| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Прийняття спадщини |
||
|
Прийняття спадщини - це вчинення певних дій, спрямованих на придбання спадщини. За своєю юридичною природою прийняття спадщини, будучи правомірним дією, являє собою односторонню угоду, для здійснення якої необхідно волевиявлення тільки однієї сторони - спадкоємця. Відповідно до загальних правил цивільного права суб'єктами такої угоди можуть бути повністю дієздатні особи. Частково дієздатні особи та особи, обмежені у дієздатності, укладають її за згодою законних представників, а від імені повністю недієздатних неповнолітніх та осіб, позбавлених дієздатності, прийняття спадщини здійснюють їх законні представники. Цивільний кодекс встановлює певні принципи, відповідно до яких здійснюється прийняття спадщини: свобода. Як і вчинення будь-якої угоди, прийняття спадщини не є обов'язком спадкоємця. Від його вибору залежить вирішення таких питань, як прийняття або відмова від спадщини, спосіб прийняття спадщини. Тільки за наявності волі стати спадкоємцем він повинен виразити її способом, передбаченим законом. Крім того, відповідно до Цивільного кодексу спадкоємець має право вибрати при спадкуванні за кількома підставами (за заповітом або за законом, в порядку спадкової трансмісії або відмови від спадщини) одне або всі підстави. Спадкоємець, вже виразив згоду на прийняття спадщини, може також відмовитися від нього протягом строку для прийняття спадщини; обов'язковість. Прийняття спадщини є необхідною умовою для виникнення спадкових прав. Винятком з цього правила є лише виморочное майно, стосовно якого прийняття спадщини не потрібно. Вважається, що Російська Федерація набуває спадщину в силу ст. 1151 ЦК; самостійність і незалежність. Прийняття спадщини може бути здійснено одним спадкоємцем, кількома або всіма спадкоємцями. При цьому кожен спадкоємець повинен індивідуально висловити свою волю на прийняття спадщини. Прийняття спадщини одним спадкоємцем не означає прийняття спадщини іншими спадкоємцями; зворотна сила. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з дня відкриття спадщини. Це означає, що спадкоємець набуває право власності і тягар власності не з дня фактичного прийняття спадщини або державної реєстрації права власності, а з дня відкриття спадщини. Таким чином, спадкоємець може мати право власності на майно ще до державної реєстрації, так як остання має значення підтвердження існуючого права, але не встановлює його. Свідоцтво про державну реєстрацію, як і свідоцтво про право на спадщину, є не правовстановлюючим, а правоподтверждающім документом. Тому якщо спадкоємець помер, не встигнувши зареєструвати отримане майно та отримати свідоцтво про право на спадщину, то його спадкоємці можуть вимагати включити таке незареєстровану майно в свідоцтво про право на спадщину. При цьому слід враховувати, що, незважаючи на те що спадщина належить спадкоємцеві з дня відкриття спадщини, повною мірою здійснювати функції власника спадкоємець не може до закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини. Іншими словами, в цей період має місце обмеження права власності в частині, що стосується, насамперед, правомочності розпорядження; безумовність і беззастережність. Приймаючи спадщину, спадкоємець набуває право на все майно, яке виявилося в наявності на момент відкриття спадщини, навіть якщо спадкоємець не знав про повне його складі. Відповідно до п. 2 ст. 1152 ЦК прийняття частини спадщини означає прийняття усієї спадщини, а згідно з п. 2 ст. 1152 ЦК не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Наприклад, не можна прийняти частину спадщини, а від іншої частини відмовитись (виняток становлять випадки прийняття спадщини з різних підстав) або прийняти спадщину за умови відмови від боргів і т.п. Цивільний кодекс передбачає два основних способи прийняття спадщини - формальний і фактичний. Перший спосіб передбачає прийняття спадщини шляхом подання заяви про прийняття спадщини або про видачу свідоцтва про право на спадщину нотаріусу або уповноваженому законом посадовій особі за місцем відкриття спадщини. Відповідно до ст. 62 Основ законодавства про нотаріат заява повинна бути зроблена у письмовій формі. Заява про прийняття спадщини може бути подано спадкоємцем або його представником за дорученням, в якій спеціально обумовлено таке право представника. У заяві про прийняття спадщини повинні бути зазначені: всі спадкоємці тієї черги, яка закликається до спадкоємства (за законом); спадкоємці, які мають право на обов'язкову частку із зазначенням місця їх проживання (при спадкуванні за заповітом). Умисне приховування спадкоємцем даних відомостей може спричинити визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та визнання негідним спадкоємцем (ст. 1117 ЦК). Нотаріус зобов'язаний сповістити тих спадкоємців, адреси яких йому відомі. Цей обов'язок зберігається у нотаріуса навіть після закінчення строку для прийняття спадщини, так як спадкоємці та після його закінчення можуть довести факт прийняття або відновити пропущений строк. Розшук невідомих йому спадкоємців нотаріус не виробляє. У заяві про прийняття спадщини може міститися прохання про видачу свідоцтва про право на спадщину, але вона може бути викладена