Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
С.С. Бичкова. Цивільне право України (договірні та недоговірні зобовязання), 2006 - перейти к содержанию учебника

Права та обов'язки сторін договору доручення

. Довіритель зобов'язаний:
1) чітко визначити юридичні дії, які належить вчинити повіреному, у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності (ст. 1003 ЦК України);
2) видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення (ч. 1 ст. 1007 ЦК України). Повіреному доводиться для виконання обов'язків, по-кладених на нього договором доручення, вступати у взаємовідносини з третіми особами від імені довірителя. Ці особи
мають знати про характер та обсяг повноважень повіреного. У зв'язку з цим, довіреність легалізує його як представника довірителя перед третіми особами, відтворює його повнова-ження, визначені умовами договору доручення;
3) забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення, якщо інше не встановлено договором (ч. 2 ст.
1007 ЦК України);
4) відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення, якщо інше не встановлено договором (ч. 2 ст. 1007 ЦК України);
5) негайно прийняти від повіреного все одержане ним у зв'язку з виконанням доручення (ч. З ст. 1007 ЦК України);
6) виплатити повіреному плату, якщо вона йому належить (ст. 1002, ч. 4 ст. 1007 ЦК України);
7) якщо повірений діє як підприємець (крім випадків комерційного представництва), довіритель має його повідомити про відмову від договору не пізніше ніж за один місяць, якщо триваліший строк не встановлений договором (ч. З ст. 1008 ЦК України).
Довіритель має право:
1) надати право повіреному, який діє як комерційний представник, відступати в його інтересах від змісту доручення без попереднього запиту про це (ч. 2 ст. 1004 ЦК України);
2) у будь-який час відхилити замісника, якого обрав повірений (ч. 2 ст. 1005 ЦК України);
3) відмовитися від договору доручення в будь-який час (ч. 2 ст.
1008 ЦК України);
4) відмовитися від договору доручення без. попереднього повідомлення про це повіреному, у разі припинення юридичної особи, яка є комерційним представником (ч. З ст. 1008 ЦК України).
Обов'язки повіреного:
1) вчинити від імені та за рахунок довірителя певні юридичні дії (ч. 1 ст. 1000 ЦК України);
2) вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення (ч. 1 ст. 1004 ЦК України);
3) повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим. Комерційний
представник повинен у розумний строк повідомити довірителя про допущені відступи від його доручення, якщо інше не встановлено договором (ст. 1004 ЦК України);
4) виконати дане йому доручення особисто, крім визначених випадків. Крім того, повірений, який передав виконання доручення заміснику, повинен негайно повідомити про це довірителя (ч. 1 ст. 1005 ЦК України);
5) відповісти за вибір замісника, якщо договором доручення не передбачена можливість вчинення дій замісником повіреного або така можливість передбачена, але замісник у договорі не вказаний (ч. 4 ст. 1005 ЦК України);
6) повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення (ст. 1006 ЦК України);
7) після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про вико-нання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення (ст. 1006 ЦК України);
8) негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення (ст. 1006 ЦК України);
9) повідомити довірителя про відмову від договору не пізніш як за один місяць до його припинення, коли він діє як підприємець, якщо триваліший строк не встановлений договором (ч. 2 ст. 1008 ЦК України).
Повірений має право:
1) діяти від імені довірителя (ст. 1000 ЦК України);
2) на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 1002 ЦК України);
3) відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя і він не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. Повіреному, який діє як комерційний представник, довірителем може бути надано право відступати в його інтересах від змісту доручення без попереднього запиту про це (ст. 1004 ЦК України);
4) передати виконання доручення іншій особі (заміснику), якщо це передбачено договором або якщо повірений був вимушений до цього обставинами, з метою охорони інтересів довірителя (ч. 1 ст. 1005 ЦК України);
5) відмовитися від договору доручення в будь-який час (ч. 2 ст. 1008 ЦК України).
Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором (ч. 2 ст. 1000 ЦК-України).
Для захисту інтересів довірителя обов'язки також покладено на спадкоємців повіреного та ліквідатора юридичної особи-повіреного. Вони повинні повідомити довірителя про припинення договору доручення та вжити заходів, необхідних для охорони майна довірителя, зокрема зберегти його речі, документи та передати їх довірителеві (ст. 1010 ЦК України).
Припинення договору доручення. Договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договору (наприклад, виконанням, проведеним належним чином), а також у разі (ст. 1008, ч. 2 ст. 1010 ЦК України):
1) відмови довірителя або повіреного від договору;
2) визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім;
3) смерті довірителя або повіреного;
4) ліквідації юридичної особи-повіреного.
Припинення договору доручення на таких підставах не звільняє сторони від покладених на них окремих обов'язків (ст. 1008, 1009 ЦК України).
Потрібно звернути увагу на те, що відмову від договору доручення однієї зі сторін закон не вважає порушенням зобов'язання. Навпаки, у ЦК України (ч. 2 ст. 1008) наголошується: довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення в будь-який час. Відмова від права на відмову від договору доручення є нікчемною.
