Головна
ГоловнаКримінальне, кримінально-процесуальне правоКримінальне право → 
« Попередня Наступна »
Людмила Іногамова-Хегай, Олексій Рарог, Олександр Чуча. Кримінальне право Російської Федерації. Загальна частина. Підручник, 2008 - перейти до змісту підручника

§ 1. Поняття примусових заходів медичного характеру, підстави та мету їх застосування


Примусові заходи медичного характеру - це передбаченої кримінальним законом заходи, застосовувані до страждаю-щим психічними захворюваннями особам, які вчинили гро-венно небезпечне діяння чи злочин , з метою вилікувати їх або поліпшити їх психічний стан, а також попередити анти-суспільна поведінка.
Природа примусових заходів медичного характеру являють-ся складною, що охоплює юридичні та медичні початку. До юридичних відносяться підстави, цілі, порядок застосування і припинення цих заходів; до медичних - психічний стан особи, щодо якої застосовуються примусові заходи (воно визначається судово-психіатричною експертизою).
Примусовими зазначені заходи називаються тому, що вони: призначаються особі незалежно від його бажання і бажання близьких; тягнуть за собою деякі обмеження свободи біль-ного; призначаються, змінюються і припиняються лише судом. Отже, за своєю юридичною характеристиці вони є-ються мірою державного примусу.
Підстави і межі застосування примусових заходів міді-цинского характеру встановлені кримінальним законом, порядок застосування - кримінально-процесуальним, а їх виконання визна-виділяється кримінально-виконавчим законодавством і іншими федеральними законами.
Ця регламентація носить загальний характер і деталізується в нормативних правових актах, що регулюють діяльність орга-нів охорони здоров'я. Психіатрична допомога хворим, нужденних в заходах медичного характеру, виявляється в відповідної з Законом РФ від 2 липня 1992 р. № 3185-I «Про психіатра-чеський допомогу й гарантії прав громадян при її наданні» 1.
До осіб, що страждають психічними розладами, при-
міняються тільки дозволені методи діагностики, лікування,
1 ВПС РФ. 1992. № 33. Ст. 1913.

Профілактики і всі необхідні заходи соціальної реабілітації-ції. Ним, зокрема, гарантуються: 1) поважне і гуман-ве ставлення, що виключає приниження людської гідний-ства; 2) отримання інформації про свої права, а також у доступ-ної для них формі і з урахуванням їх психічного стану - інформації про характер наявних у них психічних розладів і застосовуваних методах лікування; 3) психіатрична допомога в найменш обмежувальних умовах, по можливості за місцем проживання; 4) утримання в психіатричному стацио-нарізна тільки протягом терміну, необхідного для обстеження і лікування; 5) незастосування без попередньої згоди і прек-рощення на будь-якій стадії використання медичних засобів і методів, наукових досліджень або навчального процесу, фото-, відео-або кінозйомки; 6) допомога адвоката, законного пред-ставника чи іншої особи в порядку, встановленому законом.
По суті, примусові заходи медичного характеру є засобом захисту від суспільно небезпечних дій неосудних осіб, осіб з психічним розладом, не ви-чающие осудність. Однак ці заходи не можна вважати покаранням-ем. Вони не включають елементів кари. Обмеження, применяе-мі в цих випадках, не містять страждань, поневірянь і здійснювала-вляются в першу чергу в інтересах самого хворого. Різний і порядок їх призначення. Покарання призначається за вироком суду і на певний термін, а примусові заходи - по по-становленню або вироком до одужання хворого або до відпадання його суспільної небезпеки. Ці заходи не висловлю-ють негативною державної оцінки дій хворого, не тягнуть судимості, не ставлять своїм завданням відновлення соці-альної справедливості, виправлення особи.
Примусові заходи медичного характеру, призначувані за постановою судді або вироком суду, необхідно також відрізняти від: 1) огляду лікарем-психіатром особи, яка страждає психічним розладом, крім його бажання;
2) недобровільної госпіталізації з висновком лікарів-психи-атров; 3) обов'язкового лікування в психіатричному стаціонарі за постановою судді.
Відповідно до Закону РФ «Про психіатричну допомогу й гарантії прав громадян при її наданні» (ст. 23, 27-30) вони

