| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 3. Відповідальність за договором зберігання |
||
|
Відповідальність зберігача настає насамперед за відмову від прийняття речі на зберігання, якщо договір зберігання носить консенсуальної характер. Коли в результаті такої відмови поклажедателю заподіяні збитки, вони підлягають відшкодуванню в повному обсязі, якщо тільки договором не встановлений інший межа відповідальності хранителя або не досягнуто згоди про стягнення тільки неустойки, але не збитків. Зберігач у виправдання своєї відмови від прийняття майна на зберігання може посилатися на допущену поклажедателем прострочення у здачі його на зберігання (п. 2 ст. 888 ЦК), на наявність у речей небезпечних чи шкідливих властивостей, що створюють загрозу для майна інших поклажодавцем або самого зберігача (ст. 894, 903 ЦК), а також на інші обставини, що свідчать про невиконання поклажодавцем встановлених вимог або звичайно застосовуваних правил (здача на зберігання сильно забруднених речей, майна, яке вже неможливо зберегти, і т.д.). Найбільш важливою є відповідальність зберігача за втрату, нестачу або пошкодження речей, прийнятих ним на зберігання. При цьому відповідальність особи, яка надає послуги зі зберігання на оплатній основі, і особливо професійного зберігача, істотно відрізняється від відповідальності безоплатного зберігача та зберігача-непрофесіонала. Відмінності між ними є як в умовах, так і в розмірі відповідальності. Особи, які не відносяться до числа професійних зберігачів, відповідають за втрату, нестачу і пошкодження майна поклажодавця лише за наявності своєї вини, яка відповідно до загального цивільно-правовими правилом передбачається. Навпаки, професійні зберігачі відповідають за збереження майна незалежно від вини. Дане положення також збігається із загальним правилом ГК про підвищену відповідальність осіб, які займаються підприємницькою діяльністю (п. 3 ст. 401 ЦК). Але є і дві важливі відмінності. По-перше, в ролі професійного зберігача може виступати не тільки комерційна, а й некомерційна організація, якщо здійснення зберігання є однією з цілей її професійної діяльності (п. 2 ст. 886 ЦК). По-друге, крім дії непереборної сили, професійний зберігач звільняється від відповідальності за втрату, нестачу або пошкодження майна ще й тоді, коли це сталося через властивостей майна, про які зберігач, приймаючи його на зберігання, не знав і не повинен був знати , або в результаті наміру або грубої необережності поклажодавця (п. 1 ст. 901 ЦК). Велике значення має правило про те, що якщо втрата, нестача або пошкодження майна сталися після того, як наступила обов'язок поклажодавця взяти річ назад, зберігач відповідає лише за наявності з його боку умислу або грубої необережності. Таке звуження відповідальності зберігача відбувається як при звичайному, так і при професійному зберіганні. Тому необхідно уважно ставитися до формулювання умов договору про термін його дії або своєчасно піклуватися про оформлення додаткової угоди про умови подальшого зберігання майна. Що стосується розміру відповідальності зберігача за незбереження майна, то він є різним при безкоштовне і безоплатному зберіганні. За безкоштовне договору зберігання зберігач за загальним правилом несе відповідальність у повному обсязі, тобто повинен відшкодувати поклажодавцю як реальний збиток, так і упущену їм вигоду, якщо тільки законом або договором не встановлено інше. Наприклад, нерідко при здачі майна на зберігання проводиться його оцінка, яка вказується або в самому договорі, або у видаваному поклажедателю документі (квитанції). У цьому випадку максимальний розмір відповідальності зберігача обмежується сумою оцінки речі. При безоплатному зберіганні збитки, завдані поклажодавцеві втратою, нестачею або пошкодженням речі, відшкодовуються: 1) за втрату і нестачу речей - у розмірі вартості втрачених або відсутніх речей; 2) за пошкодження речей - у розмірі суми, на яку знизилася їх вартість (п. 2 ст. 902 ЦК). Як при безкоштовне, так і при безоплатному зберіганні поклажодавець має право відмовитися від майна, якість якого змінилася настільки, що воно не може бути використано за своїм первісним призначенням. Проте зробити це, а також вимагати від зберігача відшкодування вартості такого майна та інших збитків поклажедатель може лише тоді, коли, по-перше, зберігач відповідає за причини події, і, по-друге, коли інше не передбачено законом або договором. Зберігач несе відповідальність і за порушення інших своїх зобов'язань, зокрема за дострокове припинення зберігання, незаконне користування річчю без згоди поклажодавця, передачу речі третій особі, затримку з поверненням майна і т.