| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 1. Право приватної власності громадян. Загальні положення |
||
|
Визнання права приватної власності в Росії насилу пробивало собі дорогу. Це обумовлено тим, що право приватної власності в нашій країні не має глибоких традицій. В історичному розвитку економічне життя Росії базувалася на пануванні державної (публічної) власності. У розвинених же правопорядках названий інститут, що іде своїми коренями в римське право, отримав широкий розвиток. Вже в старому цивільному праві інститут права приватної власності розглядався римськими юристами як споконвічного * (848). Існування інституту права приватної власності зумовлено насамперед протиставленням його публічної власності. Така антитеза визначена, з одного боку, обмеженням можливості втручання публічної влади у відносини приватної власності, за винятком випадків, передбачених у законі, з іншого - забезпеченням особистої свободи індивіда в розпорядженні власністю. Однак приватну власність не можна розглядати як атрибут заперечення права публічної власності. Публічна власність близько двох тисячоліть розвивалася в тісній взаємодії з приватною власністю. Це в кінцевому рахунку, визначило існування дуалізму права. Завдання якраз і полягає в тому, щоб забезпечити оптимальну і гармонійну пропорцію приватної та публічної власності. ГК термін "право приватної власності" не використовує, а закріплює систему правових норм, спрямованих на забезпечення володіння, користування і розпорядження майном, що перебуває у приватній власності громадян і юридичних осіб. При цьому цивільне право ставить метою вирішення трьох основних завдань: 1) забезпечення громадянам гарантії вільного задоволення виникаючих потреб за рахунок належного їм на праві приватної власності майна; 2) встановлення тягаря утримання об'єктів права приватної власності 3) визначення меж здійснення права приватної власності з метою виключення випадків заподіяння шкоди третім особам. Приватна власність не замикається виключно на зовнішні речі, що належать громадянам, а є основою внутрішньої мотивації людини до участі в продуктивній праці, гарантом справедливого розподілу матеріальних благ. Тому спроба скасувати приватну власність підриває самі основи життєдіяльності людини. Про це свідчить нещодавній радянський досвід. Російська цивільно-правова доктрина і цивільне законодавство виходять з єдиного визначення права власності * (849). При такому підході можуть виникнути сумніви в існуванні самостійного інституту цивільного права - права приватної власності. У сучасних умовах власність являє собою складну сукупність соціально-економічних відносин, які характеризуються різноманітністю. Отримуючи відповідну правову регламентацію, відносини власності впливають і на сам зміст правових норм. Тому виправдано вести мову про єдине поняття права власності в суб'єктивному сенсі, що включає певну сукупність правомочностей в незмінному вигляді незалежно від якої класифікації власності. Інакше йде справа з правом власності в об'єктивному сенсі. Зміст правових норм може істотно відрізнятися залежно від виду суб'єкта, специфіки об'єкту, що охороняється, підстав виникнення права власності. У зв'язку з цим слід визнати, що наявність єдиного визначення власності в суб'єктивному сенсі не усуває можливості виділення в системі норм про право власності відокремлених правових інститутів і субинститутов. Основою їх визначення є концепція розподілу права на приватне і публічне * (850), яка закладена в ст. 8 Конституції РФ, що вказує на визнання і захист так само приватної, державної та муніципальної (публічної) власності. Інші форми власності з урахуванням методу правового регулювання, суб'єктного складу і характеру охоронюваного законом інтересу становлять предмет приватного або публічного права. Виходячи з виду суб'єкта, право приватної власності можна розділити на такі субінстітути, як право приватної власності громадян і право приватної власності юридичних осіб. У свою чергу, право приватної власності громадян може ділитися на право приватної власності громадянина-підприємця та право приватної власності громадянина, яка не є підприємцем. Залежно від специфіки об'єкту, що охороняється право приватної власності громадян включає наступні види прав: право приватної власності громадян на земельні ділянки; право приватної власності громадян на житлові приміщення; право приватної власності громадян на майно, обмежене в обороті ; право приватної власності громадян на домашніх тварин і т.