| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Правова природа та поняття кредитного договору |
||
|
Ансон В, Договорное право. - М.: Юрид. лит., 1984. Брагинский М. Й, Витрянский В. В. Договорное право. - М.: Статут, 1999. - Кн. 1. задоволення. На таких засадах у юридичній літературі вирізняються такі договори: реальні і консенсуальні, односторонні і двосторонні, сплатні і безоплатні. В юридичній літературі немає єдиної точки зору на правову природу кредитного договору. Одні автори вважають його самостійним договором цивільного права1, інші - різновидом договору позики2. Основна теоретична проблема, яка розглядалася представниками названих точок зору, стосувалася реальності та консенсуальності кредитного договору, а також односторонності та двосторонності його. На цю проблему дуже влучно вказала Л. Г. Єфімова3. Різницю точок зору вона пояснює різним підходом до аналізу процедури укладання договору банківського кредиту. Раніше він укладався шляхом подання клієнтом до банку заяви про надання кредиту разом з документами, які обґрунтовували необхідність кредиту. Керуючий установою банку ставив підпис про надання кредиту на самій заяві. Прибічники "реальності" кредитного договору розглядали підпис про надання кредиту не як акцепт пропозиції клієнта, а як розпорядження внутрішнього характеру, обов'язкового тільки для конкретного працівника банківської установи. Таким чином, договір вважався укладеним з моменту зарахування грошей на рахунок клієнта і розглядався як реальний. Прибічники "консенсуальності" договору банківського кредиту розглядали вказаний підпис керуючого банківською установою як акцепт, а отже, сам договір як консенсуальний і двосторонній. Таким чином, право вимагати надання кредиту виникало у клієнта безпосередньо з моменту підписання заяви керівником банку. На теоретичне і практичне значення цього питання вказував Е. Г. Полонський: "Визначення договору реальним і одностороннім привело б нас до визнання того, що банк не має обов'язку перед госпорганами щодо видання кредиту, що автоматично тягне за собою обмеження прав госпоргану"4. Найбільш вдалою, на наш погляд, є позиція М. М. Агаркова, яку він висловив, аналізуючи норми Цивільного кодексу РРФСР 1922 p.: "Статті 218 і 219 регулюють договір про відкриття кредиту у формі позики в складі "попереднього договору про укладення в майбутньому договору позики" (попередній договір позики). Попередній договір позики може бути або двостороннім, або одностороннім. На випадок двостороннього попереднього договору позики, обидві сторони - і майбутній кредитор, і майбутній боржник - обопільне зобов'язані: перший - надати позику, другий - прийняти позику. На випадок одностороннього попереднього договору позики зобов'язання виникає тільки у однієї сторони - для майбутнього кредитора або майбутнього боржника. Договір про відкриття бан- Гурееич Й. С. Очерки советского банковского права. - Л., 1959. - С. 40-55; Компанеец Е. С., Полонений З Г. Применение законодательства о кредитований й расчетах. - М.: 1967. - С. 69; Цивільне право / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. - М.: 1967.- Т. 2. - С. 434-437. Агарков М. М. Основи банковского права. - М.: 1929. - С. 58; Вильнянский С. Й. Кредитно-расчетньїе правоотношения й финансовьій контроль. - Харьков, 1955. - С. 43; Цивільне право / Под ред. Е. А. Суханова. - М.: БЕК, 2000. - Т. 2. - С. 224. 3 Єфимова Л. Г. Банковское право. - М.: БЕК, 1994. - С. 182-184. Компанеец Е. С., Полонений 9. Г. Указ. соч. - С. 116. ком кредиту у формі позики (строкової, до запитання, цільової) є одностороннім попереднім договором позики, в якому зобов'язання виникає на стороні майбутнього кредитора (банку)"1. Така позиція знайшла підтримку в юридичній літературі2. Якщо проаналізувати наслідки, яких намагається досягти кожна із сторін кредитного договору, очевидним є те, що вже при укладенні договору позичальник визначився з наміром використати кредитні кошти. Необхідність у таких коштах для позичальника окреслена господарською або споживчою метою. Більшість учасників цивільного обігу постійно відчувають потребу у грошових кредитах, її задоволення у рамках договору позики неможливе, оскільки він має реальний характер і не може створити у позичальника впевненості в одержанні грошей у необхідний йому термін. Адже позикодавця, як сторону договору позики, неможливо примусити до надання позики. У