д. У ГК особлива відповідальність за вказані порушення не передбачається, у зв'язку з чим справу або обмежується стягненням з зберігача завданих збитків, або застосовуються ті штрафні санкції, які були передбачені в договорі зберігання самими сторонами. Відповідальність поклажодавця. Хоча хранитель і не може наполягати на тому, щоб поклажодавець передав річ на зберігання за консенсуального договору (п. 1 ст. 888 ЦК), поклажодавець, який не склав річ на зберігання у передбачений договором строк, несе перед хранителем відповідальність за збитки, завдані у зв'язку з не відбувся зберіганням, якщо інше не передбачено законом або договором. Для того щоб бути звільненим від цієї відповідальності, поклажодавець має заявити про відмову від послуг зберігача в розумний термін. Поняття "розумний строк" повинно тлумачитися з урахуванням конкретних умов кожного договору зберігання, які дозволяють встановити, чи міг зберігач уникнути втрат у своїй сфері у разі прийняття ним належних заходів, чи зроблені їм необхідні приготування для зберігання речі і т.п. Поклажедатель, далі, відповідає перед зберігачем за своєчасність сплати винагороди за зберігання та за відшкодування витрат на зберігання. Якщо в договорі не передбачені спеціальні штрафні санкції за порушення даних зобов'язань, застосовується загальне правило, відповідно до якого поклажодавець повинен сплатити зберігачу відсотки, що нараховуються на суму заборгованості, розмір яких визначається на підставі ст. 395 ГК. Нарешті, поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві збитки, завдані властивостями зданої на зберігання речі, якщо зберігач, приймаючи річ на зберігання, не знав і не повинен був знати про ці властивості (ст. 903 ЦК). При покладанні на поклажодавця даного виду відповідальності важливе значення мають два тісно взаємопов'язаних, але відносно самостійних питання. Перший з них полягає в тому, чи потрібно для її застосування вина поклажодавця, який сам міг нічого не знати про небезпечні або шкідливі властивості свого майна. Видається, що по змістом закону відповідальність повинен нести лише винний поклажедатель, яка не повідомив зберігачу про небезпечні або шкідливі властивості свого майна, хоча він сам про них знало або зобов'язаний був знати. При встановленні вини поклажодавця до уваги повинні бути прийняті його професіоналізм, характер зданого на зберігання майна та інші обставини, що дозволяють дійти висновку щодо його обізнаності про властивості майна. Друге питання стосується вже зберігача і полягає в оцінці того, в який момент охоронець повинен був дізнатися про небезпечні властивості прийнятого на зберігання майна. Тут критерієм виступає насамперед те, чи є зберігач професіоналом чи ні. Природно, що до професійного зберігачу пред'являються більш суворі вимоги, так як, постійно займаючись такого роду діяльністю, особа зобов'язана знати про те, що певне майно може володіти небезпечними властивостями і проявляти їх за відомих обставин. Зокрема, стосовно до зберігання небезпечних за своєю природою речей, прийнятих на зберігання з відома і згоди зберігача, закон надає зберігачу досить широкі права щодо нейтралізації небезпечних властивостей таких речей і підкреслює, що поклажодавець не несе відповідальності перед хранителем і третіми особами за збитки, завдані у зв'язку із зберіганням цих речей (п. 2 ст. 894 ЦК). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " § 3. Відповідальність за договором зберігання " |
||
|
||