| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Відповідальність. |
||
|
1. Відповідальність учасників за зобов'язаннями товариства є субсидіарної (тобто додатковою) до тієї відповідальності, яку несе саме суспільство як основний боржник. Тому учасники можуть нести відповідальність за зобов'язаннями товариства, якщо саме суспільство не зможе відповісти за цими зобов'язаннями (через відсутність або недостатності майна). Загальні правила ст. 399 ЦК (за відсутністю спеціальних правил в ст. 95 ГК) дозволяють виключити відповідальність учасників в наступних трьох випадках - якщо кредитор: не висував вимоги до товариства взагалі; зволів мати справу не з суспільством, а з його учасниками з неповажних причин (тобто з причин, непов'язаним з відмовою товариства або з неотриманням від нього відповіді щодо пред'явленого вимоги); віддав перевагу мати справу з учасниками замість реальної можливості задовольнити свою вимогу до суспільства шляхом заліку зустрічної вимоги або безспірного стягнення коштів. Саме тому кредитор, який не пред'явив з якихось причин своєї вимоги до суспільства, позбавляється можливості отримати задоволення від його учасника згодом - в межах трирічного строку позовної давності. 2. Якщо суспільство має двох і більше що у ньому осіб, їх відповідальність носить солідарний характер. Згідно із загальними правилами про солідарітете (ст. 322-326 ЦК) кредитор має право вимагати виконання як від усіх учасників-боржників разом, так і від кожного з них окремо (як повністю, так і в частині боргу). Кредитор, який не одержав повного задоволення від одного з солідарних боржників, має право вимагати недоотримане з решти боржників. Всі солідарні боржники вважаються зобов'язаними доти, поки зобов'язання не виконано повністю. Виконання солідарного обов'язку повністю одним боржником погашає зобов'язання і звільняє інших боржників від виконання, проте породжує регресну вимогу виконав боржника щодо інших боржників (ст. 323, 325 ЦК). Солідарна відповідальність учасників товариства не має тієї специфіки, яка властива повним товаришам у господарських товариствах (п. 2 ст. 75 ЦК), а через сутнісних відмінностей між господарськими товариствами і товариствами аналогія закону в цьому питанні виключена. Крім того, про солідарну відповідальність учасників товариства не можна говорити в принципі за відсутності множинності осіб на зобов'язаною стороні, тобто якщо суспільство є одночленним (абз. 2 п. 1 ст. 66 ЦК). 3. Відповідальність учасників встановлюється в однаковому для всіх кратному розмірі до вартості їх внесків. Кратність виражається коефіцієнтом, який може бути представлений цілим (2; 3; 5 і т.д.) або дробом (2,5; 3,3; 5,6 і т.д.). Кратність розміру відповідальності повинна бути однаковою для всіх учасників. Закон забороняє, щоб один учасник ніс відповідальність у трьох-, а другий - у п'ятикратному розмірі вартості вкладу. Звідси випливає, що якщо учасники внесли вклади однакової вартості (наприклад, два учасники по 1 млн. руб.) І несуть відповідальність у трикратному розмірі вартості вкладу, їх відповідальність буде однаковою: 3 млн руб. (1 млн руб. Х 3). Якщо ж учасники внесли вклади різної вартості (наприклад, один - 1 млн. руб., А другий - 2 млн. руб.) І несуть відповідальність у трикратному розмірі вартості вкладу, то перший відповідатиме на 3 млн. руб. (1 млн. руб. Х 3), а другий - на 6 млн. руб. (2 млн. руб. Х 3). Зрозуміло, що учасники несуть відповідальність тільки частиною свого майна. Межі такий - неповної - відповідальності не встановлюються нормативно, а тому індивідуальні для кожного суспільства і визначаються його установчими документами. При встановленні відповідальності учасника її межі в кожному конкретному випадку можуть максимально обмежуватися і розширюватися (в результаті чого товариство з додатковою відповідальністю може наближатися до товариства з обмеженою відповідальністю або до повного товариству). Оскільки відповідальність учасників повинна бути в усякому разі, коефіцієнт кратності не може бути рівний нулю, мізерно буде і угода про виключення відповідальності (СР п. 3 ст. 75 ЦК): все це підриває саму конструкцію товариства з додатковою відповідальністю, позбавляє його основоположного конструктивного ознаки - додаткової відповідальності учасників. У той же час учасники не можуть і не повинні нести повну відповідальність, інакше суспільство буде створювати необгрунтовану конкуренцію повному товариству. Неясно, втім, як бути, якщо згідно заданому коефіцієнту кратності відповідальність учасника набагато перевищує все мислиме і немислиме його особисте майно. Закон нічого не говорить на цей рахунок (не вводить яких або обмежень на коефіцієнт), тобто віддає це питання на відкуп установчим документам. 4. При банкрутстві одного з учасників його відповідальність за зобов'язаннями товариства розподіляється між іншими учасниками пропорційно їх вкладам (або в іншому порядку, передбаченому установчими документами) (п. 1 ст. 95 ЦК). Так, якщо в суспільстві було три учасники, вклади яких становили 50%, 25% і 25%, то при банкрутстві першого учасника його відповідальність у розмірі 1 млн. руб. розподілиться між двома іншими учасниками, враховуючи рівність їх часток, порівну (тобто по 500 тис. руб. на кожного). Якщо вклади трьох учасників складали, наприклад, 60%, 30% і 10%, то при банкрутстві першого учасника його відповідальність у розмірі 1 млн. руб. розподілиться між двома іншими учасниками за принципом 3/1, тобто за учасника-банкрута другий учасник повинен буде нести відповідальність у межах 750 тис. руб. (30% х 1 млн. руб. / 40%), а третє - в межах 250 тис. руб. (10% х 1 млн. руб. / 40%). Зрозуміло, що якщо в суспільстві тільки два учасники, відповідальність учасника-банкрута переходить на іншого учасника в повному обсязі, а якщо суспільство є одночленним (складається з єдиного учасника-банкрута), сказане про перехід відповідальності на інших учасників виключається в принципі за їх відсутністю. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Відповідальність. " |
||
|
||