| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 2. Страхове правовідношення |
||
|
Страхове правовідношення включає в себе два основних зобов'язальних відносини: зобов'язання страхувальника сплатити страхову премію і зобов'язання страховика зробити страхову виплату * (755). До основних обов'язків сторін примикають допоміжні обов'язки (наприклад, обов'язок страхувальника повідомити страховика про настання страхового випадку - п. 1 ст. 961 ЦК). У зв'язку з тим, що обов'язок страховика до страхової виплати з'являється тільки при настанні страхового випадку, деякі цивілісти розглядають договір страхування як умовну угоду, а настання страхового випадку - як відкладальне умова * (756). Однак у постачанні угоди умовою проявляється приватна автономія її сторін: вони можуть поставити настання або припинення дії угоди в залежність від майбутнього невідомого обставини, але можуть здійснити операцію і без умови (ст. 157 ЦК), у той час як договір страхування за самою своєю природою немислимий без зазначення в ньому обставини, з настанням якого з'являється обов'язок страховика. Включення в договір страхування посилання на страховий випадок грунтується не на частноавтономном визначенні сторін договору, а на приписі закону (ст. 942 ЦК). Тому договір страхування не є умовною угодою * (757). Страховий випадок фігурує по відношенню до договору страхування не в якості право-сделочного умови, а в якості умови права (condicio juris) * (758). Обов'язок страховика зробити страхову виплату виникає з фактичного складу, що включає в себе два елементи: договір страхування і настання страхового випадку * (759). З укладенням договору страхування у страхувальника з'являється умовне вимога про страхову виплату (право очікування), яке з виконанням названого фактичного складу переростає в повне вимога про виплату страхового відшкодування або страхового забезпечення * (760). Договір страхування характеризується наступними ознаками: - є взаємним (сіналлагматіческій) договором, оскільки обидві сторони несуть по відношенню один до одного зустрічні обов'язки. Та обставина, що обов'язок страховика до страхової виплати може не настати, не перетворює цей договір у односторонній, оскільки з його висновком страховик стає умовно зобов'язаним до здійснення страхової виплати; - являє собою відшкодувальний договір (п. 1 ст. 423 ЦК), так як страхувальник зобов'язується оплатити надану йому страхову послугу; - відноситься до числа консенсуальних договорів, оскільки обов'язок страхувальника до сплати страхової премії виникає в момент укладання договору. Слід відкинути як необгрунтоване думку авторів, які, посилаючись на п. 1 ст. 957 ГК, стверджують, що договір страхування є реальним договором, якщо сторони не обумовили його консенсуальної характер * (761). У цьому пункті йдеться про момент вступу договору в силу, а не про момент його укладення. Припис п. 1 ст. 957 ГК має єдину мету - обмеження дії договору страхування страховими випадками, наступаючими після сплати страхової премії; - є регулятивно-охоронним договором, так як спрямований, з одного боку, на виникнення регулятивної обов'язки страхувальника сплатити страхову премію, а з іншого, - на встановлення охоронної обов'язки страховика зробити страхову виплату * (762). Необхідно мати на увазі, що деякі договори особистого страхування мають регулятивний характер, тому що передбачені ними страхові випадки не викликають негативних наслідків для страхувальника (наприклад, народження дитини); - входить в число алеаторних угод, оскільки на момент укладення договору страхування його економічний ефект для сторін залишається невідомий: якщо страховий випадок не настане, то страхувальник витратить свою страхову премію без отримання грошей від страховика, а якщо настане, - то страховик буде змушений сплатити за договором суму, як правило, значно перевищує розмір отриманої від страхувальника премії. Таким чином, відносини сторін будуються на нееквівалентній основі, і при укладенні договору страхування залишається неясним, хто ж виграє від страхування - страхувальник або страховик * (763). Зазначена особливість договору страхування викликає необхідність у відмежуванні його від інших алеаторних угод, насамперед від ігор і парі (ст. 1062, 1063 ЦК). Ці угоди відрізняються один від одного за своєї мети: ігри і парі мають на меті збагачення їх учасників, в той час як договір страхування такої мети не переслідує. Тому закон забороняє страхування збитків від участі в іграх, лотереях і парі (п. 2 ст. 928 ЦК). На закінчення відзначимо, що згідно закону всі договори особистого страхування (абз. 2 п. 1 ст. 927 ЦК) і деякі договори майнового страхування (див., напр.: Ст. 1 Федерального закону від 25 квітня 2002 "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" (з ізм. та доп.) * (764) відносяться до категорії публічних договорів (ст. 426 ЦК). Укладення договору страхування. Договір страхування укладається між страховиком і страхувальником. Правова особистість страховика була розглянута в попередньому параграфі. Передумовою його вступу в договір є наявність у нього ліцензії на здійснення відповідного виду страхування (ст. 938 ЦК), при відсутності якої укладений ним договір може бути оскаржений (ст. 173 ЦК). Якщо у зобов'язанні на стороні страховика виступають кілька осіб, то вони іменуються співстраховиками, а здійснювана ними діяльність зі страхуванням (ст. 953 ЦК). В якості страхувальника може фігурувати як фізична, так і юридична особа. Передумовою укладення договору на стороні страхувальника служить наявність у нього або особи, на користь якої укладено договір (вигодонабувача), страхового інтересу, тобто інтересу особи в ненастанні страхового випадку та в усуненні несприятливих наслідків, викликаних настанням страхового випадку. Якщо страхувальник укладає договір страхування за відсутності у нього або у вигодонабувача страхового інтересу, то договір страхування нікчемний. Стаття 928 ГК забороняє укладати страховий договір для страхування : 1) протиправних інтересів (наприклад, страхування на випадок здійснення страхувальником злочину); 2) збитків від участі в іграх, лотереях і парі; 3) від витрат, до яких особа може бути змушений з метою звільнення заручників (наприклад, мати не може укласти договір страхування на випадок викрадення і взяття в заручники сина). Стосовно до страхування майна страховий інтерес полягає в заснованому на законі, іншому правовому акті або договорі інтерес у збереженні цього майна (п. 1 ст. 930 ЦК). Такий інтерес зазвичай мається у власника застрахованого майна. Однак він може належати і іншій особі (наприклад, орендарю або заставодержателю). У договорі страхування відповідальності за заподіяння шкоди страхується ризик відповідальності самого страхувальника або вказаного в договорі застрахованої особи. Цей договір завжди вважається укладеним на користь осіб, яким може бути завдано шкоди, незалежно від того, хто вказаний в договорі як вигодонабувача (п. 3 ст. 931 ЦК). За договором страхування договірної відповідальності страхується ризик відповідальності лише страхувальника; в іншому випадку договір буде вважатися нікчемним (п. 2 ст. 932 ЦК). Вигодонабувачем за цим договором виступає контрагент, перед яким страхувальник несе відповідальність за договором (наприклад, одержувач ренти). У договорі страхування підприємницького ризику страхується підприємницький ризик лише самого страхувальника і тільки на його користь. При страхуванні підприємницького ризику іншої особи, договір є нікчемним. Договір страхування підприємницького ризику на користь особи, яка не є страхувальником, вважається укладеним на користь страхувальника (ст. 933 ЦК). При особистому страхуванні страхуються інтереси, пов'язані з особистістю страхувальника або названого в договорі іншого застрахованої особи. Страхова сума виплачується застрахованій особі, якщо в договорі не названо в якості отримувача інший вигодонабувач або сам страхувальник. Договір страхування на користь особи, яка не є застрахованою особою, може бути укладений лише з письмової згоди застрахованої особи (п. 2 ст. 934 ЦК). Договір страхування повинен перетворюватись в письмову форму (абз. 1 п. 1 ст. 940 ЦК). Недотримання письмової форми тягне недійсність договору, за винятком договору обов'язкового державного страхування співробітників держапарату (ст. 969 ЦК). Такий договір може бути укладений або шляхом складання одного документа, підписаного сторонами (п. 2 ст. 434 ЦК), або шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового поліса (свідоцтва, квитанції), підписаного страховиком. В останньому випадку видача поліса є офертою, а його прийняття - акцептом (абз. 2 п. 2 ст. 940 ЦК) * (765). У страховому полісі містяться всі істотні умови договору страхування. За загальним правилом у полісі вказуються ім'я або найменування страхувальника та вигодонабувача. При страхуванні майна на користь вигодонабувача можлива видача страхового поліса на пред'явника (страхування "за рахунок кого слід") - п. 3 ст. 930 ГК. Деякі автори відносять страховий поліс на пред'явника до представницькими цінних паперів * (766). Насправді страховий поліс, в тому числі і виписаний на пред'явника, не є цінним папером * (767). Він не засвідчує право вигодонабувача на страхову виплату, так як це право виникає лише з настанням страхового випадку і для отримання страхової виплати власникові поліса необхідно не тільки пред'явити поліс страховику, а й довести наявність свого страхового інтересу (наприклад, свого права власності на вантаж шляхом пред'явлення разом з полісом також коносамента на пред'явника). Поліс на пред'явника видається задля підвищення оборотоздатності страхової вимоги, а для полегшення легітимації вигодонабувача, якому при придбанні застрахованого майна не потрібно переоформляти договір страхування. Тому страховий поліс на пред'явника слід визнати легітимаційної папером * (768). При систематичному страхуванні різних партій однорідного майна (наприклад, вантажів) на подібних умовах може видаватися генеральний поліс, дія якого поширюється на кожну партію застрахованого майна (ст. 941 ЦК). Істотними умовами договору страхування є умови: 1) про об'єкт страхування; 2) про страховий ризик; 3) про розмір страхової суми; 4) про термін страхування (ст. 942 ЦК). Умова про об'єкт страхування повинно містити вказівку на майно або інший майновий інтерес, страхують за договором майнового страхування, або на застраховану особу за договором