| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
2. Страховий ризик |
||
|
--- (1) Серебровський В.І. Страховий ризик / / Проблеми сучасного права: Збірник статей, присвячений пам'яті проф. В.М. Гордона. Харків, 1927. С. 192. (2) Крюков В.П. Страхове право (нариси). Систематичне виклад і критика юридичних норм страхової справи. Саратов, 1925. С. 32. (3) Ідельсон В.Р. Страхове право. СПб., 1907. С. 59. (4) Детальніше про це див: Гендзехадзе Е.Н., Мартьянова Т.С. Страховий ризик / / Страхування від А до Я (книга для страхувальника) / Под ред. Л.І. Корчевской і К.Є. Турбіною. М., 1996. С. 89 - 98. У ЦК немає легальне закріплення поняття страхового ризику. Закон про організацію страхової справи в п. 1 ст. 9 визначає страховий ризик як певна подія, на випадок настання якої проводиться страхування. Його необхідними ознаками є ймовірність і випадковість його настання. Характеристика страхового ризику як події не є цілком точної в змістовному відношенні. Значення страхового ризику можуть набувати обставини, що відносяться не тільки до подій (повінь, посуха, буря), але і до дій (крадіжка майна, викрадення автотранспортного засобу). Імовірнісна складова ризику (невідомість настання ризикового обставини) може ставитися як до самого обставині (неможливо передбачення пожеж, ураганів, техногенних аварій чи катастроф тощо), так і лише до моменту його настання (смерть людини). Страховий ризик - це вимірна невизначена або ймовірна випадковість. Ступені точності вимірювання ймовірності відповідає різноманітність видів страхування. З цих позицій найбільш розвиненою областю страхування традиційно вважається страхування життя, так як тут в основу "математизації" закладаються особистісні фактори індивіда (медичні дані про стан здоров'я, стать, вік, рід діяльності, місце перебування і проживання та ін.), що дозволяють зробити " відбір "ризиків для наближеної до ідеальної оцінці вартості страхового поліса. Система відносин по страховому управління ризиками грунтується на особливому властивості ризику - його здатності піддаватися страховому захисті, забезпечуватися страховим покриттям, що умовно може бути визначене як страхова здатність ризику. Якщо реалізація неймовірна (об'єктивно неможлива), страхова здатність ризику відсутня, що робить страхування безпредметним (ст. 958 ЦК). Страхова здатність ризику передбачає правило: відшкодуванню підлягають виключно випадкові (непередбачені або невідворотні) втрати, тобто настали не з волі зацікавлених осіб. Тому страховим покриттям не забезпечуються ризики, реалізація яких відбувається внаслідок наміру страхувальника, вигодонабувача або застрахованої особи або грубої необережності страхувальника або вигодонабувача (за винятком випадків, передбачених ст. 963 ЦК). В умовах розвиненого страхового ринку страхова здатність властива більшості ризиків, проте в силу "неосяжності поля ризиків" (1) вона може піддаватися відомим обмеженням (наприклад, при наявності такого ризику, який з неминучістю спричинить банкрутство будь страхової компанії, або в силу невідомості ризику страхової практиці), у тому числі легального характеру (ст. 928 ЦК). --- (1) Мен Є. Майнове страхування за законодавством СРСР. М., 1924. С. 9. Невизначеність настання або ненастання страхового ризику, однак, не служить підставою для визнання страхового зобов'язання умовної угодою (1). Умова може бути в будь-який цивільно-правової угоди, будучи додаткової, випадкової її частиною, і являє собою приєднану сторонами до головної (основний) угоді застереження (ст. 157 ЦК). Така угода може існувати і при відпадати умови. Зобов'язання по страхуванню, навпаки, неможливо без страхового ризику, який є його conditio sine qua non (необхідною умовою). --- (1) У теорії страхового права, починаючи з дореволюційних розробок, існують дві протилежні позиції: визнання страхування умовної угодою (див.: Степанов І.І. Досвід теорії страхового договору. Казань, 1875. С. 14; Шершеневич Г.Ф. Курс торгового права. Т. II (серія "Класика російської цивілістики"). М., 2003. С. 323 - 324) і заперечення за страховою угодою значення умовної (див.: Ідельсон В. Договір страхування по російському торговельного права. Харків, 1904 . С. 18; Серебровський В.І. Нариси радянського страхового права. М., 1926. С. 63 - 64; Він же. Страхування. М., 1927. С. 34 - 35; Граве К.