Головна
ГоловнаТеорія та історія держави і праваТеорія права і держави → 
« Попередня Наступна »
А.Х. Саїдов. Порівняльне правознавство (основні правові системи со-тимчасовості): Підручник, 2003 - перейти до змісту підручника

3. Предмет порівняльного правознавства

Що слід розуміти під порівняльним правознавством і які функції і методи цієї дисципліни? У юридичній науці вже зроблені певні зусилля, спрямовані на прояснення самого предмета порівняльного правознавства та більш чітке, ніж раніше, визначення кола наукових і практичних проблем. Багато авторів відзначають, що порівняльне правознавство не можна розуміти лише як певний метод дослідження. Накопичений порівняльно-правовий матеріал, наявність ряду проблем, де порівняльний метод відіграє особливо важливу роль, значну увагу до теоретичних проблем порівняльного правознавства дозволяють говорити про нього і як про самостійне напрямку правових досліджень.
Проте в достатній мірі визначився єдності думок у розумінні самого змісту поняття «порівняльне правознавство» поки що немає. Що ж означає це поняття? З однаковим чи змістом його ми зустрічаємося в роботах, що виходять під цією назвою? Головне питання: йдеться про метод або про науку? Для прояснення цього питання корисно звернутися до робіт, прямо або побічно касавшимся його.
Слід звернути увагу на відому неуясненность співвідношення визначень «порівняльний метод» і «порівняльне правознавство». Навряд чи правомірно їх ототожнювати і вживати як синоніми, як це іноді робиться. Порівняльний метод не можна позначити терміном «порівняльне правознавство». Поняття «порівняльний метод», тобто спосіб пізнання державно-правових явищ, не може бути рівнозначно поняттю «порівняльне правознавство» - науковому напрямку, що вивчає основні правові системи сучасності. Дійсно, якби обидва ці поняття збігалися, то порівняльне правознавство не могло б стати відносно самостійної наукової дисципліною.
Порівняльне правознавство засноване на свідомому, теоретично і методично заснованому застосуванні порівняльного методу в якості основного і провідного частнонаучного методу в дослідженні, мета якого - прийти до порівняльно-зіставним висновків. А це далеко не те ж саме, що порівняння в процесі досліджень, заснованих на інших частнонаучних методах. Таке термінологічне розмежування виправдано не тільки зі змістовної сторони. Воно дозволяє термінологічно зафіксувати розбіжності у застосуванні порівняй-тельно-правового методу в галузях юридичної науки.
Нині стає все більш очевидною неспроможність спроб розглядати порівняльне правознавство тільки як метод. У науковій літературі все більше стверджується точка зору, згідно з якою порівняльне правознавство - це і метод, застосовуваний усіма галузями юридичної науки, і особливий напрямок правових досліджень.
Разом з тим слід вказати, що багато вчених-юристи оспорюють існування порівняльного правознавства як самостійного напрямку правових досліджень і вважають, що це тільки частнонаучного метод.
Подібний підхід до порівняльного правознавства ускладнює, а в більшості випадків робить навіть неможливим проведення великомасштабних порівняльно-правових досліджень правових систем сучасності. Як би не ставитися до змісту порівняльного правознавства, слід визнати, що воно щось більше, ніж метод, що в наявності цілий напрям правових досліджень.
Складність і багатоаспектність предмета іноді призводять до того, що дослідники абсолютизують якусь його сторону. Тим часом порівняльно-правовий метод і порівняльне правознавство являють собою дві сторони одного питання. Вони тісно взаємопов'язані, хоча між ними є і певна відмінність. Ще відомий російський цивілісти Г.Ф. Шершеневич зазначав, що не слід змішувати порівняльне вивчення законодавства з метою його вдосконалення з порівняльним правознавством, завдання якого - виявлення загальних законів розвитку права.
Все вищевикладене показує необхідність чіткого «узаконення» кордонів порівняльного правознавства як наукового напрямку, уточнення його вузлових загальнотеоретичних проблем і концепцій.
Всяка юридична дисципліна (або напрямок) народжувалася, мабуть, тому що сама правова практика виявляла проблеми, які вимагали спеціального вивчення. Йдеться, таким об-
разом, не про інституціональному визнання якоїсь нової наукової дисципліни, а про усвідомлення ряду щодо нових проблем, які виникли перед правовою наукою.
Таким чином, порівняльне правознавство - це наука. Воно є такою у двох аспектах, з двох хоча і різних, але доповнюючих один одного точок зору.
Перший аспект пов'язаний з використанням порівняльного методу при вивченні правових інститутів і конкретних юридичних проблем країни, до якої належить дослідник. У цьому випадку на більш-менш широкої порівняльно-правовій основі вивчається конкретна правова проблема. Цей аспект звичайно охоплює порівняння на мікрорівні, в рамках окремих галузей права.
Другий аспект виступає як автономне вивчення зарубіжного (іноземного) права на рівні правових систем в цілому, на рівні окремих галузей права та основних правових інститутів. Тут мова йде про те, щоб створити «юридичну географію», подібно до того як минулого прагнули відтворити на основі порівняння загальну історію права. Мета такого макросравненія - дати відповідь на питання про те, що відбувається на правовій карті світу, як розвиваються основні правові системи сучасності, як позначилися мінливі умови на національних правових системах різних держав. При вивченні існуючих правових систем географічна порівняльна перспектива не менш важлива і складна, ніж історична. І географічні масштаби порівняльно-право-пих досліджень свідчать про те, що мова йде саме про самостійну науку.
При цьому виникає питання про співвідношення вивчення іноземних-. ного права з порівняльним правознавством. Розмежування порівняльного правознавства, з одного боку, і вивчення іноземного права - з іншого, давно стало класичною традицією юридичної компаративістики. Однак виникає питання: якою мірою можливо суворе розмежування цих двох понять і що воно дає? Слід підкреслити, що це розмежування, на наш погляд, взагалі трудноосуществимо, бо вказані поняття найтіснішим чином переплетені, а в чомусь вони неминуче перехрещуються. Історично порівняльне правознавство як раз і виросло з потреб вивчення іноземного права.
Вивчення іноземної права - це необхідний компонент і основа порівняльно-правового дослідження. Заперечуючи проти лого, кажуть, що вивчення іноземної права є лише підготовка до порівняльного правознавства, його підготовча ступінь.
Таке уявлення сходить, очевидно, до того часу, коли цілі порівняльного правознавства бачили в створенні особливого, наднаціонального порівняльного права. При такому / підході порівняльне правознавство дійсно стає ніби другою сходинкою над вивченням іноземної права, перетворюється на самодостатню операцію і зводиться до виведення за дужки того загального, що є в існуючих національних правових системах. Однак таке розуміння порівняльного правознавства сьогодні - анахронізм, і похідні від нього уявлення також потребують коректив.
Зрозуміло, не всяке дослідження іноземного права може бути віднесено до порівняльного правознавства. Можливі суто країнознавчі дослідження, не переслідують порівняльно-правових цілей. Але й такі дослідження завжди матимуть Компаративістські забарвлення, містити значний емпіричний і фактологічний матеріал для подальших порівняльно-правових досліджень, насамперед для порівняння з правовою системою країни компаративіста. Таким чином, ніхто не може стати компаративістом, не отримавши попередньо достатньо знань про іноземному праві.
Природно, що при такому підходу не заперечуються такі аспекти порівняльного правознавства, як традиційне порівняльне вивчення законодавств суб'єктів федеративної держави, історія-ко-правове порівняння, що не виходить за межі однієї країни.
Порівняльне правознавство допомагає долати вузьконаціональними кут зору при вивченні права, дозволяє поглянути на нього під більш широким кутом зору. Співвіднесення національної правової системи з зарубіжними створює умови для більш чіткого виявлення її своєрідності.
Значення порівняльного правознавства для розвитку юридичної науки полягає не тільки в придбанні нових теоретичних знань про правову дійсності, а й у тому, що і чисто емпіричне знання тим чи іншим чином враховуватиметься при вивченні національного права.
Неодмінна умова визнання порівняльного правознавства - наявність специфічного підходу до предмета дослідження. У рамках порівняльного підходу до правової карті світу формується предмет порівняльного правознавства. Предмет науки в свою чергу визначає методи дослідження та спосіб їх застосування до даної науки, тобто ті самі методи, які в сукупності і складають підхід науки до об'єкта. У міру зростання наших знань про об'єкт змінюються і уявлення про те, що розуміти під предметом певної науки (в даному випадку - порівняльного правознавства).
Методологія компаративістики зводиться до одного лише порівнянні, наука порівняльного права володіє цілим комплексом засобів і способів, що становлять у цілому її методологію.
Порівняльне правознавство використовує аж ніяк не один порівняльний метод, а весь методологічний арсенал, інструментарій правової науки. Правова теорія, відокремлюються правові дисцип-Ніни по предмету, вимагає зосереджувати навколо відповідного предмета, всі методи, за допомогою яких він може бути всебічно вивчений. Іншими словами, порівняльне право відрізняється швидше специфічним предметом, ніж специфічним методом.
Таким чином, можна спробувати визначити коло питань, зі складових предмет порівняльного правознавства. До них відносять-ся:
- методологічні проблеми порівняння в праві («теорія срав нительно-правового методу»);
- порівняльне вивчення основних правових систем сучас менності ( при цьому вельми велике значення питання про классифика ції цих систем);
- традиційне «порівняльне законодавство», тобто сравне ня нормативних джерел з конкретних правових проблем, переважно на рівні і в рамках галузей права;
- так зване функціональне порівняння і деякі ін ші соціологічно орієнтовані види порівняльно-правових досліджень;
- історико-порівняльне вивчення права.
Наведений перелік проблем, що становить предмет сучасного порівняльного правознавства, не є вичерпним, він може бути доповнений і розширений, окремі проблеми можуть нити сформульовані трохи інакше. Навряд чи потребує особливої ??аргументації необхідність розробляти, наприклад, такі проблеми, як порівняльне дослідження правового статусу особистості.
Для порівняльного правознавства вельми значущі міжнародно-правова проблематика, порівняльно-правові дослідження на стику двох наук. У зв'язку з цим уніфікація права є однією з провідних проблем порівняльного правознавства. Слід сказати і про досліджуваної зазвичай в рамках міжнародного приватного права проблемі використання порівняльного права судом при застосуванні їм іноземної норми. Йдеться про досить давно сформованою традицією взаємодії міжнародного приватного права і порівняй-тельного правознавства.
До предмета порівняльного правознавства відноситься велике і складне питання про рецепцію іноземного права.
Для порівняльного правознавства вельми значущий питання про юридичної термінології, оскільки законодавство і юридична література в різних країнах використовують різний понятійний апарат. Багато терміни, властиві однієї правовій системі, можуть мати інший зміст або взагалі не мати еквівалента в іншій правовій системі. Це особливо вірно стосовно праву країн, що відносяться до різних правових сім'ям. Різноманітність юридичної термінології - | не тільки джерело труднощів для компаративістів. Воно складає проблему великої практичної важливості. Відомо чимало помилок, що здійснюються при перекладі законодавчих текстів, при підготовці міжнародно-правових актів.
Отже, порівняльне правознавство многоаспектно і багатофункціональне, покликане і може давати як власне наукові (теоретико-пізнавальні), так і практико-прикладні результати. Воно являє собою і застосування порівняльного методу як особливого частнонаучного способу дослідження, і напрям правових досліджень в цілому. Підкреслимо, що в останньому випадку предметом порівняльного правознавства є:
1) методологічні проблеми порівняльно-правового дослід вання (при цьому значне місце займає теорія порівняльно-правового методу);
2) порівняльне вивчення основних правових систем сучас менності, іншими словами, систематизоване вивчення закордон ного (іноземного) права;
3) узагальнення та систематизація результатів конкретних порівняй тельно-правових досліджень;
4) розробка конкретних методичних правил і процесів срав нительно-правових досліджень;
5) дослідження історико-порівняльних правових проблем;
6) порівняльне вивчення міжнародно -правових питань з - тимчасовості.