зв'язку з цим для позичальника важливе значення має момент виникнення договірних правовідносин і пов'язаний з ними обов'язок кредитора надати кредитні кошти в майбутньому. Саме консенсуальний договір може вирішити цю проблему. Дослідження нормативних актів, які регулюють правовідносини з надання банківських кредитів, дає підстави зробити висновок, що кредитний договір відповідно до чинного в Україні законодавства є консенсуальним. Норми, які вказують саме на таку ознаку кредитного договору містяться у нормативних актах Національного банку України. Зокрема, це "Положення про кредитування", затверджене постановою Правління НБУ від 28 вересня 1995 р. № 246, "Положення про порядок здійснення консорціумного кредитування", затверджене постановою Правління НБУ від 21 лютого 1996 р. № 37 та ін. З моменту укладення кредитного договору позичальник має право вимагати передачі коштів, а кредитор має виконати відповідний обов'язок. У зв'язку з тим, що кредитний договір є консенсуальним, може виникати питання про можливість уступки вимоги прав, які належать позичальнику. Стосовно кредитного договору важливим є те, що право вимагати передачі кредитних коштів може тільки та особа, яка уклала договір з банком. Позичальник не може передати своє право вимоги про надання кредиту іншій особі на підставі договору цесії (ст. 197 "Уступка вимоги" ЦК УРСР). Така точка зору знайшла підтримку в юридичній літературі3. Але особливість кредитного договору щодо уступки прав позичальника на надання кредиту не знайшла закріплення в законодавстві України. Для уникнення непорозумінь рекомендується включати в тексти кредитних договорів умову, яка забороняє позичальнику передавати право вимагати одержання кредиту третім особам. Правова природа договору характеризує також і його поняття. В чинному законодавстві України не визначено поняття кредитного договору. Як наслідок такої прогалини, у підзаконних нормативних актах воно сформульовано відповідно до окремої ситуації і не містить наукового значення. Агарков М. М. Основи банковского права. - М.: 1994. - С. 82 (перевидання 1929 p.). Йоффе О. С. Советское гражданское право. Отдельнне видьі обязательств. - Л., 1961. - С. 356-357; Цивільне право / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. - М., 1967. - Т. 2. - С. 434. Брагинскш М. Й., Витрянский В. В. Договорное право. - М.: Статут, 1999. - Кн. 1. Положення Національного банку України "Про кредитування" ототожнює з кредитним договором кредитну операцію. "Кредитна операція - це договір щодо надання кредиту, який супроводжується записами за банківськими рахунками, з відповідним відображенням у балансах кредитора та позичальника". Відповідно до п. 1 "Положення про порядок надання пільгового довгострокового державного кредиту молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) житла", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від З грудня 1997 р. № 1352, кредитною угодою є угода, укладена фондом і банком, з однієї сторони, і позичальником - з іншої, яка визначає умови надання кредиту позичальникові, погашення позичальником заборгованості за кредит та сплати відсотків за користування ним, а також переходу права власності на збудоване (реконструйоване) житло, господарські приміщення. Аналогічного підходу дотримуються Правила надання довгострокових кредитів індивідуальним забудовникам житла на селі, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 5 жовтня 1998 р. № 1597, п. 2 яких визначає, що кредитна угода - угода, укладена відповідно до цих Правил між фондом та індивідуальним забудовником (позичальником), яка визначає умови надання кредиту позичальникові, погашення позичальником заборгованості за кредит та внесення плати за користування ним. Наведені поняття кредитного договору мають досить істотні недоліки, які неприпустимі з точки зору системно-структурного складу інститутів цивільного права (наприклад, кредитна операція - це договір). Крім того, сформульовані поняття кредитного договору в названих підзаконних нормативних актах не містять вказівок на ознаки, характерні для даного виду договору і не враховують коло правовідносин, які опосередковує кредитний договір. Принципово нові підходи до кредитного договору втілені в новому ЦК України, в якому, зокрема, визначено поняття кредитного договору: "За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти". Це визначення вказує на те, що