А., Лунц Л . А. Страхування. М., 1960. С. 48 - 49). Умова про страховий ризик створюється не сторонами зобов'язання, а встановлюється імперативним приписом закону, в силу чого страховий ризик набуває значення конститутивного елементу будь-якого зобов'язання зі страхування. Ця ж обставина служить підставою для віднесення страхових зобов'язань до числа алеаторних зобов'язань. Ризиковий характер страхового правовідносини різна проявляється у його суб'єктів. Для страховика він полягає у невизначеності майбутніх страхових виплат або принаймні невідомості часу і обсягу цих виплат; для страхувальника - в невпевненості отримання страхових виплат, а у разі їх надання - еквівалентності сплачених у період дії страхування премій отриманим страхових виплатах. Таким чином, страховий ризик - це складова конститутивний елемент страхового зобов'язання обставина (юридичний факт) - подія або дія, ймовірне і випадкове з измеримостью його невизначеності, від наслідків настання якого (перетворення в страховий випадок) і проводиться страхування. Точне визначення застрахованого ризику чи становить не найбільшу практичну складність при вирішенні питання про надання страхових виплат. Так, страхова компанія відмовила у виплаті страхового відшкодування у зв'язку із загибеллю альпіністів при сходженні на одну з важкодоступних гірських вершин Гімалаїв з огляду на те, що ризик заняття альпінізмом не був застрахований, і тому їх загибель в даній експедиції не є страховим випадком. При судовому розгляді спору не було досліджено, від яких нещасних випадків стосовно діяльності застрахованих осіб здійснювалося страхування альпіністів і чи не був прикритий альпінізм міститься в полісі формулюванням: "заняття професійним гірськолижним спортом". Встановлення точної диверсифікації страхового ризику є кваліфікуючою ознакою для визнання загибелі альпіністів страховим випадком і виплати страхових сум (1). --- (1) Див: Постанова Президії ВАС РФ від 6 лютого 2002 р. N 9665/00 / / Вісник ВАС РФ. 2002. N 6. Оскільки страховик не має можливістю визначити ступінь (величину) страхового ризику (відсутня відповідна інформація або спеціальні відомості про об'єкт страхування), страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про всі відомі істотні обставини, що дозволяють оцінити ступінь ризику (1) . Істотними визнаються, у всякому разі, обставини, безумовно обумовлені страховиком у стандартній формі договору страхування (страхового поліса) або в його письмовому запиті (ч. 2 п. 1 ст. 944 ЦК). Однак обов'язок отримання належної інформації про ступінь страхового ризику покладається не на страхувальника, а на страховика. Тому п. 2 ст. 944 ГК спеціально передбачає, що у разі укладення договорів страхування за відсутності відповідей страхувальника на будь-які питання страховика страховик не може згодом вимагати розірвання договору або визнання його недійсним на тій підставі, що відповідні обставини не були повідомлені страхувальником. Адже страховик є професійною стороною, що передбачає високий ступінь його обачності у виборі контрагента договору страхування. --- (1) Найбільш жорсткі вимоги щодо інформаційної обов'язки страхувальника пред'являються в англо-американському праві. На страхувальника покладається обов'язок розкрити не тільки дійсно відомі йому факти, а й ті, які розумна людина в аналогічній ситуації повинен був знати. Сумлінне замовчування або невірне уявлення страхувальником певних фактів не виключає можливості заперечування договору страхування з боку страховика. В силу того що жодна проформа не може вичерпно передбачити всіх особливостей страхового ризику, коло істотних обставин має бути досить широкий: обставини, неповідомлення про яких істотно порушує договір (п. 2 ст. 450 ЦК) , обставини, що становлять комерційну (ст. 139 ЦК) або банківську (ст. 857 ЦК) таємницю. Виняткова важливість інформаційної обов'язки страхувальника виявляється і в тих наслідках, які настають у разі її невиконання або неналежного виконання. Повідомлення страхувальником свідомо неправдивих відомостей про обставини, що визначають ступінь ризику, дає страховику право вимагати визнання договору недійсним як вчиненого під впливом обману, крім випадків, коли обставини, про які змовчав страхувальник, вже відпали (абз. 3 ст. 944, ст. 179 ГК). Цивільний кодекс закріплює за страховиком не тільки можливість вимагати від страхувальника повідомлення відомостей, що мають значення для визначення страхового ризику, а й надає страховику право на самостійну оцінку реальності та обсягу страхового ризику (ст. 945). В особистому страхуванні воно втілюється в праві проводити обстеження застрахованого особи для оцінки фактичного стану його здоров'я, а при страхуванні майна - в праві робити огляд, при необхідності призначити експертизу з метою встановлення дійсної вартості застрахованого майна. Скориставшись таким правом, страховик стає пов'язаним власною оцінкою застрахованого майна і не може згодом оскаржувати його вартість, навіть посилаючись на умисне введення в оману страхувальником. Таке посилання може служити підставою заперечування страхової вартості майна тільки при відмові страховика від права на оцінку страхового ризику (ст. 948 ЦК). Для страхувальника, навпаки, оцінка страхового ризику страховиком є необов'язковою (п. 3 ст. 945 ЦК), тобто він має право не погоджуватися із запропонованою оцінкою і доводити інше. Конкретний розмір такої оцінки визначається в договорі страхування за взаємною згодою