| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 1. Поняття та елементи договору позички |
||
|
За договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку (ч. 1 ст. 846 ЦК України). Договір позички відомий цивільному праву з найдавніших часів. На побутовому рівні цей договір використовувався та використовується, мабуть, частіше договору купівлі-продажу. Норми про договір позички були відомі цивільному праву ще з часів римського права і з того часу майже не зазнали змін. В українському законодавстві вперше цей договір з'явився у Цивільному кодексі УРСР 1963 p., де йому була присвячена глава 27, В ЦК УРСР цей договір називався "договір безоплатного користування майном". Норми ЦК УРСР здебільшого стосувалися врегулювання відносин безоплатного користування майном між соціалістичними організаціями, а також містили положення про дострокове розірвання та припинення договору. В новому ЦК України відносинам безоплатного користування майном присвячена глава 60. Нове законодавство дещо змінило назву цього договору. В ЦК України договір безоплатного користування майном дістав назву "позичка". Говорячи про назву договору (позичка), слід зазначити, що на побутовому рівні немає чіткого розуміння цього договору. Іноді під позичкою розуміють позику речей як сплатну, так і безоплатну, а іноді - безоплатне користування майном. І навіть зараз цей термін використовується як синонім позики. Договір позички належить до безоплатних договорів. Саме ця риса дає можливість відокремити його від договору оренди. Проте, говорячи про безоплатність, не можна зробити висновок, що цей договір не має майнового інтересу для позичкодавця. Іноді це дійсно так, а іноді майновий інтерес може мати місце. Так, наприклад, підприємство-виробник надає у безоплатне користування рекламній компанії свої вироби для виставлення їх на промисловій виставці. Безпосереднім майновим інтересом позичкодавця тут буде реклама товару. Коли у безоплатне користування передається тварина, мета цього може полягати у звільненні позичкодавця від витрат на її утримання. Але такі майнові інтереси позичкодавця не охоплюються договором позички. Проте, як правило, в основі відносин позички лежать або особисті відносини між сторонами, або домагання позичкодавцем соціальне значимої мети (благодійницька, просвітницька, гуманітарна діяльність тощо). Однак не слід вважати такими, що підпадають під договір позички, відносини щодо безоплатного користування майном, коли це є наслідком укладення сторонами іншого сплатного договору. Так, наприклад, особа, яка придбала путівку у будинок відпочинку, може безоплатно отримувати у користування пляжний, спортивний чи будь-який інший інвентар. Але в цьому разі об'єктивно такі відносини позбавлені безоплатності. Особа заплатила за користування інвентарем при придбанні путівки. Тому для таких відносин слід застосовувати положення про договір оренди. Договір позички може бути як реальним, так і консенсуальним залежно від того, як сторони визначили порядок його укладення. Якщо сторони встановили, що договір вважатиметься укладеним з моменту передачі речі у користування, договір вважатиметься реальним. Якщо ж момент укладення договору приурочується до досягнення згоди за всіма істотними умовами, маємо консенсуальний договір. Якщо сторони не зазначили в договорі момент укладення, договір треба вважати консенсуальним. В разі якщо договір позички є косенсуальним, він набуває рис двостороннього договору. Позичкодавець при цьому зобов'язаний передати річ у користування, а користувач - повернути річ протягом визначеного терміну. Якщо при укладенні договору позички застосовується конструкція реального договору, то він є одностороннім, оскільки, передаючи річ у користування, позичкодавець у подальшому має лише права, а користувач - лише обов'язки. Однією з ознак договору позички є його тривалий характер. Передачею речі юридичний зв'язок між сторонами не закінчується, а лише виникає. Частина 3 ст. 846 ЦК України поширює на договір позички норми глави 58 кодексу, яка присвячена врегулюванню орендних відносин. ЦК УРСР 1963 р. у ч. 2 ст. 324 також містив посилання на деякі статті глави 25 "Майновий найом" як на такі, що поширюються на договір безоплатного користування майном. До таких норм належали положення про форму договору, строк договору, деякі права та обов'язки сторін. Чинний ЦК України повністю поширив норми глави 58 "Найм (оренда)" на відносини з безоплатного користування майном. Але, незважаючи на такий підхід законодавця, слід мати на увазі, що деякі правила, властиві орендним відносинам, до договору позички застосовуватися не можуть внаслідок суті самого договору, наприклад, ст. 781 "Плата за користування майном". До числа близьких до договору позички належать договори дарування, зберігання, позика та оренда. Із всіх цих договорів ознака безоплатності властива лише договору дарування, і для обох договорів така ознака має конститутивне значення. Серед відмінностей між договором дарування та договором позички можна назвати такі. По-перше, річ, яка передана як подарунок, надходить у власність обдарованої особи, тоді як у відносинах позички річ передається лише у користування та має бути повернута її власникові. По-друге, передачею речі обдарованому договірні відносини між сторонами припиняються, тоді як у договорі позички вони в цей момент практично лише виникають. Порівнюючи договір позички та договір схову, перш за все треба звернути увагу на те, що в обох випадках одна сторона передає іншій якусь річ, яка згодом підлягає поверненню. При цьому протягом усього періоду дії договору сторона, яка отримала річ, повинна застосовувати заходи для її збереження. У зв'язку з цим відносини, що виникають як із договору позички, так і з договору зберігання, є тривалими. До характерних ознак схову можна віднести перш за все те, що метою цього договору є саме зберігання речі, у зв'язку з чим користування цією річчю зберігачем, як правило, не допускається. Головною ж розмежувальною ознакою договору схову та договору позички є саме їх зв'язок з інтересами сторін договору. Так, якщо в договорі позички передача речі як така здійснюється в інтересах особи, яка отримує річ (користувача), то в договорі схову передача речі забезпечує інтереси саме тієї сторони, яка передає річ (поклажодавця). Предметом договору позики, на відміну від договору позички, є речі, які наділені родовими ознаками (частіше за все гроші). На відміну від договору позички, за договором позики речі передаються у власність контрагента (позичальника). При цьому по закінченні дії договору позичальник повинен повернути позикодавцю не ту ж саму річ (як за договором позички), а рівну кількість речей того ж роду та якості (рівну кількість грошей). Найбільш близьким до договору позички є договір майнового найму (оренди). Підкреслюючи близькість цих договорів, Д. І. Мейєр вказував на те, що "право, що встановлюється за договором позички, є таким самим, як і право, що встановлюється за договором майнового найму, - право користування річчю відповідно до її призначення, без погіршення її суті"1. Найбільш істотною відмінністю договору позички від договору майнового найму є саме його безоплатний характер, тоді як оплатність у відносинах майнового найму є істотною умовою цього договору. Елементи договору позички. Відповідно до положень ст. 846 ЦК України сторонами договору позички є позичкодавець та користувач. В їх ролі, як правило, можуть виступати будь-які фізичні та юридичні особи. ЦК УРСР 1963 р. визначав ряд обмежень, які стосувалися договорів безоплатного користування майном, що укладалися між соціалістичними організаціями (наприклад, обмеження граничного строку, на який міг укладатися договір позички - не більше 1 року). Чинний ЦК України відійшов від таких обмежень. За загальним правилом, позичкодавцем може бути особа, яка наділена правом розпоряджатися річчю. Як правило, це є власник речі. Інші особи, які здійснюють управління майном (на підставі права довірчого управління, договору комісії, права оперативного управління або повного господарського відання тощо) можуть бути позичкодавцями лише за згодою власника (ч. 1 ст. 848 ЦК України). Користувач - це особа, яка отримує майно у безоплатне користування. За загальним правилом, в ролі користувача може виступати будь-яка особа. Але за бажанням позичкодавця отримувати в позичку ті чи інші речі можуть лише спеціальні суб'єкти. Так, наприклад, вуз має право надати право користування бібліотекою лише своїм студентам. Та обставина, що передача речі у користування за договором позички відбувається безоплатно, зумовила необхідність обмежити в ряді випадків можливість укладення цього договору. Однією з таких обмежувальних норм є ч. 2 ст. 846, яка забороняє юридичній особі, що займається підприємництвом, передавати речі у безоплатне користування особі, яка є її засновником, учасником, керівником, членом її органу управління або контролю. Загальною рисою цих осіб є те, що кожна з них може прямо або побічно впливати на формування волі юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності укласти договір позички, спрямований на отримання вигоди особами, зазначеними у ч. 2 ст. 846 ЦК України, всупереч інтересам самої організації, з якою вони пов'язані. Що стосується об'єкта договору позички, то незважаючи на те, що ЦК України поширює на відносини позички правила про договори оренди, об'єктом позички можуть бути лише речі, що випливає із визначення цього договору. В іншому правила про об'єкт оренди діють, дозволяючи визначати як об'єкт позички лише індивідуально-визначені неспоживчі речі (ч. 1 ст. 779). Проте, як правило, здебільшого у позичку передаються речі, не призначені для комерційного використання. Договір позички може бути укладений як на визначений строк, так і без зазначення строку. Визначений строк має бути встановлений у договорі. Якщо строк у договорі не вказаний, строк визначається відповідно до мети користування майном (ст. 850 ЦК України). При цьому тут також діє положення ч. 2 ст. 782, яка встановлює, що "кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору у будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці". ЦК УРСР 1963 р. містив окрему умову про строк договору позички лише стосовно юридичних осіб (соціалістичних організацій). Статтею 325 ЦК УРСР визначалося, що строк договору безоплатного користування майном, укладеного між соціалістичними організаціями, не повинен перевищувати одного року, якщо законом не встановлено інше. При цьому, якщо договір укладений на більш тривалий строк, він вважається укладеним на один рік. Щодо інших суб'єктів цивільних відносин діяли загальні правила ст. 165 ЦК УРСР про виконання зобов'язань з невизначеним строком. Форма договору позички визначається як загальними правилами про форму угод, так і спеціальними нормами ст. 847 ЦК України. Так, ч. 1 ст. 847 дозволяє використовувати усну форму договору лише у відносинах між фізичними особами щодо речей побутового призначення. Для інших договорів (між юридичними особами, між фізичними та юридичними особами, а також між фізичними особами, але щодо речей непобутового призначення) обов'язковою є письмова форма. Для деяких видів майна закон передбачає нотаріальну форму договору позички. Так, відповідно до ч. 4 ст. 847 нотаріально посвідчується договір позички транспортних засобів за участю фізичних осіб. А відповідно до ч. З ст. 847, яка відсилає до норм ст. 812 ЦК України, нотаріальному посвідченню також підлягає договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (або її частини) на строк один рік і більше. Істотними умовами договору позички є умови про його предмет та безоплатність. Предмет є істотною умовою будь-якого договору. Щодо безоплатності як істотної умови договору позички, то це питання викликає різні думки. З одного боку сплатний договір позички - це юридичний нонсенс. Але виходячи з положення ч. 2 ст. 885 ЦК України користування річчю передбачається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними. В противному разі користування треба визнавати сплатним, тобто основаним на договорі оренди. Відтак, у зв'язку з певними практичними наслідками недосягнення сторонами згоди щодо безоплатності договору, цю умову слід вважати істотною умовою договору позички. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "§ 1. Поняття та елементи договору позички" |
||
|
||