Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Дзера. Цивільне право України. Книга 2, 2002 - перейти к содержанию учебника

§ 1. Поняття та значення договору доручення


Договір доручення (лат. mandatum) походить з громадського обов'язку і дружби, у зв'язку з чим для нього характерна наявність взаємної довіри сторін. Учасники цивільних відносин для здійснення своїх прав та обов'язків часто доручають іншим особам здійснити для них юридичні дії, тобто такі дії, які тягнуть за собою виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин.
Сфера застосування договору доручення в цивільному обороті досить широка. Громадяни доручають іншим особам отримати заробітну плату, здійснити купівлю-продаж товару. З метою захисту прав і законних інтересів учасники цивільних правовідносин укладають договори доручення з організаціями або особами, які можуть надати різні юридичні послуги на високому професійному рівні (розпорядження майном, ведення справ у судах).
Істотно збільшилося застосування договору доручення в умовах ринкової економіки, бо цей договір є практично вигідною правовою формою надання послуг за участю брокерів, зокрема в діяльності фондових і валютних бірж та бірж нерухомості.
Як самостійний вид цивільно-правового договору, договір доручення відомий тільки країнам континентальної Європи. Французький цивільний кодекс 1804 р. визначає, що відповідно до договору одна сторона (довіритель) доручає, а інша (повірений) приймає на себе здійснення юридичних дій за рахунок і від імені довірителя. Дещо по-іншому визначає доручення Німецьке цивільне уложення. Згідно з ним за договором дорученням на повіреного може бути покладений обов'язок здійснювати як юридичні, так і фактичні дії; крім того, цей договір є безумовно безоплатним - "повірений зобов'язується безоплатно виконати справу, покладену на нього довірителем" (§ 662).
У ЦК України даний інститут набув розвитку. Новела пов'язана з тим, що в оборот введено комерційне представництво (статті 244, 1023 ЦК України).
Відповідно до ст. 386 ЦК УРСР, ст. 1019 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується виконати від імені і за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.
Отже, предметом договору доручення є виконання однією особою від імені іншої юридичних дій. Найчастіше такі юридичні дії пов'язані із виконанням цивільно-правових угод, в яких повірений виконує дії від імені довірителя. В таких угодах стороною є довіритель, саме він набуває прав і є зобов'язаним стосовно осіб, з якими повірений уклав угоду за дорученням довірителя. Адже юридичне дії повіреного є діями самого довірителя, з яким через повіреного всту-
пають у відносини треті особи. Набуття прав особою, яка не є учасником угоди, можливе також при укладанні договору на користь третьої особи (ст. 160 ЦК УРСР). Але в такому договорі кредитор завжди діє в своїх інтересах, а не в інтересах іншої особи. Крім того, відповідно до договору доручення на третю особу не можуть покладатися обов'язки.
В юридичній літературі договір доручення часто' називають договором про представництво1. Договір доручення, який не зобов'язує до представництва, не може вважатися договором доручення2. Але у зв'язку з цим слід зазначити, що відносини, які опосередковані договором доручення, суттєво відрізняються від інших форм юридичного посередництва, в яких посередники діють в інтересах інших осіб, але від власного імені (договір комісії, комерційні представники, довірче управління і т. ін.).
Договір доручення є двостороннім, консенсуальним; він може бути сплатним і безоплатним.
Взаємність прав та обов'язків повіреного і довірителя визначає договір доручення як двосторонній договір. Причому взаємність має місце як при сплатному, так і безоплатному договорі.
В юридичній літературі є й інші думки. Так, автори підручника "Цивільне право" за редакцією професора Є. Суханова3 вважають, що двостороннім договір доручення є тоді, коли він сплатний або коли його виконання пов'язано з матеріальними витратами повіреного, а на довірителя покладається обов'язок з їх відшкодування.
Але, якщо уважно розглянути зміст ст. 391 "Обов'язки довірителя" ЦК УРСР та ст. 1026 ЦК України, то можна зробити висновок, що договір доручення за всіх умов є двостороннім.
У безоплатному договорі доручення на довірителя покладаються обов'язки прийняти все виконане повіреним, а також забезпечити останнього коштами, необхідними для виконання доручення.
Договір доручення належить до консенсуальних договорів, бо вважається укладеним у момент досягнення між сторонами згоди.
Договір доручення може бути сплатним і безоплатним. У ст. 387 ЦК УРСР зазначено, що довіритель зобов'язаний сплатити повіреному винагороду тільки в тому разі, якщо це передбачено договором або затвердженими у встановленому порядку правилами.
Крім того, в цій статті є вказівка на те, що "громадяни не можуть отримувати винагороду за виконання договору доручення, крім випадків прямо визначених в законі".
