ст. 257 ГК. Справді: a) виникла в силу ст. 1164 ЦК спільна власність спадкоємців може бути тільки часткової, що не в силах змінити навіть угоду (СР п. 5 ст. 244 ЦК); b) виникла в силу ст. 1164 ЦК часткова власність не суперечить п. 1 ст. 257 ГК, в якому говориться, що виключення із загального правила про спільну власність може передбачати закон (і не відповідає п. 3 ст. 6 Закону про СФГ, де говориться про можливість її встановлення тільки угодою членів господарства). За відсутності у спадкоємця (спадкоємців) бажання (можливості) продовжити господарство (у тому числі якщо членства перешкоджає ст. 3 Закону про СФГ або якщо єдиний спадкоємець за заповітом - юридична особа, яка не може бути членом), господарство припиняється, а його майно підлягає розділу (п. 3 ст. 1179 ЦК).
  Якщо померлий був одним з членів господарства, успадкування його особистого майна регулюють загальні правила, тоді як успадкування майна господарства (пп. 2, 3 ст. 257 ГК, пп. 1, 2 ст. 6 Закону про СФГ) вимагає дотримання правил про спільну власність (п. 1 ст. 1179 ЦК), а також п. 2 ст. 1179 ЦК. Останній присвячений долі майна будь-якого померлого члена господарства (у тому числі глави), його призначення - шляхом заощадження майна забезпечити стійкість господарства. Не випадково успадкування майна члена господарства залежить від двох обставин - чи є спадкоємець членом даного господарства, а якщо ні - вступає він в члени.
  1) Якщо на момент відкриття спадщини спадкоємець - член господарства (або вступає в члени), він успадковує частку померлого у праві спільної власності (але не конкретне майно, відповідне цієї частці і підмет визначенням, зокрема, при розділі майна господарства - п. 3 ст. 1179 ЦК). Теоретично, грунтуючись на потенціалі п. 3 ст. 258 ЦК, спадкування частки у праві спільної власності може не вплинути ні на збереження в господарстві режиму спільної власності, ні на рівність часток усіх його членів. Проте практично спадкування частки у праві спільної власності з рівністю часток, швидше за все, зажадає ревізії правового режиму майна господарства - переходу від спільної власності до пайовий або відмови від рівності часток при збереженні спільної власності. У цьому зацікавлений той спадкоємець (окремі спадкоємці), який посилює свою присутність в господарстві відносно інших членів (в подальшому це може позначитися при виході з господарства). Спадкування частки у праві часткової власності більшою мірою впливає на пропорцію часток і зміну угоди, при цьому виключення можуть скласти лише випадки, коли частку успадковують всі члени при збереженні початкової пропорції їх участі у господарстві. Для господарств з комбінованим режимом майна доречні обидва зауваження. Є, втім, і інші думки. Так, одні автори вважають, нібито спадкування частки у праві часткової власності може призвести до відступу від сформованого в господарстві співвідношення часток, тоді як успадкування частки у спільній власності тягне необхідність визначення часток, які вже не можуть вважатися рівними, а оскільки закон не передбачає визначення часткою співвласників без поділу спільного майна (виділу частки), таке визначення тягне перехід від спільної власності до пайовий в усякому разі * (555). Інші вважають, нібито при спадкуванні частки декількома членами відповідне їй майно має надійти в їх пайову власність (крім випадку особливого угоди про збереження спільної власності), але якщо успадковують окремі (а не всі) члени, спільна власність завжди трансформується в часткову * (556). Однак погодитися ні з тим, ні з іншим не можна вже тому, що сам закон (п. 3 ст. 258 ЦК), передбачаючи в праві спільної власності рівність часток у якості загального правила (в тому числі і для випадків успадкування частки одного члена іншим членом): a) не вимагає безумовного рівності часток; b) дозволяє регулювати пропорцію часткою угодою без поділу майна і поза зв'язку з розділом. До того ж у другому випадку необгрунтоване змішання понять "успадковується частка" і "майно, відповідне наследуемой доле" загрожує "зіткненням" з ч. 1 ст. 1164 ЦК, згідно з якою загальна власність спадкоємців - завжди часткова.
  2) Якщо спадкоємець - не член даного господарства (і не вступає в члени), він має право на компенсацію, розмірну наследуемой їм частці. Детальніше про це - далі.
  a) Оскільки п. 2 ст. 1179 ЦК присвячено праву спадкоємця на компенсацію, а не прийняття його в члени господарства, у спадкоємця немає права претендувати на членство (у тому числі оскаржувати відмову, який можливий за будь-яких причин і навіть без їх пояснення). Але саме тому, що спадкоємець має право на компенсацію, він має право вимагати її отримання, навіть якщо члени через небажання (неможливості) її виплати готові прийняти його в господарство.
  b) Виходячи зі змісту і імперативності редакції п. 2 ст. 1179 ЦК питання про те, чи можлива виплата компенсації не в грошовій, а в іншій (натуральній або змішаній) формі, передбачає негативну відповідь: в ім'я забезпечення стійкості господарства і стабільності виконуваних ним функцій господарське майно має бути захищене від зменшення, а значить, спадкоємець не повинен мати права на його отримання в натурі. Позитивним відповідь може бути лише в тому випадку, якщо мова йде про нереалізований померлим членом господарства праві на особистий прибуток, який може виплачуватися за угодою між членами господарства в грошовій і (або) натуральній формі (п. 2 ст. 15 Закону про СФГ). Подібні правила, зберігаючі майно господарства при виході з нього члена, говорять про виплаті останньому саме грошової компенсації (п. 2 ст. 9 Закону про СФГ). Однак є й інша думка, згідно з яким у рамках п. 2 ст. 1179 ЦК за угодою між спадкоємцем і членами господарства спадкоємцю може бути виплачена в натурі частина належної частки, за винятком основних засобів * (557).
  c) Оскільки господарство - організація неправосуб'ектние, боржник з виплати спадкоємцю (кредитору) компенсації - НЕ господарство, а всі його члени. Згідно ст. 321 ГК, що формулює загальне правило, а також враховуючи грошовий характер підлягає виплаті компенсації (а значить, подільність предмета зобов'язання) та незв'язаність обов'язки членів господарства з її виплати із здійсненням ними підприємницької діяльності (ст. 322 ЦК), члени господарства виступають як пайових боржників (для спадкоємця ж переважно був би солідарітет - ст. 323 ЦК). Цей висновок, пов'язаний з рішенням зобов'язального питання, є загальним для всіх випадків виплати компенсації і не залежить від речове-правового режиму конкретного господарства (тобто з того, що його майно зазвичай знаходиться у спільній власності членів, зовсім не випливає, нібито вони є солідарними боржниками, пайовими ж боржниками вони будуть при часткової власності). Водночас той або інший різновид права спільної власності не є юридично іррелевантние при розрахунку членів господарства з спадкоємцем. При спільній власності частки членів в даному речовому праві визнаються рівними, якщо угодою не встановлено інше (п. 3 ст. 258 ЦК), тому при виконанні обов'язку з виплати компенсації кожен член - боржник спадкоємця в межах його частки, розмір якої в силу принципу рівності часткою залежить від кількості членів. Так, якщо спадкоємець претендує на компенсацію в 1 млн руб., То кожен з двох, що залишилися в господарстві членів повинен заплатити йому по 500 тис. руб., Кожен з чотирьох - по 250 тис. руб., Кожен з п'яти - по 200 тис. руб. і т.д. При нерівності часток членів у спільній власності, а також при частковій власності членів обсяг боргу кожного члена перед спадкоємцем визначає угоду членів про розподіл часток. Так, якщо після смерті одного з членів в господарстві залишилося 2 члена, при цьому з урахуванням перерозподіленої частки померлого один отримав 60%, а другий - 40%, то компенсація в розмірі 1 млн руб. повинна виплачуватися спадкоємцю кожним членом пропорційно його частці, тобто 600 і 400 тис. руб. При комбінованому режимі майна господарства частка кожного члена при виплаті спадкоємцю компенсації залежить від співвідношення між спільної і пайовий власністю (з урахуванням сказаного для того й іншого виду).
