| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 2. Види примусових заходів медичного характеру |
||
|
Чинний Кримінальний кодекс дає більш широкий (порівня-рівняно з попередніми) перелік видів примусових заходів медичного характеру. До них відносяться: 1) амбулаторне примусове спостереження і лікування у пси- хіатра; 2) примусове лікування в психіатричному стаціонарі об- ного типу; 3) примусове лікування в психіатричному стаціонарі спе- ціалізірованних типу; 4) примусове лікування в психіатричному стаціонарі спе- ціалізірованних типу з інтенсивним спостереженням (ст. 99 КК). Всі названі види примусових заходів медичного ха-рактер служать одним і тим же цілям: по-перше, лікування осіб, які страждають психічним розладом, спостереженню за ними, соціально-трудової реабілітації, по-друге, попередження суспільно небезпечних посягань. Відрізняються вони один від одного режимом утримання хворих. Диференціація психіатрі-рических стаціонарів проводиться за ступенем інтенсивності спостереження за розташованими в них особами і заходам безопаснос-ти при їх утриманні. Амбулаторне примусове спостереження і лікування у психи-Атра (ст. 100 КК) може бути призначено за наявності підстав, передбачених ст. 97 КК, якщо особа за своїм психічним станом не потребує в приміщенні в психіатричний ста-стаціонару. Дана міра застосовується до осіб, засуджених за пре-ступления, але потребують лікування психічних розладів, які не виключають осудності. Він призначається поряд з на-Казань, і тому залежить від його виду. Правовий статус особи, щодо якої застосовано дан-ний вид примусового лікування, істотно відрізняється від статусу інших осіб, також отримують амбулаторну психіатра-чний допомогу. Так, вони не можуть припинити лікування без соот-відповідне рішення суду. Якщо психічний стан або поведінку пацієнтів, які перебувають на примусовому амбулаторно лікуванні, ускладнює їх обстеження (тривале відсут-ність за місцем проживання, опір медичним робіт-никам, спроби сховатися), а також якщо створюються перешкоди для обстеження та лікування пацієнтів з боку членів їх сімей або інших осіб, медичні працівники вдаються до по-мощі співробітників міліції. Відповідно до Інструкції про організацію взаємодії продуктів вия органів охорони здоров'я та органів внутрішніх справ Росій-ської Федерації з попередження суспільно небезпечних дей-наслідком осіб, які страждають психічними розладами, затв. сов-місцевим наказом Міністерства охорони здоров'я РФ і МВС Росії від 30 квітня 1997 р., психоневрологічні диспансери (відділення, кабінети) зобов'язані направляти до органу внутрішніх справ за місцем проживання особи, яка перебуває на амбулаторному примусовому лікуванні, зокрема, наступну інформацію: список таких осіб ; відомості про зміну місця проживання або про тривалій відсутності за місцем реєстрації; дані про знову прийнятих на таке лікування і знятих з нього. Орган внутрішніх справ в свою чергу повідомляє диспансеру про випадки вчинення даними пацієнтами суспільно небезпечних діянь, про порушення кримінальної справи, затримання, взяття під варту; про появу в їх поведінці особливостей, які загрожують вчиненням протиправних діянь, у зв'язку з чим їх необ-хідно оглянути; про зміну місця проживання. Крім цього органи внутрішніх справ вживають заходів до розшуку скри-вающие особи, яка перебуває на амбулаторному примусовому ном лікуванні, забезпечують безпечні умови доступу до нього, надають інше необхідне сприяння медичним робіт- никам. Вирішуючи питання про застосування амбулаторного примусового спостереження та лікування у психіатра, суд повинен виходити з трьох груп обставин: 1) характеру і ступеня психічного розладу особи 2) суспільної небезпеки діяння, абсолютно-го їм ; 3) можливості здійснення необхідних у цьому слу-чаї заходів у амбулаторних умовах. Зазначені обставини у своїй сукупності повинні сві-детельствовать про те, що лікувально-реабілітаційні заходи можуть бути реалізовані без приміщення хворого в психіатричний стаціонар. Отже, цей вид примусових заходів міді-цинского характеру призначається у випадках, коли особа не нужда-ється в спеціальних умовах лікування, постійного догляду та со-триманні в стаціонарних умовах, не становить серйозної небезпеки для себе та оточуючих. За своїм змістом даний вид примусових заходів ме-діцінскую характеру передбачає обов'язкове диспансерне спостереження: регулярні огляди лікаря-психіатра з метою кон-тролю психічного стану хворого і надання йому необ-Дімою медичної та соціальної допомоги (ст . 