| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 2. Звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності і покарання |
||
|
Від кримінальної відповідальності і покарання несовершеннолет-ний може бути звільнений як за загальними підставами, так і за спеціальними, що мають відношення тільки до даної категорії осіб. При цьому треба мати на увазі, що при застосуванні загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності враховуються особливості залучення до кримінальної відповідальності і наказа-ня осіб, які не досягли 18-річного віку. Неповнолітній може бути звільнений від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 75 КК) або примиренням з потерпілим (ст. 76 КК). Зазначені основа-ня не передбачають будь-яких вилучень із загальних правил. При звільненні від кримінальної відповідальності особи, що не дос-тігшего 18-річного віку, у зв'язку із закінченням строків давно-сті (ст. 78 КК) необхідно враховувати особливості цих термінів стосовно неповнолітнім. Згідно ст. 94 КК вони скорочені наполовину. Таким чином, підліток звільняє-ся від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення пре-ступления минули такі строки: а) один рік - після скоєння злочину невеликої тяжкості; б) 3 роки - після вчинення злочину середньої тяжкості: в) 5 років - після скоєння тяжкого злочину; г) 7 з половиною років після скоєння особливо тяжкого Престо- полон. Встановлення скорочених строків давності для осіб вказаний-ної категорії засноване на принципах гуманізму та психолого-педагогічної обгрунтованості кримінально-правового впливу на неповнолітніх, раніше вчинили злочини і надалі провідних соціально прийнятний, законослухняний спосіб життя. Правила застосування давності в законі не диференціюються залежно від того, чи відноситься покарання до основного його виду чи додатковому. У зв'язку з цим у літературі обосно-ванно стверджується, що додаткове покарання поглинається давністю одночасно з основним. Звільнення від кримінальної відповідальності або від відбувши-ня покарання в силу закінчення давності закон в цілому розглядати як обов'язковий, а не факультативний вид освобожде-ня. Частина 4 ст. 78 КК, де говориться про правила застосування строків давності до особи, яка вчинила злочин, який карається смертною карою або довічним позбавленням волі, у відношенні неповнолітніх не діє, оскільки зазначені ви-ди покарань до них не застосовуються. З цих же підстав не поширюються на них і поло-ження ч. 3 ст. 83 КК. Разом з тим треба мати на увазі, що правила ч. 5 ст. 78 і ч. 4 ст. 83 КК, що регламентують питання звільняються-дення від кримінальної відповідальності або від відбування покарання осіб, винних у скоєнні злочинів проти миру і без-ки людства (ст. 353, 356, 357 і 358 КК), реалізуються відносно підлітків в повному обсязі. Конвенція про непріме-німості терміну давності до воєнних злочинів і преступле-вам проти людства 1968 р. не передбачає будь-яких вилучень для неповнолітніх. Розглянуті види звільнення від кримінальної відпові-дальності і від відбування покарання носять в цілому безумовний характер. Перебіг строків давності зупиняється, якщо особа ухиляється: а) від слідства або суду, б) від відбування нака-зания. У цих випадках перебіг строків давності відновлюється з моменту затримання неповнолітнього або його явки з повин-ною. Строки давності, минулі на момент ухиляння засудженого одного з відбування покарання, підлягають зарахуванню. До осіб, які не досягли 18-річного віку, як і до дорослих злочинцям, застосовуються амністія і помилування. Неповнолітній може бути звільнений від покарання на підставах, загальним для всіх категорій засуджених. Так, до нього можуть бути застосовані: умовно-дострокове звільнення від нака-зания (ст. 79 КК); заміна невідбутої частини покарання більш м'яким видом покарання (ст. 80 КК); звільнення від покарання у зв'язку із зміною обстановки (ст. 801 КК); звільнення від наказа-ня у зв'язку з хворобою (ч. 1 і 2 ст. 81 КК); відстрочка відбування покарання вагітним жінкам і жінкам, які мають мало-річних дітей (ст. 82 КК); звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності обвинувального