  d) Спадкоємець і члени господарства повинні узгодити два основних питання - термін виплати компенсації і величину наследуемой частки, що визначає її розмір. Проте їх неузгодженість несуттєво: a) при неузгодження першого термін виплати визначає суд (однак будь то угоду чи рішення суду виплата повинна відбутися протягом року з дня відкриття спадщини проти колишніх 5 років - див. п. 3 ст. 15 Закону про СФГ); b) при неузгодження другого частка вважається рівною часткам інших членів господарства. Втім, узгодження спадкоємцем величини наследуемой частки з членами господарства можливо хіба що для випадків спільної власності членів, оскільки при часткової власності (як, втім, і при спільній власності з нерівністю часткою) частка встановлюється (визначається) угодою (п. 3 ст. 6 Закону про СФГ), а будучи відомою, вона може бути предметом НЕ узгодження, а перегляду. Однак згідно з більш категоричному думку передбачена п. 2 ст. 1179 ЦК можливість узгодження спадкоємцем і членами господарства частки вступає в протиріччя як з п. 3 ст. 258 ЦК (який дає можливість такого узгодження тільки членам господарства і тільки до моменту смерті спадкодавця), так і з самою універсальністю спадкового правонаступництва * (558).
  Отже, п. 2 ст. 1179 ЦК, диференціюючи питання спадкування майна господарства для "членів" і "не членів", пов'язує їх з спадкоємною об'єктом (перші успадковують частку в праві спільної власності, другі - грошову її компенсацію), але він не дає інших переваг "членам" перед " її не члени ". Тому якщо померлий член господарства мав дружину (також члена), однак заповіт на частку в праві на майно господарства вчинив стосовно сторонньої особи (що не є членом сусіда), спадкоємцем у всякому разі буде сусід, дружина ж померлого лише вправі блокувати членство сусіда в господарстві , а значить, вирішити наперед питання на користь спадкування їм не частки у праві, а компенсації.
  Якщо успадковане підприємство як майновий комплекс за законом розділу між спадкоємцями не підлягає і вступає до їх часткову власність (і тільки самі спадкоємці можуть змінити це диспозитивное правило, в тому числі розділити підприємство), то можливість розділу майна господарства, яке припинилося через смерть громадянина, передбачає закон (пор. ч. 2 ст. 1178 і п. 3 ст. 1179 ЦК). При спільній власності членів частка в праві на спільне майно, належить кожному члену (включаючи спадкоємця померлого члена), повинна бути попередньо визначена, при цьому якщо угодою членів не передбачено інше, такі частки визнаються рівними (п. 1 ст. 254, п. 3 ст. 258 ЦК). Після цього спільне майно ділиться між усіма уповноваженими особами пропорційно до їхніх часток. При частковій власності членів майно підлягає розподілу згідно часткам, визначеним угодою. При розподілі майна господарства в умовах його комбінованого режиму доречні обидва зауваження. Майно господарства ділиться за угодою зацікавлених осіб, в іншому випадку - за рішенням суду, при цьому неспівмірність між величиною частки і виділеним в натурі майном усувається виплатою грошової або іншої компенсації (абз. 1 п. 4 ст. 252 ЦК). Особливість поділу земельної ділянки регулює ст. 1182 ЦК.
  Спадкування земельних ділянок. Земельні відносини регулюють глава 17 ЦК та спеціальні нормативні правові акти * (559). На цьому тлі особливу увагу законодавця до питань спадкування земельних ділянок не випадково і питань не викликає. До того ж земельну ділянку (далі - ділянка) - особливий об'єкт спадкування не тільки тому, що йому присвячені ст. 1181, 1182 ЦК, але й тому, що питання про нього може виникати у зв'язку із застосуванням інших правил глави 65 ЦК, а саме при спадкуванні: a) підприємства, до складу якого входить ділянка, якщо спадкоємці домовляються про розділ підприємства (п. 2 ст. 132, ст. 1178 ЦК); b) майна члена селянського (фермерського) господарства, якщо дане майно ділиться між спадкоємцями (п. 2 ст. 257, п. 3 ст. 1179 ЦК); с) обмежено оборотоздатні речей (см . п. 3 ст. 129, ст. 1180 ЦК). Враховуючи також особливе місце ділянки в системі об'єктів цивільних прав, питання про нього виникає і у зв'язку з знаходяться на ньому об'єктами нерухомості (ст. 271, 273 ЦК). Ділянка як об'єкт земельних відносин - частина поверхні землі (в тому числі грунтовий шар), межі якої описані і засвідчені в установленому порядку. Громадяни можуть мати ділянки на наступних речових правах (докладніше див ст. 216, п. 1 ст. 260, ст. 261, п. 3 ст. 264, ст. 265, п. 1 ст. 266, ст. 267, 268 ГК, ст. 20, 21 ЗК).
  1) Право власності, яке за загальним правилом (якщо інше не встановлено законом) поширюється на перебувають у межах ділянки поверхневий (грунтовий) шар, водні об'єкти, рослини. Власник за загальним правилом (якщо інше не передбачено законом та не порушує права інших осіб) має право використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під його поверхнею; він також має право розпоряджатися ділянкою (у тому числі продавати, дарувати, віддавати в заставу йди здавати в оренду та іншим чином, включаючи передачу у спадок), якщо закон не виключає його з обігу і не обмежує в ньому.
  2) Право довічного успадкованого володіння ділянкою, що перебуває у державній або муніципальній власності, набувається громадянами на підставах та в порядку, передбачених земельним законодавством. Останнє, у свою чергу, визнає дане право за громадянами, тільки якщо воно виникло до прийняття Земельного кодексу, навпаки, після введення в дію Земельного кодексу надання ділянок громадянам на даному праві не допускається. Громадяни, що зберігають право довічного успадкованого володіння, що виникло у них до прийняття Земельного кодексу, мають права володіння і користування ділянкою, що передаються у спадок, але крім випадку переходу права на дану ділянку у спадок вони не вправі ним розпоряджатися.
  3) До введення в дію Земельного кодексу громадяни могли мати ділянку на праві постійного (безстрокового) користування. Громадяни, що придбали це право до введення в дію Земельного кодексу, зберігають його донині, але вони не вправі розпоряджатися цими ділянками (у тому числі передавати їх у спадок).