застосовуються до осіб, що не вчинили суспільно небезпечних діянь, з метою лікування, а також забезпечення їх безпеки та безпеки суспільства.
Примусові заходи медичного характеру можуть застосовуватися тільки щодо тих осіб, хто за характером здійснений-ного діяння і своєму хворобливому стані становить небезпеку для суспільства. Суспільна небезпека несамовитого, таким чином, характеризується двома критеріями: юридичним і медичним. Юридичний критерій охоплює тяжкість про-громадської небезпечного діяння, поведінка хворого до і після його вчинення, соціально-психологічні установки особи і т.д. Медичний критерій характеризується клінічною формою психічного захворювання, його глибиною і складністю, динами-кой протікання хвороби та ін
При визначенні суспільної небезпеки хворого враховуються ється ряд клініко-психопатологічних і соціально-психоло-гічних ознак. До перших факторів, зокрема, належать: псіхопатобний синдром з підвищеною поведінкової активно-стю і патологією потягів; маячні ідеї певного з-тримання, спрямовані проти конкретних осіб або організа-цій і супроводжуються афективною напруженістю (особ-ливо ідеї ревнощів, переслідування, сексуального впливу і т.п.); періодичні та параксизмальной психотичні перебуваючи-ня, що супроводжуються агресивністю і мають тенденції до частого виникнення; депресивні стани з маренням са-мообвіненія (ризик здійснення «розширеного самогубства»).
При різних психопатологічних станах ризик загально-ного небезпечної поведінки збільшують соціально-психологи-етичні фактори, такі, як: ознаки соціальної дезадаптації, схильність асоціальної впливу, схильність до система-тичному вживання алкоголю, наркотиків та інших токсі-чеських речовин, наявність кримінального поведінки до хвороби.
Одного критерію - юридичної або медичного - Не-достатньо для визначення суспільної небезпеки несамовитого-мого. Висновок про це можна зробити лише на основі їх сукупність-ності, однак треба мати на увазі, що превалюючим все ж є психічний стан особи, що враховується не тільки на момент його огляду, але і прогнозоване на майбутнє.

Застосування примусових заходів не допускається, якщо особа страждає таким психічним розладом, яке виключає рецидив суспільно небезпечного діяння або не пов'язано з небезпечно-стю для себе та інших. І навпаки, якщо людина в результаті тимчасового поліпшення самопочуття в момент його освідетельст-вования не представляє небезпеки, але з урахуванням характеру тече-ня хвороби і вироблених психіатрією критеріїв не можна ис-ключить можливість повторення суспільно небезпечного діяння, то застосування примусових заходів буде обгрунтованим.
Суд може призначити примусові заходи медичного характеру особам (ст. 97 КК):
а) які вчинили суспільно небезпечні діяння в стані неосудності;
б) у яких після скоєного настало психічний рас-стройство, що робить неможливим призначення або виконання покарання;
в) вчинили злочин і страждають психічними розладами, що не виключають осудності.
Таким чином, примусові заходи медичного характе-ра застосовуються до трьох категорій осіб, кожна з яких має свої особливості, характеризується специфічними ознаками.
До першої категорії належать особи, які вчинили гро-венно небезпечне діяння, передбачене Особливою частиною КК, у стані неосудності. В силу психічного розладу вони не здатні усвідомлювати фактичний характер і гро-ную небезпеку своїх дій (бездіяльності) або керувати ними. Діяння цих осіб, об'єктивно будучи суспільно небезпечні-ми, причиняющими або здатними заподіяти шкоду гро-ним відносинам, не утворюють складу злочину, а самі особи не можуть піддаватися кримінальній відповідальності і покаранню. Застосування примусових заходів медичного характеру обу-словлено необхідністю усунути або пом'якшити причину про-громадської небезпечної поведінки - психічний розлад.
Другу категорію складають: 1) особи, які вчинили пре-ступление, але до винесення вироку захворіли таким психичес-ким захворюванням, при якому неможливо або призначити, або виконати покарання; 2) особи, у яких після вчинення загально-ного небезпечного діяння, але до винесення вироку настало

