| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 3. Виконання зобов'язань |
||
|
З приводу принципів виконання зобов'язань в літературі висловлені і інші судження. Деякі автори вважають, що чинне цивільне законодавство передбачає поряд з принципом належного також і принцип реального виконання зобов'язань [1]. Дійсно, ЦК містить правила про реальний виконанні (виконання в натурі), причому прямо протилежні для двох різних ситуацій. Відповідно до п. 1 ст. 396 ЦК при неналежному виконанні (наприклад, при передачі продавцем покупцеві товару неналежної якості, при недопоставку постачальником товарів у відповідний період поставки і т. п.) боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки, не звільняється від виконання в натурі, якщо інше не передбачено законом або договором. Наприклад, при невиконанні зобов'язання, тобто при повній відсутності здійснення боржником будь-яких дій на дату виконання, боржник, відшкодував кредитору збитки, має право не виконувати зобов'язання в натурі. Охарактеризоване Комерційне право. Ч. I. Под ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф. Яковлевої. - СПб., С.-Петербурзький університет, 1997. С. 212 правило (п. 2 ст. 396 ЦК) також носить диспозитивний характер. Тому не можна тепер стверджувати, що наше цивільне право в принципі не допускає заміни виконання в натурі грошовою компенсацією збитків. Сказане не спростовується і наявністю диспозитивних норм, що містять спеціальні заходи щодо забезпечення реального виконання (ст. 397, 398 ЦК), бо ці заходи не носять всеосяжного характеру і застосовуються лише в строго окреслених межах. Так, при невиконанні боржником обов'язку виготовити і передати річ у власність або у користування або надати послугу, виконати роботу кредитор має право в розумний строк доручити виконання зобов'язання третім особам за розумну ціну або виконати його своїми силами і зажадати від боржника відшкодування понесених необхідних витрат та інших збитків . Наведена норма застосовується лише у випадках, коли інше не випливає із закону, інших правових актів, договору або змісту зобов'язання. Норма ст. 398 містить правила, покликані стимулювати виконання зобов'язання з передачі індивідуально визначеної речі. Однак і в цьому випадку замість вимоги передати йому річ, яка є предметом зобов'язання, кредитор має право вимагати відшкодування збитків. З метою забезпечення стійкості цивільного обороту законодавство закріплює норми, спрямовані на збереження стабільності зобов'язальнихправовідносин. Водночас закон дозволяє у сфері підприємництва максимально враховувати швидко мінливу обстановку, і тому вводить правила, але рідко, що дають сторонам можливість в договорі вирішувати питання про стабільність зобов'язання так, як це найбільшою мірою відповідає їх інтересам. Відповідно до ст. 310 ЦК одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна його умов не допускаються (за винятком випадків, передбачених законом). Однак у цій же статті формулюються істотно інші правила для суб'єктів, що діють у сфері підприємництва. Так, якщо зобов'язання встановлено між сторонами у зв'язку із здійсненням ними підприємницької діяльності, то одностороння відмова від зобов'язання та зміну його умов допускаються також у випадках, передбачених договором. Зі сказаного випливає, що зобов'язання, що виникло з договору, учасниками якого є лише громадяни - непідприємці, за загальним правилом, не можна в односторонньому порядку змінити або від нього відмовитися. Подібне має місце і за умови, що сторона-підприємець пов'язана зобов'язанням з громадянином або юридичною особою, що не здійснюють підприємницьку діяльність. Наприклад, банк, що уклав договір про банківський вклад з громадянином, не має права в односторонньому порядку змінювати розмір відсотків по Комерційне право. Ч. I. Под ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф. Яковлевої. - СПб., С.