  Не випадково в ст. 1181 ЦК, присвяченій спадкуванню ділянок, йдеться тільки про права власності та довічного успадкованого володіння, а в ст. 1182 ЦК, присвяченій розділу ділянки, - і зовсім тільки про право власності. Згідно ст. 1181 ЦК до складу спадщини померлого входить ділянку, що належала йому на праві власності, або належало йому право довічного успадкованого володіння ділянкою, таким чином, в першому випадку успадковується річ, в іншому - право, при цьому за загальним правилом (якщо інше не встановлено законом) , у спадщину переходять в тому числі що знаходяться в межах цієї ділянки поверхневий (грунтовий) шар, водні об'єкти та рослини (або право на них). Спадкування такого майна здійснюється на загальних підставах (тобто за заповітом або за законом), на його прийняття спеціальний дозвіл не вимагається. Нічого не змінюється по суті і тоді, коли згідно з п. 3 ст. 129 та п. 1 ст. 260 ГК наслідуваний ділянка являє собою обмежену в обороті річ: у такому випадку підлягають застосуванню правила ст. 1180 ЦК, які також передбачають не особливі правила спадкування (п. 1), а можливість припинення виник в результаті успадкування права власності (абз. 2 п. 2). Так, ділянки на прикордонних територіях за переліком, встановленим Президентом РФ відповідно до законодавства про Державну кордоні РФ, на інших встановлених особливо територіях Російської Федерації відповідно до федеральним законам, а також із земель сільгосппризначення - речі обмежені в обороті. Вони, зокрема, не можуть бути у власності іноземців та апатридів через обмеження законом правоздатності цих категорій фізичних осіб (п. 3 ст. 15 Земельного кодексу, ст. 3 Закону про обіг земель сільгосппризначення). Проте, якщо у власності іноземця або апатрида з підстав, що допускаються законом (у тому числі спадкоємства), виявилася ділянка (або частка у праві на нього) із земель сільгосппризначення, ця особа зобов'язана здійснити відчуження такого об'єкта (ст. 5, 11 Закону про обіг земель сільгосппризначення).
  Спеціальні правила про спадкування ділянки передбачає ні ст. 1181 ЦК, а ст. 1182 ЦК, присвячена особливостям його розділу спадкоємцями * (560). Говорячи інакше, ст. 1182 ЦК стосується ситуацій, коли: a) ділянка належала спадкодавцеві на праві власності; b) після його смерті він вступив у спільну власність декількох спадкоємців; c) останні противляться збереженню спільної власності і ставлять питання про його натуральному розділі. Докладніше про це див далі.
  1) Взагалі кажучи, ділянка може бути діленим і неподільним залежно від того, чи можливий його розділ на частини, кожна з яких після розділу утворює самостійний ділянку, дозволене використання якого може здійснюватися без перекладу його до складу земель іншої категорії, крім випадків, встановлених федеральними законами (п. 2 ст. 6 ЗК).
  a) З урахуванням п. 4 ст. 244 та ст. 1164 ЦК об'єктом роздільної власності спадкоємців може бути тільки подільний ділянку і лише за двох сукупних умовах: a) якщо він їм заповіданий (при спадкуванні за заповітом) і b) якщо в заповіті вказана конкретна його частина, належна кожному спадкоємцю. Про розділ такої ділянки та ст. 1182 ЦК говорити не доводиться: розділ спрямований на припинення права спільної власності, в даному ж випадку юридично (завищеними) ділянка вже розділений на частини, які й стали об'єктами роздільної (а не загальної) власності спадкоємців, тому проведені ними заходи для позначення меж власних ділянок (обгородження парканом, висаджування рослин тощо) є фактичними. Навпаки, ст. 1182 ЦК присвячена саме розділу ділянки між спадкоємцями у зв'язку з виникненням у них спільної власності. З урахуванням щойно сказаного остання виникає: щодо діленого ділянки, успадкованого за законом чи за заповітом, в якому не вказана конкретна його частина, належна кожному спадкоємцю * (561); щодо неподільного ділянки. До речі, ст. 1182 ЦК, формально присвячена особливостям розділу ділянки, за змістом має своїм об'єктом не тільки підлягають розділу подільні ділянки (п. 1), але і ділянки неподільні, щодо яких передбачені інші наслідки (п. 2).
  b) З урахуванням правил ст. 1164 та п. 1 ст. 1182 ЦК розділ ділянки, що належить спадкоємцям на праві спільної власності, здійснюється між декількома спадкоємцями за законом, а у відповідному випадку - за заповітом. Оскільки згідно з ч. 1 ст. 1164 ЦК спільна власність спадкоємців може бути тільки часткової, в п. 1 ст. 1182 ЦК мається на увазі тільки часткова власність (при цьому не становлять винятку ні наследующие члени господарства, ні дружини, законний режим майна яких - спільна власність).
  c) Нарешті, з урахуванням абз. 1 п. 2 ст. 1165 ЦК хоча ст. 1182 ЦК присвячена особливостям розділу ділянки, вона також стосується випадків виділу частки (і частини ділянки в натурі) при збереженні режиму часткової власності на частину ділянки.
  2) Розділ ділянки, що перебуває в частковій власності спадкоємців, в силу загального правила ст. 1165 ЦК здійснюється за угодою між ними, а оскільки ділянка - нерухомість, така угода може бути укладена повсякчас, але лише після видачі свідоцтва про право на спадщину (ст. 1162 ЦК). На підставі виданого нотаріусом (іншим посадовою особою) свідоцтва орган Росреєстрації здійснює державну реєстрацію права часткової власності спадкоємців на ділянку. Якщо після видачі свідоцтва, але до реєстрації права власності спадкоємці укладуть угоду про розділ ділянки, то на підставі того й іншого документа реєструються роздільні права власності спадкоємців на частині ділянки. Якщо ж спадкоємці укладуть угоду про розділ ділянки після реєстрації на нього права часткової власності, їх роздільні права на частині ділянки реєструються на підставі такої угоди. Як би там не було, зміст свідоцтва про право на спадщину в частині визначення належних спадкоємцям часткою може не відповідати укладеним спадкоємцями угодою про розподіл ділянки. Це не перешкоджає реєстрації прав роздільної власності кожного спадкоємця згідно з умовами укладеної угоди, в іншому випадку зацікавлені особи можуть оскаржити відмову в реєстрації права (пп. 2, 3 ст. 1165 ЦК). У такому пріоритеті угоди над свідченням одночасно втілені два принципи свободи - договору і розпорядження спадковим майном. Що стосується останнього: a) якщо угода про розділ ділянки укладено до реєстрації права часткової власності - у наявності свобода розпорядження спадкоємцями майном, на яке вони мають право; b) якщо угода про розділ ділянки укладено після реєстрації права часткової власності - у наявності свобода розпорядження спадкоємцями власним (загальним) майном.
  3) Свобода угоди про розділ ділянки обмежена вимогою закону про мінімальний розмір ділянки, встановленого для ділянок відповідного цільового призначення (п. 1 ст. 1182 ЦК). Всякий ділянку виходячи з його призначення має мінімальний розмір, що перешкоджає надмірному дробленню ділянок і зниження їх здатності забезпечити ту чи іншу мету. Граничні (мінімальні і максимальні) розміри ділянок, наданих громадянам у власність із перебувають у державній або муніципальній власності земель для селянського (фермерського) господарства, садівництва, городництва, тваринництва, дачного будівництва, встановлюються законами суб'єктів Федерації, що ж стосується ведення особистого підсобного господарства та індивідуального житлового будівництва - нормативними правовими актами органів місцевого самоврядування (п. 1 ст. 33 ЗК). Звідси мінімальний розмір ділянки в конкретному випадку залежить від його цільового призначення та території, на якій він розташований (і "під юрисдикцію" якої потрапляє). Зазначене очевидно і на приватному рівні. Так, згідно з п. 1 ст. 4 Закону "Про обіг земель сільгосппризначення" мінімальні розміри утворених нових ділянок із земель сільгосппризначення можуть бути встановлені законами суб'єктів Федерації відповідно до вимог законодавства Російської Федерації про землеустрій. Не допускається вчинення правочинів з ділянками із земель сільгосппризначення (у тому числі складання заповіту і подальше спадкування такої ділянки), якщо в результаті утворюються нові ділянки, розміри і місце розташування яких не відповідають вимогам закону. Не допускається виділ ділянки в рахунок частки (часток) у праві спільної власності на ділянку із складу штучно зрошуваних сільгоспугідь і (або) осушуваних земель, якщо розмір виділяється в натурі (на місцевості) ділянки менше встановлюваного суб'єктами Федерації відповідно до вимог законодавства Російської Федерації про землеустрій граничного мінімального розміру ділянки для штучно зрошуваних сільгоспугідь і (або) осушуваних земель. Однак ці вимоги не поширюються на випадки виділу ділянки в рахунок частки (часток) у праві спільної власності на ділянку для ведення особистого підсобного господарства чи здійснення діяльності селянського (фермерського) господарства, якщо їх основною діяльністю є садівництво, овочівництво, квітникарство, виноградарство, насінництво, птахівництво, бджільництво, рибальство або інша діяльність з метою виробництва сільгосппродукції за технологією, що допускає використання ділянок, розміри яких менше, ніж мінімальні розміри ділянок, встановлені законами суб'єктів Федерації.