тимчасовий психічний розлад, що перешкоджає визначенні-нію їх психічного стану під час вчинення цього діяль-ня, якщо за характером вчиненого і за своїм психічним станом вони становлять небезпеку для суспільства; 3) особи, які захворіли психічним розладом під час відбування на-казания.
Покарання таких осіб недоцільно, оскільки не надасть необхідного карального впливу, не зможе досягти по-ставлених перед ним цілей.
У всіх названих випадках примусове лікування можливо при одночасній наявності трьох умов: а) особою скоєно суспільно небезпечне діяння, передбачене кримінальним зако-ном як злочину, б) психічний розлад цієї особи виключає можливість усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) або керувати ними; в) в силу характеру діяння і хворобливого сос-дянського дана особа небезпечно для суспільства.
Примусові заходи медичного характеру можуть застосовуватися тільки в тому випадку, якщо доведено вчинення гро-венно небезпечного діяння.
Чи не тягнуть застосування даних заходів малозначні діяння, які підпадають під ознаки ч. 2 ст. 14 КК, адміністративного правопорушення, заподіяння шкоди в стані необхідної оборони, крайньої необхідності і т.д. Немає підстав для них і у випадку, коли суспільно небезпечне діяння вчинено у стані неосудності через тимчасового психічного розстрой-ства (патологічного сп'яніння, патологічного афекту, ре-активного стану тощо). Захворювання подібного виду проте-кают відносно швидко і закінчуються одужанням. Необхідна умова - стан психіки хворого, представ-ляющее небезпеку для суспільства або свідчить про ви-сокой ймовірності скоєння нових суспільно небезпечних діянь. У ч. 2 ст. 97 КК сказано, що примусові заходи ме-діцінскую характеру призначаються тільки у випадках, коли психічний розлади пов'язані з можливістю заподіяння цими особами іншого істотної шкоди або з небезпекою для себе або інших осіб.

Так само як тяжкість злочину сама по собі багато в чому характеризує особистість злочинця, так і тяжкий діяння пре-допределяет суспільну небезпеку особистості несамовитого і, стало бути, застосування примусових заходів медичного характеру. Якщо ж суд встановить, що особа хоча і вчинила суспільно небезпечне діяння, будучи неосудним, але по харак-теру скоєного і психічним станом не небезпечно для окру-жающих, лікування повинно проводитися в загальному порядку. У цьому випадку необхідні матеріали передаються органам здравоохра-нання для вирішення питання про лікування цих осіб або направлення їх у психоневрологічні установи соціального забезпечення, як це передбачено законодавством РФ про здравоохра-нении (ч. 4 ст. 97 КК).
Третю категорію осіб, щодо яких застосовуються примусові заходи медичного характеру, складають особи, які вчинили злочин і страждають розлади-ми, що не виключають осудності. Вони в силу психічного розладу не могли повною мірою усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій (бездейст-вия) або керувати ними. Вказана обставина враховується-ється судом при визначенні покарання і служить підставою для застосування примусових заходів медичного характеру (ч. 2 ст. 22 КК).
Таким чином, до даних осіб примусові заходи міді-
цинського характеру застосовуються поряд з покаранням.
Кримінальне законодавство до цілей примусових заходів ме-діцінскую характеру відносить: вилікування хворих або поліп-ня їхнього психічного стану; превенція нових діянь, передбачених бачених статтями Особливої ??частини КК (ст. 98). Необхідно мати на увазі, що вказане лікування передбачає або повне одужання, або таке поліпшення стану хворого, при якому він перестає бути суспільно небезпечним. Примусову-ве лікування покликане, крім того, забезпечити безпеку тако-го особи для самого себе, проведення заходів соціальної реабілітації-ції. Крім того, примусові заходи медичного характеру, що застосовуються до осіб, що страждають психічними розлади-ми, що не виключають осудності, сприяють досягненню цілей кримінального покарання.

