| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 1. Загальна характеристика страхування |
||
|
Страхування: - припускає наявність небезпеки настання випадкових і несприятливих для особи обставин, які викликають шкідливі наслідки в його майнової чи особистої сфері; - полягає в утворенні страхового фонду за рахунок об'єднання коштів кількох страхувальників. Страховим фондом розпоряджається страховик, який виплачує страхувальнику кошти у разі настання шкідливого обставини, від якого застрахувався даний страхувальник; - є безприбутковим для страхувальника, оскільки виплата із страхового фонду не може перевищувати розмір понесеного збитку і приводити до збагачення потерпілого; - полягає в поділі ризику настання шкоди (розкладанні збитків) між страхувальниками: збитки, що утворилися в одного з страхувальників, покриваються за рахунок спільних коштів, об'єднаних в страховому фонді. Економічна вигода для страхувальника полягає в тому, що, сплативши невелику суму до страхового фонду, він у разі заподіяння йому шкоди може розраховувати на отримання з цього фонду набагато більшої суми з метою компенсації понесених ним збитків. Тому вступаючи в страхові відносини, страхувальник звільняється від страху опинитися без достатніх коштів при настанні шкідливого події * (745). У правовому сенсі під страхуванням розуміється зобов'язальнеправовідносини, в силу якого страхувальник зобов'язаний сплатити страховику страхову премію, а страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату. При характеристиці страхування як правового поняття використовуються такі терміни: страховий ризик - певна подія, на випадок настання якого проводиться страхування; страховий випадок - фактично настало подія, від якої застрахувався страхувальник; страховий інтерес - зацікавленість страхувальника в тому, щоб страховий випадок не настав; страхова премія - грошова сума, яку страхувальник зобов'язаний сплатити страховику в якості плати за страхову послугу; страхова виплата - сплата грошової суми або інше надання з боку страховика при настанні страхового випадку. Законодавство про страхування. Відносини, пов'язані зі страхуванням, поділяються на дві групи: 1) публічні відносини з організації страхової діяльності та 2) зобов'язальні відносини між страхувальником і страховиком щодо сплати страхових премій і здійсненню страхових виплат. Зазначені групи відносин становлять предмет страхового права, яке включає в себе норми як публічного, так і приватного права. Основним нормативним актом у сфері організації страхової діяльності є Закон РФ від 27 листопада 1992 р. "Про організацію страхової справи в Російській Федерації" (з ізм. Та доп.) (Далі - Закон про організацію страхової справи) * (746). Він регламентує відносини, пов'язані з державним наглядом за діяльністю страховиків і осіб, що надають супутні страхуванню послуги. Приписи про страхові зобов'язаннях зосереджені в гл. 48 ГК. Їх аналізу буде присвячений наступний параграф цієї глави. Деякі види страхування схильні особливому регулюванню. Так, спеціальними законами по відношенню до цивільного кодексу є: Закон РФ від 28 червня 1991 р. "Про медичне страхування громадян у Російській Федерації" (з ізм. Та доп.) * (747) (у частині добровільного медичного страхування громадян); КТМ , гл. 15 якого присвячена морського страхування, та ін Приписи про страхування, що містяться в Цивільному кодексі, застосовуються до цих відносин субсидиарно, тобто оскільки спеціальним законом не встановлено інше припис (ст. 970 ЦК). Страхове законодавство включає в себе не тільки закони, але й інші нормативні акти, наприклад Указ Президента РФ від 7 липня 1992 р. "Про обов'язкове особисте страхування пасажирів" (з ізм. Та доп.) * (748). У радянський період детальна регламентація страхових відносин здійснювалася правилами страхування, затвердженими в централізованому порядку (як правило, Міністерством фінансів СРСР). В даний час страховики (об'єднання страховиків) на підставі Цивільного кодексу та Закону про організацію страхової справи самостійно розробляють і затверджують правила страхування з окремих видів страхування. Виняток становлять деякі види обов'язкового страхування, зокрема обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів * (749). Розроблені страховиками правила страхування підлягають поданням в орган для отримання ліцензії на здійснення страхової діяльності (подп. 10 п. 2 ст. 32 Закону про організацію страхової справи). Ці правила не можна розглядати в якості нормативного акту, оскільки вони виходять не від держави. За своєю правовою природою розроблені страховиками правила є локальними актами, які містять диспозитивні приписи, які фігурують в якості умов договору страхування (naturalia negotii). Якщо ці правила не відповідають законодавству, то вони визнаються судом нікчемними в тому ж порядку і з тими ж наслідками, що й нікчемні угоди (ст. 166-168, 180 ЦК). До складу джерел страхового права не входять нормативні акти, присвячені обов'язковому медичному страхуванню, обов'язковому соціальному страхуванню від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, а також пенсійному страхуванню. Відповідні відносини належать до предмета