  4) Розділ ділянки неможливий, якщо при цьому порушуються вимоги мінімального розміру ділянки. У цьому випадку можливе наступне.
  a) Ділянка переходить до того спадкоємцю, який має переважне право на отримання у рахунок своєї спадкової частки цієї ділянки (абз. 1 п. 2 ст. 1182 ЦК). Так, член господарства, що успадковує частку в праві спільної власності померлого члена, має переважне (перед спадкоємцями, які не є членами та учасниками спільної власності) право на отримання в рахунок своєї спадкової частки ділянки. Наприклад, у разі смерті глави господарства та за наявності двох призваних до спадкоємства першочергових законних спадкоємців - дружини (члена господарства) і сина (не є її членом), які вирішили розділити майно господарства, переважне право на отримання у рахунок своєї спадкової частки ділянки має дружина, яка мала на нього спільно з спадкодавцем правом спільної власності (п. 1 ст. 1168 ЦК). В іншому прикладі у разі смерті глави одночленная господарства та за наявності двох призваних до спадкоємства першочергових спадкоємців за законом - дружини (сельчанкі) і сина (городянина) - переважне право на отримання у рахунок своєї спадкової частки ділянки знову-таки має дружина, якщо вона постійно користується даною ділянкою, в той час як син не користувався ним і не був раніше учасником спільної власності на нього (п. 2 ст. 1168 ЦК). Особа, яка отримала в результаті реалізації переважного права в рахунок своєї спадкової частки ділянку, зобов'язана надати іншим спадкоємцям компенсацію для усунення невідповідності між вартістю ділянки та спадкової часток (ст. 1170 ЦК).
  b) Закон виходить із принципу єдності переважного права і не ділить його володарів на "більш переважних" і "менш переважних". Тому якщо правилом абз. 1 п. 2 ст. 1182 ЦК побажають скористатися кілька спадкоємців, що мають переважне право на отримання ділянки, останній стає об'єктом їх часткової власності. Спадкоємці, що стали пайовими власниками ділянки, повинні надати іншим спадкоємцям компенсацію (ст. 1170 ЦК). Згідно ст. 321 ГК, що формулює загальне правило, а також враховуючи грошовий характер підлягає виплаті компенсації (а значить, подільність предмета зобов'язання) та незв'язаність обов'язки з її виплати із здійсненням переважними спадкоємцями підприємницької діяльності (ст. 322 ЦК), останні виступають як пайових боржників (тоді як для їх кредиторів переважно був би солідарітет - ст. 323 ЦК).
  c) Якщо ніхто із спадкоємців не має переважного права на отримання ділянки в рахунок своєї спадкової частки або з тієї чи іншої причини не скористався ним (у тому числі через небажання або неможливості виплатити компенсацію згідно зі ст. 1170 ЦК), всі спадкоємці володіють, користуються і розпоряджаються ділянкою на умовах часткової власності (абз. 2 п. 2 ст. 1182 ЦК).
  5) І останнє. Оскільки в ст. 1182 ЦК йдеться тільки про право спільної власності, формально ця стаття не стосується випадків успадкування кількома особами права довічного успадкованого володіння ділянкою. Це сумнів тільки підсилює наступне: a) de lege lata у випадку з правом власності на ділянку об'єктом спадкування є сама ділянка, а у випадку з правом довічного успадкованого володіння ділянкою об'єкт спадкування - дане право (ст. 1181 ЦК); b) цивільного законодавства відомо право спільної власності, але йому невідомий аналогічний феномен відносно вторинних речових прав. І проте якщо раптом на підставі ст. 1181 ЦК два спадкоємця набувають належало спадкодавцеві право довічного успадкованого володіння ділянкою, їх може пов'язувати не що інше, як право пайової довічного успадкованого володіння даною ділянкою. Тому ст. 1182 ЦК діє відносно всяких спадкоємців - як тих, що успадковують належав спадкодавцеві на праві власності ділянку, так і тих, які успадковують право довічного успадкованого володіння ділянкою (і в цьому сенсі підлягає поширювальне тлумачення). Для усунення очевидного пробілу в регулюванні відносин загального довічного успадкованого володіння можуть застосовуватися правила глави 16 ЦК за аналогією закону (п. 1 ст. 6 ЦК).
  Спадкування обмежено оборотоздатні речей. Згідно з пп. 1, 2 ст. 129 ГК більшість об'єктів цивільних прав відчужується або переходить від однієї особи до іншої в порядку спадкового правонаступництва або іншим способом вільно. Деякі об'єкти (прямо зазначені в законі) вилучені з обігу (у тому числі і зі сфери спадкування), а деякі (певні у гаразд, встановленому законом) обмежені у обігу. Взагалі кажучи, до об'єктів цивільних прав, обіг яких обмежено, відносяться: a) об'єкти, перебування яких в обороті допускається за спеціальним дозволом; b) об'єкти, які можуть належати лише певним учасникам обороту (абз. 2 п. 2 ст. 129 ЦК) . Особливості спадкування речей, обмежених в обігу, зводяться до наступного.
  1) Хоча буквальне тлумачення абз. 1 п. 1 ст. 129 ГК перешкоджає спадкоємства речей, обмежених в обігу, правило п. 1 ст. 1180 ЦК прямо говорить про зворотне. Формально ст. 1180 ЦК присвячена спадкоємства тільки тих речей, обмежених в обігу, які вимагають отримання спеціального дозволу. Такі речі (зброя, сильнодіючі та отруйні речовини, наркотичні та психотропні засоби, а також деякі інші) входять до складу спадщини і успадковуються на загальних підставах (тобто за заповітом або за законом) без будь-якого спеціального дозволу. Однак після успадкування обмежено оборотоздатні речі і виникнення права власності спадкоємець повинен отримати на неї спеціальний дозвіл (крім тих випадків, коли він вже має його, наприклад через схожого з спадкодавцем профілю діяльності). До отримання спеціального дозволу спадкоємець не може користуватися такою річчю: вона потребує такої охорони, яку закон передбачає для відповідного майна. Так, при спадкуванні цивільної зброї, зареєстрованого в органах внутрішніх справ, до отримання спадкоємцем ліцензії на придбання такої зброї останнім негайно вилучається для відповідального зберігання органами внутрішніх справ, його зареєстрували (ст. 20 Закону про зброю) * (562). Спадкоємцю, який став власником обмежено оборотоздатні речі, може бути видано спеціальний дозвіл або відмовлено в його видачі. Так, ліцензія на придбання конкретного виду зброї не видається таким категоріям громадян РФ: a) не досягли необхідного віку (як правило, повноліття); b) не представили необхідне медичне висновок; c) має судимість за умисний злочин; d) відбувають покарання за скоєний злочин; e) які вчинили повторно протягом року адміністративне правопорушення, що посягає на громадський порядок або встановлений порядок управління; f) не мають постійного місця проживання; g) не представили в органи внутрішніх справ документи, що підтверджують проходження перевірки знання правил безпечного поводження зі зброєю, а також інші документи (ст. 13 Закону про зброю). Якщо спадкоємцю відмовлено у видачі спеціального дозволу, його право власності на отримане у спадок обмежено оборотоздатні майно підлягає припиненню на підставі ст. 238 ГК. У такому разі згідно правилам ст. 238 ГК сам спадкоємець повинен відчужити майна протягом одного року з моменту виникнення у нього права власності (або в інший термін, встановлений законом), інакше при наявності двох сукупних умов - заяви державного (муніципального) органу і рішення суду - майно підлягає: a) примусового продажу або b) передачі у державну (муніципальну) власність. У першому випадку спадкоємцю передається сума від реалізації, у другому - відшкодовується вартість майна, визначена судом, при цьому витрати на реалізацію віднімаються. Таким чином, закон не забороняє наслідувати (і на цій підставі набувати у власність) майно, обмежене в обороті, але в той же час передбачає можливість примусового припинення права власності на таке майно.