Цілі примусових заходів медичного характеру не диф-ференціруются залежно від категорії осіб, до яких вони застосовуються. У зв'язку з цим в літературі зазначається необосно-ванне їх розширення. «Якщо відносно осіб з важкими психічними розладами, що виключають здатність нести кримінальну відповідальність за скоєне або відбувати покарання, дане формулювання сумнівів не викликає, то стосовно до осіб з прикордонними психічними розладами її друга частина представляється нереалістичною, оскільки вчинені ними діяння трактуються законодавцем як злочину, і з це-ллю запобігання їх повторення до них застосовується кримі-нальну покарання »1. З іншого боку, деякі фахівці вва-тануть, що розглянуті цілі вказані невиправдано вузько. Їх зіставлення з колом осіб, щодо яких вони можуть бути застосовані, показує, що не в повній мірі враховується специфіка реалізації даних заходів до хворих, щодо ко-торих примусові заходи медичного характеру сполучені з виконанням покарання. Очевидно, що заходи, що застосовуються до та-ким особам, сприяють і досягненню цілей покарання, вказаних в ст. 43 КК. Ця обставина, на їх думку, слід було б безпосередньо закріпити в законе2.
  Для реалізації зазначених в ст. 98 КК цілей примусових заходів медичного характеру застосовуються необхідні методи діагностики, лікування і реабілітації, дозволені у встановленому законом порядку. Вибір медичних засобів обуслов-лен виключно клінічними показаннями, так як вони ис-користуються тільки для діагностики та лікування осіб з психічно-ми розладами і не можуть застосовуватися для покарання пацієнта або в інтересах інших осіб (ст. 10 Закону РФ від 2 липня
  1992 р.).
  Гарантією прав громадян, підданих примусовому лікуванню, служать прийняті державою заходи соціально-го, організаційного та правового характеру. Зокрема, до них
  1 Курс російського кримінального права: У 2 т. Т. 1. Загальна частина / За ред.
  А.Н. Ігнатова, Ю.А. Красикова. М., 2001. С. 535.
  2 Див: Чуча А.І. Цілі примусових заходів медичного характеру / /
  Проблеми правового регулювання в сучасних умовах. Ч. I. Іжевськ,
  1997. С. 73.

  відносяться: Закон РФ «Про психіатричну допомогу й гарантії прав громадян при її наданні»; введення Міжнародної класси-фікації психічних хвороб (МКБ-10), прийнятої Всесвітньою організацією охорони здоров'я; кримінальна відповідальність за неза-кінне приміщення в психіатричний стаціонар (ст. 128 КК ); су-Дебні контроль, прокурорський нагляд, контроль Уповноважений-ного з прав людини, правозахисних організацій та ін
  Кримінально-процесуальним кодексом по даній категорії справ передбачено особливий порядок судочинства. Разом з тим треба мати на увазі, що вимоги гл. 51 КПК РФ не поширеною-няются на осіб, які потребують лікування психічних розладів, які не виключають осудності. У цьому випадку примусового-ні заходи медичного характеру застосовуються при постановле-ванні вироку.
  Якщо встановлено факт психічного захворювання в особи, до ко-торому як запобіжного заходу застосовано утримання під вартою суд (за клопотанням слідчого за згодою керуєте-ля слідчого органу, а також дізнавача за згодою проку-рора) у порядку, передбаченому ст. 108 КПК РФ, приймає рішення про його переведення в психіатричний стаціонар. Помеще-ня в психіатричний стаціонар особи, які не міститься під вартою, провадиться судом у порядку, встановленому ст. 203
  КПК України (ст. 435 КПК України).
  У виробництві про застосування примусових заходів медич-ського характеру участь захисника є обов'язковою з мо-мента, коли винесено постанову про призначення судово-пси-хіатріческой експертизи, якщо він раніше не брав участі в даній кримінальній справі.
  Відповідно до ст. 439 КПК РФ по закінченні попередньо котельної слідства слідчий виносить постанову: 1) про прек-рощення кримінальної справи - з підстав, передбачених п. 2 ст. 24 або п. 2 ст. 27 КПК РФ, у зв'язку з відсутністю в діянні складу злочину, а також у випадках, коли характер вдосконалення-шенного діяння і психічний розлад особи не пов'язані з небезпекою для неї або інших осіб або можливістю при-підпорядкування їм іншого суттєвої шкоди; 2) про напрямку карного справи до суду для застосування примусового заходу міді-цинского характеру.