-Петербурзький університет, 1997. С. 213 вкладом. Однак, якщо закон для певних зобов'язань надає право односторонньої відмови, то діють норми цього закону. Так, відповідно до п. 2 ст. 977 ГК у відносинах між громадянами довіритель вправі скасувати доручення, а повірений відмовитися від нього повсякчас. Наведена норма обумовлена особисто-довірчим характером відносин довірителя і повіреного, а отже, втрата довіри неминуче повинна вести до припинення правовідносини. У підприємницькій сфері закон порівняно рідко, але також допускає можливість односторонньої відмови від зобов'язання. Так, п. 4 ст. 5 Закону «Про поставки продукції для федеральних державних потреб» від 13 грудня 1994 [2] встановлює, що державний замовник має право відмовитися від продукції, виробленої за державним контрактом, за умови повного відшкодування їм постачальнику понесених збитків. Найчастіше сторони забезпечують собі можливість відмови шляхом включення відповідного застереження в договорі. Якщо ж у ньому така обмовка відсутня, то зобов'язання, з нього випливає, може бути і односторонньому порядку скасовано або змінено лише у випадках, передбачених законом. У ст. 310 ГК мова йде в першу чергу про комерційні організації і громадяни-підприємці. Але, як відомо, п. 3 ст. 50 ЦК дає право і некомерційним організаціям здійснювати підприємницьку діяльність, однак лише остільки, оскільки це служить досягненню цілей, заради яких вони створені, і відповідає цим цілям. Тому, якщо дві некомерційні організації набудуть зобов'язання у зв'язку із здійсненням ними обома підприємницької діяльності, то до такого зобов'язанню належить застосовувати ч. 2 ст. 310 ГК, тобто воно може бути змінено або скасовано не тільки у випадках, зазначених у законі, а й за умови, що сторони передбачили це в договорі. Суб'єкти виконання. Зазвичай виконання зобов'язання здійснює боржник кредитора. Однак у силу ряду обставин, обумовлених головним чином особливостями підприємницької діяльності, для боржника буває необхідно залучити до виконання свого зобов'язання третю особу. Наприклад, оптовому постачальнику, яка уклала договір на поставку товару роздрібному продавцеві, вигідніше поставляти товар не зі свого складу, а безпосередньо від виробника товару, з яким роздрібні продавець у договірних відносинах не перебуває. Кредитор не має права відмовитися від виконання, запропонованого третьою особою, за винятком випадків, коли із закону, інших правових актів, умов зобов'язання або його істоти не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. Наприклад, автор, який уклав договір з видавництвом на створення художнього чи наукового твору, Комерційне право. Ч. I. Под ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф. Яковлевої. - СПб., С.-Петербурзький університет, 1997. С. 214 не вправі перекласти свій обов'язок за договором на третю особу. Аналогічна ситуація може виникнути і в зобов'язанні з договору підряду у випадках, коли в якості підрядника виступає відомий модельєр, в особистому майстерності якого зацікавлений замовник. Як бачимо, у порівнянні з попереднім законодавством боржнику надана більша свобода при вирішенні ним питання про перекладення виконання зобов'язання на третю особу. Більше того, п. 2 ст. 313 вводить правило, невідоме досі нашим законом, але має важливе значення для захисту інтересів третіх осіб. Третя особа, подвергающееся небезпеки втратити своє право на майно боржника внаслідок звернення кредитором стягнення на його майно, має право з власної ініціативи, за свій рахунок задовольнити вимоги кредитора, не просячи при цьому згоди боржника. У цьому випадку права кредитора за його зобов'язанням переходять до третьої особи відповідно до норм, що регламентують поступку права вимоги. Охарактеризована норма, мабуть, знайде широке застосування в підприємницькому обороті. Вона, зокрема, може бути застосована в ситуації, коли орендар нежитлового приміщення дізнається про неплатоспроможність свого орендодавця, яка може привести до обігу стягнення кредитором і на орендоване нежитлове приміщення. Орендар в такому випадку має право розраховуватися з кредитором свого орендодавця і тим самим замінювати його в зобов'язанні. При цьому всі права кредитора за його зобов'язанням перейдуть до орендаря. Як правило, в зобов'язанні беруть участь два суб'єкти (боржник і кредитор). У такому зобов'язанні кредитор має право вимагати від боржника виконання зобов'язання в повному обсязі. Але зустрічаються зобов'язання з більш численним суб'єктним складом. У цьому випадку має місце множинність