  2) З того, що формально ст. 1180 ЦК присвячена тільки тим речам, обмеженим в обігу, які вимагають отримання спеціального дозволу, не випливає, що вона не стосується тих обмежених в обігу речей, які можуть належати тільки певному учаснику цивільного обороту (тому ст. 1180 ЦК підлягає поширювальне тлумачення). В останньому випадку має значення коло осіб, здатних бути власниками речі, обмеженої в обігу. Так, ділянки із земель сільгосппризначення - речі, обмежені в обороті, оскільки на праві власності вони можуть належати громадянам Російської Федерації і не можуть належати іноземним громадянам та апатридам. Тому якщо у власності іноземця або апатрида з підстав, що допускаються законом (у тому числі спадкування), виявилася ділянка (або частка у праві на нього) із земель сільгосппризначення, ця особа зобов'язана здійснити відчуження такого об'єкта (ст. 3, 5, 11 Закону про обіг земель сільгосппризначення). У той же час якщо річ, обмежена в обороті, належить певному громадянину Російської Федерації, вона мало чим відрізняється від речей, вилучених з обороту. Прикладом тому може служити бойове короткоствольна ручна стрілецька зброя, якою громадянин Російської Федерації може бути прижиттєво нагороджений і яке не може бути предметом угод і успадкування. Дана заборона не стосується нагородного холодної зброї (ст. 20.1 Закону про зброю) * (563).
  Спадкування майна, наданого державою чи муніципальній освітою на пільгових умовах. Майно, надане громадянину державою чи муніципальній освітою на пільгових умовах у зв'язку з його інвалідністю або іншими подібними обставинами, входить до складу спадщини і спадкується на загальних підставах, встановлених Цивільним кодексом (ст. 1184 ЦК). Це означає, що відносно нього можна зробити заповіт і передати зазначеному в ньому особі в порядку спадкування за заповітом, а також застосувати правила про спадкування за законом. Дана стаття, таким чином, має дві особливості: a) містить правило, присвячене так званим пільговикам (інвалідам, ветеранам війни та праці, військовослужбовцям тощо), а також майну, яке має публічне походження (воно має бути надано особі державою або муніципальними утвореннями в особі їх компетентних органів - пенсійних, соціального забезпечення, соціального захисту, військових та інших відомств тощо) та забезпечення яким відбувається не на звичайних, а на пільгових умовах; b) встановлює єдиний і при цьому загальний правовий режим спадкування, а оскільки вона в цьому сенсі нічого не змінює і не додає, сама її присутність в сьогоднішній редакції в главі 65 ГК сумнівно. Питання про пільговиків, а також обсяг і характер належних їм пільг регулюють спеціальні нормативні акти (в тому числі федеральні закони), а оскільки вони не становлять предмет цивільного права, мова зараз не про це, а про інше. Серед цивільно-правових питань на адресу ст. 1184 ЦК, принаймні, три, а саме: a) про обсяг (межах) тлумачення категорії "майно"; b) про цивільно-правовому сенсі "надання на пільгових умовах"; c) про долю майна, наданого громадянинові на пільгових умовах недержавними організаціями.
  1) Під майном в ст. 1184 ЦК належить розуміти будь-яку річ (у тому числі засоби транспорту, житлове приміщення, дачу, інвалідні коляски і т.п.), передану пільговику у власність. Навпаки, якщо пільговику надається тільки право володіння і користування аналогічної річчю, таке право (не кажучи вже про саму речі як об'єкті речового права держави або муніципального освіти) не входить до складу спадщини і спадкоємства не підлягає: майно, отримане на пільгових умовах і знаходиться у громадянина у володінні та в користуванні, після його смерті підлягає поверненню особі, яка його надала (зокрема, органам соціального забезпечення або соціального захисту). Якщо припустити, що громадянину було надано на пільгових умовах право володіння та користування майном, але згодом він придбав останнім у власність (викупив транспортний засіб, приватизував житло тощо), відповідне майно вже успадковується на загальних підставах.
  2) Під наданням на пільгових умовах в ст. 1184 ЦК належить розуміти як безоплатну передачу майна, так і його придбання за пільговими цінами. Різниця між цими варіантами пільгового надання - в наступному. Безоплатна передача майна може означати передачу як самого майна (в дар, а значить у власність), так і прав володіння та користування ним (в останньому випадку після смерті особи майно, як було сказано вище, підлягає поверненню). Навпаки, придбання майна за пільговими цінами означає його придбання у власність (а значить, можливість у всякому разі його успадкування з загальних підставах).
  3) Формально ст. 1184 ЦК не поширюється на майно, яке не має публічного походження (тобто на майно, отримане з приватних джерел). Однак навряд чи законодавець, формулюючи таким чином ст. 1184 ЦК, переслідував мету протиставити майно, надане на пільгових умовах державою (муніципальними утвореннями), і аналогічне майно, надане приватними особами (наприклад, громадськими організаціями інвалідів, благодійними фондами, приватними спонсорами і т.п.), маючи при цьому на увазі, що перше успадковується на загальних підставах, а останнє не успадковується взагалі (або передається після смерті іншим особам за спеціальними підставами). Оскільки в Цивільному кодексі просто немає спеціальних правил на цей рахунок (пор. ст. 1185 ЦК), при спадкуванні майна, наданого на пільгових умовах приватними особами, належить мати на увазі загальні правила ч. 1 і 2 ст. 1112 ЦК, а тому таке майно також входить до складу спадщини і спадкується на загальних підставах (зрозуміло, за винятком майна, нерозривно пов'язаного з особою спадкодавця, - наприклад, індивідуальні протези померлого). Звідси єдиний сенс включення ст. 1184 в главу 65 ЦК (в сьогоднішній її редакції) та її призначення полягають у тому, щоб додатково захистити права та інтереси спадкоємців, які можуть постраждати від свавілля чиновників і їх "старанності" при відновленні державної (муніципальної) власності за рахунок проведення посмертної конфіскації.
  Посмертний перехід права на соціальні виплати. Особливі правила посмертного переходу до інших осіб передбачені для наступних підлягали виплаті спадкодавцеві, але не отриманих ним за життя сум: a) заробітна плата та прирівняні до неї платежі (премії за місцем роботи, авторські гонорари тощо); b) пенсії; c) стипендії; d) допомоги по соціальному страхуванню; e) суми відшкодування шкоди, заподіяної життю або здоров'ю; f) аліменти; g) інші грошові суми, надані громадянинові як засобів до існування (п. 1 ст. 1183 ЦК). Детальніше про це - далі.