Відповідно до нового ЦК України обов'язок довірителя відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення, випливає з норми частини 2 ст. 1026.
Цивільне право / Под ред. Е.А. Суханова. - М., 2000. - Т. 2. - С. 91-92;
Нерсесов Н.О. Понятие добровольного представительства в гражданском праве / Избранньїе трудьі по пред-ставительству й ценньїм бумагам в гражданском праве. - М., 1998. - С. 24.
Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права (по изданию 1907 г.) - М., 1975.
Цивільне право / Под ред. Е.А. Суханова. - М., 1994. - Т. 2.
Строк договору доручення залежить від характеру доручення. В ЦК УРСР в нормах, які регулюють договір доручення, нічого не сказано про строк дії договору доручення. Відповідно до нового ЦК України договір доручення може бути укладений з вказівкою про строк, протягом якого повірений виконує обов'язки від імені довірителя, а також без такої вказівки.
Предметом договору доручення можуть бути тільки юридичні дії повіреного - підписання документів, укладення угод тощо. Але, виконуючи юридичні дії, повірена особа виконує і фактичні дії - пошук контрагентів, наведення довідок, огляд майна тощо. Слід зазначити, що ці фактичні дії підпорядковані меті виконання юридичних дій і тому вони не мають самостійного значення. Вони є умовою належного виконання договору доручення, а не його предметом.
Мета договору доручення - здійснення повіреним прав довірителя, набуття, зміна і припинення для нього прав та обов'язків шляхом здійснення угод.
Характерним для договору доручення є те, що повірений виступає як представник свого довірителя перед третіми особами.
Слід зазначити, що дії повіреного щодо третіх осіб, здійснені в межах повноважень, визначених договором, створюють або припиняють права та обов'язки безпосередньо для довірителя. Сам повірений, як представник, ніяких прав та обов'язків із угод, здійснених третьою особою, не набуває.
Форма договору доручення може бути усною і письмовою відповідно до загальних правил про форму угоди (статті 42-47 ЦК УРСР) і про форму договору (ст. 154 ІДС УРСР).
Відповідно до ст. 44 ЦК УРСР договори доручення між організаціями та з участю організацій укладаються у письмовій формі.
Договір доручення між громадянами на обумовлену на даний період суму також укладаються у письмовій формі. Договори доручення, що укладаються за нотаріальною формою, можуть бути нотаріально посвідчені (наприклад, доручення на укладення договору купівлі-продажу квартири).
На підставі договору доручення довіритель, як правило, видає повіреному довіреність і тим самим легалізує повіреного як представника перед третіми особами. Довіреність відтворює повноваження повіреного, визначене умовами дого-'вору доручення. Довіреність може охоплювати лише частину юридичних дій, обумовлених у договорі доручення. Наприклад, при укладенні договору доручення на ведення справи із захисту майнових інтересів довірителя у договорі можуть бути зазначені такі юридичні дії повіреного:
проведення правової експертизи документів;
представництво інтересів довірителя в органах державної влади і управління, в арбітражному суді та інші.
По цій справі довірителем було видано довіреність на участь у засіданні господарського суду. Договір доручення і довіреність є документами, які оформляються для належного виконання повіреним вказівок довірителя.
Отже, договір доручення є юридичним фактом, на підставі якого виникає добровільне представництво, проте представництво, ширше договірного представництва, бо підставами представництва взагалі можуть бути закон, адміністративний акт, трудовий договір (ст. 62 ЦК УРСР). Договір доручення - це одна з можливих підстав виникнення правовідносин з представництва.
Вказівки довірителя на вчинення повіреним конкретних юридичних дій мають міститися у договорі або у виданому на підставі договору дорученні, або
в усних розпорядженнях. Безумовним є те, що вказівки довірителя мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.
Договір доручення має багато спільного з договором комісії, який історично виник як вид договору доручення у торговельному обороті.
Але на відміну від договору доручення, де має місце пряме представництво, тобто повірений виступає від імені довірителя, у договорі комісії комісіонер - сторона, яка виконує договір, виступає в інтересах комітента, але від власного імені, що виключає можливість виникнення представницьких відносин.
Договір доручення може бути сплатним і безоплатним, договір комісії, як правило, сплатний. У відносинах з третіми особами повірений не набуває для себе ніяких прав та обов'язків, а комісіонер стає стороною в угоді, яку він здійснює для третьої особи і набуває також прав та обов'язків.
Договір доручення має спільні риси з договором підряду. І підрядник, і повірений діють в інтересах особи, але разом з тим ці два договори відрізняються своїм предметом: у договорі підряду предметом є матеріалізований результат роботи, а в договорі доручення - юридичні дії повіреного.