Оскільки відмова від договору доручення є правомірною дією, то, за загальним правилом, це не є підставою для відшкодування збитків, завданих припиненням договору. Винятки передбачено тільки для двох випадків:
1) у разі припинення договору доручення довірителем чи повіреним, за яким повірений діяв як комерційний представник;
2) якщо повірений відмовляється від договору доручення за таких умов, коли довіритель позбавлений можливості інакше забезпечити свої інтереси (ч. 2, 3 ст. 1009 ЦК України).
Інколи договір доручення припиняється до того, як доручення було повністю виконане. У таких випадках довіритель повинен відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення, а якщо повіреному належить плата - також виплатити йому плату пропорційно виконаній ним роботі. Це положення не застосовується до виконання повіреним доручення після того, як він довідався або міг довідатися про припинення договору доручення (ч. 1 ст. 1009 ЦК України).
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Права та обов'язки сторін договору доручення"
  1. 5.2. Класифікація юридичних фактів
    Акти цивільного законодавства України не містять чіткої класифікації юридичних фактів за тими чи іншими ознаками. Не вказані в них і критерії для таких класифікацій. Натомість ч. 2 ст. 11 чинного ЦК містить в цілому достатньо традиційний приблизний перелік юридичних фактів, подібний до того, що був наведений свого часу у ст. 4 ЦК 1963 р. Разом із тим, акценти дещо зміщені і наголошується на
  2. § 12. Опіка та піклування
    Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки (ст. 55 ЦК). Разом з тим, крім загальних цілей опіки і піклування, закон визначає також спеціальні цілі стосовно 2 груп осіб, права й інтереси
  3. § 3. Реалізація цивільної дієздатності держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах
    Держава, Автономна Республіка Крим і територіальні громади здійснюють цивільну дієздатність через свої органи та представників. Частіше зазначені соціально-публічні утворення реалізують свою цивільну дієздатність через органи, котрі діють у межах компетенції, визначеної законом. Так, згідно зі ст. 170 ЦК держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах
  4. § 2. Види правочинів
    Класифікація правочинів можлива за різними підставами. 1. Залежно від числа сторін, що беруть участь у правочині, їх поділяють на односторонні, двосторонні і багатосторонні. Саме така класифікація запропонована у ст. 202 ЦК. Односторонній правочин - це дія (волевиявлення) однієї сторони, спрямована на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних прав і обов'язків (видача довіреності,
  5. § 3. Форми правочинів
    Форма правочину - це спосіб вираження волі осіб, які беруть у т.чму участь. І [и вільне законодавство і практика укладення правочинів допус- і .чит різноманітні форми останніх - від найпростіших до ускладнених спеціальними процедурами, державною реєстрацією тощо, '.окрема, достатньо поширеними у вітчизняній практиці є такі форми вчинення правочинів: 1) конклюдентними діями; 2) шляхом мовчання;
  6. § 3. Склад правовідносин представництва
    Як зазначалося вище, до складу правовідносин входять: суб'єкти, об'єкт, зміст (права та обов'язки суб'єктів правовідносин). При Характеристиці суб'єктів представництва традиційно виокремлюють 3 категорії суб'єктів: той, кого представляють, представник і треті особи. І Ісрел тим, як перейти до з'ясування тих вимог, яким має відпо- ьі і мін кожен із згаданих суб'єктів, варто звернути увагу на
  7. § 7. Інші форми встановлення й реалізації цивільних прав і обов'язків через інших осіб
    Розмежування різних форм участі третіх осіб в установленні і реалізації цивільних правовідносин має істотне значення, оскільки полегшує вибір саме тих правових засобів, які дозволяють забезпечити досягнення бажаного кінцевого економічного і правового результату. Порівняємо представництво з подібними категоріями, які найбільш часто зустрічаються у цивільному обігу. Представництво і комісія.
  8. § 2. Види зобов'язань і система зобов'язального права
    Класифікація зобов'язань може бути проведена за різними критеріями. Найбільш зручною є класифікація з використанням згаданого вже принципу дихотомії - поділу на 2 парних поняття. Разом з тим, можливий і відступ від цього принципу для більш докладних класифікацій. 1. Залежно від підстав виникнення зобов'язання прийнято ділити на договірні і недоговірні. Договірні зобов'язання виникають на
  9. § 3. Елементи зобов'язань
    Елементами зобов'язання, як і будь-якого цивільного правовід- ношення, є суб'єкти, об'єкт, зміст. Суб'єктами зобов'язання є кредитор і боржник (дебітор). Кредитор - це особа, яка управомочена вимагати від іншої особи (боржника) виконання певної дії (дій) або утримання від них. Боржник - не особа, яка зобов'язана вчинити на користь кредитора певну дію (дії) або утриматися від вчинення певної дії
  10. § 4. Підстави виникнення зобов'язань
    Підставою виникнення зобов'язань є юридичний факт або юридична сукупність (фактичний склад), які породжують зобов'язання. Слід зазначити, що ЦК не визначає спеціально підстави виникнення зобов'язань, відсилаючи тут до загальних підстав виникнення цивільних прав та обов'язків. Зокрема, у ч. 2 ст. 509 ЦК зазначено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК. Отже йдеться лише про