права соціального забезпечення та фінансового права. Суб'єкти страхової діяльності. Послуги страховиків із страхування доповнюються супутніми страхуванню послугами з укладення та виконання страхових договорів (послуги страхових брокерів), а також послугами з розрахунку страхових тарифів та страхових резервів (послуги страхових актуаріїв). Діяльність страховиків, страхових брокерів та страхових актуаріїв іменується страховим справою або страховою діяльністю (п. 2 ст. 2, п. 2 ст. 4.1 Закону про організацію страхової справи). Функцію страховика виконують страхові організації та суспільства взаємного страхування * (750). Страхова організація є комерційна організація, створена для здійснення діяльності в якості страховика. Вона повинна володіти спеціальною правоздатністю * (751). Закон встановлює для страхових організацій мінімальний розмір статутного (складеного, пайового) капіталу, який залежить від виду здійснюваного ними страхування. В даний час статутний капітал страхової організації не може бути менше 30 млн руб. (П. 3 ст. 25 Закону про організацію страхової справи). Страхові організації повинні мати ліцензію із зазначенням конкретних видів страхування, якими вони можуть займатися. Порядок ліцензування страхової діяльності врегульовано ст. 32-32.9 Закону про організацію страхової справи. Товариство взаємного страхування є некомерційна організація, створена для страхування майнових ризиків своїх членів (фізичних та юридичних осіб). Воно являє собою самостійну організаційно-правову форму некомерційної організації і діє у відповідності з Федеральним законом від 29 листопада 2007 р. "Про взаємне страхування" * (752). Страхові премії сплачуються членами товариства у складі членських внесків. Право члена суспільства на страхову виплату грунтується на членстві в суспільстві, якщо статутом товариства не передбачено укладення договору страхування (абз. 1 п. 3 ст. 968 ЦК). Страхова діяльність товариства взаємного страхування підлягає ліцензуванню. Суспільство, що бажає страхувати ризики сторонніх осіб, має отримати статус страхової організації, тобто перетворитися на комерційну організацію, сформувати необхідний статутний капітал і отримати ліцензію на здійснення відповідних видів страхування (п. 5 ст. 968 ЦК). Страховими агентами є фізичні особи чи комерційні організації, які надають посередницькі послуги страховику, виступаючи від його імені та за його дорученням у відносинах страховика зі страхувальниками. Страхові агенти діють на підставі договору-доручення або агентування. Їх діяльність найчастіше зводиться до укладання договорів страхування та проведення супутніх йому заходів (наприклад, по огляду застрахованого майна для оцінки страхового ризику - ст. 945 ЦК). Страховими брокерами є індивідуальні підприємці чи комерційні організації, які надають посередницькі послуги страховику або страхувальнику в укладенні та виконанні страхових договорів. Основна відмінність брокерів від агентів полягає в їх можливості діяти в інтересах страхувальника (наприклад, проконсультувати потенційного страхувальника з питань страхування, підшукати страховика і укласти з ним договір і т.д.). Надаючи посередницькі послуги з укладення страхових договорів, страховий брокер, в вилучення з приписи п. 2 ст. 184 ЦК, не може діяти в інтересах страхувальника і страховика одночасно (абз. 1 п. 2 ст. 8 Закону про організацію страхової справи). Страховий брокер повинен мати ліцензію. Страховими актуаріями є фізичні особи, які розраховують страхові тарифи та страхові резерви страховика, а також проводять оцінку його інвестиційних проектів. В основі їхньої діяльності лежать актуарні розрахунки, тобто система статистичних та економіко-математичних методів, що використовує показники страхової статистики для розрахунку математичної ймовірності настання страхового випадку і т.д. Страховий актуарій може перебувати у трудових відносинах зі страховиком або ж надавати йому послуги за цивільно-правовим договором. Він повинен мати кваліфікаційний атестат (ст. 8.1 Закону про організацію страхової справи). З метою координації своєї діяльності, представлення і захисту загальних інтересів суб'єкти страхової справи можуть утворювати спілки, асоціації та інші об'єднання (ст. 14 Закону про організацію страхової справи). Від цих об'єднань, які є юридичними особами (ст. 121 ЦК), слід відрізняти страхові пули (ст. 14.1 Закону про організацію страхової справи), тобто засновані на договорі про спільну діяльність тимчасові об'єднання страховиків для проведення конкретних страхових операцій, пов'язаних з великими, небезпечними, маловідомими або новими ризиками (наприклад, страхування у сфері космічної діяльності). Нагляд за діяльністю суб'єктів страхової справи, включаючи ліцензування страховиків і брокерів, а також атестацію страхових актуаріїв, здійснює Федеральна служба страхового нагляду. Види страхування. Залежно від характеру страхуються ризиків та інтересів розрізняють майнове та особисте страхування, а від ступеня обов'язковості вступу страхувальника в страхове зобов'язання - добровільне та обов'язкове страхування. Майнове страхування характеризується тим, що страхувальник страхується від ризиків, пов'язаних із заподіянням шкоди його майновій сфері (наприклад, від загибелі або пошкодження майна). Страхова виплата складається у відшкодуванні збитків, заподіяних страховим випадком. Страховик відшкодовує ці збитки в межах обумовленої договором суми - страхової суми. Особисте страхування проводиться на випадок настання якихось особистих обставин (наприклад, смерті або вступу в шлюб). Ці обставини не завжди викликають матеріальні втрати для застрахованого, а якщо і викликають, то ці втрати не піддаються точному обчисленню. Тому страхова виплата тут полягає не у відшкодуванні збитків, а у виплаті зазначеної в договорі страхової суми. У свою чергу майнове страхування ділиться на страхування майна, страхування відповідальності і страхування підприємницького ризику. При страхуванні майна страховими випадками виступають втрата (загибель), нестача або пошкодження майна (подп. 1 п. 2 ст. 929 ЦК). Основним об'єктом страхування тут виступають речі, хоча можливо і страхування інших видів майна, здатних до знищення, викрадення або пошкодження (наприклад, програм для ЕОМ). Залежно від джерела заподіяння шкоди виділяють такі різновиди страхування майна, як страхування від вогню, від епізоотій, від крадіжки зі зломом і т.д. При страхуванні цивільної відповідальності страховими випадками є заподіяння позадоговірної шкоди життю, здоров'ю або майну іншої особи (страхування деліктної відповідальності) або невиконання або неналежне виконання обов'язку, що випливає з договору (страхування договірної відповідальності). Страхування деліктної відповідальності за загальним правилом можливо завжди, в той час як страхування договірної відповідальності допускається лише у випадках, передбачених законом (подп. 2 п. 2 ст. 929, п. 1 ст. 932 ЦК), зокрема при страхуванні відповідальності платника ренти (п. 2 ст. 587 ЦК) * (753). При страхуванні підприємницького ризику страховим випадком служить освіту пов'язаних з підприємницькою діяльністю збитків внаслідок порушення зобов'язань контрагентами підприємця або зміни умов цій діяльності по незалежних від підприємця обставинам (подп. 3 п. 2 ст. 929 ЦК). Страхування підприємницьких ризиків може здійснюватися в цілому по підприємницької діяльності особи, якогось виду цієї діяльності або конкретним договором (наприклад, страхування ризику неповернення кредиту позичальником за кредитним договором). Як випливає з абз. 1 п. 2 ст. 929 ГК, перелік видів майнового страхування не є закритим * (754). Так, можливе страхування інвестиційної діяльності, здійснюваної непідприємцем, а також практикується за кордоном страхування витрат на юридичну допомогу. Виходячи з характеру страхуються ризиків (п. 1 ст. 934 ЦК) розрізняють такі види особистого страхування, як страхування на випадок заподіяння шкоди життю або здоров'ю, досягнення певного віку або настання інших особистих обставин в житті застрахованого (наприклад, вступ до шлюбу або народження дитини). Розподіл страхування на добровільне й обов'язкове передбачено ст. 927 ЦК та п. 2 ст. 3 Закону про організацію страхової справи. Добровільне страхування передбачає свободу страхувальника в укладанні договору страхування, включаючи вибір страховика та умов страхування. Обов'язкове страхування характеризується тим, що страхувальник повинен укласти договір страхування в силу закону і на передбачених ним умовах з будь-яким або якимось певним страховиком. При цьому виді страхування підлягають страхуванню об'єкти, страхові ризики і мінімальні розміри сум, на які застрахований об'єкт, визначаються законом (п. 3 ст. 936 ЦК). Решта умов договору страхування узгоджуються сторонами. В даний час існує обов'язкове страхування життя і здоров'я пасажирів, банківських вкладів громадян, екологічних ризиків, цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів, професійної відповідальності оцінювачів і т.д. При обов'язковому страхуванні страхувальник повинен укласти договір на користь третьої особи (вигодонабувача). В іншому випадку третій особі належать права, передбачені ст. 937 ГК. Для деяких видів обов'язкового страхування законом передбачаються й інші наслідки неукладення страхувальником договору на користь третьої особи (див. § 3 цієї глави). Обов'язок до укладення договору страхування може випливати з попереднього договору між страхувальником і страховиком (ст. 429 ЦК), а також договору між страхувальником і іншою особою (наприклад, договору купівлі-продажу або будівельного підряду - ст. 490 і 742 ЦК). Крім укладення договору страхування в обов'язковому порядку ст. 969 ЦК передбачає ще один різновид обов'язкового страхування - обов'язкове державне страхування життя, здоров'я та майна особливо значущих для державного управління громадян (депутатів, суддів, деяких категорій державних службовців тощо). При цьому виді страхування страхове правовідношення виникає не в силу договору, а внаслідок настання зазначеного в законі обставини - призначення (обрання) громадянина на посаду. Саме з цього моменту громадянин і його майно вважаються застрахованими на встановлених законом умовах за рахунок коштів державного бюджету. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 1. Загальна характеристика страхування" |
||
|
||