| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 1. Поняття та види угод (правочинів) |
||
|
До найпоширеніших юридичних фактів належать угоди (ст. 41 ЦК УРСР), а за новим ЦК України - правочини (ст. 203), тобто дії осіб, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відомо, що дії як юридичні факти завжди мають вольовий характер і поділяються на правомірні і неправомірні. Правочини - це вольові і правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Наприклад, А. заповідав усе належне йому майно сину. Складаючи заповіт, А. вчинив дію, спрямовану на встановлення цивільних спадкових прав та обов'язків сина як спадкоємця за заповітом. Згодом А. анулює свій заповіт і складає новий, за яким заповідає належне йому майно в рівних частках сину і дружині. Змінюючи раніше зроблений заповіт, А. тим самими змінює цивільні, спадкові права та обов'язки сина, попереднього спадкоємця за заповітом. Продовжимо цей приклад. Заповідач А. знову анулює заповіт. За новим заповітом син і дружина позбавлені спадщини. В цьому разі заповідач вчинив односторонній правочин, спрямований на припинення спадкових прав та обов'язків сина і дружини за заповітом. У всіх наведених прикладах йдеться про вчинення правочинів. Але вчинення вольової правомірної дії не завжди означає вчинення правочину. Неповнолітній знайшов кимось загублений портфель і здав його у міліцію. 17-річний підліток, взяв участь у гасінні пожежі, що спалахнула на території школи. Зазначені особи, діючи правомірно і навіть благородно, разом з тим не намагаються встановити, змінити чи припинити для себе або інших цивільні права та обов'язки. У першому прикладі фізична особа допомагає розшукати володільцю загублений портфель, а в іншому особа виконує свій обов'язок з охорони державної власності. Інша справа, що вчинення подібних благородних, альтруїстичних дій за законом (незалежно від волі носіїв цих дій) зумовлює певні юридичні наслідки. У наведених прикладах йдеться про юридичні вчинки, які не є правочинами. У правочині виявляється воля його учасників, яка має пізнаватися іншими особами, а тому повинна бути виражена зовні. Зовнішній вияв волі називається волевиявленням. Це суть правочину. Іноді для укладання правочину, крім волевияв- В тексті глави вживається як термінологія ЦК УРСР від 1963 р. - "угоди", так і нового ЦК України - "правочини". 1 лення, необхідно вчинити фактичні дії. Наприклад, для укладення правочину позики необхідні не лише взаємне волевиявлення позикодавця і позичальника, а й фактична передача майна, визначеного родовими ознаками. Новий ЦК України (ст. 206) допускає різні форми зовнішнього вияву волі (волевиявлення): словами (усно), письмовим актом, поведінкою особи. В останньому випадку йдеться про конклюдентні дії (від лат. conclude - укладаю, роблю висновок), тобто дії, у яких втілюється воля особи укласти правочин. Торгова автоматика робить конклюдентні дії єдино можливою формою волевиявлення укласти правочин: фізична особа опускає в автомат монету або жетон (вчиняє дію) і одержує необхідну річ. Мовчання визначається виявом волі укласти правочин у випадках, передбачених законом або договором. Новий ЦК України (ст. 783) виходить з того, що у разі продовження користування річчю після закінчення строку договору найму за відсутності заперечень з боку наймодавця протягом одного місяця договір вважається поновленим на строк, який був раніше визначений сторонами. Тут юридичного значення набуває факт відсутності заперечення, тобто мовчання з боку наймодавця. Правочини мають велике значення у народногосподарському житті країни. Побудова ринкової економіки зумовлює посилення і розширення сфери застосування правочинів, у тому числі договорів. Товарно-грошовий характер відносин економічного обігу виявляється у тому, що реалізація товарів здійснюється тільки в результаті досягнутої згоди між товаровиробником і споживачем. Саме договір як різновид правочину є такою згодою. У межах цієї згоди інтерес однієї сторони задовольняється лише шляхом задоволення інтересу іншої сторони. Бажання однієї особи продати відповідний товар, а іншої його купити породжує спільний інтерес сторін в укладенні договору і його належному виконанні. Через договір здійснюється зв'язок між виробництвом і споживанням. За допомогою договору є можливість насичити ринок необхідними товарами. Шляхом укладення договору громадяни на свій розсуд витрачають грошові кошти для придбання товарів з метою задоволення своїх майнових і немайнових інтересів. Значна