осіб у зобов'язанні. Цивільний кодекс присвячує їй кілька статей (321-326). Збережено правило про те, що при множинності осіб зобов'язання передбачається пайовою, і кожен боржник (якщо множинність на стороні боржника) повинен виконати зобов'язання в рівній частці з іншими. Правда, законами і правовими актами може бути встановлено інше. Солідарний обов'язок, так само як і солідарна вимога (при множинності осіб на стороні кредитора), завжди повинна бути передбачена договором або встановлена законом, зокрема, при неподільності предмета зобов'язання. Це правило, сформульоване в п. 1 ст. 322 ГК, поширюється на ті зобов'язання, які виникають поза сферою підприємницької діяльності. Солідарний порядок виконання в цих зобов'язаннях можливий, отже, лише в трьох випадках. По-перше, він застосовується, коли це передбачено законом (наприклад, при неис- Комерційне право. Ч. I. Під ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф. Яковлевої. - СПб ., С.-Петербурзький університет, 1997. С. 215 полнении чи неналежному виконанні боржником забезпеченого порукою зобов'язання поручитель і боржник відповідають перед кредитором солідарно - п. 1 ст. 363; особи, які спільно заподіяли шкоду , несуть перед потерпілим солідарну відповідальність-ч. 1ст. 1080 ЦК). По-друге, такий порядок застосовується, якщо він передбачений угодою сторін (наприклад, не забороняється кільком особам укласти один договір позики, в якому також передбачається їх солідарна відповідальність перед кредитором). По-третє, виконання не може бути солідарним, якщо предмет зобов'язання неподільний, оскільки об'єктивно неможливо таке зобов'язання виконати по часток. Якщо ж зобов'язання пов'язане із здійсненням підприємницької діяльності і в ньому має місце множинність на стороні кредитора або на стороні боржника, або на тій і на іншій стороні, то солідарна обов'язок боржників, так само як і солідарність вимог кредиторів , завжди передбачається. Вона не настає тільки у випадку, коли законами, іншими правовими актами або умовами зобов'язання передбачено інше. Отже, для зобов'язань у галузі підприємницької діяльності Кодекс встановлює прямо протилежне правило, ніж для тих, які виникають у сфері звичайного цивільного обороту. При цьому закон вимагає, щоб обидві сторони зобов'язання, в якому присутня множинність осіб, вступали в зобов'язання, здійснюючи підприємницьку діяльність. Досить, якщо таку веде одна сторона (наприклад, кілька громадян-підприємців зобов'язалися за договором підряду побудувати і здати дачу благодійному дитячому фонду). Солідарний порядок виконання невипадково передбачений в якості загального правила для зобов'язань у сфері підприємництва. Він більшою мірою гарантує інтереси підприємців-боржників і кредиторів, ніж виконання зобов'язання в частках. Дійсно, при солідарного обов'язку кредитор має право вимагати виконання як від усіх боржників разом, так і від кожного з них окремо, причому як повністю, так і в частині боргу (п. 1 ст. 323 ЦК). Отже, кредитор як би застрахований від неспроможності окремих боржників, бо він має право пред'явити вимоги в повному обсязі до того з них, хто має ресурси для належного виконання. При цьому солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, поки зобов'язання не виконано повністю. Разом з тим треба враховувати, що, якщо солідарна обов'язок виконана одним боржником повністю, то ця обставина звільняє боржників від будь-яких обов'язків перед кредитором. Однак у боржника, який виконав солідарний обов'язок, з'являється право регресивної вимоги до інших боржників Комерційне право. Ч. I. Под ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф. Яковлевої. - СПб., С.