особистого страхування. Умова про страховий ризик містить перелік тих обставин, які при їх настанні будуть вважатися страховими випадками * (769). Вони повинні мати ознаки ймовірності та випадковості настання * (770). У договорі називаються не тільки саме страхове обставина, а й викликають його причини (наприклад, загибель майна від вогню, виникнення збитків від підприємницької діяльності внаслідок псування товарів). Для оцінки страхового ризику, тобто ймовірності настання страхового випадку, страховик може до укладення договору оглянути застрахованого майна або провести медичне обстеження застрахованого особи (п. 1 і 2 ст. 945 ЦК). Умова про розмір страхової суми має обумовлюватися з урахуванням того, що цей розмір при страхуванні майна або підприємницького ризику не може перевищувати страхову вартість, тобто дійсну вартість застрахованого майна в день укладення договору страхування або можливий розмір збитків від підприємницької діяльності, які страхувальник поніс би при настанні страхового випадку (п. 2 ст. 947 ЦК). Для визначення страхової вартості майна страховик до укладення договору може призначити експертну оцінку (п. 1 ст. 945 ЦК). Якщо страхова сума перевищує страхову вартість, то договір страхування майна або підприємницького ризику є нікчемним у тій частині страхової суми, яка перевищує страхову вартість (п. 1 ст. 951 ЦК). Розмір страхової суми може бути встановлений у договорі нижче страхової вартості (неповне майнове страхування). У цьому випадку страхувальник має можливість застрахувати майно або підприємницький ризик за кількома договорами страхування, у тому числі у кількох страховиків, від одного і того ж страхового випадку, але з тим, щоб загальна страхова сума за всіма договорами страхування не перевищувала страхову вартість (додаткове майнове страхування). При перевищенні нею страхової вартості кожен договір додаткового страхування буде нікчемним у частині перевищення страхової суми над страховою вартістю (п. 2 ст. 950, п. 4 ст. 951 ЦК). Тим самим закон забороняє страхувати одне і те ж майно в різних страховиків від одних і тих же ризиків на повну страхову вартість (подвійне, багаторазове страхування). Майно і підприємницький ризик можуть бути застраховані від різних страхових ризиків (наприклад, від вогню і від повені) як по одному, так і за окремими договорами страхування, у тому числі за договорами з різними страховиками - п. 1 ст. 952 ЦК (комбіноване майнове страхування). У договорах особистого страхування та в договорах страхування цивільної відповідальності страхова сума визначається сторонами на їх розсуд (п. 3 ст. 947 ЦК). Умова про строк страхування визначає період страхового захисту (страхового покриття), тобто термін існування умовного вимоги страхувальника (вигодонабувача) про страхову виплату. Якщо домовлений договором подія настає протягом терміну страхування, то воно визнається страховим випадком і обгрунтовує страхову виплату. Початок перебігу строку страхового захисту приурочене до моменту сплати страхової премії або першого її внеску (п. 1 ст. 957 ЦК), оскільки інший момент не встановлений сторонами (п. 2 ст. 957 ЦК). Дія страхування поширюється на ще не настали до моменту укладення договору страхові випадки. Як виняток можливе страхування від страхових випадків, які, про що не знає страхувальник, вже настали (наприклад, при страхуванні перебуває в дорозі вантажу). Якщо страхувальник до моменту укладення договору знав або повинен був знати про настання страхового випадку, страховик має право відмовити у страховій виплаті (ст. 261 КТМ) * (771). Із закінченням строку страхового захисту право очікування страхувальника (вигодонабувача) припиняється. При укладанні договорів страхування часто використовуються розроблені страховиками або їх об'єднаннями стандартні правила страхування, докладно регламентують страхові відносини по кожному виду страхування (наприклад, правила страхування майна від вогню, правила страхування дач і т.п.). Для того щоб ці правила стали частиною договору страхування, страховик повинен: 1) вказати на їх застосування в тексті договору (полісу) та викласти їх в одному документі з договором (полісом) або 2) під час укладання договору вручити правила страхувальнику під розпис у самому договорі (полісі). Страхувальник (вигодонабувач) може посилатися на правила страхування на захист своїх інтересів за укладеним договором страхування, навіть якщо правила не стали частиною договору страхування (ст. 943 ЦК). Укладаючи договір, страхувальник зобов'язаний повідомити страховика відомості, що мають суттєве значення для страхування (п. 1 ст. 944 ЦК). Для цього страховики зазвичай вдаються до оформлення письмових відповідей страхувальника на запит страховика (наприклад, про укладені договори страхування щодо цього ж ризику, про наявність охоронних пристроїв, про спроби розкрадання страхуемого від крадіжки майна в минулому). Повідомлення страхувальником неправдивих відомостей дає страховику право оскаржити договір страхування як укладений під впливом обману (п. 2 ст. 179, абз. 1 п. 3 ст. 944 ЦК). Оспорювання договору неможливо, якщо обставини, про які змовчав страхувальник, вже відпали. Права та обов'язки сторін. З укладенням договору страхування