роль правочинів у повсякденному житті фізичних осіб: користування комунальним транспортом, послугами аптек, приватних або акціонерних лікувальних закладів, одержання майна напрокат, відвідування видовищних установ (різних виставок, кіно, цирків тощо). У цих і подібних випадках укладаються відповідні правочини. Щодо юридичних осіб (господарські товариства, виробничі кооперативи і т. ін.), то їх діяльність неможлива без правочинів. Законодавство, що регулює різні правочини, розглядається у відповідних розділах особливої частини підручника з цивільного права. У межах даної теми висвітлюються лише загальні положення про правочини. Правочини, що їх щоденно вчиняють юридичні особи і громадяни, досить різні, а тому вимагають певної класифікації, передбаченої законодавством. Правочини бувають одно-, дво- або багатосторонніми. Якщо для виникнення правочину достатньо волевиявлення однієї сторони, він є одностороннім. Наприклад, розпорядження своїм майном не випадок смерті (заповіт) є одностороннім правочином, бо для його складання і оформлення необхідно волевиявлення тільки заповідача. До односторонніх правочинів належать також прийняття і відмова від спадщини. 1 Якщо для виникнення правочину необхідні зустрічні волевиявлення, то це двостороння угода. Вона називається договором. Наприклад, волевиявлення однієї сторони (покупця) купити майно і зустрічне (тобто протилежне за змістом) волевиявлення іншої сторони (продавця) продати майно є двостороннім правочи-ном купівлі-продажу або договором купівлі-продажу. Для виникнення багатостороннього правочину необхідно волевиявлення трьох і більше сторін. Вони можуть бути як зустрічними (наприклад, при три-, чотиристоронньому обміні жилих приміщень), так і спрямованими до однієї мети (наприклад, у договорі про сумісну діяльність три сторони або більше спільно діють для досягнення спільної господарської мети). Залежно від способу укладання правочини поділяються на консенсуальні і реальні. Консенсуальні правочини (від лат. consensus - згода) вважаються укладеними з моменту досягнення згоди сторін за всіма істотними умовами. Більшість правочинів є консенсуальними. Для укладення реального правочину (від лат. res - річ) поряд зі згодою сторін, необхідне вчинення фактичних дій (наприклад, передача майна). До реальних правочинів належать договори позики, перевезення, дарування. Дія, яка повинна бути вчинена на підставі правочину має свою мету (лат. causa). Під метою у правовому значенні слід розуміти відповідний правовий ефект, якого намагаються досягти сторони в правочині шляхом вчинення дій. За особливостями мети правочини поділяються на платні і безплатні, казуальні і абстрактні. У платному правочині дії однієї сторони відповідає обов'язок іншої сторони вчинити зустрічну дію. У договорі купівлі-продажу продавець передає майно у власність покупця, а останній зобов'язаний прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Двосторонні правочини, за певним винятком, є платними. У безплатному правочині сторона зобов'язана вчинити дії, а інша має право вимагати виконання цих дій без вчинення зустрічних власних дій. Односторонні правочини є безплатними. З двосторонніх правочинів до безплатних належать договори дарування, безплатного користування майном. Деякі двосторонні правочини залежно від розсуду сторін можуть бути як платними, так і безплатними (наприклад, договори доручення, зберігання). Юридичні особи, як правило, укладають платні правочини, що пояснюється їхніми комерційними інтересами, які вимагають покриття видатків прибутками від економічної діяльності. Правочини, дійсність яких залежить від їхньої мети, називаються каузальними. Якщо, наприклад, у борговій розписці не визначено мету, тобто немає пояснення, чому Н. видав розписку М., то вона повинна бути визнана недійсною. Переважна більшість правочинів є казуальною, оскільки правочини між юридичними особами завжди мають на меті досягнення певного правового результату. Фізичні особи за допомогою правочинів задовольняють свої потреби і тому у таких правочинах також визначається мета їх укладення. У деяких випадках законодавець допускає правочини, на дійсність яких не впливає мета, а тому навіть за її відсутності такі правочини мають належну юридичну силу. Вони називаються абстрактними (від лат. abstractio - відтягнення, відвернення). До абстрактних правочинів, зокрема, належить вексель. 1 |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "§ 1. Поняття та види угод (правочинів)" |
||
|
||