| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
1. Особливості системи вітчизняного права |
||
|
До числа відомих переваг такого підходу можна було віднести можливість максимального врахування специфіки різноманітних видів суспільних відносин, регульованих правом, ретельність і розгалуженість їх регламентації. Однак при цьому неминучими стали складності і громіздкість сформованої системи, необхідність послідовного розмежування правових комплексів, що ускладнюють їх взаємну узгодженість. Це було особливо помітно в прикордонних, перехідних ситуаціях, що складалися на стику окремих правових галузей. Рішення проблеми нерідко шукали у створенні нових, комплексних, або вторинних, правових галузей поруч із колишніми, загальновизнаними, що ще більше ускладнювало всю систему. Проте головним завданням правової системи є не розмежування правових галузей та їх сфер (хоча очевидно, що без цього просто не можна говорити про їх системі), а забезпечення їх єдиного, комплексного впливу на регульовані суспільні відносини. Тому система права повинна характеризуватися внутрішньої узгодженістю всіх вхідних в неї підсистем (елементів), що спирається на соціально-економічні та організаційно-правові чинники. Порожній правопорядок в тій чи іншій мірі досягав цих цілей за допомогою побудови системи правових галузей за ієрархічним принципом. Вона представляла собою якусь піраміду, на чолі якої знаходилося конституційне (державне) право. Потім йшли підлеглі йому основні галузі - цивільне, кримінальне, адміністративне, цивільно-процесуальне та кримінально-процесуальне право, - у свою чергу, очолювали групи правових галузей, здебільшого виділилися з базових, материнських (наприклад, з цивільного права виводилося сімейне та трудове право , з адміністративного - фінансове, з цивільно-процесуального - арбітражно-процесуальне право тощо). Таким чином, всю цю систему пронизували публічні початку, оформляли безмежне по суті втручання держави в будь-які сфери життя суспільства і його членів і забезпечували переважну захист державних і суспільних (публічних) інтересів. Даний підхід цілком відповідав і адміністративно-плановому характером одержавленої економіки, і реальної ролі тодішньої держави в суспільному житті. Кардинальне реформування економічного і суспільного ладу в якості одного з неминучих наслідків мало зміна даної системи. Визнання приватноправових почав і перехід до принципового поділу всієї правової сфери на приватноправову і публічно-правову призвели до того, що місце піраміди супідрядних галузей зайняла нова їхня система, заснована на рівності приватноправового і публічно-правового підходів. У цій системі дві взаємодіючі, але не супідрядні сфери приватного і публічного права включають в себе колишні окремі правові галузі та їх групи (1). --- (1) При такому підході виявляється помилковість розгляду однією з правових галузей - конституційного права, який є частиною публічного права, - в якості головної галузі, якій повинні підкорятися всі інші правові галузі, в тому числі входять до сфери приватного права. Очевидно, що цей традиційний погляд теж заснований на змішуванні галузі права і галузі законодавства: в ієрархії нормативних актів конституція, безумовно, займає головне місце, що саме по собі не доводить аналогічне місце відповідної правової галузі. Як вже зазначалося, до приватноправових галузях у вітчизняній правовій системі відносяться цивільне, сімейне, трудове та міжнародне приватне право. Публічно-правова сфера, мабуть, набуде більш складну структуру, оскільки в ній не тільки зберігається різноманіття правових галузей, а й з'являються нові, комплексні правові галузі, для яких не залишається (а строго кажучи, і не повинно бути) місця в загальній правовій системі . Виникаючі при цьому спроби залучення до складу комплексних утворень приватноправових інститутів (найчастіше - договірного права) зазвичай не мають під собою жодних об'єктивних підстав, що видно на прикладі концепції підприємницького права. Разом з тим треба враховувати, що сфери і публічного, і приватного права в Росії поки ще не завершили своє структурування. Нова система російського права більшою мірою відповідає завданням формування правової держави і громадянського суспільства, яке не повинно більш перебувати під постійним і всеосяжним державним впливом. Єдність і узгодженість даної системи забезпечується не ієрархічноїспівпідпорядкованістю її елементів, а єдністю лежать в її основі загальних правових підходів (принципів), а також критеріїв виділення правових галузей, визначальним функціональні особливості кожної з цих підсистем. Соціально-економічну базу такого положення складають визнання чільної ролі невід'ємних прав і свобод особистості, федеративна система державного устрою, заснована на обліку важливої ролі регіонів і місцевого самоврядування, а головне - ринкова організація господарства, предопределяющая роль приватноправового регулювання. Основним загальновизнаним критерієм самостійності галузей права, як відомо, є наявність самостійного предмета правового регулювання, тобто особливої області суспільних відносин, і методу правового регулювання, тобто відомої сукупності прийомів, способів впливу права на дану групу суспільних відносин, відповідних їх особливому характеру і обумовлених їм (1). В якості додаткових критеріїв вказується також на наявність особливих, самостійних функцій галузі права, що обумовлено її положенням елемента загальної системи права. Показником юридичної однорідності інститутів і норм, що складають відповідну правову галузь, є можливість відокремлення єдиних для них загальних правил (загальної частини). --- (1) М.І. Брагінський вважає єдиним критерієм розмежування (класифікації) права метод правового регулювання, бо предмет у вигляді, наприклад, майнових відносин може бути одним і тим же і у приватного, і у публічного права (див.: Брагінський М.І. Указ. Соч. З . 67 - 69). Такий підхід може бути виправданий лише остільки, оскільки для М.І. Брагінського, який заперечує самостійність сімейного та трудового права, приватне та цивільне право представляються тотожними поняттями, і проблема в результаті зводиться лише до розмежування приватного та публічного права, а не безлічі окремих правових галузей. При цьому не враховується зумовленість змісту і характеру методу особливостями регульованих відносин (тобто предметом правового регулювання). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 1. Особливості системи вітчизняного права " |
||
|
||