у страхувальника і страховика з'являються такі права та обов'язки. Страхувальник зобов'язаний сплатити страхову премію страховикові одноразово або в розстрочку, тобто шляхом внесення страхової премії по частинах декількома страховими внесками. Останні сплачуються за певний проміжок часу, званий страховим періодом (наприклад, за рік). Розмір страхової премії розраховується страховиком на основі страхових тарифів, тобто ставки страхової премії, стягнутої з одиниці страхової суми, з урахуванням об'єкта страхування і характеру страхового випадку (наприклад, 20 руб. з одного застрахованого пасажира). Термін та порядок сплати визначаються договором страхування. У разі прострочення сплати страхової премії (внесків) страхувальник сплачує відсотки на підставі ст. 395 ГК або договірну неустойку * (772). Договором можуть передбачатися й інші наслідки несплати страхових внесків (наприклад, право на односторонню відмову страховика від договору). Страхувальник зобов'язаний негайно повідомляти страховику про збільшення страхового ризику в порядку та випадках, встановлених п. 1 ст. 959 ЦК (наприклад, повідомити про участь застрахованого автомобіля в автопробігу по місцевості з поганими дорожніми умовами або повідомити про несправність протипожежної сигналізації в приміщенні із застрахованими товарами). При невиконанні даного обов'язку страховик має право на розірвання договору та відшкодування збитків (п. 2 ст. 450, п. 5 ст. 453, п. 3 ст. 959 ЦК). Ці права припиняються, якщо обставини, що збільшують страховий ризик, вже відпали (п. 4 ст. 959 ЦК). У разі особистого страхування зазначені наслідки несправності страхувальника наступають, якщо вони прямо передбачені в договорі (п. 5 ст. 959 ЦК). Договором страхування на страхувальника можуть бути покладені й інші обов'язки (наприклад, періодично проходити медичне обстеження або надавати страховику майно для огляду). Страховик зобов'язаний зберігати в таємниці отримані в результаті своєї професійної діяльності відомості про страхувальника, застраховану особу і вигодонабувач, стан їх здоров'я, а також про майновий стан цих осіб (ст. 946 ЦК). При порушенні цього обов'язку потерпілий може скористатися способами захисту, встановленими ст. 12 ГК (зокрема, вимагати відшкодування збитків або компенсації моральної шкоди). З настанням страхового випадку правове становище сторін стає наступним. Дізнавшись про настання страхового випадку, страхувальник зобов'язаний негайно повідомити про це страховика або його представника (п. 1 ст. 961 ЦК). В іншому випадку страховик має право відмовити у страховій виплаті, якщо не буде доведено, що він своєчасно дізнався про настання страхового випадку або що відсутність повідомлення з боку страхувальника не могло позначитися на його обов'язку виплатити страхове відшкодування (п. 2 ст. 961 ЦК) * (773). Приписи п. 1 і 2 ст. 961 ЦК застосовуються до особистого страхування, якщо страховим випадком є смерть застрахованої особи або заподіяння шкоди його здоров'ю. При цьому встановлюється договором строк повідомлення страховика не може бути менше 30 днів (п. 3 ст. 961 ЦК). У разі майнового страхування на страхувальнику лежить обов'язок прийняти розумні й доступні заходи для зменшення можливих збитків (наприклад, з усунення аварії на вибухонебезпечному об'єкті). Понесені при цьому витрати підлягають відшкодуванню страховиком, навіть якщо вжиті заходи виявилися безуспішними. Витрати відшкодовуються пропорційно відношенню страхової суми до страхової вартості незалежно від того, що разом з відшкодуванням інших збитків вони можуть перевищити страхову суму (п. 2 ст. 962 ЦК). Страховик зобов'язаний провести страхову виплату, тобто відшкодувати завдані страховим випадком збитки в межах страхової суми при майновому страхуванні або виплатити страхову суму при особистому страхуванні * (774). Для здійснення корреспондирующего цього обов'язку суб'єктивного права страхувальнику необхідно здійснити ряд дій, а саме: звернутися до страховика з заявою про страхову виплату, представити докази настання страхового випадку та розрахунок завданих збитків * (775). Страховик може провести розслідування обставин настання страхового випадку з тим, щоб перевірити повідомлені страхувальником дані і переконатися у відсутності підстав для відмови у страховій виплаті. За результатами перевірки страховик складає страховий акт, який є підставою для страхової виплати. Договором може передбачатися відшкодування збитків страховиком не тільки в грошовій, але і в натуральній формі (наприклад, при пошкодженні застрахованого автомобіля він переходить до страхової організації, яка передає страхувальнику інший автомобіль). Закон не регламентує склад відшкодовуються при страхуванні збитків. У договорах страхування майна зазвичай говориться лише про відшкодування реального збитку. За договорами страхування договірної відповідальності і підприємницького ризику відшкодуванню підлягає також упущена вигода. При страхуванні майна розмір страхової виплати визначається з урахуванням зазначеної в договорі страхової вартості майна. Остання не може бути оскаржена страховиком за винятком випадку, коли страховик при укладанні договору не оцінював страховий ризик шляхом огляду майна або