сторін. Інформаційна обов'язок покладається на страхувальника протягом усього періоду дії договору страхування, оскільки за цей час можуть виникнути нові обставини, які суттєво впливають на страховий ризик. Характер цих обставин визначає подальше існування договору страхування і можливі зміни його умов. У зв'язку з цим на страхувальника (вигодонабувача) покладається обов'язок негайно повідомити страховика про стали йому відомими значні зміни в обставинах, повідомлених страховику при укладанні договору, якщо ці зміни можуть суттєво вплинути на збільшення страхового ризику. Значними визнаються зміни, обумовлені в договорі страхування (страховому полісі) і в переданих страхувальникові правилах страхування (п. 1 ст. 959 ЦК). Зміна істотних обставин є підставою для зміни договору страхування або його розірвання, якщо інше не передбачено договором. Крім цього, страховик має право при зміні умов договору вимагати сплати додаткової страхової премії пропорційно збільшення страхового ризику (абз. 1 п. 2 ст. 959 ЦК). Застосування наслідків значної зміни умов страхового ризику пов'язується з поведінкою страхувальника. При навмисному замовчуванні страхувальника (вигодонабувача) про обставини, істотно збільшують страховий ризик, він позбавляється права вимагати збереження договору страхування шляхом зміни його умов, а страховик має право вимагати розірвання договору та відшкодування всіх завданих йому збитків (за винятком ситуацій, коли такі обставини вже відпали, - п. 3 та п. 4 ст. 959 ЦК). Можливість для страховика вимагати зміни або розірвання договору особистого страхування з зазначених підстав допускається лише у разі, коли вона прямо передбачена у самому договорі (п. 5 ст. 959 ЦК). Тому, коли в страховому полісі або в правилах страхування не встановлено наслідки недотримання страхувальником обов'язку повідомлення страховику обставин, що збільшують страховий ризик, такий обов'язок втрачає будь-якої практичний сенс. Наступ обставини, визначеного в якості страхового ризику, означає його перетворення в страховий випадок. Разом з тим ці поняття не збігаються. Страховий ризик - можливість або ймовірність настання певної обставини; страховий випадок - обставина вже настало, фактично вчинилося. Страховий випадок має бути точно встановлений. Тому на страхувальнику лежить обов'язок негайного повідомлення страховика (або його представника) про настання страхового випадку - "уведомительная" обов'язок (п. 1 ст. 961 ЦК). Аналогічна обов'язок покладається і на вигодонабувача, якому відомо про укладення договору страхування на його користь, при його намір скористатися правом на страхову виплату. При майновому страхуванні термін і спосіб повідомлення визначаються за згодою сторін. Для договорів страхування життя і здоров'я закон встановлює мінімально необхідний для повідомлення страховика термін у 30 днів, який сторонами може бути збільшений (п. 3 ст. 961 ЦК), що пояснюється характером нематеріальних благ, забезпечуваних страхуванням на випадок смерті застрахованої особи або заподіяння шкоди його здоров'ю. Невиконання страхувальником (вигодонабувачем) "повідомної" обов'язку є для страховика підставою до відмови надати страхову виплату. Однак страхувальник (вигодонабувач), зі свого боку, має право доводити, що страховик своєчасно дізнався про настання страхового випадку або що відсутність у нього відомостей про це не могло позначитися на його обов'язку здійснити страхову виплату (п. 2 ст. 961 ЦК). При недоведеності таких фактів діє презумпція непоінформованість страховика про страховий випадок. У договорі майнового страхування до обов'язку страхувальника відноситься також прийняття розумних і доступних у сформованих обставин заходів з метою зменшення можливих збитків (абз. 1 п. 1 ст. 962 ЦК) (локалізація вогнищ пожежі, перенесення майна в безпечне місце, виклик відповідних служб і т . п.). При прийнятті таких заходів страхувальник діє самостійно, погодившись з конкретно склалася внаслідок настання страхового випадку обстановкою, проте повинен слідувати вказівкам страховика, якщо вони йому повідомлені (абз. 2 п. 1 ст. 962 ЦК). ГК стимулює страхувальника до виконання даного обов'язку, передбачаючи для страховика відшкодування проведених страхувальником витрат для мінімізації збитків. При цьому відшкодування таких витрат повинно бути проведено незалежно від результативності вжитих заходів, а також їх перевищення разом з відшкодуванням інших збитків страхової суми (п. 2 ст. 962 ЦК) (1). --- (1) Дане правило діє і в морському страхуванні, проте в суму витрат, що підлягають відшкодуванню страховиком понад страхову суму, входять не тільки необхідні витрати, зроблені страхувальником з метою запобігання або зменшення збитків, але і витрати з їх з'ясуванню і встановленню, а також внески по загальній аварії (ст. ст. 275, 276 КТМ). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "2. Страховий ризик" |
||
|
||