вироку суду (ст. 83 КК). Однак треба мати на увазі, що застосування деяких з ука- занних норм має свою специфіку. Наприклад, згідно зі ст. 93 КК умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване до неповнолітніх, засуджених до позбавлення волі, після фактичного відбуття ними: а) не менше однієї третини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості чи за тяжкий злочин; б) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за особливо тяжкий злочин. Дія ст. 93 КК поширюється на всіх осіб, здійснивши-ших злочини у віці до 18 років, у тому числі на засуджений-них, досягли повноліття до моменту умовно-дострокового звільнення. Якщо відбуває покарання, призначене за сукупності злочинів, враховуються час вчинення і кате-горія злочину. Якщо один злочин скоєно в віз-расте до 18 років, а інше - після досягнення повноліття, то термін фактичного відбування покарання, необхідного для ус-ловний-дострокового звільнення, обчислюється стосовно до найбільш тяжкому злочину. У разі його вчинення у віці до 18 років застосовуються правила ст. 93 КК, а якщо після досягнення повноліття - правила ст. 79 КК. Положення про умовно-дострокове звільнення, закреп-лені в ст. 93 КК, слід застосовувати спільно з положення-ми, закріпленими в ст. 79 КК. Зазначеною статтею необхідно, зокрема, керуватися при визначенні підстав ус-ловний-дострокового звільнення, допустимості покладання осо-Бих зобов'язань на період невідбутої частини покарання, контролю за поведінкою умовно-достроково звільненого, наслідків здійснення підлітком в період невідбутої частини покарання злочину або іншого правопорушення або злісного неис-нання покладених обов'язків. У законі не даються критерії, виходячи з яких суд міг би вирішувати питання умовно-дострокового звільнення. У ст. 79 КК лише вказується, що особа може бути звільнена умовно-достроково, якщо судом буде визнано, що для свого исправле-ня воно не потребує повному відбуванні призначеного судом покарання. Дане формулювання закону, орієнтуючи суд на конкретних оцінку скоєного, особистості, поведінки в посткрімі-нальний період, в той же час вказує, що на момент приня-ку рішення про звільнення підлітка не потрібно встановлен-ня, що засуджений повністю виправився. Досить прийти до висновку, що він міцно став на шлях виправлення. До речі ска-зати, на це ж вказує сама назва ст. 93 КК. Звільняючи неповнолітнього умовно-достроково, суд фактично повинен виходити з мотивованого прогнозу відно-сительно його соціально схвалюється, законослухняного поведе-ня. Цей прогноз може бути складений на основі аналізу наступ-них даних: характер і тяжкість вчиненого злочини ня; особливості особистості підлітка; ослаблення та усунення криміногенних властивостей неповнолітнього; розвиток пози-тивних особливостей особистості; ставлення відбуває наказа-ня до режимних вимог в колонії, навчання і праці, участь у житті колективу, взаємовідносини з іншими засудженими, представниками адміністрації органу, виконуючого наказа-ня, педагогами та іншими особами; припинення або збереження зв'язків з кримінальним середовищем; ставлення з батьками або ли-цями, що їх замінюють; наявність або відсутність реальних планів на перспективу. Поряд із загальними видами звільнення від кримінальної відпові-ності і покарання в законодавстві містяться спеціальні види, вживані тільки до осіб, які не досягли 18 років. У годину-ти 1 ст. 90 КК йдеться: «Неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звіль від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що його виправлення може бути досягнуто шляхом застосування прин-дітельних заходів виховного впливу». Таким чином, звільнення підлітка від кримінальної відповідальності закон пов'язує з двома обставинами: 1) діяння повинно відносити-ся до злочинів невеликої або середньої тяжкості, 2) для ис-правління неповнолітнього достатньо заходів виховного впливу. Звільнення від кримінальної відповідальності можливе на будь-якій стадії судочинства. Згідно ст. 427 КПК РФ, якщо в ході попереднього розслідування кримінальної справи невеликих шой або середньої тяжкості буде встановлено, що виправлення неповнолітнього може бути