проведення його експертної оцінки (п. 1 ст. 945 ЦК) і був навмисне введений в оману щодо цієї вартості страхувальником або іншою особою (ст. 948 ЦК). При неповному майновому страхуванні розмір виплати визначається за пропорційною системою (абз. 1 ст. 949 ЦК), тобто він залежить від співвідношення страхової суми і страхової вартості. Наприклад, якщо майно вартістю 100 тис. руб. застраховано на суму 80 тис. руб., тобто на 80% його вартості, то збитки будуть відшкодовуватися в межах 80%. Тому розмір страхової виплати у разі повного знищення майна складе 80 тис. руб. (80% від 100 тис. руб.), А при пошкодженні майна, що вимагає відновного ремонту на 50 тис. руб., - 40 тис. руб. (80% від 50 тис. руб.). Договором неповного майнового страхування може бути передбачена система першого ризику. При цій системі страхові збитки в межах страхової суми відшкодовуються страховиком у повному обсязі і відносяться до його ризику (перший ризик), а в перевищують страхову суму межах - лежать на ризику потерпілого (другий ризик). У наведеному прикладі при вартості ремонту пошкодженого майна в 50 тис. руб. страховик зобов'язаний сплатити не 40 тис. руб., як у випадку дії пропорційної системи, а 50 тис. руб. Під час дії страхового захисту може наступити не один, а кілька страхових випадків (наприклад, в застрахованому приміщенні двічі сталася пожежа). Перша страхова виплата не призводить до припинення страхових відносин. Вони зберігаються протягом терміну страхового захисту в частині страхової суми. Страховик має право відмовити у страховій виплаті у випадках: 1) утворення страхових збитків внаслідок умисних дій (бездіяльності) страхувальника, вигодонабувача або застрахованої особи * (776). Тягар доведення провини названих осіб лежить на страховика. Останній не звільняється від страхової виплати у зобов'язаннях по страхуванню шкоди життю і здоров'ю, якщо шкода заподіяна з вини відповідального за нього особи, а також у зобов'язаннях по страхуванню на випадок смерті, якщо смерть наступила в результаті самогубства застрахованого і до цього моменту договір страхування діяв вже не менше двох років (ст. 963 ЦК); 2) настання страхового випадку, викликаного такими надзвичайними обставинами, як вплив ядерного вибуху, радіації, радіоактивного зараження, военниe дії, маневри, народні заворушення і страйки (п. 1 ст. 964 ЦК). Однак законом або договором може бути передбачено, що страхова виплата провадиться і за наявності цих обставин; 3) освіти збитків внаслідок вилучення, конфіскації, реквізиції, арешту або знищення застрахованого майна за розпорядженням державних органів (п. 2 ст. 964 ЦК), якщо інше не обумовлено сторонами; 4) невиконання страхувальником свого обов'язку щодо повідомлення страховика про настання страхового випадку - п. 2 ст. 961 ГК. Страховик може зменшити розмір належної до сплати суми, якщо страхувальник навмисне не вжив необхідних заходів щодо зменшення страхових збитків (п. 3 ст. 962 ЦК). Крім того, страховик має право в односторонньому порядку зарахувати проти вимоги про страхову виплату свою вимогу про сплату прострочених страхових внесків (п. 4 ст. 954 ЦК). У договори страхування часто включається умова про франшизу, тобто розмірі збитків, що не підлягають відшкодуванню страховиком. Франшиза може бути умовною або безумовної та встановлюватися як у відсотках від страхової суми, так і в твердій сумі. При встановленні умовної франшизи страховик не виплачує страхове відшкодування, якщо збиток не перевищує величину франшизи, але виплачує його в повному обсязі у разі перевищення страхового збитку над величиною франшизи. При встановленні безумовної франшизи страхове відшкодування виплачується за вирахуванням суми франшизи. У цивілістичній літературі і на практиці обговорюється допустимість включення в договір страхування додаткових підстав для відмови у страховій виплаті або її зменшення. Оскільки закон обходить це питання мовчанням, при його вирішенні слід керуватися загальними приписами зобов'язального права про односторонню відмову від виконання зобов'язання (ст. 310 ЦК). Одностороння відмова від виконання виниклої у страховика обов'язки слід відрізняти від невизнання що стався факту страховим випадком. Посилання страховика на цю обставину являє собою процесуальне заперечення про неіснування у нього обов'язку до страхової виплати через відсутність підстави для її виникнення. Термін виплати страхового відшкодування або забезпечення встановлюється договором або визначається відповідно до ст. 314 ГК. Оскільки зобов'язання страховика за рідкісним винятком є грошовим, при простроченні сплати застосовуються приписи ст. 395 ГК або стягується договірна неустойка. Глава 3 Закону РФ "Про захист прав споживачів" до відносин зі страхування не застосовується * (777). З перерахованих у ст. 329 ГК способів забезпечення виконання зобов'язань в страхових відносинах практично використовується тільки неустойка. Однак досить широко застосовується перестрахування, тобто страхування страховиком ризику страхової виплати у іншого страховика. У договорі перестрахування страхувальником виступає страховик за основним договором страхування, а страховиком - страхова організація, що має ліцензію на здійснення перестрахування. Тим