і в окремій заяві. Нотаріус приймає заяви про прийняття спадщини або про відмову від нього за місцем відкриття спадщини. На заяві зазначається дата його отримання, завірена нотаріусом. Спадкоємець може подати заяву про прийняття спадщини особисто або поштою. У першому випадку нотаріус встановлює особу заявника, перевіряє повноваження законних представників і справжність підписів, а також робить відмітку на заяві із зазначенням відомостей про спадкоємця. Законні представники подають заяву про прийняття спадщини без довіреності, але при пред'явленні документів, що засвідчують їх відносини з спадкоємцем (свідоцтво про народження дитини, рішення органу опіки та піклування про призначення опікуна тощо). Якщо заява надсилається поштою, то підпис спадкоємця повинна бути засвідчена нотаріусом або уповноваженою посадовою особою. Якщо поштою прислано заяву з незасвідетельствованной підписом спадкоємця, нотаріус зобов'язаний його також прийняти, щоб не допустити пропуску строку для прийняття спадщини. Дата заяви фіксується по першому відправленню. Але нотаріус в цьому випадку посилає спадкоємцю повідомлення про необхідність вислати належно оформлене заяву поштою або з'явитися до нотаріуса особисто * (762). Спадкоємець не зможе отримати свідоцтво про право на спадщину без виконання даних правил. При пересиланні заяви поштою датою подання заяви вважається дата здачі його на пошту. Його доказом служать конверт з поштовим штемпелем або квитанція про відправлення цінного або рекомендованого листа. За відсутності у спадкоємця таких доказів факт відправлення заяви поштою може бути встановлений судом у порядку розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Закон не передбачає переліку документів, які повинні бути пред'явлені разом із заявою про прийняття спадщини для того, щоб воно було прийнято. Нотаріус зобов'язаний прийняти заяву і за відсутності інших документів (підтверджуючих ступінь споріднення, свідоцтво про смерть тощо), щоб не пропустити строк для прийняття спадщини. Але свідоцтво про право на спадщину за такою заявою видано бути не може до пред'явлення необхідних документів. Заява про прийняття спадщини є незаперечним доказом прийняття спадщини спадкоємцем. Фактичне прийняття спадщини означає вчинення спадкоємцем фактичних дій, що свідчать про його бажання прийняти спадщину. Як правило, такі дії пов'язані із здійсненням правомочностей власника. Такі дії розцінюються як прийняття спадщини, поки не доведено інше. Фактичне прийняття частини спадщини означає прийняття усієї спадщини, в чому б воно не полягало і де б не знаходилося. Пункт 2 ст. 1153 ЦК передбачає чотири групи дій, що свідчать про фактичне прийняття спадщини: 1) вступ у володіння або управління спадковим майном. Відповідно до п. 28 Методичних рекомендацій фактичний вступ у володіння спадковим майном може бути підтверджено документами про вчинення спадкоємцем протягом строку для прийняття спадщини дій з управління, розпорядження або користування спадковим майном, підтриманню його в належному стані або сплату податків, страхових внесків, інших платежів щодо спадкового майна, стягнення плати з мешканців, які проживають в спадковому будинку (квартирі) за договором житлового найму, і т.п. Доказом вступу у володіння спадковим майном також може виступати довідка з будинкоуправління про спільне проживання спадкоємця із спадкодавцем, або проживанні спадкоємця в наследуемом житловому приміщенні, або про те, що протягом строку для прийняття спадщини спадкоємець забрав майно спадкодавця. При цьому слід враховувати, що значення має фактичне проживання, а не реєстрація за певною адресою. Наприклад, якщо спадкоємець перебував на реєстраційному обліку за адресою знаходження спадкового майна, але проживав за іншою адресою, фактичного прийняття в даному випадку не буде. Для прийняття спадщини спадкоємцю необхідно подати заяву про прийняття спадщини. В якості фактичного прийняття спадщини розглядається також знаходження у спадкоємця ощадної книжки при наявності у нотаріуса документа, що підтверджує, що спадкоємець отримав її протягом строку для прийняття спадщини; 2) прийняття заходів щодо збереження успадкованого майна і захисту його від посягань. Доказом, що підтверджує такі дії спадкоємця, може бути, наприклад, документ нотаріуса, який брав на прохання спадкоємця заходів до охорони спадкового майна; 3) несення спадкоємцем витрат на утримання успадкованого майна. Витрати спадкоємця можуть підтверджуватися довідками місцевої адміністрації про проведений ремонт житлового приміщення, про посадку насаджень на земельній ділянці, про сплату податку та іншими документами; 4) оплата боргів спадкодавця або отримання від третіх осіб боргів перед спадкодавцем. Про фактичне прийняття спадщини також можуть свідчити такі дії, як покриття витрат по догляду за спадкодавцем під час його хвороби, на його похорон, на утримання громадян, які перебували на утриманні спадкодавця, і т.