досягнуте без застосування покарання, то слідчий за згодою керівника слідчого органу, а також дізнавач за згодою прокурора вправі своєю постановою припинити кримінальне переслідування і возбу-дить перед судом клопотання про застосування до несовершеннолет-нього обвинуваченому примусового заходу виховного віз-дії (це постанову разом з кримінальною справою керівників-дитель слідчого органу або прокурор направляють в суд). Припинення кримінального переслідування не допускається, якщо неповнолітній підозрюваний, обвинувачений або його закон-ний представник заперечують проти цього. Звільнення неповнолітнього від покарання з примі-нением примусових заходів виховного впливу віз-можна, коли їм скоєно злочин невеликої або середовищ-ній тяжкості. Якщо ж неповнолітній засуджений за здійснений-ня злочину середньої тяжкості або тяжкого злочину він може бути звільнений від покарання у тому випадку, коли буде визнано, що цілі покарання можуть бути досягнуті тільки шляхом його приміщення до спеціальної навчально-воспи-тательной установи закритого типу органу управління обра-тання (ст. 92 КК). У зазначених установах з неповнолітніми здійснюва-ляется повсякденна виховна робота, загальноосвітніх ная і професійна підготовка, проводиться необхідне лікування. Термін перебування в них обмежений, він не може перевищувати 3 років. Якщо за висновком спеціалізованого державного-венного органу, забезпечує виправлення, несовершеннолет-ний для своєї ресоціалізації не потребує більше в застосуванні даної міри, його перебування в зазначених закладах може бути припинено достроково. Продовжити ж термін перебування у спеціальному навчально-виховному закладі закритого типу можна тільки в одному випадку - при наявності клопотання неповнолітнього у зв'язку з необхідністю завершити об-щеобразовательную або професійну підготовку (ч. 4 ст. 92 КК). Припинення перебування неповнолітнього у зазначеному закладі (або переведення його в інший подібний заклад) здійснюється за поданням його адміністрації, а також комісії у справах неповнолітніх і захисту їх прав, об-утворили органом місцевого самоврядування, або за ходу-тайству засудженого, його батьків або законних представни-ків. Питання про продовження або припинення строку або про пере-воді в іншу установу розглядається одноосібно суддею районного суду за місцем знаходження установи в межах 10 діб з дня надходження клопотання або подання (ч. 4 ст. 432 КПК РФ) Слід мати на увазі, що ч. 5 ст. 92 КК містить перелік злочинів (заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю - ч. 1 і 2 ст. 111 КК, катування - ч. 2 ст. 117 КК, зараження ВІЛ-ін-інфекції - ч. 3 ст. 122 КК, викрадення людини - ст . 126 КК та ін.), при здійсненні яких підліток не може бути освобо-д же від покарання в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 92 КК. Усі спеціальні види звільнення осіб, які не досягли 18 років, від кримінальної відповідальності або покарання пов'язані з при-трансформаційних змін примусових заходів виховного впливу. Під ними слід розуміти встановлені законом заходи дер-жавного примусу до підлітків, які вчинили Престо-ння невеликої або середньої тяжкості (у передбачених за-Коном випадках - і за тяжкий злочин), з метою виправити їх педагогічними засобами без залучення до кримінальної відповідальності або без застосування кримінального покарання. Примусовими вони є тому, що призначаються і приводяться у виконання незалежно від волі винного або його законного представника, є обов'язковими як для осіб, які вчинили злочини, так і для інших осіб. Їх реалізація забезпечувала-ється силою державної влади. За своїм змістом заходи, передбачені ч. 2 ст. 90 КК, носять виховний характер. При їх застосуванні впливів-ствие на неповнолітнього виявляється насамперед шляхом переконання, доведення до свідомості негативної оцінки його вчинку, неприпустимість суспільно небезпечної поведінки. Таким чином, дані заходи за змістом є воспи-тательной, а за характером виконання - примусовими. З кримінальним покаранням вони мають лише зовнішню подібність. Між ними існують якісні відмінності, що визначають їх різну правову природу, В примусових заходи