договір є консенсуальний, двосторонній і сплатний. Консенсуальним він є тому, що юридичними фактом, необхідним для визнання виникнення між сторонами правового зв'язку, є сам договір. Права та обов'язки сторін виникають саме з моменту досягнення згоди сторін, яка спрямована на досягнення певних цивільно-правових наслідків. Саме за цією ознакою консенсуальний договір відрізняється від реального договору. Для останнього досягнення згоди сторін є недостатнім, необхідною умовою такого договору є виконання певних дій (наприклад, передача грошей). Визначення кредитного договору консенсуальним має істотне значення для сторін, адже сам договір є юридичним фактом, який породжує цивільні права та обов'язки. Так, для встановлення зобов'язання надати кредит достатньо укласти договір між кредитодавцем і позичальником. У зв'язку з цим слід пам'ятати про правомірні і неправомірні дії. За ознакою залежності від волі суб'єктів укладення договору є дією. У теорії права дії поділяються на правомірні і неправомірні залежно від того, чи відповідають вони вимогам закону, інших нормативних актів або ж порушують їх. Безперечно, що тільки правомірний договір породжує обов'язок надавати кредитні кошти і право їх вимагати. Двостороннім кредитний договір є тому, що кожна із сторін набуває права і одночасно несе обов'язки щодо другої сторони, тобто кожна сторона є кредитором і боржником. У зв'язку з цим виникає питання, хто перший повинен виконувати обов'язок. Відповідно до ст. 171 ЦК УРСР взаємні зобов'язання за договором повинні виконуватися одночасно, якщо з закону, договору або змісту зобов'язання не випливає інше. Особливість кредитного договору полягає в тому, що кредитодавець перший виконує обов'язок з передачі кредитних коштів, а позичальник використовує їх, а потім зобов'язаний повернути та сплатити проценти. Така обопільність обов'язків сторін досить істотна для кредитного договору саме тому, що кредитодавець перший виконує обов'язки. У зв'язку з цим вбачається правильним закріплення в новому ЦК України норми, яка визначає право кредитодавця на відмову від надання позичальникові передбаченого договором кредиту повністю або частково у разі визнання позичальника неплатоспроможним після укладання кредитного договору або ж за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що надана позичальникові сума не буде повернута своєчасно. З іншого боку, закріплене також право позичальника відмовитися від одержання кредиту повністю або частково до встановленого строку його надання. Нормою ЦК України передбачено також право кредитодавця відмовитися від подальшого кредитування у разі порушення позичальником обов'язку цільового використання кредиту. Такий особливий випадок зустрічного виконання зобов'язання за кредитним договором, перш за все, відповідає інтересам кредитодавців, які виражають інтереси суспільства, пов'язані із національним зберіганням і використанням капіталу. Право позичальника відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі кореспондується з обов'язком цільового використання кредиту. Адже позичальник, як правило, укладає кредитний договір на майбутнє. Може статися так, що змінилися обставини і позичальник не може використати кошти і досягти певного позитивного економічного результату. Право на відмову дає можливість уникнути неповернення кредиту. Таким чином, взаємодія сторін кредитного договору визначається не тільки їх волевиявленням при укладанні договору, а й змістом правового результату, на який розрахований кредитний договір. Обидві сторони цього договору мають права та обов'язки. Саме тому цей договір вважається двостороннім. Оплатність кредитного договору полягає в тому, що позичальник сплачує проценти за користування кредитом. Розмір процентів визначається договором і практично формується на підставі ставки рефінансування, яка доводиться Національним банком України. Розмір процентів і порядок їх сплати залежить від кредитного ризику, надання забезпечення, попиту і пропозицій, що склалися на кредитному ринку. Названі ознаки кредитного договору дають можливість розмежувати його з договором позики, який за своєю правовою природою є реальним, одностороннім і безоплатним. Отже, це вказує на самостійне місце кредитного договору в системі цивільно-правових договорів. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "Правова природа та поняття кредитного договору" |
||
|
||