п. Якщо фактичне прийняття спадщини утруднено, зокрема, тим, що цьому перешкодять інші особи, то спадкоємцю слід подати заяву про прийняття спадщини. Закон встановлює певний термін, в який має бути здійснено прийняття спадщини. За загальним правилом строк прийняття спадщини становить шість місяців з дня відкриття спадщини і обчислюється за загальними правилами обчислення строків (ст. 190-194 ЦК). Винятки із загального правила про термін прийняття спадщини законом передбачені наступні: шість місяців з дня виникнення права спадкування у випадках відмови від спадщини (наприклад, у разі спадкування за законом при відмові спадкоємців попередньої черги, у разі спадкування законними спадкоємцями при відмові спадкоємців за заповітом або в разі спадкуванні подназначение спадкоємця при відмові спадкоємця за заповітом) або в разі відсторонення від спадщини; шість місяців з дня рішення суду про оголошення померлим, якщо відкриття спадщини відбулося в день передбачуваної загибелі спадкодавця; три місяці - після закінчення шестимісячного строку, якщо спадкування відбувається тільки у зв'язку з неприйняттям спадщини іншим спадкоємцем (застосовується, коли інший спадкоємець прямо не відмовився від спадщини, але й не вчинив жодних дій, які б свідчили про прийняття спадщини). Пропуск передбаченого строку для прийняття спадщини за загальним правилом тягне за собою втрату права на спадщину, оскільки даний термін є пресекательним - за його закінчення не реалізоване під час його перебігу право припиняється. При цьому ст. 1155 ЦК передбачає дві підстави для відновлення строку прийняття спадщини: 1) спадкоємець не знав і не повинен був знати про відкриття спадщини, а також пропустив строк для прийняття спадщини з інших поважних причин. Закритого переліку поважних причин закон не передбачає. На практиці питання про поважність причин пропуску строку вирішується індивідуально з урахуванням всіх обставин справи. Наприклад, в якості поважних причин можуть розглядатися важка хвороба, тривале відрядження, відсутність знань про майно або про смерть спадкодавця (якщо спадкоємець не ухилявся від обов'язку щодо утримання спадкодавця, хоча і не підтримував з ним постійних відносин). Заява про відновлення пропущеного строку прийняття спадщини з поважної причини може бути задоволено лише в тому випадку, якщо спадкоємець звернувся до суду протягом шести місяців після того, як причини для пропуску відпали. Одночасно суд визначає частки в спадковому майні, а раніше видані свідоцтва про право на спадщину визнаються недійсними. Відновлення строку прийняття спадщини розглядається в общеісковом порядку з залученням в якості відповідачів спадкоємців, які прийняли спадщину; 2) згода всіх інших спадкоємців на прийняття спадщини спадкоємцем, який пропустив строк на її прийняття. Така згода має бути дано спадкоємцями в присутності нотаріуса, або їх підпис має бути нотаріально засвідчена. Якщо згода спадкоємців дано після видачі свідоцтва про право на спадщину, то така згода є підставою для анулювання нотаріусом раніше виданого свідоцтва про право на спадщину та видачі нового свідоцтва. Частина 2 ст. 1155 ЦК про відновлення строку без звернення до суду не застосовується, якщо термін прийняття спадщини пропущено єдиним спадкоємцем або всіма спадкоємцями, тобто коли давати згоду на відновлення терміну нікому. Якщо повернення спадщини в натурі неможливий, то спадкоємцю відшкодовуються його вартість, збитки від зміни вартості, а також відсотки за користування чужими грошовими коштами (тобто застосовуються правила ст. 1104-1108 ЦК). У свою чергу, інші спадкоємці можуть вимагати відшкодування витрат щодо збереження та утримання майна. Дані норми закону є диспозитивними, і своїм письмовим угодою спадкоємці можуть передбачити інші правила. Крім відновлення строку прийняття спадщини, закон передбачає підставу для продовження даного терміну - у разі спадкування в порядку спадкової трансмісії. В даному випадку якщо до закінчення шестимісячного строку прийняття спадщини з дня відкриття спадщини залишилось менше трьох місяців, то частина строку подовжується до трьох місяців Від відновлення терміну слід відрізняти встановлення юридичного факту - факту прийняття спадщини. Відповідну заяву подається до суду в тому випадку, якщо спадкоємець вчинив фактичні дії щодо прийняття спадщини, але доказів, безперечно свідчать про це, у нього немає (наприклад, нотаріус не може кваліфікувати як безперечний доказ показання свідків). Заява про встановлення факту прийняття спадщини розглядається в порядку окремого провадження за місцем проживання заявника. Але якщо в даному випадку має місце спір з іншими спадкоємцями, то подається позовна заява за місцем проживання відповідача. Якщо спадщину прийнято, нотаріус заводить спадкову справу, яка реєструється в алфавітній книзі обліку спадкових справ. Після цього нотаріус здійснює такі дії: визначає склад спадкового майна і дійсну приналежність його спадкодавцеві по правовстановлюючим документам; визначає коло спадкоємців з урахуванням номера черги або необхідних спадкоємців з урахуванням не народжених, але зачатих спадкоємців, а також з урахуванням недостойних спадкоємців; узгодить проведений ним розділ з усіма спадкоємцями; оформляє свідоцтво про право на спадщину; стягує державне мито за надані послуги; відправляє в триденний термін довідку до податкових органів з метою стягнення суми податку за отримане спадкове майно. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Прийняття спадщини" |
||
|
||