| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 2. Предмет і метод правового регулювання як підстави розподілу права на галузі та інститути |
||
|
Під предметом розуміється те, що регулює право, тобто певні види суспільних відносин. Останні являють собою складну, багатоаспектну категорію. У структуру предмета правового регулювання входять наступні елементи: а) суб'єкти - індивідуальні та колективні; б) їх поведінку, вчинки, дії; в) об'єкти (предмети, явища) навколишнього світу, з приводу яких люди вступають у взаємовідносини один з одним і до яких виявляють свій інтерес; г) соціальні факти (події, обставини), виступаючі безпосередніми причинами виникнення або припинення відповідних відносин. Предмет в даному випадку - це все те, що підпадає під дію правових норм. Іншими словами, сфера, на яку поширюється право і яка знаходиться під її юрисдикцією. Подібні загальні рамки (межі) нерідко називають правовим або юридичним полем. За межами цього поля знаходиться неправове простір. Під методом розуміються певні прийоми, способи, засоби впливу права на суспільні відносини. Метод відповідає на питання, як право здійснює свою регулятивну роль, тому що правові норми регулюють не тільки різнохарактерні відносини, а й різним чином. Від методів в значній мірі залежить ефективність правового регулювання, досягнення висунутих при цьому цілей. Предмет є головним, матеріальним критерієм розмежування норм права за галузями, оскільки він має об'єктивний зміст, зумовлений самим характером суспільних відносин і не залежить у принципі від волі законодавця. Метод ж служить додатковим, юридичним критерієм, так як похідний від предмета. Самостійного значення він не має. Однак у поєднанні з предметом сприяє більш суворої і точної градації права на галузі та інститути. Адже наявність різних видів суспільних відносин ще не створює само по собі системи права, не породжує автоматично його галузей. Саме предмет насамперед диктує необхідність виділення тієї чи іншої галузі, а коли галузь виділяється, з'являється і відповідний метод регулювання, який значною мірою залежить від волі законодавця. Останній, перебуваючи в рамках необхідності та враховуючи характер регульованих відносин, може обирати той чи інший спосіб правового впливу на них. Він може варіювати ці способи, використовуючи їх в різних комбінаціях. У цьому полягає суб'єктивність методу, що відрізняє його від предмета. Але обидва вони грають важливу роль в побудові системи права, тісно взаємодіють один з одним. Угрупування норм по галузях і інститутам залежить насамперед від видової різноманітності суспільних відносин, їх якісної специфіки. Однак не завжди по одному лише предметною ознакою можна відрізнити одну галузь права від іншої, так як існують такі відносини, які опосередковуються нормами ряду галузей. Наприклад, відносини власності у всіх її формах регулюються цивільним правом, кримінальним, адміністративним, конституційним. У таких випадках на допомогу приходить метод регулювання, бо кожна правова галузь має свій, характерний для неї спосіб впливу на поведінку суб'єктів (або їх поєднання). Словом, одного матеріального орієнтира не достатньо: якщо керуватися тільки ним, то важко було б розмежувати суміжні галузі й інститути. Тим більше що в праві не існує абсолютно незалежних галузей, так як вони - частини єдиної системи. Якщо б підставою для розподілу права служив тільки предмет, то галузей виявилося б занадто багато. У загальне поняття методу правового регулювання (як збиральної категорії) входять наступні компоненти, що дають уявлення про те, яким чином держава за допомогою права впливає на соціальні процеси: а) встановлення меж регульованих відносин, що, в свою чергу, залежить від ряду об'єктивних і суб'єктивних факторів (особливості цих відносин, економічні та інші потреби, державна зацікавленість та ін.), б) видання відповідних нормативних актів, що передбачають права і обов'язки суб'єктів, приписи про належне і можливе їх поведінці; в) наділення учасників суспільних відносин (громадян і юридичних осіб) правоздатність і дієздатність, що дозволяють їм вступати в різноманітні правовідносини; г) визначення заходів відповідальності (примусу) на випадок порушення цих установлень. В цілому правовий метод являє собою