самим ризик за основним договором ніби перекладається на перестрахувальника. Але сам договір перестрахування не робить впливу на взаємовідносини сторін за основним договором страхування: зобов'язаною особою перед страхувальником залишається страховик (п. 3 ст. 967 ЦК) * (778). Термін давності по домаганням, пов'язаних з майновим страхуванням, за винятком страхування деліктної відповідальності, є скороченим і становить два роки (п. 1 ст. 966 ЦК). Відносно домагань, пов'язаних з особистим страхуванням і страхуванням деліктної відповідальності, діє загальний давностний термін - три роки (ст. 196, п. 2 ст. 966 ЦК). За домаганню страховика на стягнення страхових внесків давність починає текти в звичайному порядку - після закінчення строку виконання зобов'язання (п. 2 ст. 200 ЦК). Що стосується питання про початок перебігу давності страхувальника про страхову виплату, то його рішення залежить від виду договору страхування. Відносно домагання страхувальника на страхову виплату за регулятивно-охоронному договором давність починає текти з моменту настання страхового випадку (пожежі, повені, заподіяння шкоди застрахованим обличчям і т.п.), оскільки саме в цей момент виникає потреба в захисті прав та інтересів страхувальника * (779). Прострочення у страховій виплаті призводить до виникнення у страхувальника домагання на неустойку або із відсотками, яке починає задавніваться із закінченням строку, встановленого для виплати страхового відшкодування або забезпечення. При зобов'язаннях, заснованих на регулятивному договорі страхування, страховий випадок не носить шкідливого характеру. Тому обов'язок страховика виплатити страхову суму і кореспондуючі їй право вимоги страхувальника є регулятивними. У цьому випадку домагання на страхову виплату виникне у страхувальника лише при відмові страховика виконати свою регулятивну обов'язок, внаслідок чого давність почне текти з моменту закінчення терміну здійснення страхової виплати. На закінчення слід зупинитися на правовому становищі вигодонабувача у страховому правовідношенні. При укладанні договору страхування він виступає третьою особою (дестинаторам), на користь якої укладено договір страхування (п. 1 ст. 430 ЦК). З укладенням договору названий у договорі вигодонабувач отримує умовне вимога про страхову виплату безпосередньо, а не як правонаступник страхувальника. Після настання страхового випадку його умовне вимога перетворюється на повне вимогу. Закон покладає на вигодонабувача обов'язки повідомляти страховику про збільшення страхового ризику та про настання страхового випадку (абз. 1 п. 1 ст. 959, абз. 2 п. 1 ст. 961 ЦК). Вигодонабувач зацікавлений в тому, щоб до моменту настання страхового випадку обов'язки страхувальника перед страховиком були виконані. Тому він може виконати за страхувальника обов'язок по сплаті страхових внесків та інші його обов'язки (п. 1 ст. 939 ЦК). Якщо вигодонабувач після настання страхового випадку заявляє страховику свою вимогу про страхову виплату, то страховик згідно п. 2 ст. 939 ГК має право вимагати від нього надання того, чого не надав страхувальник (зокрема сплатити прострочені страхові внески) * (780). Тим самим вигодонабувач, вимагаючи страхову виплату, ризикує тим, що від нього зажадають зустрічну надання. Однак розмір цього надання не може перевищувати розміру надання, належного вигодонабувачу за договором страхування. Зміна та припинення страхових правовідносин. Зміна страхових зобов'язань відбувається у випадках і порядку, передбачених ст. 310, 382-392, 450-453 ЦК з урахуванням особливостей, встановлених гол. 48 ГК. Зупинимося на найбільш поширених випадках зміни страхових зобов'язань. Зміна суб'єктів страхових відносин може виражатися в заміні страхувальника, вигодонабувача, застрахованої особи або страховика. Заміна страхувальника пов'язана насамперед із переходом права на застраховане майно до іншої особи. У момент придбання цього права до його набувачеві ipso jure переходять права та обов'язки страхувальника за відповідним договором страхування (абз. 1 ст. 960 ЦК). Новий страхувальник повинен негайно письмово повідомити страховика про придбання ним права на застраховане майно; в іншому випадку настають наслідки, передбачені п. 3 ст. 382 та п. 1 ст. 385 ГК. Права та обов'язки за договором страхування не переходять до нового власника, якщо майно примусово вилучено у страхувальника з підстав, зазначених у п. 2 ст. 235 ГК. Уступка вимоги про страхову виплату не допускається, якщо вона суперечить закону, іншим правовим актам чи договору (п. 1 ст. 388 ЦК). Зокрема, забороняється поступка вимоги про страхову виплату у разі заподіяння шкоди життю і здоров'ю страхувальника, оскільки це вимога нерозривно пов'язане з особою кредитора (ст. 383 ЦК). Заміна вигодонабувача має місце при переході належить вигодонабувачу права на застраховане майно до іншої особи (абз. 1 ст. 960 ЦК). Те ж наслідок настає в результаті зміни кредитора у зобов'язанні, ризик відповідальності боржника за яким застрахований (п. 3 ст. 932 ЦК). Крім того, ст. 956 ЦК надає страхувальнику можливість замінити вигодонабувача іншою особою, письмово повідомивши про це страховика. Заміна застрахованої особи за зобов'язанням страхування деліктної відповідальності