від-сутні елементи кари. Вони не тягнуть судимості, не діляться на основні та додаткові види. Примусові заходи виховного впливу примі-няются до осіб, які не досягли 18-річного віку на момент їх призначення. Досягнення особою повноліття виключає їх застосування. Стаття 90 КК передбачає такі примусові мерь виховного впливу: а) попередження; б) пере-дача під нагляд батьків або осіб, які їх замінюють, або спе-зованих державного органу, в) покладання обя-занности загладити заподіяну шкоду; г) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки недосконало-річного. Зміст даних заходів розкривається у ст. 91 КК. Передбачається-прежденіе полягає в роз'ясненні неповнолітньому шкоди, заподіяної його діянням, і наслідків повторного здійснений-ня злочинів. Воно повинно містити моральну і юридичними оцінку скоєного. Як правило, попередження об'єк-є суддею в приміщенні суду. Однак з урахуванням конкретних обставин скоєного злочину, громадського резонанс та інших моментів воно може бути оголошено і в іншому місці: на зборах навчального чи трудового колективу, за місцем проживання неповнолітнього і т.д. Зміст попередження і форма його доведення до све-дення повинні переслідувати мету як виховного, так і пра-вового впливу на підлітка. Про оголошення попередження робиться запис у уголов- ном справі. Передача під нагляд полягає у покладанні на батьків або осіб, які їх замінюють, або на спеціалізований державно-ний орган обов'язку по виховному впливу на НЕ-повнолітнього і контролю за його поведінкою. Закон передба-чає двох суб'єктів, яким можна доручити нагляд: 1) батьки (особи, які їх замінюють), 2) спеціалізовані го- сударственние органи. Обов'язки батьків (осіб, які їх замінюють) випливають із сімейного права. Сімейним кодексом РФ встановлено, що роди-тели несуть відповідальність за виховання і розвиток своїх дітей, вони зобов'язані піклуватися про здоров'я, фізичний, психічний, духовний і моральний їх розвитку (ст. 63). Передача несо-вершеннолетніе під нагляд не наділяє батьків будь-якими іншими правами та обов'язками по відношенню до дитини, ніж передбачено Сімейним кодексом РФ. Вона лише повинна побу-чекати їх до активнішої виховного впливу на підлітка, усунення чи нейтралізації криміногенних усло-вий, служить попередженням про необхідність посилити кон-троль за його вільним часом. Цей захід доцільна лише в тих випадках, коли батька (особи, які їх замінюють) ще мають вплив на підлітка, пра-вильно оцінюють скоєне їм, можуть забезпечити в майбутньому належну поведінку неповнолітнього, здійснювати за ним повсякденний контроль. Закон не вимагає згоди народите-лей (осіб, які їх замінюють) на передачу їм під нагляд неповнолітні, але практично воно необхідно, бо інакше втрачається сенс цього заходу. У згадуваному вище постанові Пленуму Верховного Суду РФ з цього приводу зазначено: «При передачі неповнолітні під нагляд батьків або осіб, які їх замінюють, суд повинен переконатися в тому, що вказані особи мають поклади-валий вплив на підлітка, правильно оцінюють скоєне їм, можуть забезпечити належну поведінку та повсякденний контроль за неповнолітнім. Для цього необхідно Істра-бовать характеризує матеріал, перевірити умови життя батьків або осіб, які їх замінюють, можливість матеріального забезпечення підлітка і т.д. Незважаючи на те, що закон не вимагае згоди батьків або осіб, які їх замінюють, на передачу неповнолітнього під нагляд, така згода судом має бути отримано »(п. 16). Коли дані особи в силу ряду причин не здатні контро-лировать поведінку підлітка, забезпечувати його правильне вос-харчування, неповнолітнього доцільно передавати під нагляд спеціалізованому державному органу. В на-варте час це - комісія у справах неповнолітніх і захисту їх прав при відповідному органі місцевого само-управління. У разі прийняття судом рішення про припинення кримінальної справи і застосування до неповнолітнього в якості примусової тельной заходи виховного впливу передачі під нагляд батьків або осіб, які їх замінюють (родичів, опікунів), або спеціалізованого державного органу в постанов-лення вказується термін, протягом якого застосовується обраний-ная міра. Обов'язок