  Визнавши доведеним, що діяння, заборонене кримінальним за-Коном, вчинено особою в стані неосудності або що у цієї особи після скоєного настало психічний розстрой-ство, при якому неможливо призначити покарання або його ис-конати, суд виносить постанову про звільнення цієї особи від кримінальної відповідальності та про застосування до нього примусового тільних заходів медичного характеру. Якщо за своїм психиче-ському станом особа не представляє небезпеки або їм з-вершити діяння невеликої тяжкості, то кримінальну справу прекра-щается без застосування зазначених заходів (ст. 443 КПК України).
  Призначення примусових заходів медичного характеру яв-
  ляется правом, а не обов'язком суду (ч. 1 ст. 97 КК).
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "§ 1. Поняття примусових заходів медичного характеру, підстави та мету їх застосування"
  1.  § 2. Укладення, зміна і розірвання договорів
      поняття, що характеризує особливості визначення умов договорів між певними комерційними організаціями і масовим споживачем. Необхідність захисту прав і законних інтересів споживачів вимагає оперативного та гнучкого регулювання умов таких договорів. Саме для цього Уряд РФ у випадках, встановлених законом, видає правила, обов'язкові для певних комерційних
  2.  § 2. Страхове правовідношення
      примусово вилучено у страхувальника з підстав, зазначених у п. 2 ст. 235 ГК. Уступка вимоги про страхову виплату не допускається, якщо вона суперечить закону, іншим правовим актам чи договору (п. 1 ст. 388 ЦК). Зокрема, забороняється поступка вимоги про страхову виплату у разі заподіяння шкоди життю і здоров'ю страхувальника, оскільки це вимога нерозривно пов'язане з особистістю
  3.  Короткий перелік латинських висловів, які використовуються в міжнародній практиці
      поняття товару не обмежується і не вичерпується колом речей (предметів матеріального світу), а охоплює й інші майнові блага, здатні одночасно задовольняти суспільні потреби і обмінюватися на ринку (енергія, інформація, майнові права та інші.). До того ж хоча речі - це предмети матеріального світу, аж ніяк не всякий предмет матеріального світу повинен розумітися як
  4.  Короткий перелік латинських висловів, які використовуються в міжнародній практиці
      зрозуміти, що за інші незаконні дії, вчинені правоохоронними органами і судами щодо юридичних осіб, держава за ст. 1070 ЦК відповідальності не несе, що явно не узгоджується з правилами глави 18 КПК. * (55) В цілому описаний порядок відшкодування шкоди збігається з особливим порядком відшкодування, який раніше був встановлений Положенням від 18 травня 1981 (зрозуміло, з урахуванням
  5.  Глава XX. ДОГОВОРИ ПРО ІГРАХ І ПАРІ
      понятті ризику. Значна частина з них спирається на уявлення про ризик як підставі цивільно-правової відповідальності сторін. --- Див: Ойгензіхт В.А. Проблема ризику в цивільному праві (частина друга). Душанбе, 1972. С. 47. Деякі автори вкладали в це ж поняття і більш широке зміст. Прикладом могли служити висловлювання А.А. Собчака, який
  6.  Стаття 21. Неосудність Коментар до статті 21
      поняття осудності не є законодавчим, оскільки в законі воно не розкривається. Зміст даного поняття випливає із змісту поняття неосудності, яке наведене у ст. 21 КК РФ. Відсутність критеріїв, притаманних неосудності, означає осудність людини. Частиною 1 ст. 21 КК РФ встановлено положення про ненастання кримінальної відповідальності у тому випадку, якщо особа під час
  7.  Стаття 97. Підстави застосування примусових заходів медичного характеру Коментар до статті 97
      поняття неосудності - юридичну. Це означає, що визначення стану неосудності відноситься до компетенції правозастосовних органів. Не допускаються експертні судження і висновки з питань, що належать до виключної компетенції органу (особи), провідного провадження у кримінальній або цивільній справі (висновок про осудність-неосудність підекспертного, судження щодо
  8.  § 2. Співвідношення принципів кримінального законодавства з принципами кримінальної відповідальності, принципами кримінального права, принципами кримінально-правової політики та принципами кодифікації кримінально-правових норм
      понять, необхідно розглянути їх співвідношення з принципами кримінального законодавства. Слід зазначити, що це питання не залишився непоміченим в юридичній літературі * (115), хоча в більшості випадків авторами висловлюються діаметрально протилежні точки зору. Оригінальний підхід до вирішення проблеми пропонує Б.Т. Нехлюя. Вбачаючи сутність кримінально-правового принципу в
  9.  Використана література:
      поняття - термін "/ / Радянська держава і право. 1971. N 2. С. 114. * (7) Там же. * (8) Так, в результаті проведеного нами соціологічного дослідження, в рамках якого було опитано 80 вчених, що займаються проблемами кримінального права, з 19 суб'єктів РФ і України, в їх числі 12 докторів юридичних наук (П.С. Яні, А.І. Рарог, Ю.В. Голик, В.Д. Філімонов, Л.В. Іногамова-Хегай, О.Н.
  10.  § 2. Загальні положення тактики обшуку і виїмки
      понятих. До цього положення відноситься все сказане про понятих в попередньому розділі нашої роботи. Але ці загальні положення та правила стосовно до такого специфічного слідчому дії, як обшук, потребують певних уточнень, що носять і моральну, і тактичну значимість. 144. ЩР "Своєрідність обшуку, знову повторимо, полягає в тому, що, приймаючи рішення про його