26 Закону від 2 ію-ля 1992 р.). Спостереження встановлюється незалежно від згоди пацієнта або його близьких. Огляди можуть проводитися на дому, в психоневрологічному диспансері чи іншому медичному уч-нов, яке справляє психіатричну допомогу амбулаторно. Їх регулярність залежить від ряду обставин, зокрема пси-хіческого стану хворого, динаміки психічного розстрой-ства і потреб пацієнта психіатричної допомоги. Диспансерне спостереження включає також псіхофармаколо-гическое і інше лікування (наприклад, психотерапію), соціально-реабілітаційні заходи. У літературі відзначаються як переваги, так і недоліки даного виду примусових заходів медичного характеру. До чис-лу перших, безсумнівно, відноситься те, що особа залишається в при-звичної соціальної середовищі, живе в сім'ї, продовжує працювати, спілкуватися з оточуючими. Однак ті ж умови не дозволяють широко застосовувати цей захід. «Вона показана тільки у випадках, коли особа відрізняється відносної соціальної збереженням, за своїм психічним станом здатна усвідомлювати сенс застосовуваної заходи та організувати свою поведінку згідно з приписами лікарів. Найбільше цим вимогам відпо-вують особи, які вчинили суспільно небезпечне діяння в гострому психотическом (від слова «психоз») стані, яке не має вираженої тенденції до повторення, але вимагає лікарського контролю і, можливо, профілактичної терапії »1. Доцільно дана міра і в тих випадках, коли необхідно закріпити досягнутий ефект примусового лікування, проведеного стаціонарно, у звичній для обличчя обстановці. Примусове лікування в психіатричному стаціонарі мо-же бути призначено, якщо характер психічного розладу особи вимагає таких умов лікування, догляду, утримання і на-блюдения, які можуть бути здійснені тільки в психіатрі-рическом стаціонарі (ст . 101 КК). Закон виділяє, як вказуючи-лось, три їх види: загального типу, спеціалізованого типу й спе-зованих типу з інтенсивним спостереженням. Загальними критеріями для зазначеного лікування, таким чином, виступають: 1) наявність у хворого психічного розладу, який передбачає можливість повторного заподіяння їм істотної шкоди або небезпека хворого для себе або ін-ших осіб; 2) неможливість здійснення необхідних лікування, догляду, утримання та спостереження поза умов стаціонару. Різна ступінь потенційної небезпеки хворих береться за основу при призначенні їм виду стаціонару. Конкретна міра медичного характеру обирається судом на підставі висновку експертів-психіатрів, оцінюваного в сукупності з усіма матеріалами справи. У психіатричному стаціонарі загального типу проводиться ліку-вання осіб, які за своїм психічним станом потребують стаціонарного лікування, але не вимагають інтенсивного спостереження. Стан хворого в цьому випадку допускає можливість його з-тримання без спеціальних заходів безпеки, в умовах свобод-ного стаціонарного режиму, властивого сучасним психіатрі-рическим лікувальним установам. До того ж в даному стацио-нарізна розміщення хворих може провадитися виходячи з тих 1 Ігнатов О.М., Красиков Ю.А. Указ. соч. С. 536. Же підстав, що і звичайних пацієнтів: або за профілем відділень-лення (геронтологічне, епілептологіческіх, псіхосоматіче-ське), або за територіальною ознакою (за місцем жітельст-ва). Такий підхід забезпечує диференціацію застосування лікувально-реабілітаційних заходів в цілому і їх індивідуалізацію зокрема. Розглянутий вид примусового лікування рекомендує-ся застосовувати до хворих, які вчинили суспільно небезпечне діяння та (або) перебувають на момент прийняття рішення в пси-хотіческом стані, за відсутності виражених тенденцій до грубих порушень лікарняного режиму, але при зберігаю-щейся ймовірності повторення психозу (наприклад, при наявності у пацієнтів хронічного психічного розладу з частими загостреннями, а також травм головного мозку тощо, службовців патологічної грунтом для виникнення тимчасових психичес-ких станів). У психіатричний стаціонар загального типу можуть також на-правляться хворі з недоумством, станами психічного дефекту різної етіології та іншими психічними розладами, які вчинили діяння, спровоковані неблагоприят-ними зовнішніми факторами при відсутності вираженої тенденції-ції до їх повторення і грубих порушень лікарняного режиму. За своїм станом хворі, що направляються на примусове тельное лікування в стаціонари зазначеного типу, суттєво не відрізняються від пацієнтів, що надійшли туди