| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 2. Зміст договору зберігання |
||
|
Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом обумовленого договором терміну (п. 1 ст. 889 ЦК). Зазначена обов'язок, що має деякі нюанси в термінових і безстрокових договорах зберігання, по суті, вже була розкрита при характеристиці строку договору зберігання. Тому підкреслимо лише, що зберігач не може безпідставно перервати договір зберігання, навіть якщо договір був укладений без зазначення строку або послуга зі зберігання надається безкоштовно. Хранитель, добровільно прийняв річ на зберігання, в усякому випадку повинен зберігати її протягом обумовленого договором строку або звичайного за даних обставин строку зберігання. Вимагати від поклажодавця взяти річ достроково охоронець вправі тільки у випадках, прямо зазначених у законі або в договорі. Зокрема, таке право у зберігача виникає, якщо здані на зберігання речі, незважаючи на дотримання умов їх зберігання, стали небезпечними для оточуючих або для майна зберігача або третіх осіб (п. 2 ст. 894 ЦК). Якщо поклажодавець не виконує цієї вимоги, ці речі можуть бути знешкоджені або знищені зберігачем без відшкодування поклажодавцеві збитків. Основним обов'язком зберігача є забезпечення збереження прийнятої на зберігання речі (ст. 891 ЦК). Виконуючи дану обов'язок, зберігач повинен вжити необхідних заходів, для того щоб запобігти викраденню майна, його псування, пошкодження або знищення третіми особами. Обсяг і характер цих заходів залежать від цілого ряду чинників, зокрема від виду прийнятого на зберігання майна, конкретної мети договору зберігання, його оплатне, від того, чи є зберігання професійним, і т.д. Загальні ж закріплені законом правила зводяться до наступного. Перш за все, закон вимагає, щоб зберігач прийняв всі ті заходи для забезпечення збереження майна, які передбачені договором. Саме в договорі сторони можуть врахувати всі особливості конкретного випадку, обумовити спеціальні запобіжні заходи, яких повинен дотримуватися охоронець, і т.п. У реальному житті, однак, можуть виникнути такі обставини, які вимагають для забезпечення схоронності речі змінити умови зберігання, передбачені договором. Враховуючи таку ситуацію, закон зобов'язує зберігача негайно повідомити про це поклажодавця, дочекатися його відповіді і діяти відповідно до його вказівок. Але якщо майну поклажодавця загрожує реальна небезпека, охоронець вправі змінити спосіб, місце та інші умови зберігання, не чекаючи відповіді поклажодавця (п. 1 ст. 893 ЦК). У разі коли і ці дії є недостатніми, а своєчасного прийняття заходів від поклажодавця очікувати неможливо, зберігач може самостійно продати річ або частина її за ціною, що склалася в місці зберігання. При цьому йому поклажодавцем повинні бути відшкодовані витрати на продаж майна, за винятком тих випадків, коли небезпека для майна поклажодавця виникла з причин, залежних від хранителя. За відсутності у договорі зберігання конкретних умов зберігання або їх неповноту зберігач повинен прийняти для збереження речі заходи, відповідні звичаїв ділового обороту і суті зобов'язання, в тому числі властивостям переданої на зберігання речі, якщо тільки необхідність прийняття цих заходів не виключена договором. Так, овочевої бази або холодильник, що прийняли на зберігання відповідні профілю їх діяльності продовольчі ресурси, повинні забезпечити звичайні для таких випадків заходи, спрямовані на запобігання їх від псування і розкрадання, хоча б в конкретному договорі і була відсутня посилання на це. Якщо, проте, зберігання здійснюється безоплатно, від зберігача не можна вимагати більшої дбайливості про майно поклажодавця, ніж та, яку він проявляє щодо свого власного майна (п. 3 ст. 891 ЦК). Наприклад, громадянин, котрий надав своєму знайомому безкоштовну послугу по зберіганню цінної речі, не відповідатиме за її псування, яка сталася внаслідок неприйняття їм особливих заходів обережності (дотримання певного температурного режиму, періодичне провітрювання, спеціальна обробка речі тощо), якщо, по-перше, прийняття таких заходів не передбачалося договором зберігання і, по-друге, він не здійснював їх і щодо свого власного майна. Нарешті, у всякому разі зберігач повинен прийняти для збереження переданої йому речі заходи, обов'язковість яких передбачена законом, іншими правовими актами чи встановленому ними порядку (протипожежні, санітарні, охоронні тощо). Оскільки йдеться про обов'язкові приписах закону або інших правових актів, їх виконання є обов'язком усіх громадян і організацій. Зазначений обов'язок несуть всі хранителі, включаючи і тих з них, які надають послуги зі зберігання безоплатно. Тому, наприклад, якщо в результаті дій громадянина, що не дотримуються елементарних вимог пожежної безпеки, поряд з його власним майном загинула і річ, прийнята їм на зберігання без справляння плати, він буде нести відповідальність перед поклажодавцем за заподіяні збитки. Із забезпеченням збереження майна пов'язана і наступна обов'язок зберігача, яка полягає в утриманні від користування річчю без згоди поклажодавця (ст. 892 ЦК). Наявність такого обов'язку обумовлено тим, що при користуванні річчю відбувається, як правило, її знос, що розходиться з цілями договору зберігання. Тому хранитель не тільки сам не повинен користуватися майном поклажодавця, але і зобов'язаний виключити надання такої можливості третім особам. Користування річчю, однак, цілком припустимо, коли, по-перше, згоду на те дає поклажедатель і, по-друге, це необхідно для забезпечення схоронності речі і не суперечить договору зберігання. Наприклад, при передачі на зберігання бездоглядних тварин хранитель в силу ст. 230 ЦК набуває право на користування ними, тому що в противному разі не була б забезпечена їх збереження. Охоронець повинен виконати прийняті ним зобов'язання особисто (ст. 895 ЦК). Дане умова пов'язана з підвищеним ступенем довірливості договору зберігання в порівнянні з більшістю інших цивільно-правових зобов'язань. Тому по загальним правилом і за умови, що інше прямо не передбачено в договорі, зберігач не має права без згоди поклажодавця передавати річ на зберігання третім особам. Виняток становить випадок, коли охоронець змушений до цього силою обставин, наприклад при свою раптову хворобу або інший неможливості виконувати обов'язки за зберіганню. Але і в такій ситуації додатковою умовою правомірності передачі речі на зберігання третій особі є відсутність у зберігача можливості отримати на це згоду поклажодавця. У кожному разі зберігач зобов'язаний негайно повідомити поклажодавця про передачу речі на зберігання третій особі. Таке повідомлення, однак, не означає заміни сторони в зобов'язанні зберігання, оскільки для цього необхідно отримати спеціальний згоду поклажодавця. У цьому зв'язку закон підкреслює, що при передачі речі на зберігання третій особі умови договору між поклажодавцем і первісним зберігачем зберігають силу і останній відповідає за дії третьої особи, якій він передав річ на зберігання, як за свої власні. Нарешті, обов'язком зберігача є повернення поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, тієї самої речі, яка була передана на зберігання, якщо тільки договором не передбачено зберігання з знеособленням (ст. 900 ЦК). Хранитель повинен повернути майно негайно, так як, по-перше, зберігання здійснюється в інтересах поклажодавця, і, по-друге, майно, навіть збережене в умовах його знеособлення, завжди повинно бути у зберігача в наявності. Тому за змістом закону 7-денний пільговий термін, передбачений ст. 314 ГК, в даному випадку не застосовується. Що стосується стану повертається речі, то воно має бути таким же, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням її природного погіршення, природної убутку або іншої зміни внаслідок її природних властивостей. Поверненню підлягає не тільки сама річ, але також плоди і доходи, отримані за час її зберігання. Останнє правило є диспозитивним, у зв'язку з чим договором може передбачатися залишення плодів і доходів у зберігача. Перелік розглянутих вище обов'язків зберігача не вичерпний. Конкретними договорами зберігання, а в деяких випадках і законом можуть встановлюватися й інші зобов'язання зберігача, наприклад по страхуванню прийнятого на зберігання майна, з проведення особливої перевірки його якостей тощо Права та обов'язки поклажодавця. Здаючи річ на зберігання, поклажодавець повинен попередити зберігача про властивості майна та особливості його зберігання. Загальна обов'язок такого роду законом прямо не передбачена, проте її існування випливає з його змісту і підтверджується низкою конкретних правил (див., наприклад, ст. 894, 901, 903 ЦК). Зрозуміло, в більшості випадків, коли на зберігання здається звичайне майно, що перебуває в нормальному стані, а послуги зі зберігання виявляються професіоналом, дане питання неактуальне. Однак бувають і такі ситуації, коли зберігач не може забезпечити збереження майна, не знаючи його властивостей і особливостей. Якщо зазвичай приймаються при зберіганні такого майна заходи виявляться недостатніми для забезпечення його збереження, зберігач не буде нести відповідальність за його псування або загибель, які сталися через особливих властивостей майна, про які зберігач не був попереджений поклажодавцем (п. 1 ст. 901 ЦК). Особливі правила встановлені на випадок здачі на зберігання легкозаймистих, вибухонебезпечних і взагалі небезпечних за своєю природою речей (ст. 894 ЦК). При невиконанні поклажодавцем обов'язки щодо попередження зберігача про небезпечні властивості цих речей хранитель в будь-який час може їх знешкодити або знищити без відшкодування поклажодавцеві збитків. При цьому професійний зберігач може зробити це лише у випадку, коли такі речі здані на зберігання під неправильним найменуванням і хранитель при їх прийнятті не міг шляхом зовнішнього огляду пересвідчитися в їх небезпечні властивості. Наявність у поклажодавця розглянутої обов'язки підтверджується і тією обставиною, що на нього покладається відповідальність за збитки, завдані властивостями зданої на зберігання речі, якщо зберігач не знав і не повинен був знати про ці властивості (ст. 903 ЦК). Поклажедатель зобов'язаний виплатити зберігачу винагороду за зберігання речі, якщо інше не передбачено законом, договором або не випливає з обставин справи (ст. 896 ЦК). Як вже зазначалося, новий ЦК виходить з припущення возмездности послуг із зберігання. За загальним правилом винагороду за зберігання має бути сплачено охоронцю по закінченні зберігання, а якщо оплата передбачена за періодами, воно повинно виплачуватися відповідними частинами після закінчення кожного періоду. У тому випадку, коли зберігання припиняється до закінчення обумовленого терміну за обставинами, за які зберігач не відповідає, наприклад за бажанням поклажодавця (ст. 904 ЦК), зберігач має право на розмірну частину винагороди. Якщо ж це відбулося у зв'язку зі здачею на зберігання речей, що володіють небезпечними властивостями, про що поклажодавець промовчав (п. 1 ст. 894 ЦК), зберігач зберігає право на весь обсяг обумовленого договором винагороди. Навпаки, при достроковому припиненні договору за обставинами, за які зберігач відповідає, він не тільки не вправі вимагати винагороди за термін, що залишився, але і повинен повернути поклажодавцеві вже отримані від нього суми. Договір, що передбачає оплату зберігання по періодах, може бути перерваний хранителем достроково, якщо поклажодавцем допущено прострочення сплати винагороди за зберігання більш ніж за половину періоду, за який воно має бути сплачено. У цьому випадку зберігач має право вимагати від поклажодавця негайно забрати здану на зберігання річ, а поклажодавець повинен це зробити (п. 2 ст. 896 ЦК). Обов'язком поклажодавця є відшкодування зберігачу витрат на зберігання речі (ст. 897-898 ЦК). Витрати на зберігання поділяються законом на звичайні, тобто такі витрати, які необхідні для забезпечення схоронності речі в нормальних умовах цивільного обороту, і надзвичайні, т. тобто такі витрати, які викликані якими-небудь особливими обставинами і які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання. Умови відшкодування поклажодавцем цих двох видів витрат не збігаються. Звичайні витрати повинні бути відшкодовані зберігачу у всіх випадках, якщо тільки інше не передбачено законом або договором. Втім, особливо вони виділяються лише при безоплатному зберіганні, оскільки в тих випадках, коли зберігання здійснюється за плату, передбачається, що вони включаються у винагороду за зберігання. Для покладання на поклажодавця надзвичайних витрат на зберігання необхідно отримати його згоду. Для цього зберігач зобов'язаний запитати думку поклажодавця. Якщо останній не повідомить про свою незгоду в термін, зазначений зберігачем, або протягом нормально необхідного для відповіді часу, вважається, що він згоден на надзвичайні витрати. Таким чином, у наявності виняток із загального правила про те, що мовчання розглядається як відмова особи від вчинення правочину (п. 3 ст. 158 ЦК). Зберігач може призвести надзвичайні витрати на зберігання і за власною ініціативою, хоча за обставинами справи і можна було запросити згоду поклажодавця. У цьому випадку він ризикує не отримати від поклажодавця їх повного відшкодування, якщо останній згодом їх не схвалить. Однак закон гарантує йому відшкодування надзвичайних витрат на зберігання в межах збитку, який міг бути заподіяна речі, якщо б ці витрати не були зроблені. Зрозуміло, тягар доведення як необхідності надзвичайних витрат, так і їх розміру покладається на самого зберігача. Нарешті, по закінченні обумовленого договором терміну зберігання або того розумного строку, який надається зберігачем поклажодавцеві для отримання речі, зданої на зберігання без зазначення строку, поклажодавець зобов'язаний забрати передану їм на зберігання річ (ст. 899 ЦК). Як правило, цей обов'язок повинна бути виконана поклажедателем негайно. Але для цього з договору або дій зберігача повинно однозначно слідувати, що закінчення терміну дії договору тягне припинення зобов'язань сторін за договором (п. 3 ст. 425 ЦК). Якщо ж після закінчення терміну дії договору зберігання сторони продовжують виконувати свої зобов'язання, наприклад, поклажодавець продовжує вносити плату за зберігання, а хранитель цю плату приймати і не вимагати від поклажодавця взяття речі, вважається, що терміновий договір зберігання перетворений сторонами в договір зберігання до запитання речі поклажедателем. У разі ж коли поклажодавець явно не виконує свій обов'язок взяти річ назад, в тому числі ухиляється від отримання речі, охоронець вправі після обов'язкового письмового попередження поклажодавця продати річ за ціною, що склалася в місці зберігання. Можливості зберігача в цій частині новим ЦК істотно розширені. Якщо ЦК 1964 р. допускав продаж такого майна хранителями-громадянами тільки через суд в порядку, передбаченому цивільно-процесуальним законодавством, а організаціями - в порядку, передбаченому їх статутами (положеннями), то зараз будь хранитель може зробити це самостійно за умови, що вартість речі по оцінці не перевищує ста встановлених законом мінімальних розмірів оплати праці, а в іншому випадку - продати її з аукціону в порядку, передбаченому ст. 447-449 ЦК. Виручена від продажу речі сума передається поклажодавцеві за вирахуванням коштів, належних зберігачу, в тому числі його витрат на продаж речі. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 2. Зміст договору зберігання" |
||
|
||