-Петербурзький університет, 1997. С. 216 в рівних частках за вирахуванням того, що падає на його долю. При цьому слід враховувати, що характер взаємин солідарних боржників може зумовити інший підхід до визначення розміру вимог боржника, який виконав повністю солідарний обов'язок. Наприклад, взаємні розрахунки між спільними причинителями шкоди, які є солідарними боржниками перед потерпілим, у разі повного погашення вимоги одним із боржників здійснюються не в рівних частках, а наприклад, у відповідності зі ступенем винності кожного. При неможливості стягнення частки з одного з боржників вона визначається в рівній мірі між іншими співборжників, включаючи виконав солідарну відповідальність. У зобов'язаннях з множинністю осіб на стороні кредиторів (солідарність вимог) будь-який з солідарних кредиторів має право пред'явити до боржника вимоги в повному обсязі. Як тільки боржник надасть повне виконання хоч би одному із кредиторів, зобов'язання припиняється, а солідарний кредитор, який одержав виконання від боржника, зобов'язаний відшкодувати належне іншими кредиторами в рівних частках, якщо інше не випливає з відносин між ними. Час і місце виконання зобов'язань. Зазвичай термін у зобов'язанні визначається сторонами або шляхом вказівки дня, або періоду часу (наприклад, протягом місяця), коли зобов'язання має бути виконане, або іншим способом, який дозволяє визначити день виконання зобов'язання. Наприклад, у договорі між АТЗТ «Вінзілі» та індивідуальним приватним підприємством «Старт» було обумовлено, що постачальник зобов'язується відвантажити покупцю продукцію протягом 30 днів з моменту надходження грошей на його розрахунковий рахунок. Покупець же в свою чергу погодився оплатити продукцію протягом 30 днів з моменту підписання договору [3]. Якщо ж зобов'язання не передбачає термін виконання, то воно має бути виконане в розумний строк (п. 2 ст. 314 ЦК). Поняття «розумний строк» закон не розшифровує. Мабуть, практика судів стосовно кожного зобов'язанням (у зв'язку з невиконанням якого виникне суперечка) буде визначати, який термін виконання за даних конкретних умовах слід вважати розумним. Зобов'язання, не виконане в розумний термін, а також зобов'язання, термін виконання якого визначений моментом вимоги, боржник, за загальним правилом, повинен виконати в семиденний строк з дня пред'явлення кредитором вимоги. Однак інше може бути передбачено законом, іншими правовими актами, звичаями ділового обороту або істотою зобов'язання. Наприклад, відповідно до п. 2 ст. 621 ГК якщо орендар продовжує Комерційне право. Ч. I. Под ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф. Яковлевої. - СПб., С.-Петербурзький університет, 1997. С. 217 користуватися майном після закінчення строку договору при відсутності заперечень з боку орендодавця, то договір вважається поновленим на тих самих умовах на невизначений термін Цивільний кодекс регламентує питання про дострокове виконання зобов'язання І в цьому випадку законодавець по-різному вирішує питання для зобов'язань, пов'язаних і не пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності За загальним правилом, відповідно до ст. 315 ЦК боржник має право виконати зобов'язання достроково Проте стосовно зобов'язаннями, що виникли у зв'язку із здійсненням його сторонами підприємницької діяльності, діє прямо протилежне правило Боржник не вправі виконати зобов'язання достроково Таке виконання можливо, якщо воно передбачене законом, іншими правовими актами або умовами зобов'язання або випливає з звичаїв ділового обороту. Наведене правило вельми ефективно захищає інтереси підприємців Дійсно, у підприємницькій сфері дострокове виконання не завжди благо. Наприклад, покупець для розміщення закупленого товару орендував приміщення з умовою, що термін оренди почне обчислюватися з моменту прибуття вантажу Дострокова поставка змусить покупця шукати інше складське приміщення, якщо колишній орендодавець не погоджується змінити початок строку оренди. У результаті покупець може понести додаткові витрати. Цього він здатний уникнути, якщо в договір з продавцем включить застереження про неприпустимість дострокового виконання Однак, як уже згадувалося, подібне може мати місце, якщо обидві сторони вступили в зобов'язання у зв'язку з підприємництвом Якщо ж у зобов'язанні лише одна сторона є його учасником у зв'язку з підприємництвом, а друга сторона підприємницьку діяльність не здійснює, то таке зобов'язання за загальним правилом може бути виконане достроково (ч 1 ст. 315 ЦК). Не менш значущим є і місце виконання зобов'язання, бо точне його визначення сприяє вирішенню низки практичних питань. Наприклад, з урахуванням місця виконання між кредитором і боржником розподіляються витрати з доставки виконання. Місце виконання може бути визначено законом, договором або випливати із звичаїв ділового обороту або суті зобов'язання Наприклад, сторони в договорі купівлі-продажу можуть домовитися, що продавець зобов'язується доставити товар в місце знаходження покупця. У зобов'язанні підряду на будівництво якоїсь споруди місцем виконання з очевидністю є місце знаходження споруди Якщо ж ні законом, ні договором, ні іншими перерахованими в ст. 316 ГК способами місце зобов'язання не визначено, то виконання повинно бути вироблено Комерційне право. Ч. I. Под ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф. Яковлевої. - СПб., С.