загладити заподіяну шкоду покладається з урахуванням майнового стану неповнолітнього і на-явності у нього відповідних трудових навичок. Строго гово-ря, законодавець не ставить мети повного усунення шкоди; за-гладити - означає пом'якшити, применшити шкоду, що завдана потерпілому вчиненим злочином. Закон не визначає і його вид; шкода може бути як матеріальним, так і моральних. Однак міститься в ч. 3 ст. 91 КК вказівку на імущест-венное положення неповнолітнього і його відповідні трудові навички свідчать про те, що законодавець в пер-шу чергу має на увазі майновий збиток. Його відшкоду-ня можливе за таких умов: підліток досяг 15-річного віку; має самостійний дохід (стипендію, пенсію і т. д.) або відповідне майно; володіє тру-довимі навичками, що дозволяють власноруч усунути заподіяну шкоду (відремонтувати пошкоджені речі, при-вести в належний вигляд приміщення і т.д.). Спосіб, яким заглажен заподіяну шкоду, значення не має. Збиток може бути відшкодований грошима, замість испор-ченного предмета передається якісна річ, проводиться установка демонтованого обладнання і т.д. Відшкодування шкоди провадиться через судового виконавця. Обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до по-ведення неповнолітнього можуть передбачати заборона відвідування певних місць, використання певних форм дозвілля, у тому числі пов'язаних з управлінням механічної ським транспортним засобом, обмеження перебування поза до-ма після певного часу доби, виїзду в інші місцево - сти без дозволу спеціалізованого державного орга-ну. Неповнолітньому може бути пред'явлене також вимога повернутися в освітню установу або тру-доустроіться за допомогою спеціалізованого державного органу. Закон містить приблизний, а не вичерпний перелік можливих обмежень, які застосовуються до неповнолітнього. Він може бути істотно розширено з урахуванням конкретних об-стоятельств скоєного, оточення підлітка, його участі в НЕ-формальних об'єднаннях антигромадської спрямованості, умов, характеру навчання або трудової діяльності, служеб-ної, матеріальній або іншій залежності, взаємовідносин з потерпілим, співучасниками злочину і т.д. Неповнолітньому може бути призначене одночасно кілька видів заходів з числа зазначених у ст. 90 КК. Термін застосування примусових заходів виховного віз-дії у вигляді передачі під нагляд батьків або спеціалізовані-рованного державного органу, обмеження дозвілля і уста-лення особливих вимог до поведінки неповнолітніх (п. «б» і «г» ч. 2 ст. 90 КК) передбачається тривало-стю від одного місяця до 2 років при скоєнні злочину не-великий тяжкості і від 6 місяців до 3 років - у разі вчинення пре-ступления середньої тяжкості (ч. 3 ст. 90 КК). У разі систематичного невиконання особою, не досяг-шим 18-річного віку, примусового заходу виховного впливу цей захід - за поданням спеціалізованого державного органу - скасовується, матеріали направляються для залучення неповнолітнього до кримінальної відповідально-сті (ч. 4 ст. 90 КК). Таким чином, звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням заходів виховного впливу, передбачених п. «б» і «г» ч. 2 ст. 90 КК, є умовною мірою, в той час як звільнення від відбування покарання - безумовною. Федеральний закон від 21 травня 1999 р. № 120-ФЗ «Про основи системи профілактики бездоглядності та правопорушень несо-вершеннолетніе» 1 зобов'язує органи та установи системи про-філактики бездоглядності та правопорушень несовершеннолет-них проводити індивідуальну профілактичну роботу з підлітками, засудженими за скоєння злочинів НЕ-великий або середньої тяжкості і звільненими судом від нака-зания із застосуванням примусових заходів виховного віз-дії (п. 13 ч. 1 ст. 5). У зазначену систему входять: комісії у справах неповнолітніх і захисту їх прав; органи управ-ління соціального захисту населення; органи управління освітою; органи опіки та піклування, органи у справах моло-діжі; органи управління охороною здоров'я; органи служби зайнятості; органи внутрішніх справ. 1 СЗ РФ. 1999. № 26. Ст. 3177. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 2. Звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності і покарання" |
||
|
||