здійсненна страхувальником у будь-який час до настання страхового випадку з напрямком страховику письмового повідомлення про це (п. 1 ст. 955 ЦК). Оскільки з заміною застрахованої особи може істотно змінитися страховий ризик, страховики часто включають у договір умова, що така заміна допускається лише за згодою сторін страхового договору. У зобов'язаннях з особистого страхування заміна застрахованої особи здійснюється за угодою між страхувальником і страховиком, яка потребує згоди замінного застрахованої особи (п. 2 ст. 955 ЦК). Заміна страховика здійснюється шляхом уступки вимоги про сплату страхових внесків, переведення боргу за страхову виплату та заміни сторони договору страхування. Особливі умови заміни страховика у страхових зобов'язаннях (шляхом так званої "передачі страхового портфеля") передбачаються п. 7 ст. 32.8 Закону про організацію страхової справи і ст. 184 Федерального закону "Про неспроможність (банкрутство)". Збільшення або зменшення страхового ризику в період дії договору також може послужити підставою для зміни страхового відносини. Страховик, сповіщений про збільшення страхового ризику, має право вимагати від страхувальника пропорційного зміни умов страхування (наприклад, зменшення розміру страхової суми або сплати додаткової страхової премії). Якщо страхувальник або вигодонабувач заперечують проти запропонованої зміни, то у страховика виникає домагання на розірвання договору страхування (п. 2 ст. 959 ЦК). У практиці страхування зустрічаються також випадки зміни терміну дії договору, переліку страхових випадків та інших умов. Зміна страховиком правил страхування при відсутності відповідного волевиявлення страхувальника не впливає на страхове зобов'язання. Зобов'язання по страхуванню припиняються з загальних підставах, встановленим законом. До числа спеціальних підстав дострокового припинення страхових зобов'язань відносяться: - Припинення страхового ризику за обставинами іншим, ніж страховий випадок (п. 1 ст. 958 ЦК), зокрема: при загибелі застрахованого майна внаслідок нестрахового випадку; припинення підприємницької діяльності особи, що застрахувало підприємницький ризик; припинення договірного зобов'язання, ризик відповідальності за яким застрахований . У цих випадках страховику належить частина страхової премії, пропорційної часу фактичної дії договору. Залишок премії повертається страхувальнику; - Одностороння відмова страхувальника від договору (п. 2 ст. 958 ЦК). Страхова премія при цьому не повертається, якщо договором не передбачено інше (абз. 2 п. 3 ст. 958 ЦК). Вплив страхування на інші правовідносини. Укладення договору страхування або виконання страхового зобов'язання можуть мати значення для інших цивільних правовідносин. Розглянемо типові випадки. 1. Суброгация. При майновому страхуванні до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах сплаченої ним суми переходить належить страхувальникові (вигодонабувачу) вимога проти особи, яка заподіяла страхові збитки (п. 1 ст. 965 ЦК). Такий перехід, іменований страхової суброгацію, являє собою різновид cessio legis, тобто переходу вимоги на підставі закону та настання зазначених у ньому обставин (ст. 387 ЦК). При суброгації вимога переходить до страховика ipso jure в момент страхової виплати. Для переходу вимоги згоди боржника не потрібно, навіть якщо боржник і кредитор обмовили необхідність згоди боржника на уступку вимоги або взагалі заборонили поступку (п. 10 Огляду практики розгляду спорів, пов'язаних з виконанням договорів страхування). В іншому до переходу вимоги в порядку суброгації застосовуються приписи § 1 гл. 24 ЦК (про заперечення боржника, про її повідомленні, переході забезпечувальних прав і т.д.). Договором страхування суброгация може бути виключена, однак умова договору, який виключає перехід до страховика вимоги щодо особи, умисно заподіяла збитки, є нікчемним (п. 1 ст. 965 ЦК). Зазвичай до страховика переходить домагання на відшкодування шкоди, але можливий перехід і інших домагань (наприклад, при страхуванні договірної відповідальності до страховика може перейти домагання вигодонабувача проти страхувальника на сплату неустойки). Перехід вимоги до страховика не тягне зміни строку давності та порядку його обчислення (ст. 201 ЦК) * (781). Якщо страхувальник (вигодонабувач) відмовився від своєї вимоги до боржника (наприклад, шляхом прощення боргу) або здійснення цієї вимоги стало неможливим з причин, залежних від страхувальника (вигодонабувача), то страховик звільняється від виплати страхового відшкодування повністю або у відповідній частині і має право вимагати повернення зайво виплаченої суми відшкодування (п. 4 ст. 965 ЦК). Систему суброгации слід відрізняти від системи страхового регресу. Регрес передбачає виникнення нового регресного зобов'язання, в силу якого страховик має право вимагати від заподіювача страхових збитків компенсації своїх втрат. Зважаючи на відсутність правонаступництва тут по іншому вирішуються питання про заперечення боржника, про обчислення давності, про забезпечувальні заходи і т.д. Закон встановлює систему регресу при обов'язковому страхуванні цивільної відповідальності власників транспортних засобів (ст. 14 Закону про ОСАГО) * (782). 