Головна |
« Попередня | Наступна » | |
1. Особливості обмежених речових прав юридичних осіб на господарювання з майном власника |
||
Суб'єкти звичайних обмежених речових прав - громадяни та юридичні особи, а в деяких випадках і публічно-правові утворення - одночасно є власниками свого майна, бо неможливо брати участь у цивільних правовідносинах тільки на основі використання чужого майна. Суб'єктами прав господарського відання та оперативного управління можуть бути не будь-які суб'єкти цивільного права, а тільки юридичні особи у формі унітарних підприємств та фінансуються власником установ (ст. ст. 113 - 115 і 120 ЦК), які ні за яких умов не стають власниками свого майна . Отже, ці права покликані оформити майнову базу для самостійної участі в цивільних правовідносинах юридичних осіб - невласника, що неможливо в звичайному, класичному майновому обороті. При цьому власники (головним чином публічно-правові утворення) по суті позбавляються можливостей безпосередньо використовувати своє майно, розподілене ними між такими юридичними особами (в їх безпосередньому володінні відповідно до п. 4 ст. 214 і п. 3 ст. 215 ГК залишається лише нерасподілений майно відповідної скарбниці). Вони не вправі ні володіти, ні користуватися таким майном і можуть лише давати чи не давати згоду на вчинення створеними ними юридичними особами угод по його відчуженню, тобто, по суті, контролювати здійснення правомочності розпорядження. Інакше кажучи, наділення майном унітарних підприємств та установ на правах господарського відання та оперативного управління є спосіб здійснення права власності, насамперед для публічно-правових утворень (1), але ніяк не юридична форма економічно необхідного участі однієї особи у праві власності іншого (що виступає головною передумовою існування самої категорії обмежених речових прав). --- (1) Див: дозорців В.А. Принципові риси права власності в Цивільному кодексі / / Цивільний кодекс Росії. Проблеми. Теорія. Практика / Відп. ред. А.Л. Маковський. М., 1998. С. 243. Не випадково такий спосіб здійснення права власності, як створення спеціально для цього самостійних юридичних осіб, став підставою для висновку про корпоративну, а не речової природі прав господарського відання та оперативного управління (див.: Козлова Н.В. Правосуб'єктність юридичної особи по російському цивільному праву : Автореферат дис ... докт. юрид. наук. М., 2004. С. 14). Нарешті, їх об'єктом є не звичайні нерухомі речі, а майнові комплекси, що включають в свій склад і рухоме майно, в тому числі визначене родовими ознаками, і права та обов'язки, які не можуть бути об'єктами речових прав (причому і самі ці комплекси в цілому не завжди являють собою нерухомість (1)). Примітно, що земельні ділянки - головний вид нерухомості - з державної і муніципальної власності надаються таким юридичним особам не в господарське відання або в оперативне управління (бо такі титули на землю закону невідомі), а на ще одному штучно створеному для цього речовому праві - праві постійного (безстрокового) користування (п. 1 ст. 268 ГК; п. 1 ст. 20 ЗК). --- (1) Детальніше про цивільно-правовому режимі майнових комплексів як об'єктів речових прав див. § 1 гл. 18 цього тому підручника. Перераховані особливості змушують засумніватися в обгрунтованості традиційного для вітчизняного цивільного права включення прав господарського відання та оперативного управління в групу обмежених речових прав. Необхідно також нагадати, що поява цих речових прав у вітчизняному правопорядку пов'язано з існуванням планово-регульованої, одержавленої економіки. У ній держава як власник основної маси майна, будучи не в змозі безпосередньо господарювати з належними йому об'єктами і водночас не бажаючи втратити на них право власності, об'єктивно був змушений випускати в майновий оборот "самостійні" юридичні особи - підприємства та установи, закріплюючи за ними своє майно на якомусь обмеженому речовому праві. При цьому таким воно стало лише в кодифікації цивільного законодавства 60-х рр.. минулого століття (до цього моменту законодавство взагалі прямо не визнавало за тодішніми державними підприємствами будь-яких прав на державне майно). В Основах цивільного законодавства 1961 р. і в ЦК РРФСР 1964 р. це право стало іменуватися "правом оперативного управління", а згодом (у Законах про власність 1990 р.) було розділено на більш широке за змістом "право повного господарського відання", призначений для виробничих підприємств, і вужче "право оперативного управління", призначене для держбюджетних і аналогічних їм установ. В умовах розвитку ринкових відносин і появи приватного сектора економіки юридичні конструкції таких обмежених речових прав, як і їх суб'єктів-невласника, виявили свої очевидні слабкості і недоліки, приховані колишніми умовами господарювання. Один з основних недоліків полягає у значних можливостях зловживання такими юридичними особами (а точніше кажучи, їх органами) наданої їм власником економічною свободою, використовуваної аж ніяк не в інтересах власника і навіть не в інтересах такої організації, а з метою передачі майна власника в приватний сектор на збиткових для власника умовах. Тому обидва цих речових права були значно звужені порівняно зі своїми прототипами, закріплює раніше в законах про власність. Такий підхід був викликаний необхідністю більш суворого контролю власника, перш за все публічного, за цілеспрямованим характером діяльності створених ним юридичних осіб - невласника. В цілому ж збереження названих речових прав свідчить про перехідний характер нашого майнового обороту, в свою чергу, обумовленому перехідним характером самої економіки, яка неминуче, але тимчасово і в модифікованому вигляді зберігає певні елементи колишньої господарської системи. До числа таких елементів відносяться і права господарського відання та оперативного управління. |
||
« Попередня | Наступна » | |
|
||
Інформація, релевантна " 1. Особливості обмежених речових прав юридичних осіб на господарювання з майном власника " |
||
|