на загальних підставах-ях. Проте терміни їх лікування значніше, оскільки необхід-мо не тільки домогтися стійкого поліпшення їх стану, а й по можливості запобігти швидкий рецидив захворювання. Психіатричний стаціонар спеціалізованого типу перед-призначений для осіб, які за своїм психічним станом вимагають постійного спостереження, тобто для примусового ле-чення певного контингенту хворих. Необхідність по-стоянного спостереження обумовлюється двома факторами: загально-жавної небезпекою хворого і його схильністю до повторних і систематичним суспільно небезпечним діянням. До них психи-атри відносять осіб: страждають хронічними захворюваннями або недоумством або тимчасовими розладами психічної діяль-ності, розвиненими після вчинення суспільно небезпечного діяння; направляються на примусове лікування до виходу із зазначеного хворобливого стану, в разі вчинення ними нових суспільно небезпечних дій. Постійне спостереження, про який йдеться в законі, установ підтримують медичним персоналом, а також організацією ох-рани стаціонару (зовнішня охорона, охоронна сигналізація, ізо-лированной місця для прогулянок, пропускний режим, контроль за передачами і т.д.). У психіатричних стаціонарах спеціалізованого типу велика увага приділяється виробленню і закріпленню у біль-них соціально прийнятних стереотипів поведінки, коректив-ровке їх світогляду. У зв'язку з цим у відношенні зазначених пацієнтів проводяться як медикаментозне лікування, так і соці-ально-профілактична робота, яка здійснюється фахівцями відповідного профілю: психологами, інструкторами з трудової терапії, педагогами, соціальними працівниками, юриста-ми та ін Примусове лікування в психіатричному стаціонарі спе-зованих типу з інтенсивним спостереженням може бути призначено особі, яка за своїм психічним станом становить особливу небезпеку для себе і для інших осіб, требу-ет постійного та інтенсивного спостереження. Особливо небезпечним визнається хворий, що страждає важким психічним розладом, що зробив суспільно небезпечне діяння, віднесене кримінальним законодавством до категорії тяжких або особливо тяжких, а також особа, систематично вдосконалення-шує суспільно небезпечні діяння, незважаючи на використавши- шиеся до нього в минулому заходи медичного характеру. Ці хворі характеризуються стійкими або часто рецідівірующе-ми хворобливими станами, агресивною поведінкою, маренням переслідування, схильністю до злісним і афектних вспиш-кам, до повторного скоєння суспільно небезпечного діяння. У стаціонарах з інтенсивним спостереженням особлива увага приділяється безпечним умовам утримання хворих. Тут функ-ціоніруют спеціальні відділи охорони, оснащені відпо-вующими засобами контролю та сигналізації. Вони здійснюва-ляють не тільки зовнішню охорону психіатричних стаціонарів, але і нагляд за поведінкою лікуються всередині відділень, під час прогулянок, культурних заходів, занять працею. Примусове стаціонарне лікування вабить не тільки изоля- цію пацієнта, але й інші правоограничения: проведення прогу-лок тільки на території стаціонару, виключення вільного виходу з його території, заборона лікувальних відпусток, невозмож-ність виписки зі стаціонару без рішення суду, здійснення лікування без згоди пацієнта за рішенням комісії лікарів і т.д. (Ч. 4 ст. 11 Закону РФ від 2 липня 1992 р.). У той же час закон за-прещается застосовувати до пацієнтам, які перебувають на примусовому лікуванні, хірургічні та інші мають незворотні наслідки-вия методи лікування психічних розладів (лоботомія, руйнуючої-шення вогнища епілептичної активності в головному мозку та ін.) Правильне визначення виду примусових заходів медич-ського характеру дозволяє створити такі умови утримання осіб у психіатричному стаціонарі, які найбільшою мірою сприяють їх лікуванню, соціально-трудової реабілітації, забезпечують захист суспільства від посягань неосудних. Призначаючи примусове лікування, суд не встановлює строків, оскільки воно залежить від багатьох обставин (тяжкості і сте-пені захворювання, його перебігу, методів лікування і т.д.) і має продовжуватися до тих пір, поки хворий перестає становити небезпеку для оточуючих. Суд вказує лише вид примусового тельной заходи, а визначення місцевості і конкретного психіатрі-рического стаціонару, в якому повинно проводитися лікування, входить до компетенції органів охорони здоров'я. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 2. Види примусових заходів медичного характеру" |
||
|
||