| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 5. Відповідальність за порушення зобов'язань |
||
|
Основною формою відповідальності за порушення договірних зобов'язань у сфері підприємництва є відшкодування збитків. Відповідно до п. 1 ст. 393 ЦК боржник зобов'язаний відшкодувати кредитору збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Відповідно до п. 2 ст. 15 ГК під збитками розуміються витрати, які особа, чиє право порушене, зробило або повинне буде зробити для відновлення порушеного права, втрата або пошкодження його майна (реальний збиток), а також неодержані доходи, які ця особа одержала б при звичайних умовах цивільного обороту, якби його право не було порушене (упущена вигода). Якщо порушення права принесло особі, допус- Комерційне право. Ч. I. Под ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф. Яковлевої. - СПб., С.-Петербурзький університет, 1997. С. 235 тівшему це порушення, доходи, упущена вигода особи, право якої порушено, повинна визначатися в розмірі не меншому, ніж такі доходи. Відшкодування збитків як форма цивільно-правової відповідальності характеризується наступними особливостями. По-перше, відшкодування збитків завжди носить майновий характер. По-друге, відшкодування збитків при невиконанні чи неналежному виконанні договору - це відповідальність сторін договору один перед одним. По-третє, відшкодування збитків носить завжди компенсаційний характер [1]. Відповідно до п. 1 ст. 15 ЦК особа, право якої порушено, може вимагати повного відшкодування заподіяних йому збитків, якщо законом або договором не передбачено відшкодування збитків у меншому розмірі. Таким чином, боржник, який порушив свої зобов'язання за договором, повинен відшкодувати кредитору фактично понесені останнім збитки в повному обсязі. Право на повне відшкодування збитків може бути обмежене законом (обмежена відповідальність) або за окремими видами зобов'язань, або за зобов'язаннями, пов'язаними з певним родом діяльності. Наприклад, транспортні статути і кодекси обмежують відповідальність перевізника розміром дійсної вартості втраченого чи відсутнього вантажу, а в разі пошкодження або псування вантажу - тією сумою, на яку знизилася його вартість. Прикладом обмеження відповідальності за зобов'язаннями, пов'язаними з певним родом діяльності, може служити відповідальність страхових організацій за зобов'язаннями, пов'язаними зі страхуванням. Обмежена відповідальність за порушення договірних зобов'язань у сфері підприємницької діяльності може бути встановлена законом. Так, відповідно до ст. 547 ЦК сторона, яка порушила зобов'язання за договором енергопостачання зобов'язана відшкодувати заподіяну цим тільки реальний збиток, тобто понесені витрати і вартість пошкодженого або втраченого майна. Відшкодування збитків у меншому розмірі може бути передбачено не лише законом, а й договором (п. 1 ст. 15 ЦК). Разом з тим укладену заздалегідь угоду про усунення чи обмеження відповідальності за умисне порушення зобов'язання мізерно (п. 4 ст. 401 ЦК). У тому випадку, коли договір приєднання укладено 1ражданіном і в цей договір включено угоду про виключення або обмеження відповідальності боржника - комерційної організації за порушення зобов'язання, така угода у випадках, передбачених п. 2 ст. 400 ГК, є нікчемним. Комерційне право. Ч. I. Под ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф. Яковлевої. - СПб., С.-Петербурзький університет, 1997. С. 236 Правила, за якими обчислюються збитки, встановлені п. 3, 4 ст. 393 ГК РФ. Постановою Пленуму Верховного Суду РФ і Пленуму Вищого Арбітражного Суду РФ № 618 від 1 липня 1996 р. роз'яснив, що «при розгляді справ, пов'язаних з відшкодуванням збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань, необхідно враховувати, що відповідно до ст. 15 підлягають відшкодуванню як понесені до моменту пред'явлення позову збитки, так і витрати, які сторона повинна буде понести для відновлення порушеного права. Тому, якщо порушене право може бути відновлено в натурі шляхом придбання певних речей (товарів) або виконання робіт (надання послуг), вартість відповідних речей (товарів), робіт або послуг повинна визначатися за правилами п. 3 ст. 393 і в тих випадках, коли на момент пред'явлення позову або винесення рішення фактичні витрати кредитором ще не проведені ». Порушення зобов'язань у сфері підприємництва нерідко спричиняє не тільки відшкодування боржником завданих збитків, а й сплату неустойки, встановленої законом або договором. Відповідно до ст. 330 ГК неустойкою визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник зобов'язаний сплатити кредитору в разі невиконання або належного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання. Таким чином, підставою для стягнення неустойки визнається порушення боржником своїх зобов'язань. У разі, коли законом або договором встановлено неустойку, при порушенні відповідного зобов'язання та застосуванні у зв'язку з цим відповідальності співвідношення підлягають сплаті неустойки та збитків визначається за правилами ст. 394 ГК. Відповідно до неї, за загальним правилом, збитки відшкодовуються в частині, не покритій неустойкою. Однак це правило має диспозитивний характер, тому законом або договором можуть передбачатися випадки: коли допускається стягнення тільки неустойки, але не збитків (це характерно для договорів перевезення); коли за вибором кредитора можуть бути стягнуті або неустойка, або збитки; коли збитки можуть бути стягнуті в повній сумі понад неустойки. Останній випадок (так звана штрафна неустойка) характеризує одну з особливостей відповідальності за порушення підприємницьких договорів, коли за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань стягуються в повному розмірі збитки і понад збитки - неустойка. Разом з тим на вимогу про сплату неустойки кредитор не зобов'язаний доводити заподіяння йому збитків, тобто неустойка стягується за сам факт порушення зобов'язання, коли відсутня необхідність доводити наявність збитків, завданих таким Комерційне право. Ч. I. Под ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф. Яковлевої. - СПб., С.-Петербурзький університет, 1997. С. 237 порушенням. Тому неустойка є не тільки широко застосовуваним способом забезпечення виконання зобов'язань у сфері підприємництва, а й формою відповідальності за порушення договірних зобов'язань. У підприємницькій діяльності особливе значення має виконання грошового зобов'язання і відповідно - відповідальність за невиконання такого зобов'язання (ст. 395 ЦК). Обов'язок боржника сплатити відсотки за користування чужими грошовими коштами встановлена для всіх випадків їх неправомірного утримання, відхилення від їхнього повернення, іншої прострочення в їхній сплаті або безпідставного отримання або заощадження за рахунок іншої особи. Відсотки, передбачені п. 1 ст. 395 ГК, підлягають сплаті незалежно від того, чи отримані чужі грошові кошти згідно з договором або за відсутності договірних відносин. Як користування чужими грошовими коштами слід кваліфікувати також прострочення сплати боржником грошових сум за передані йому товари, виконані роботи, надані послуги. По відношенню до збитків відсотки, так само як і неустойка, носять заліковий характер. За наявності підстав підлягають відшкодуванню боржником кредитору збитки сплачуються лише в частині, що перевищує суму відсотків за користування чужими грошовими коштами (п. 2 ст. 395 ЦК). Розмір відсотків, що підлягають сплаті за користування чужими грошовими коштами, визначається яка у місці проживання кредитора-громадянина (місце знаходження юридичної особи) обліковою ставкою банківського відсотка на день виконання грошового зобов'язання. В даний час у відносинах між організаціями і громадянами Російської Федерації підлягають сплаті відсотки у розмірі єдиної облікової ставки Центрального банку РФ по кредитних ресурсах, що надаються комерційним банкам (ставка рефінансування). Передбачені п. 1 ст. 395 ГК відсотки підлягають сплаті тільки на відповідну суму коштів і не повинні нараховуватися на відсотки за користування чужими грошовими коштами, якщо інше не передбачено законом. Відсотки підлягають сплаті за весь період користування чужими коштами по день фактичної сплати цих коштів кредитору, якщо законом, іншими правовими актами або договором не визначений коротший термін. Підстава відповідальності за порушення договірних зобов'язань у сфері підприємництва. За загальним правилом, підставою цивільно-правової відповідальності є склад цивільного правопорушення, необхідний для відшкодування збитків: протиправну поведінку боржника, причинний зв'язок між проти- Комерційне право. Ч. I. Под ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф. Яковлевої. - СПб., С.-Петербурзький університет, 1997. С. 238 правних поведінкою боржника і настали збитками, вина боржника [2]. Відповідно до п. 1 ст. 401 ЦК особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином, несе відповідальність за наявності вини (умислу або необережності), крім випадків, коли законом або договором передбачено інші підстави відповідальності. Таким чином, за загальним правилом, відповідальність у цивільному праві будується на засадах провини. Особливість відповідальності за порушення договірних зобов'язань у сфері підприємництва полягає в тому, що ця відповідальність будується на засадах ризику. Відповідно до п. 3 ст. 401, оскільки інше не передбачено законом або договором, особа, яка не виконала або неналежним чином виконала зобов'язання при здійсненні підприємницької діяльності, несе відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних за даних умов обставинах. До таких обставин не відносяться, зокрема, порушення обов'язків з боку контрагентів боржника, відсутність на ринку потрібних для виконання товарів, відсутність у боржника необхідних грошових коштів. Суб'єкт підприємницької діяльності, будучи стороною договору, пов'язаного із здійсненням підприємницької діяльності, несе підвищену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язання по підприємницькому договором. Він відповідає за випадкове (невинне) невиконання або неналежне виконання зобов'язання за таким договором. Правило п. 3 ст. 401 ГК має диспозитивний характер і застосовується тоді, коли законом або договором не передбачаються інші підстави відповідальності за порушення договірних зобов'язань у сфері підприємництва. Так, відповідно до ГК суб'єкти підприємницької діяльності, не виконали зобов'язання або неналежним чином виконали зобов'язання, несуть відповідальність за наявності вини (ст. 538, п. 2 ст. 547 ЦК). Інші підстави відповідальності можуть передбачатися угодою сторін (ст. 793 ЦК). Інша особливість відповідальності за порушення договірних зобов'язань у сфері підприємництва полягає в тому, що на боржника - суб'єкта підприємницької діяльності покладається відповідальність за дії його найманих працівників, які спричинили невиконання або неналежне виконання зобов'язання (ст. 402 ЦК). Комерційне право. Ч. I. Под ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф. Яковлевої. - СПб., С.-Петербурзький університет, 1997. С. 239 [1] Цивільне право. Підручник / За ред. А.П. Сергєєва, Ю.К. Толстого. ч. 1. Вид. 2-е, испр. і доп. М., 1996. С. 527-528. [2] Цивільне право. Підручник / / За ред. А.П. Сергєєва, Ю.К. Толстого. ч. 1 Вид. 2-е, испр. і доп. М., 1996. С. 536. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " § 5. Відповідальність за порушення зобов'язань " |
||
|
||