п. Право публічної власності підрозділяється на право державної та право муніципальної власності. Право приватної власності громадян підлягає поділу і залежно від підстав його виникнення. Так, виділяють майно, отримане громадянами: в результаті здійснення некомерційної діяльності (робота за трудовим або цивільно-правовим договором); по загальсоціальним способам (допомоги, стипендії, пенсії, гуманітарна допомога тощо); по загальногромадянських способам (дивіденди по вкладах і акціям, прийняття спадщини, приватизація, отримання дару, вчинення знахідки тощо); від здійснення підприємницької діяльності без утворення юридичної особи (абз. 3 п. 1 ст. 2 ЦК) або з утворенням такого. Зрозуміло, названі джерела формування власності громадян можуть існувати в різної модифікації одночасно. За загальним правилом в якості об'єктів права приватної власності громадян виступає будь-яке майно в необмеженій кількості і незалежно від вартості. Винятки з цього правила можуть бути встановлені федеральним законом щодо окремих видів майна (п. 2 ст. 213 ЦК). До складу майна громадян може входити як рухоме, так і нерухоме майно у вигляді матеріальних речей, причому право власності на більшу частину нерухомого майна переходить до громадян тільки після їх державної реєстрації, має правообразующее значення * (851). Вилученням з цього правила є виникнення права власності у громадян, які мають паєнагромадження в споживчому кооперативі і повністю внесли свій пайовий внесок (п. 4 ст. 218 ЦК). Державна реєстрація названих об'єктів має правоподтверждающій характер. До нерухомого майна, поряд з такими традиційними об'єктами права приватної власності, як земельні ділянки, житлові будинки, квартири тощо, віднесено об'єкти, які раніше не могли входити до його складу: майнові комплекси , земельні ділянки, ділянки лісу, які входять до складу земель лісового фонду і т.д. Сфера використання об'єктів права приватної власності громадян у сучасних умовах має не тільки споживчий, а й виробничий (підприємницький) характер. Наприклад, громадяни можуть бути власниками майнових комплексів, житлових приміщень комерційного фонду, цінних паперів та ін Для задоволення своїх соціально-побутових потреб громадяни стають власниками таких видів майна, як земельні ділянки, житлові будинки, квартири , дачі, гаражі, автомототранспорт, одяг, меблі, продукти харчування та ін. Таким чином, право приватної власності громадян в об'єктивному сенсі можна визначити як сукупність норм, що регулюють відносини щодо володіння, користування і розпорядження належними громадянам предметами споживання, засобами і продуктами виробництва. Основний зміст і специфіка названого субінститута полягає в тому, що його норми закріплюють правовий режим майнових цінностей, що належать громадянам, у цивільному обороті. Спираючись на загальне визначення права власності, суб'єктивне право приватної власності громадян можна визначити як засновану на законі і здійснювану в його межах міру можливої поведінки громадянина щодо володіння, користування і розпорядження предметами споживання, засобами і продуктами виробництва в метою задоволення своїх приватних інтересів. Суб'єктивне право власності наділяє громадянина-власника можливістю самостійно здійснювати на засадах виключного права законні правомочності щодо майна, а також вимагати від усіх інших осіб дотримуватися прав власника, утримуватися від яких би то не було їх порушень. Зміст права приватної власності громадян. Зміст суб'єктивного права власності громадян реалізується через сукупність суб'єктивних правомочностей власника, кожне з яких має специфічні риси і певну самостійність і які в повному обсязі можуть бути реалізовані тільки самим власником. Як вже зазначалося, для вітчизняного правопорядку традиційними елементами змісту права власності, в тому числі і права приватної власності, є правомочності володіння, користування і розпорядження (п. 1 ст. 209 ЦК), які власник має право здійснювати на свій розсуд (п. 2 ст. 208 ЦК). Правомочність володіння обумовлює засноване на законі панування громадянина над майном. Здійснення правомочності володіння є необхідною умовою користування. Правомочність користування являє собою вилучення громадянином корисних властивостей з речі, в тому числі плодів, продукції та доходів з метою задоволення матеріальних та інших потреб. Правомочність розпорядження полягає в можливості громадянина визначати юридичну долю речей: продавати, міняти, дарувати, здавати в оренду і т.п. Однак зміст самих правомочностей громадянина-власника може бути різним в залежності від багатьох факторів. Наприклад, такі об'єкти права власності, як житлові приміщення (ст. 17 ЖК) і земельні ділянки (ст. 73 ЗК), можуть використовуватися тільки відповідно до їх цільового призначення. Неоднаковими будуть правомочності громадянина і щодо житлового приміщення, у залежності від того, чи використовується воно для власного проживання або для надання за договором комерційного найму. Законом та іншими правовими актами можуть встановлюватися обмеження права власності при здійсненні власником правомочностей щодо майна * (852). Так, законом обмежуються права дарувальника на здійснення дарування майна (за винятком звичайних подарунків) від імені малолітніх і громадян, визнаних недієздатними (ст. 535 ЦК). Цей захід направлений на запобігання можливих зловживань щодо соціально незахищеної категорії осіб. Крім названих вище правомочностей власник може здійснювати з речами і інші дії, які можуть супроводжуватися переходом окремих правомочностей до інших осіб. Наприклад, власник може передати своє майно в довірче управління або в заставу. У подібних випадках правомочності власника і права осіб, які можуть здійснювати ті чи інші дії щодо майна, визначаються законом або договором. Відсутність у власника можливості фактичного впливу на річ не усуває збереження юридичної влади власника над нею. Власник може вимагати усунення порушень щодо майна, в тому числі вимагати його повернення. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " § 1. Право приватної власності громадян. Загальні положення " |
||
|
||