2. Конкуренція домагань. При заподіянні шкоди застрахованому об'єкту у страхувальника (вигодонабувача) можуть виникнути два домагання: проти страховика на страхову виплату і проти заподіювача шкоди. Звичайно це має місце при страхуванні майна (наприклад, при підпалі застрахованої будови) і страхуванні відповідальності (наприклад, при заподіянні шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди). Ці домагання здійснюються альтернативно - за вибором і розсуд потерпілого * (783). Останній не зобов'язаний спочатку звертатися до страховика і лише в невідшкодованої частини вимагати задоволення від заподіювача * (784). Якщо потерпілий реалізує домагання проти правопорушника, то домагання на страхову виплату припиниться, якщо ж потерпілий отримає компенсацію шкоди від страховика, то домагання на відшкодування збитків при майновому страхуванні перейде до страховика в порядку суброгації (повністю або в частині), а при особистому страхуванні - припиниться (повністю або в частині) * (785). Страхувальник, який отримав страхову виплату після відшкодування збитків завдавачем, безпідставно збагачується за рахунок страховика. Отримання страхувальником компенсації шкоди від заподіювача після виплати йому страхового відшкодування також призводить до його безпідставно збагачення. Стосовно до останнього випадку питання про уповноваженій особі по кондикционного домаганню повинен вирішуватися залежно від того, чи був винуватець шкоди повідомлений про перехід в порядку суброгації спрямованого проти нього домагання від потерпілого до страховика. У випадку повідомлення заподіювача шкоди про такий перехід вчинене ним надання страхувальнику є наданням неналежного особі. Тому заподіювач залишається зобов'язаним перед страховиком і може вимагати від страхувальника повернення безпідставного збагачення. Якщо ж заподіювач шкоди не був повідомлений про суброгації, то через надання раніше кредитору (страхувальникові) він звільняється від свого обов'язку (п. 3 ст. 382 ЦК), внаслідок чого страховик набуває кондикционного домагання проти страхувальника. 3. Абандон. Представляючи собою відмову страхувальника (вигодонабувача) від свого права на застраховане майно (або його залишки) на користь страховика з метою отримання страхової виплати у розмірі повної страхової суми, абандон може мати місце при страхуванні на випадок загибелі або іншої втрати майна (п. 1 ст . 278 КТМ; п. 5 ст. 10 Закону про організацію страхової справи) * (786). Здійснення права на абандон призводить до виникнення обов'язки страховика прийняти від страхувальника (вигодонабувача) відповідне майно * (787). Наприклад, з автомобілем, застрахованим на випадок його загибелі, трапилася аварія, в результаті якої автомобіль перетворився на купу металобрухту. У цьому випадку страхове відшкодування має виплачуватися в розмірі страхової суми за вирахуванням вартості залишків, придатних до застосування. Але страхувальник має право заявити про абандон і тим самим зобов'язати страховика прийняти у свою власність збережені залишки і виплатити відшкодування в розмірі повної страхової суми. Передача залишків проводиться за допомогою договору про передачу (traditio), укладеного між страховиком і страхувальником * (788). Закон обходить мовчанням питання, чи має місце у випадку розкрадання застрахованої речі (наприклад, викрадення транспортного засобу) суброгация виндикаційного домагання або абандон. При системі суброгации до вчинила страхову виплату страховика переходить виндикационное домагання проти незаконного власника речі (навіть якщо він не відомий). Власником майна залишається страхувальник (вигодонабувач), на якому лежить ризик випадкової загибелі речі і тягар її змісту. У разі виявлення викраденої речі і її витребування з чужого незаконного володіння вона передається страхувальникові (вигодонабувачу), а страховик має право вимагати повернення страхового відшкодування повністю або частково зважаючи відпадання підстави для його виплати (п. 1 ст. 1102 ЦК). При системі абандона страхувальник має право заявити про абандон і зажадати виплати йому страхової суми. Право власності на викрадену річ переходить до страховика * (789), який стає також уповноваженою на її витребування від незаконного власника. Виявлення речі дає страховику право заявити про зворотне абандоне, реалізація якого спричинить виникнення обов'язки страховика до передачі права власності на виявлену річ страхувальникові (вигодонабувачу) і обов'язки страхувальника (вигодонабувача) повернути страховику суму страхового відшкодування за вирахуванням реально понесених збитків (див. також ст. 280 КТМ). У морському страхуванні при пропажі судна безвісти або його захопленні застосовується система абандона (подп. 1 і 5 п. 1 ст. 278 КТМ). Стосовно до інших видів страхування питання, мабуть, має вирішуватися таким чином. Якщо в договорі страхування не обумовлені ні система суброгации, ні система абандона, то в силу п. 1 ст. 965 ЦК застосовується суброгация, що не виключає права страхувальника (вигодонабувача) заявити про абандоне в будь-який час до виявлення викраденого майна (п. 5 ст. 10 Закону про організацію страхової справи) * (790). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 2. Страхове правовідносини" |
||
|
||