  1) Стаття 1183 ЦК присвячена особливому порядку придбання суб'єктивного майнового права на конкретну суму, причому мова, як видно, чи не у всіх випадках йде про невиплаченої грошовій сумі. Дане право не слід змішувати з суб'єктивним майновим правом щодо абстрактних сум даної категорії, яке зважаючи на його нерозривному зв'язку з особою спадкодавця і в силу прямої вказівки закону не входить до складу спадщини і спадкоємства не підлягає (ч. 2 ст. 1112 ЦК).
  2) Стаття 1183 ЦК присвячена праву на суму, яка підлягала виплаті спадкодавцеві, але не отриману ним за життя, тобто праву, яке у спадкодавця виникло за життя, але не було ним реалізовано. А оскільки якщо це право ще не виникло, то немає сенсу звертатися і до ст. 1183 ЦК, яка передбачає принципово правильне встановлення моменту виникнення у спадкодавця права на отримання такої суми. У кожному конкретному випадку момент виникнення даного права може бути різним. Так, у рамках трудових правовідносин оплачується процес праці, а в рамках підрядних - результат, отже, показник права померлого працівника на отримання заробітної плати - виконання ним трудової функції після отримання останньої заробітної плати, а показник аналогічного права підрядника - досягнутий і готовий до здачі підрядний результат. Навпаки, не має значення ні той факт, коли (ще за життя або вже після смерті) працівники бухгалтерії нарахували (і нарахували взагалі) працівнику неотриманий їм зарплату, а також чи встиг підрядник здати (а замовник - прийняти) готовий підрядний результат. У силу прямої вказівки закону причина, по якій спадкодавець за життя не реалізував своє право на отримання відповідної суми, може бути будь-якої (тобто будь-який). Тому причини неотримання тим же працівником зарплати (її затримка адміністрацією, виробнича травма або запій, в результаті чого працівник потрапив до лікарні, де і помер, тощо) значення не мають.
  3) Перелік сум, названих у ст. 1183 ЦК, не є вичерпним, проте мова йде не про всяких сумах, а тільки про тих, які надані особі в якості засобів до існування, тобто призначені для їх споживання (витрачання) з метою життєзабезпечення - задоволення звичайних, повсякденних потреб (з цієї причини ст. 1183 ЦК, зокрема, не поширюється на грошові кошти на банківських вкладах, що є засобами капіталізації - накопичення та примноження). Сказане свідчить про соціальний характер розглянутих сум, що й обумовлює особливу процедуру їх посмертного переходу. Соціальні виплати не включаються до складу спадщини і не успадковуються, а тому щодо них не застосовуються правила про спадкування за заповітом і за законом. Право на посмертне отримання соціальних виплат за самостійним підставі, передбаченій в п. 1, 2 ст. 1183 ЦК, мають дві категорії громадян: a) члени сім'ї померлого, які проживали з ним спільно; b) непрацездатні утриманці померлого незалежно від місця їх проживання. Оскільки при визначенні володаря даного права закон використовує два критерії - a) приналежність до числа "членів сім'ї" (померлого) та спільне проживання з ним (причому не має значення, як довго); b) наявність факту непрацездатності і знаходження на утриманні померлого (причому незалежно від місця проживання). Такими є особи, які найбільш потребують з точки зору закону в отриманні таких виплат, причому мова йде не тільки про осіб з числа спадкоємців (за заповітом або за законом), а й про інших задовольняють названим критеріям обличчях. У всякому разі, особами, уповноваженими на отримання соціальних виплат, можуть бути тільки громадяни (які тільки й можуть бути членами сім'ї і проживати спільно або бути непрацездатними утриманцями).
  Спеціальне законодавство (зокрема, пенсійне) регулює ці питання більш докладно. Так, смерть, визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим пенсіонера - підстава для припинення виплати трудової пенсії (її частини) з 1-го числа місяця, наступного за місяцем, в якому настала смерть або вступило в силу відповідне рішення суду (п. 1 ст. 22 Закону про пенсії) * (564). Право на отримання нарахованих сум трудової пенсії, що належала пенсіонерові в поточному місяці і залишилися неотриманими у зв'язку з його смертю в зазначеному місяці, мають наступні члени сім'ї померлого, які проживали разом з ним на день смерті.
  a) Діти, брати, сестри та онуки, які не досягли віку 18 років, діти, брати, сестри та онуки, навчаються за очною формою в освітніх установах усіх типів і видів незалежно від їх організаційно-правової форми, крім освітніх установ додаткової освіти, до закінчення ними такого навчання, але не довше ніж до досягнення ними віку 23 років або діти, брати, сестри та онуки старші цього віку, якщо вони до досягнення віку 18 років стали інвалідами, мають обмеження здатності до праці (при цьому брати, сестри й онуки померлого визнаються непрацездатними членами сім'ї за умови, що вони не мають працездатних батьків).
  b) Один з батьків або чоловік або дідусь, бабуся незалежно від віку і працездатності, а також брат, сестра або дитина, досягли віку 18 років, якщо вони зайняті доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого, які не досягли 14 років і мають право на трудову пенсію в разі втрати годувальника, та не працюють.
  c) Батьки і чоловік, якщо вони досягли віку 60 (чоловіки) і 55 (жінки) років або є інвалідами, мають обмеження здатності до праці.
  d) Дідусь і бабуся, якщо вони досягли віку 60 (чоловіки) і 55 (жінки) років або є інвалідами, мають обмеження здатності до праці, при відсутності осіб, які відповідно до законодавства РФ зобов'язані їх утримувати (п. 2 ст. 9 , п. 3 ст. 23 Закону про пенсії).
  За тим же законом члени сім'ї померлого визнаються його утриманцями, якщо знаходилися на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Утримання дітей померлих батьків передбачається і не потребує доказування, крім дітей, оголошених повністю дієздатними на підставі ст. 21, 27 ЦК або досягли 18-річчя (пп. 3, 4 ст. 9 Закону про пенсії).
  4) Механізм реалізації права на отримання соціальних виплат зводиться до наступного.
  a) Реалізація даного права обмежена в часі чотирма місяцями з дня відкриття спадщини: протягом цього - пресекательной - строку зазначені особи можуть і повинні встигнути звернутися до зобов'язаним особам з відповідними вимогами, інакше їх право на отримання соціальних виплат погашається (п. 3 ст. 1183 ЦК). Відомі випадки, коли закон встановлює більш тривалий термін ("не пізніше ніж до закінчення шести місяців з дня смерті пенсіонера" - п. 3 ст. 23 Закону про пенсії).
  b) За наявності кількох осіб, обгрунтовано претендують на отримання соціальних виплат, кожен має право на частину від загальної суми соціальних виплат і відповідну вимогу до боржника, а оскільки п. 1 ст. 1183 ЦК не диференціює-яким чином володарів даного права, належні кожному претенденту частини від загальної суми соціальних виплат повинні бути рівними (див. також п. 3 ст. 23 Закону про пенсії). Навпаки, оскільки ст. 1183 ЦК чи не у всіх випадках присвячена грошовим засобам (а значить, майну делимому), то згідно абз. 2 п. 4 ст. 244 ЦК та всупереч відомому думку у претендентів не виникає спільної власності на соціальні виплати * (565).
  c) Якщо управомоченное на посмертне отримання соціальних виплат особа звернулася з відповідною вимогою до зобов'язаному особі, остання після встановлення і перевірки всіх необхідних обставин має задовольнити надійшло вимога, проте не негайно, а після закінчення чотиримісячного (а у відповідних випадках іншого, зокрема шестимісячного) строку з дня відкриття спадщини. Тим самим будуть гарантовані права всіх осіб, уповноважених на отримання соціальних виплат (у тому числі і тих, чиї вимоги надійшли пізніше, але в рамках встановленого законом строку). Проте якщо раптом з якихось причин не всі своєчасно пред'явили свої вимоги уповноважені особи отримають задоволення (в тому числі якщо одержувачем виявиться тільки один з них), між одержувачем такої виплати та особою, її не одержали, виникає кондикционного зобов'язання, в якому одержувач - боржник, а особа, що не отримали соціальні виплати, - його кредитор і відповідно до якого боржник зобов'язаний передати частину отриманої соціальної виплати кредитору. При множинності осіб у даному зобов'язанні на будь-якій його стороні в силу загального правила, а також подільності предмета зобов'язання відповідні особи будуть пайовими боржниками (кредиторами) (ст. 321 ЦК).
  d) І тільки при наявності будь-якого з наступних двох умов: a) відсутність осіб, які мають право на отримання соціальних виплат, або b) непред'явлення ними відповідних вимог протягом чотирьох (шести) місяців з дня відкриття спадщини (тобто після закінчення пресекательной терміну) - право на отримання соціальних виплат включається до складу спадщини і спадкується на загальних підставах (тобто за заповітом або за законом). Таким чином, хоча правила ч. 1, 2 ст. 1183 ЦК та поміщені в главі 65 (розділ V) ГК, вони формулюють самостійна підстава їх посмертного переходу до інших осіб, а значить, мають самостійне призначення. Такі виплати є умовними об'єктами спадкування, при цьому об'єктивні умови, за наявності яких тільки й можливе їх успадкування, визначає сам закон в п. 3 ст. 1183 ГК.
  5) І останнє. Відомі випадки, коли посмертну долю деяких засобів (виплат) соціального характеру регулює спеціального закону, причому роблячи це явно за рамками не тільки ст. 1183 ЦК, а й інших правил розділу V ГК (з чим, зрозуміло, необхідно розбиратися щоб уникнути протиріч як у вирішенні питання по суті, так і в використовуваної термінології тощо). Ось два приклади.
  a) Якщо смерть настала до призначення особі накопичувальної частини трудової пенсії по старості (або до перерахунку цій частині зазначеної пенсії з урахуванням додаткових пенсійних накопичень), кошти накопичувальної частини його трудової пенсії виплачуються особам, зазначеним у його заяві, поданій до Пенсійного фонду РФ, яке також може визначати частки, відповідно до яких дані кошти підлягають розподілу між зазначеними особами. Якщо заява не визначає частки, зазначені в ньому особи мають право на кошти накопичувальної частини пенсії в рівних частках. За відсутності самої заяви кошти накопичувальної частини пенсії виплачуються родичам померлого і розподіляються між ними в рівних частках, причому першочерговими одержувачами є діти (в тому числі усиновлені), чоловік, батьки (усиновителі) і тільки при їх відсутності (у другу чергу) - брати, сестри, дідусі, бабусі та онуки (усі - незалежно від віку та стану працездатності). Даний механізм оригінальний, оскільки: a) відрізняється від правил ст. 1142 і 1143 ГК, присвячених законним спадкоємцям першої та другої черги; b) інші родичі померлого не мають права на кошти накопичувальної частини пенсії померлого. За відсутності одержувачів першої та другої черги дані кошти враховуються у складі пенсійного резерву, при цьому спеціальна частина індивідуального особового рахунку померлого закривається (див. п. 12 ст. 9, п. 6 ст. 16 Закону про пенсії).
  b) Більш демократична формально, але й більш невизначена інша схема посмертних виплат накопичувальної частини трудової пенсії. Так, якщо смерть особи, яка уклала договір про обов'язкове пенсійне страхування, або особи, на користь якої укладено договір про створення професійної пенсійної системи (так званого застрахованої особи), настала до призначення йому накопичувальної частини трудової пенсії (або до перерахунку її розміру з урахуванням додаткових пенсійних накопичень), кошти накопичувальної частини його трудової пенсії виплачуються його правонаступників, зазначеним у заяві, поданій до фонду, відповідно до зазначених в тій же заяві часткам. При відсутності такої заяви знову-таки правонаступники отримують кошти в рівних частках. Відповідні виплати проводяться за умови їх звернення протягом шести місяців з дня смерті застрахованої особи, пропущений строк може бути відновлений в судовому порядку. При відсутності правонаступників кошти накопичувальної частини трудової пенсії померлого передаються до Пенсійного фонду РФ (ст. 36.21 Закону про пенсійні фонди) * (566).
  Посмертний перехід нагород, почесних і пам'ятних знаків. Особливі правила посмертного переходу до інших осіб передбачені й для державних нагород, почесних і пам'ятних знаків. Взагалі кажучи, державні нагороди та почесні звання Російської Федерації перебувають у віданні Російської Федерації і є вищою формою заохочення громадян за видатні заслуги у захисті Вітчизни, державному будівництві, економіці, науці, культурі, мистецтві, вихованні, освіті, охороні здоров'я, життя і прав громадян , благодійної діяльності та інші видатні заслуги перед державою (ст. 71 Конституції РФ, а також вже згадуване Положення про державні нагороди Російської Федерації (далі Положення)). Президент РФ видає укази про заснування державних нагород та нагородження ними, він же зазвичай і вручає їх. Державних нагород можуть бути удостоєні громадяни Російської Федерації та іноземці (у тому числі апатриди); дані особи користуються пільгами і перевагами в порядку та випадках, встановлених законодавством України. Особа удостоюється державної нагороди прижиттєво, а за проявлені відвагу, мужність і героїзм - також і посмертно. Правове регулювання посмертного переходу державних нагород до інших осіб двояко і залежить від того, поширюється чи ні на ці нагороди законодавство про державні нагороди Російської Федерації (СР пп. 1 і 2 ст. 1185 ЦК).
  1) Згідно із законодавством про державні нагороди Російської Федерації до таких належать: a) звання Героя Російської Федерації; b) ордена Російської Федерації; c) медалі Російської Федерації; d) відзнаки Російської Федерації; e) почесні звання Російської Федерації; f) аналогічні нагороди СРСР (пп. 1, 20, 22 Положення). Державні нагороди не входять до складу спадщини (п. 1 ст. 1185 ЦК), а тому не можуть успадковуватися, отже, щодо них не можна зробити заповіт і передати зазначеному в ньому особі в порядку спадкування за заповітом, а також застосувати правила про спадкування за закону. Водночас передача таких нагород іншим особам після смерті нагородженої особи (а також і в тому випадку, якщо нагородження було посмертним) можлива в порядку, встановленому законодавством про державні нагороди України. Звідси можна зробити наступний принциповий висновок: перехід державних нагород після смерті нагородженого особи до інших осіб (у тому числі якщо нагородження особи було посмертним) здійснюється за самостійним основи, відмінному від спадкування і за заповітом, і за законом. Такою підставою є їх передача для зберігання як пам'ять. Так, у разі смерті осіб, нагороджених за життя, державні нагороди та документи до них залишаються у їх спадкоємців для зберігання як пам'ять, а за відсутності спадкоємців державні нагороди і документи до них підлягають поверненню до Управління Президента РФ з кадрових питань та державних нагород. У свою чергу, державні нагороди та документи до них осіб, нагороджених посмертно, передаються для зберігання як пам'ять одному з подружжя, батькові, матері, синові або дочці. Тому державні нагороди можуть переходити за вказаною спеціальному основи тільки до тих осіб, які є законними спадкоємцями, а при нагородженні посмертно - і зовсім тільки до першочергових законним спадкоємцям (п. 1 ст. 1142 ЦК). Відповідно сторонні особи (які могли б наслідувати за заповітом) не можуть бути хранителями державних нагород як пам'яті. Державні нагороди та документи до них померлого нагородженого або нагородженого посмертно можуть бути також передані державним музеям (за винятком музеїв, що працюють на громадських засадах і не забезпечених необхідними умовами зберігання державних нагород) за згодою спадкоємців за рішенням Комісії з державних нагород при Президентові РФ при наявності клопотання музею, підтриманого відповідним органом державної влади суб'єкта Федерації, або за клопотанням федерального органу виконавчої влади, у веденні якого знаходиться музей. Акт про прийняття державних нагород відповідний музей направляє до Управління Президента РФ з кадрових питань та державних нагород. Передані музеям для зберігання і експонування державні нагороди не повертаються спадкоємцям померлого нагородженого або нагородженого посмертно. Громадяни Російської Федерації та іноземці (у тому числі апатриди), нагороджені державними нагородами, які виїжджають з Російської Федерації за кордон, мають право вивозити ці нагороди за наявності документів, що підтверджують їх нагородження. Однак спадкоємці померлого нагородженого, які виїжджають з Російської Федерації за кордон на постійне проживання, мають право вивозити тільки документи про нагородження їх померлого родича (але не самі державні нагороди, які, таким чином, повинні залишатися на території Російської Федерації). Порядок вивезення державних нагород з дорогоцінних металів регулюється законодавством Російської Федерації (пп. 12, 14, 15 Положення).