-Петербурзький університет, 1997. С. 218 - За зобов'язанням передати земельну ділянку, будинок, споруду чи інше нерухоме майно - у місці знаходження майна, - За зобов'язанням передати товар або інше майно, що передбачає його перевезення, - у місці здачі майна першому перевізникові для доставки його кредитору, - За іншими зобов'язаннями підприємця передати товар або інше майно - у місці виготовлення або зберігання майна, якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання Треба враховувати, що для застосування цієї норми необхідно одночасне наявність трьох умов а) боржник вступив в договір без зобов'язання доставки товару кредитору, б) місце виготовлення та зберігання товару було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання, в) боржник бере участь у зобов'язанні, здійснюючи підприємницьку діяльність Водночас контрагентом підприємця-боржника може бути як суб'єкт, який здійснює підприємницьку діяльність, так і не займається такою За грошовим зобов'язанням виконання повинно бути в місці проживання кредитора в момент виникнення зобов'язання, а якщо кредитором є юридична особа - в місці його перебування в момент виникнення зобов'язання. Грошовими називаються зобов'язання, пов'язані зі сплатою грошей. При цьому вони можуть носити як самостійний характер (обов'язок позичальника повернути кредит), так і входити в будь-яке зобов'язання в якості його складової частини (обов'язок орендаря сплатити орендну плату). За всіма іншими зобов'язаннями виконання здійснюється в місці проживання боржника, а якщо боржником є юридична особа - в місці його перебування. Порядок виконання зобов'язання. У ст. 311 ГК сформульовано загальне правило - кредитор має право не приймати виконання зобов'язання частинами Однак інше може бути передбачено законом, іншими правовими актами, умовами зобов'язання або випливати із звичаїв ділового обороту або суті зобов'язання. Наприклад, Законом «Про державний матеріальний резерв» від 2 грудня 1994 передбачено, що постачання до державного резерву здійснюються протягом року по частинах відповідно до періодів, визначеними в договорі [4]. Кредитор може не скористатися своїм правом не приймати виконання по частинах. При цьому, якщо він погодиться прийняти часткове виконання, то воно означатиме належне виконання. Є особливості в порядку виконання грошових зобов'язань. Головна полягає в тому що відповідно до ст. 317 ГК грошові зобов'язання повинні бути виражені в рублях. Вико- Комерційне право. Ч. I. Под ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф. Яковлевої. - СПб., С.-Петербурзький університет, 1997. С. 219 вання іноземної валюти можливе лише у випадках, в порядку та на умовах, визначених законом. Законодавство про валютне регулювання такі випадки передбачає [5]. Враховуючи інфляційні процеси, гостро протікають в країні, законодавець дає можливість сторонам передбачити в грошовому зобов'язанні, що воно підлягає оплаті в рублях у сумі, еквівалентній певній сумі в іноземній валюті або в умовних грошових одиницях (наприклад, екю). У цьому випадку підлягає сплаті в рублях сума визначається за офіційним курсом валюти або умовних грошових одиниць на день платежу. Проте законом або угодою сторін може бути передбачений інший курс або інша дата його визначення. Цікаву новелу ввів законодавець у черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням (ст. 319 ЦК). Якщо сума виробленого платежу недостатня для виконання зобов'язання повністю, то в першу чергу погашаються витрати кредитора одержання виконання (наприклад, оплата телефонних, телеграфних звернень до кредитора). У другу чергу погашаються відсотки (наприклад, за користування чужими коштами) і лише в частині, що залишилася - основна сума боргу. Але норма ст. 319 ЦК - диспозитивная, а тому своєю угодою сторони вправі встановити іншу черговість. У судово-арбітражній практиці нерідко зустрічалися спори, пов'язані з тим, що сторона, належна виконати покладену на неї договором обов'язок, не здійснювала цього, посилаючись на те, що кредитор, що вимагає виконання, сам не виконав своє зобов'язання. При вирішенні таких спорів суди відчували значні труднощі, оскільки колишнє законодавство не враховувало подібних ситуацій. Цивільний кодекс у ст. 328 закріпив норму про порядок зустрічного виконання зобов'язань. п. 1 ст. 328 встановив, що зустрічним визнається виконання зобов'язання однієї зі сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням своїх зобов'язань іншою стороною. Отже, сторони перш за все в договорі повинні обумовити послідовність виконання (наприклад, вказати в договорі поставки, що товар буде поставлений тільки після повної його оплати у встановлений договором термін, або в договорі підряду домовитися, що підрядник не приступить до виконання робіт до надання замовником будівельних матеріалів протягом строку, встановленого договором). Якщо зобов'язана сторона не представляє обумовленого виконання або стає очевидним, що таке виконання не буде вироблено у встановлений термін, то сторона, на якій лежить зустрічне виконання, має право призупинити виконання свого Комерційне право. Ч. I. Под ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф. Яковлевої. - СПб., С.-Петербурзький університет, 1997. С. 220 зобов'язання або відмовитися від його виконання і вимагати відшкодування збитків. Так, якщо замовник не надасть підряднику матеріали в обумовлений договором строк, підрядник має право відмовитися від договору і вимагати відшкодування збитків, викликаних, наприклад, витратами по оплаті оренди приміщення, в якому ці матеріали повинні були зберігатися. Невиконання стороною покладеної на неї обов'язки може бути не тільки повним, але і частковим (наприклад, покупець в порядку передоплати сплатив лише частину товару). У цьому випадку сторона, на якій лежить зустрічне виконання, має право його призупинити або відмовитися від виконання, але лише в частині, що відповідає ненадання виконанню. Слід, однак, враховувати, що, оскільки порядок зустрічного виконання має бути визначено у договорі, в практиці можуть зустрітися випадки, коли вже в процесі виконання сторони змінюють умови своєї домовленості. У таких випадках подібні зміни необхідно враховувати. Так, в договорі на поставку була передбачена попередня оплата 100% сум договору за три місяці до періоду поставки. Однак вироблену поставку покупець своєчасно не сплатив. При розгляді спору про стягнення пені за прострочення з'ясувалося, що поставка продукції зроблена на підставі телеграми покупця з проханням про відвантаження продукції у зв'язку з виробничою необхідністю і неможливістю внесення передоплати зважаючи тимчасових фінансових труднощів. У цій ситуації очевидно, що телеграмою з боку покупця і конклюдентні діями (відвантаження продукції) з боку постачальника за згодою змінений встановлений ними в договорі порядок зустрічного виконання, а тому порушень договору покупцем угледіти не можна [6]. Цивільний кодекс у п. 3 ст. 328 встановлює, що сторона, яка не отримала від іншої зустрічного виконання, але в той же час здійснила виконання свого зобов'язання, має право вимагати від іншої сторони повного виконання її зобов'язання. [1] Цивільне право. Підручник / За ред. А.П. Сергєєва, Ю.К. Толстого. ч. 1.Ізд. 2-е, испр. і доп. М., 1996. С. 506; Цивільне право Росії. Курс лекцій / За ред. О.Н. Садикова. ч. I. М., 1996. С. 246. [2] СЗ РФ. 1994. № 34. ст. 35-40. [3] За матеріалами Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації / / Господарство право. 1995. № 8. [4] СЗ РФ. 1995. № 1. ст. 1. [5] Закон «Про валютне регулювання та валютний контроль» / / Відомості РРФСР. 1992. № 45. ст. 2542. [6] За матеріалами наглядової колегії Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації / / Господарство право. 1995. № 6. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 3. Виконання зобов'язань" |
||
|
||