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "3. Предмет порівняльного правознавства"
  1.  А.Х. Саїдов. Порівняльне правознавство (основні правові системи со-тимчасовості): Підручник, 2003
      предмет порівняльного правознавства, описується сучасна юридична географія світу, дається характеристика основних правових сімей: рома-но-германського права, англо-американського загального права, мусульманського права, індуського права, звичаєвого права та ін Спеціальні розділи присвячені змішаним правовим системам, а також національним правовим системам Росії та Узбекистану. Для студентів,
  2.  Введення
      предмет порівняльного правознавства, логіка його дослідження та викладу, система певного комплексу ідей, взаємозв'язок у них історії і сучасності, особливо в умовах зростання соціальної значущості правової теорії і появи нового правового мислення. Однак до цього часу в Росії немає учебніка1, що дає аналіз найважливіших проблем сучасного порівняльного правознавства з урахуванням досягнень,
  3.  1. Визначення порівняльного правознавства
      предмет викладання у вищих навчальних закладах. У цьому підручнику порівняльне правознавство розглядається переважно як наука і навчальна дисципліна; питання ж застосування порівняльного методу для вирішення конкретних науково-практичних правових проблем, тобто «Порівняльного законодавства», завдання і об'єкти застосування порівняльного методу, тобто теорія порівняльного методу, що не
  4.  2. Виникнення порівняльного правознавства
      порівняльного правознавства універсальне значення в перетворенні права різних держав і народів, так і спади, коли в ньому бачили лише одне з допоміжних техніко-юридичних засобів при вивченні права, що призводило до невиправданого применшення його ролі. Виникають закономірні питання: з якого моменту бере свій початок порівняльне правознавство? чи можна вважати порівняльним
  5.  Функціональне порівняння
      предметом порівняльного правознавства є належать до різних систем правові інститути у функціональному аспекті, тобто у розвитку, динаміці. При цьому він зовсім не мав на увазі функціональне порівняння, про який йде мова тут. При всіх перевагах функціонального порівняння, особливо його соціологічної спрямованості, можна вказати на два його основних недоліки. По-перше, право
  6.  7. Розвиток радянського порівняльного правознавства
      предмета - порівняльного правознавства. Там, де ця дисципліна не була включена в навчальні програми, вона опрацьовувалася в спеціальних гуртках, становила тему факульта-тивних курсів. Не тільки міркування наукового характеру і прагнення до порівняльно-правовому вивченню всіх діючих систем права, а й виразні вимоги міжнародного господарського обороту, все більш і більш
  7.  § 1. Муніципальне право як наука і навчальна дисципліна
      предмет, зміст, форму, методологію, ціннісні підстави. Предмет науки - те, на що спрямований науковий пошук (речі, інститути, процеси, явища та ін.) Зміст - саме знання (погляди, ідеї, теорії, уявлення, концепції). Воно виражається в поняттях, категоріях, моделях, формулах, інших пізнавальних утвореннях і закріплюється на паперових, електронних, інших матеріальних носіях.
  8.  ЛІТЕРАТУРА для поглибленого вивчення курсу
      порівняльний аналіз) / / Місцеве право. 2000. N 11, 12. Кабиш С.В., Козюк М.М. Муніципальне правотворчість: науково-методичний посібник. М., 2000. Лопатіна С.Н. Правовий акт органу (посадової особи) місцевого самоврядування як джерело права: загальнотеоретичний аспект / / Правознавство. 2000. N 2. Масловська Т.С. Нормотворчість органів місцевого самоврядування Російської Федерації.
  9.  § 2. Джерела комерційного права
      предметів ведення Російської Федерації і спільного ведення Російської Федерації і суб'єктів РФ. У разі суперечності між названими законами діє федеральний закон. У зв'язку з цим слід зауважити, що ст. 71 Конституції РФ віднесла до ведення РФ цивільне (комерційне) та арбітражно-процесуальне законодавство. Відповідно п. 2 ст. 3 ЦК встановлює, що громадянське
  10.  СПИСОК
      предметів ведення і об'єктів муніципальної власності між муніципальними утвореннями Володимирській області "/ / Володимирські відомості. 2004. 25 берез. N 58. Закон Володимирській області від 21 квітня 1997 р. N 17-ОЗ" Про розмежування предметів ведення і об'єктів муніципальної власності між муніципальними утвореннями Володимирській області "(в редакції Законів Володимирській області від 5