Складніше розмежувати договори доручення та експедиції. Експедитор, як і повірений, може здійснювати і юридичні, і фактичні дії. Але предметом договору експедиції є водночас і юридичні, і фактичні дії. Наприклад, доставка вантажу на станцію або на склад клієнта. Ці договори різняться тим, що експедитор може діяти як від імені клієнта, так і від свого імені; повірений же діє лише від імені довірителя.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 1. Поняття та значення договору доручення"
  1. 3.1. Цивільний кодекс УСРР 1922 р.
    Підготовка проекту ЦК УСРР 1922 р. відбувалася в умовах і на засадах, загальних для більшості тодішніх радянських республік. Тому, природно, що вказівки і зауваження В.І. Леніна відносно ЦК РРФСР слугували орієнтиром і для розробників проекту ЦК УСРР (Української Соціалістичної Радянської Республіки). Принципово важливим було положення про зосередження в руках радянської держави основних
  2. 5.2. Класифікація юридичних фактів
    Акти цивільного законодавства України не містять чіткої класифікації юридичних фактів за тими чи іншими ознаками. Не вказані в них і критерії для таких класифікацій. Натомість ч. 2 ст. 11 чинного ЦК містить в цілому достатньо традиційний приблизний перелік юридичних фактів, подібний до того, що був наведений свого часу у ст. 4 ЦК 1963 р. Разом із тим, акценти дещо зміщені і наголошується на
  3. § 2. Речі як об'єкти цивільних прав (правовідносин). Речі приватного права. Види речей приватного права
    Традиційно речі розглядаються як головний, найпоширеніший об'єкт цивільних прав'. Відлуння цього підходу помітне іі у вітчизняному цивільному законодавстві. Наприклад, розділ III Загальної частини ЦК 1922 р. називався "Об'єкти права (майно)" і, ототожнюючи поняття "об'єкти права" та "майно", містив виключно норми, присвячені речам (майну). У розділі III книги 1 ЦК 2003 р. "Об'єкти цивільних прав"
  4. § 3. Цінні папери як об'єкти цивільних правовідносин
    Поняття цінного паперу уперше сформульоване в Німеччині. Усередині XIX в. цінним папером називали кожний документ майново-правового змісту. У радянському цивільному праві поняття цінних паперів уперше було визначено в Основах цивільного законодавства Союзу PCP і союзних республік 1991 p., де ст. 31 встановлювала, що цінними паперами визнаються документи, що посвідчують майнове право, яке може
  5. § 2. Поняття власності і права власності
    Слово "власність" нерідко вживається для позначення належності комусь речей. Іншими словами, власність тлумачиться як присвоєння особою засобів і продуктів виробництва усередині і за допомогою певної суспільної форми.} Визначення власності за допомогою категорії присвоєння випливає з робіт К. Маркса, де категорії "власність" і "присвоєння" тісно пов'язані. Такий підхід до визначення власності
  6. § 2. Види зобов'язань і система зобов'язального права
    Класифікація зобов'язань може бути проведена за різними критеріями. Найбільш зручною є класифікація з використанням згаданого вже принципу дихотомії - поділу на 2 парних поняття. Разом з тим, можливий і відступ від цього принципу для більш докладних класифікацій. 1. Залежно від підстав виникнення зобов'язання прийнято ділити на договірні і недоговірні. Договірні зобов'язання виникають на
  7. § 5. Зміна зобов'язань. Заміна осіб у зобов'язанні
    Загальним принципом трансформації зобов'язань є згода на це всіх учасників зобов'язання. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна умов договору не допускаються за винятком випадків, передбачених законом (ст. 525 ЦК). Одним з найбільш поширених випадків зміни зобов'язання, спеціально передбачених у ЦК, є заміна його суб'єктів. Це може бути заміна кредитора або
  8. § 6. Припинення зобов'язань
    Припиненням зобов'язання називається ліквідація з передбачених законом або договором підстав існування суб'єктивних прав і обов'язків, які складають його зміст. Внаслідок цього учасників зобов'язання більше не пов'язують ті права і обов'язки, які раніше з нього випливали. Припинення зобов'язань настає внаслідок дії так званих право- припиняючих юридичних фактів, які можуть бути як подіями
  9. § 5. Договір страхування
    Законодавчі норми щодо страхування та договорів, що оформлюють відповідні відносини, містяться у гл. 67 ЦК, § 2 гл. 35 ГК; базовим нормативним актом у сфері страхової діяльності є Закон України від 7 березня 1996 р. "Про страхування" (в редакції Закону від 4 жовтня 2001 p.). Оскільки страхування є видом фінансових послуг, на нього поширюються вимоги Закону "Про фінансові послуги та державне
  10. § 2. Безготівкові розрахунки
    Поняття безготівкових розрахунків. Згідно з п. 1.4 Інструкції про безготівкові ро ірахунки в Україні в національній валюті безготівкові розрахунки - перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки