| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 2. Повні і командитні товариства |
||
|
Повне товариство має ряд специфічних особливостей, головними з яких є наступні. По-перше, будь-який з учасників повного товариства діє від імені товариства в цілому, тобто підприємницька діяльність учасників товариства визнається діяльністю самого товариства. Друга особливість полягає в оригінальній системі відповідальності учасників повного товариства. Усі вони несуть солідарну, необмежену відповідальність всім своїм майном за борги товариства (п. 1 ст. 69 ЦК). Сутність такої відповідальності полягає в тому, що за відсутності у товариства достатніх коштів погасити заборгованість, відповідальність поширюється на все майно учасників товариства. Якщо повне товариство залишилося належним кредитору і не може цю заборгованість погасити, то кредитор має право звернути стягнення на майно товариства або на приватне майно будь-якого з його учасників Отже, не виключена можливість, коли за угодою, укладеною одним з учасників товариства, в кінцевому рахунку відповідати будуть інші учасники, причому своїм особистим майном. Кожен учасник повного товариства відповідає за зобов'язаннями товариства всім своїм майном незалежно від її частки у повному товаристві і незалежно від частки участі інших. Умови відповідальності учасників повного товариства, зафіксовані в законі, не можуть бути змінені або усунені якими б то не було угодами його учасників під загрозою визнання таких угод нікчемними (п. 3 ст. 75 ЦК). Загальні правила про відповідальність учасників повного товариства поширюються і на тих його учасників, які не є його засновниками, а вступили в товариство після його реєстрації. У цьому випадку передбачається, що майбутні учасники товариства повинні детально ознайомитися з особливостями цієї організаційно-правової форми та з конкретним фінансовим становищем обраної ними організації ще до моменту їх вступу в члени товариства. Досить суворі заходи відповідальності в повному товаристві поширюються і на вибулих його Комерційне право. Ч. I. Под ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф. Яковлевої. - СПб., С.-Петербурзький університет, 1997. С. 91 учасників, які продовжують нести відповідальність по всіх боргах товариства, що виникли до моменту їх вибуття, протягом двох років з дня затвердження річного звіту товариства за рік, у якому відбулося вибуття (п. 2 ст. 75 ЦК). Досить жорстка система відповідальності повного товариства обумовлює його застосування в основному в рамках сімейних чи вузько спеціальних фірм, які об'єднують давно знайомих один одному осіб або родичів, де досить поширені особисті довірчі відносини між учасниками. Втрата або зміна такого характеру взаємовідносин тягне зазвичай припинення діяльності товариства. Разом з тим ця система відповідальності повного товариства має, без сумніву, свої позитивні риси, оскільки робить його досить привабливим для потенційних кредиторів або контрагентів, тим самим підвищуючи кредитоспроможність товариства. Вже сам факт створення такого товариства говорить про впевненість його учасників в успіху справи, надійності підприємства та чесному відношенні до бізнесу. Саме тому історично більшість найбільш солідних торгових товариств в дореволюційній Росії створювалося в цій формі. Відповідно до п. 4 ст. 66 ГК учасниками повного товариства (повними товаришами) можуть бути тільки індивідуальні підприємці і (або) комерційні організації. Тим самим, як ми бачимо, закон тут виключає з числа учасників інших громадян, які не є підприємцями. Така позиція законодавця, орієнтована на професійний склад учасників цієї юридичної особи, не позбавлена логіки. По-перше, принцип необмеженої відповідальності, який застосовується до повним товариствам, може бути ефективно реалізований тільки щодо тих осіб, які професійно займаються підприємницькою діяльністю, так як відповідальність підприємця відрізняється від відповідальності громадян тим, що, за загальним правилом, настає незалежно від вини підприємця, в той час як для громадян діє загальний принцип відповідальності тільки за провину. По-друге, кожен з учасників повного товариства діє на ринку самостійно і для цього він повинен мати відповідні повноваження, закріплені у свідоцтві про його державну реєстрацію як підприємця. Створення повного товариства починається з розробки та затвердження учасниками його установчих документів. Оскільки будь-який учасник такого товариства займається підприємницькою діяльністю від імені товариства в цілому, для його створення і функціонування не потрібний статут, єдиним установчим документом тут є установчий договір Комерційне право. Ч. I. Под ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф. Яковлевої. - СПб., С.-Петербурзький університет, 1997. С. 92 (ст. 70 ЦК). У цьому договорі учасники товариства можуть домовитися або про створення спільних органів управління для спільного ведення підприємницької діяльності (за наявності одностайного рішення всіх учасників на вчинення кожної угоди товариства), або віддати управління товариством на одного або декількох найбільш досвідчених і авторитетних учасників (п. 1 ст . 72 ЦК). Управління справами товариства, за загальним правилом, якщо в договорі не передбачено інше, відбувається одноголосно, проте учасники можуть домовитися і про те, що рішення приймається більшістю голосів товаришів (п. 1 ст. 71 ЦК) . За загальним же правилом кожен учасник зазвичай має один голос, якщо тільки установчим договором не передбачена залежність числа належать учаснику голосів від розміру його майнового внеску. Фінансова діяльність повного товариства, як і будь-якої юридичної особи, будується на основі складеного капіталу його учасників. Відомості про це капіталі містяться в установчому договорі, де, крім того, має бути розглянуто питання про розмір частки кожного учасника товариства і порядку її внесення. При цьому закон не вимагає для повного товариства мінімального складеного капіталу, так як гарантією прав його кредиторів служить особисте майно його учасників. Оскільки для будь-якого учасника повного товариства завжди зберігається ризик настання необмеженої відповідальності за боргами товариства всім своїм особистим майном, ніхто з повних товаришів не може бути усунутий від участі як у прибутках, так і в збитках товариства, навіть якщо на цей рахунок є спеціальні угоди між учасниками з приводу активного або, навпаки, менш активної участі у справах товариства (п. 1 ст. 74 ЦК). Вихід зі складу повного товариства може бути добровільним (за волею вибуває учасника) або примусовим (крім волі вибуває учасника товариства). У першому випадку учасник має право вийти з товариства за власною заявою, однак, якщо товариство створене на визначений строк, то добровільний вихід з нього можливий лише з поважної причини (ст. 77 ЦК). У другому випадку учасник повного товариства за наявності серйозних підстав може бути виключений з товариства тільки в судовому порядку і за одноголосним рішенням залишаються учасників (п. 2 ст. 76 ЦК). При виході з товариства учасник має право отримати грошовий еквівалент своєї частки у майні товариства, а за наявності відповідної умови в установчому договорі ця частка може бути повністю або частково видана йому майном в натурі. Учасник повного товариства може передати свою частку в иму- Комерційне право. Ч. I. Под ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф. Яковлевої. - СПб., С.-Петербурзький університет, 1997. С. 93 ществе товариства або її частину або іншому товаришу, або третій особі, проте з обов'язкової згоди всіх інших товаришів (ст. 79 ЦК). За відсутності такої згоди учасник може або залишитися в товаристві, відмовившись від свого початкового рішення, або вийти з нього з виплатою грошового еквівалента частки (або видачею майна в натурі). При цьому у інших товаришів не виникає права переважної купівлі частки вибуває учасника. Ліквідація повного товариства відбувається при виникненні або загальних обставин, що тягнуть ліквідацію юридичної особи (ст. 61 ЦК), або при втраті тих особливих особисто-довірчих відносин між учасниками, про які вже говорилося (п. 1 ст. 76 ЦК). Якщо в повному товаристві залишається єдиний учасник, йому дається можливість протягом шести місяців перетворити своє товариство в товариство з одним учасником. Товариство на вірі (командитне товариство) також являє собою об'єднання декількох осіб та їх капіталу, створене на основі договору між ними для спільної господарської діяльності. Всі учасники товариства на вірі поділяються на дві основні групи: повні товариші і вкладники (коммандітісти). Перші здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть за його боргами повну відповідальність всім своїм майном, причому необмежено і солідарно. Таким чином, правовий режим цієї групи повністю схожий з тим, який встановлений для учасників повних товариств. Інша група учасників-вкладники, або коммандітісти, роблять вклади в майно товариства і не несуть відповідальності за його боргами, вони несуть лише ризик збитків від втрати своїх вкладів у майні товариства. На відміну від повних товариств, де всі його учасники повинні обов'язково бути професійними підприємцями, в товаристві на вірі тільки повні товариші повинні бути індивідуальними підприємцями або комерційними організаціями, що стосується вкладників, то ними можуть бути будь-які громадяни і будь-які юридичні особи за виключення тих, які спеціально перераховані в ГК. Зокрема, вкладниками в товаристві на вірі не вправі виступати державні органи та органи місцевого самоврядування, за винятком випадків, спеціально передбачених законом. За змістом ст. 3 ГК йдеться виключно про федеральних законах, тобто ніякі відомчі акти, акти виконавчої влади та акти органів місцевого самоврядування, будучи підзаконними, не можуть встановлювати винятків щодо цього. Інша виняток поширюється на фінансовані власником установи. Вони можуть бути учасниками будь-якого това- Комерційне право. Ч. I. Под ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф. Яковлевої. - СПб., С.