  2) Інша річ - інші нагороди, тобто ті, на які не поширюється законодавство про державні нагороди Російської Федерації. До таких належать: a) державні нагороди іноземних держав, якими були удостоєні громадяни Російської Федерації; b) нагороди, засновані суб'єктами Федерації і муніципальними утвореннями; c) нагороди, засновані приватними особами; d) інші нагороди (наприклад, спортивні, колекційні і т . п.); e) знаки (почесні, пам'ятні, а також інші). Такі нагороди входять до складу спадщини і успадковуються на загальних підставах (тобто за заповітом або за законом) (п. 2 ст. 1185 ЦК). Відомі також випадки особливого регулювання нагород. Приклад тому - нагородна зброя, яке може бути цивільним (тобто зброєю самооборони, спортивним, мисливським, сигнальним, холодним клинковим) або бойовим (короткоствольною ручним стрілецьким і холодним), отриманими громадянами Російської Федерації в якості нагороди на підставі указу Президента РФ, постанови Уряду РФ, нагородних документів глав і глав урядів іноземних держав, наказів керівників державних воєнізованих організацій. Оскільки в даному випадку має місце майно, обмежене в обороті, питання його успадкування регулюють правила ст. 1180 ЦК. Що ж до бойового короткоствольної ручної стрілецької зброї, то в силу прямої вказівки закону його успадкування і зовсім заборонено законом, а за відсутністю відповідної застереження воно не може залишатися у спадкоємців і по якомусь іншому - спеціальному - основи (зокрема, як це було з орденами і медалями - для зберігання як пам'ять). Така зброя разом з дозволом на зберігання і носіння після смерті нагородженого підлягає вилученню (здачі) органами внутрішніх справ до вирішення питання про його подальше використання (докладніше - ст. 2, 3, 5, 20, 20.1 Закону про зброю, п. 6 Правил нагородження громадян Російської Федерації цивільним, бойовим короткоствольною ручним стрілецьким і холодною зброєю) * (567). 
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "§ 3. Особливості успадкування та іншого посмертного переходу окремих видів майна "
  1. Короткий перелік латинських висловів, які використовуються в міжнародній практиці
      особливості, які притаманні лише правовідносин з участю громадян-споживачів. * (70) Сказане зовсім не означає, що шкода, заподіяна з аналогічних причин при використанні товару (роботи, послуги) у підприємницькій діяльності, взагалі не підлягає відшкодуванню. Така шкода також має бути відшкодована, але на загальних підставах, в тому числі при наявності вини заподіювача шкоди. * (71) Пункт
  2. § 2. Правовий режим речей
      особливістю будь-якого речового права, об'єктом якого виступає земельна ділянка, є цільовий характер використання цієї землі, причому цей характер повинен бути, згідно вимог земельного законодавства, зафіксований в правовстановлюючих документах на дану ділянку. Зміна цільового Щ призначення земельних ділянок можливе лише за згодою того державного органу, який
  3. § 3. Основні інститути цивільного права зарубіжних держав
      особливостей, щоб проілюструвати характерні риси цих систем. Спадкове право. Система норм, що регламентують перехід майна від померлої особи до його спадкоємців, утворює спадкове право. У континентальній системі спадкування розглядається як універсальне правонаступництво, в рамках якого від спадкодавця до спадкоємця переходить все майно - активи і пасиви (борги).
  4. § 1. Поняття та юридична класифікація речей
      особливість грошей як об'єкта цивільних прав полягає в тому, що вони, будучи загальним еквівалентом, можуть замінити собою в принципі майже будь-який інший об'єкт майнових відносин, які мають БЕЗОПЛАТНО характер. Іншими словами, грошима можна погасити практично будь майновий борг, якщо тільки на це немає заборони в законі або якщо проти цього не заперечує кредитор. За своєю природою
  5. § 3. Позовна давність
      особливостей можуть бути здійснені примусово лише за допомогою акту юрисдикційного органу. Отже, погашення такої можливості припиняє подальше існування подібних прав * (648). Наприклад, можливість застосування наслідків недійсності нікчемного правочину зберігається лише в межах позовної давності. З урахуванням цього вирішується питання і про долю порушених регулятивних прав. Про
  6. § 6. Похідні підстави набуття права власності
      особливо важливо у випадках ліквідації юридичної особи, при визначенні конкурсної маси оголошеного неспроможним (банкрутом) суб'єкта підприємницької діяльності. Легітимація позивача за віндикаційним позовом (як правило) та по обязательственному позовом із заподіяння шкоди вимагає визначення моменту переходу права власності, якщо дана річ стала предметом купівлі-продажу, міни чи іншої
  7. Короткий перелік латинських висловів, які використовуються в міжнародній практиці
      особливостей потерпілого (див. ст. 151 ЦК). Така можливість (якої було у радянському законодавстві) дозволяє зробити принциповий висновок про те, що сьогодні всі особисті немайнові відносини в тій чи іншій мірі (одні в більшій, інші в меншій) пов'язані з майновими, а сам майновий ознака в предметі цивільного права не тільки і не просто домінує, але й об'єднує
  8. § 8. Договір оренди підприємства
      особливість в предметі дозволяє виділити цей договір оренди окремого виду майна, тому інші поєднання речей (наприклад, транспортних засобів, будівель і споруд) предмета договору оренди підприємства не утворюють і регулюються нормами про договори оренди інших видів майна. Такий договір є оплатним, взаємним і консенсусним і в цьому сенсі не відрізняється від звичайного
  9. § 2. Суб'єкти авторського права
      особливістю спадкування авторських прав є те, що авторські права переходять до спадкоємців як єдине ціле, яке не підлягає ні виділу, ні поділу. Це означає, що користуватися і розпоряджатися перейшли у спадок авторськими правами спадкоємці повинні спільно і за взаємною згодою, а в разі спору - за рішенням суду. Частки спадкоємців у спадковому майні враховуються лише при
  10. § 1. Сутність і правове регулювання спадкування
      особливості (наприклад, з відумерлою спадщини відпадає і обтяжує всю спадкову масу легат) * (525). Для виникнення цього - запасного - випадку спадкового правонаступництва достатній факт смерті і наявність умов, названих у п. 1 ст. 1151 ЦК. Разом з тим у відкритий перелік підстав спадкування не слід включати конструкції, хоча й відомі спадкового права через
© 2014-2022  yport.inf.ua