відомий набір юридичного інструментарію, за допомогою якого державна влада надає необхідний вплив на вольові суспільні відносини з метою надання їм бажаного розвитку. Зазначена специфіка відрізняє даний вид соціального упорядкування від інших форм нормативного регулювання суспільного життя. Значення описаного правового механізму полягає в тому, що він багато в чому визначає ефективність і результативність дії права. Однак поряд із загальним існують конкретні методи правового регулювання, характерні для тих чи інших галузей права і опосредуемих ними відносин. До них відносяться (див. схему 41). Схема 41 --- --- | ВИДИ МЕТОДІВ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ + --- L --- --- | ¦ ¦ --- | | Імперативний + --- --- + L --- | --- | | Диспозитивний + --- + L --- | --- | | Заохочувальний + --- + L --- --- | --- | | Рекомендаційний + --- L --- та інші Імперативний і диспозитивний методи, використовувані головним чином у кримінальному та цивільному праві (відповідно). Різною мірою вони притаманні й іншим галузям. Адже всяка правова норма - це владне розпорядження, веління держави; в той же час вона дає суб'єктам відому альтернативну можливість вибору варіантів поведінки в рамках закону. Зазначені методи в якійсь мірі носять універсальний характер. Таке ж наскрізне значення мають дозволу, зобов'язування і заборона, властиві в різних комбінаціях всьому правовому регулюванню. Вирішуючи (дозволяючи) одні дії, наказуючи в обов'язковому порядку інші, забороняючи під загрозою санкції треті, право тим самим надає поведінці суб'єктів строго цілеспрямований характер, вводить суспільні відносини в потрібне русло. В адміністративному праві діє метод субординації і владного наказу, що дозволяє ефективно регулювати управлінську, службову, оперативну та іншу діяльність державних органів і посадових осіб. Виконавська дисципліна, строга підпорядкованість одних суб'єктів іншим, обов'язковість рішень і розпоряджень вищих ланок держапарату для нижчестоящих - характерні риси зазначеного методу. Заохочення властиві в основному трудовому праву, де діють різного роду преміальні системи, спрямовані на стимулювання моральної та матеріальної зацікавленості в зростанні продуктивності праці, підвищенні працівниками своєї кваліфікації, придбання нових професій і т.д. Норми, що встановлюють порядок нагородження громадян орденами і медалями, присвоєння почесних звань, також вважаються заохочувальними, але вони відносяться до адміністративного права. Метод автономії та рівності сторін типовий для процесуальних галузей права, де позивач і відповідач, інші учасники судового розгляду знаходяться в однаковому процесуальному становищі один перед одним, законом і судом, їх відносини характеризуються самостійністю. Рівністю суб'єктів відрізняються також багато цивільні відносини. У сільськогосподарському праві застосовується метод рекомендацій, обумовлений тим, що селянські (фермерські) господарства, колгоспи - не державні організації і по відношенню до них владно-імперативні засоби впливу неприйнятні. Держава надає на них свій вплив лише шляхом дозволів, сприяння, організаційної допомоги, рекомендаційних актів, рад. В якості особливих методів правового регулювання використовуються переконання та примус, характерні як для права в цілому, так і окремих його галузей, розуміється, в різних поєднаннях. Останнім часом у зв'язку з розвитком ринкових відносин і підприємництва все більшого поширення набуває індивідуальний метод регулювання (або метод вільного волевиявлення), під яким розуміється форма самостійної юридичної діяльності суб'єктів, спрямованої на упорядкування одиничних суспільних відносин з допомогою правових засобів, що не володіють якістю юридичної загальнообов'язковості. Наприклад, шляхом прийняття ненормативних актів, укладання різних договорів, угод, угод, добровільного встановлення зобов'язань і т.д. (Т.В. Кашаніна). Всі розглянуті вище методи тісно взаємопов'язані, переплетені, діють не ізольовано, а в поєднанні один з одним. Разом з тим вони відносно самостійні, мають свої особливості, що і дозволяє їх класифікувати. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " § 2. Предмет і метод правового регулювання як підстави розподілу права на галузі та інститути " |
||
|
||