-Петербурзький університет, 1997. С. 94 ріщества, в тому числі і командитного, лише з дозволу власника, якщо інше не встановлено законом. І, нарешті, останній виняток відноситься до окремих категорій громадян, яким закон може спеціально заборонити участь у господарських товариствах. У цьому випадку мова може йти про окремі категорії державних службовців, участь яких у справах товариства може завдати шкоди інтересам держави. Різниця в правове становище учасників товариства на вірі відповідно обумовлює й інші його правові особливості, зокрема коммандітісти відсторонені від підприємницької діяльності та управління справами товариства. Вони зберігають лише право на отримання доходу на зроблений ними внесок і змушені довіряти повним товаришам у використанні цих вкладів. Такий стан речей і визначило найменування цього виду товариства - товариство на вірі. Назва аналогічної форми було і в попередньому новому ГК законодавстві. Мова йде про змішаному товаристві, що по суті також було виправдано, оскільки товариство на вірі, як далі буде показано, займає деяке проміжне положення між повними товариствами і окремими видами товариств. Деякий проміжне положення товариства на вірі серед зазначених організаційно-правових форм обумовлено тим, що статус його учасників з повною відповідальністю визначається за загальними правилами про повних товариствах та їх учасників (п. 2 ст. 82 ЦК) , а на вкладників, по суті, поширюються правила про учасників господарських товариств - об'єднань капіталів. У цьому сенсі можна погодитися з думкою про те, що «товариство на вірі можна вважати різновидом повного товариства, де допускається використання капіталу сторонніх осіб (вкладників), тобто з'являється можливість залучення додаткових коштів за рахунок майна вкладників, а не повних товаришів» [1]. Як наслідок похідного від повного товариства виду, командитне товариство має єдиний установчий документ - установчий договір, який складають і підписують виключно учасники з повною відповідальністю. У цьому документі містяться умови тільки про сукупний розмір внесків коммандітістов, конкретний же розмір внеску кожного з них може бути відображений у внутрішніх документах товариства, наприклад, в його договорах із вкладниками або в так званому свідоцтві про участь, видаваному вкладнику товариства. При усій своїй значимості останній документ не є установчим, саме тому норма про нього поміщається в ст. 85 ГК, а не в ст. 83, де законодавець описує особливості установчого договору командитного Комерційне право. Ч. I. Под ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф. Яковлевої. - СПб., С.-Петербурзький університет, 1997. С. 95 товариства [2]. Крім коммандітістов повні товариші також беруть участь в утворенні складеного капіталу, хоча закон і не визначає співвідношення вкладів повних товаришів і коммандітістов. Права вкладників товариства на вірі визначені також в установчому договорі та включають отримання необхідної комерційної інформації про діяльність товариства, право на ознайомлення з його звітами та балансами і, головним чином, право на отримання відповідної їхньому внеску частини прибутку товариства, а також право виходу з товариства з отриманням свого вкладу або право передати його повністю або частково як іншому вкладнику, так і третій особі (п. 2 ст. 85 ЦК). В останньому випадку у інших вкладників товариства з'являється переважне право на покупку вкладу, продаваного учасником,. Однак згоди повних товаришів на передачу вкладу (або його частини) коммандитистом не потрібно. При ліквідації товариства на вірі вкладники мають переважне право перед повними товаришами на отримання своїх вкладів з майна, що залишилося після задоволення інших кредиторів товариства, а якщо і після цього у товариства зберігається залишок майна, то вони беруть участь у його розподілі нарівні з повними товаришами (п. 2 ст. 86 ЦК). Товариство на вірі зберігається при наявності в ньому хоча б одного повного товариша й одного вкладника (п. 1 ст. 86 ЦК). Якщо ж з нього вибувають всі вкладники, повні товариші мають право або перетворити товариство у повне або ліквідувати його. [1] Суханов Є. Коментар ГК РФ / / Господарство право. 1995 № 3. С. 12. [2] Подібної точки зору дотримується Д. А. Медведєв / / Цивільне право. Частина I. Підручник / За ред. А. П. Сергєєва, Ю. К. Толстого. М., 1996. С. 135. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 2. Повні і командитні товариства" |
||
|
||