| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Радянське спадкове право. |
||
|
У ст. 9 зазначеного декрету було сказано: "Якщо майно померлого не перевищує 10 тисяч карбованців і складається із садиби, хатньої обстановки та засобів виробництва трудового господарства в місті або селі, надходить у безпосереднє керування, в управління і розпорядження до наявних дружини і вказаних вище родичів". Така позиція законодавства викликала неоднозначне трактування з боку вчених. Деякі вчені, зокрема А. Приградов-Кудрін, Я. Брандернбург-ський1, вважали, що цим самим радянська держава взагалі скасувала інститут спадкування, інші автори, наприклад, П. Орловський, М. Рейхель2, вважали, що ст. 9 допускала спадкування, але тільки трудової власності. Ця стаття вказувала і на коло та черги таких спадкоємців: 1) переживша дружина чи чоловік; 2) родичі по прямій низхідній лінії; 3) родичі по прямій висхідній лінії; 4) повнорідні Приградов-Кудрин А. Брачное право й наследование // Еженедельник советской юстиции. - 1922. - № 12. - С. 4-5; Брандербургский Я. К. К развитию декрета об отмене наследования / Там же. -Mb 11. -С. 1-2. Орловский П. Некоторне вопросн законодательства о наследовании // Советское государ-ство. - 1936. - № 2. - С. 63; Рейхель М. Право наследования // Советская юстиция. - 1937. та неповнорідні брати та сестри. Ці родичі одержували майно, яке належало на праві так званої трудової власності, незалежно від працездатності та свого майнового стану. В Україні діяв Декрет "Про скасування спадкування" від 11 березня 1919р.1, який за своїм змістом відповідав російському Декрету від 27 квітня 1918 р. Однією з незначних відмінностей було те, що український декрет не вирішував долі майна, яке перевищує 10 тис. крб. Роз'яснення цього положення було дано в новому Декреті від 21 березня 1919 р.2, де зазначалося, що майно, яке не перевищує 10 тис. крб., переходить у користування дружини померлого, дітей, пов-норідних і неповнорідних братів, сестер, а також батьків, якщо вони непрацездатні та нужденні. "Юридичні суперечності, притаманні декретам про скасування спадкування, на наш погляд, були насамперед зумовлені тим, що їх складачі намагалися таким чином досягти реалізації чисто партійних інтересів, не враховували досвіду тисячолітнього розвитку людської цивілізації. Тому зрозумілими є спроби деяких авторів віднайти у досліджуваних декретах положення про збереження обмеженого спадкового права. Між тим треба бути занадто недалекоглядним чи наївним, щоб у переході деякого майна померлого у користування за наявності у них ознак нужденності і непрацездатності вбачати форму його переходу у власність у порядку спадкування" . Запровадження нової економічної політики у країні сприяло прийняттю ЦК УРСР 1922 р. Цей кодекс не поділяв майно на трудове й нетрудове, дозволивши спадкувати обидва види. Крім того, дозволялося спадкування як за законом, так і за заповітом. При спадкуванні за законом водночас до прийняття спадщини закликалися усі родичі і спадщина поділялася між ними в рівних частках. При спадкуванні за заповітом законодавець дозволив спадкодавцеві на свій розсуд поділити спадщину, але лише між особами, які могли бути спадкоємцями за законом, тобто коло спадкоємців за законом і за заповітом завжди збігалося. Закон допускав лише письмову форму заповіту. Цивільні кодекси УРСР та інших союзних республік встановили межу максимальної частки у спадщині, яка була скасована тільки 1 березня 1926 р. постановою ЦВК РНК СРСР від 29 січня 1926 р. З цього часу допускалося спадкування будь-якого розміру спадщини. Поступово починає розширюватися коло спадкоємців. Так, із введенням з 1 березня 1926 р. інституту усиновлення усиновлені та їхнє потомство прирівнюються до родичів усиновителя. На відміну від інших союзних республік, в УРСР не було прийнято закону про обов'язкову частку в спадщині, але судова практика, керуючись ст. 1 ЦК УРСР 1922 p., визнавала частково недійсними такі заповіти, в яких неповнолітні спадкоємці позбавлялися спадщини. 8 грудня 1961 р. Верховна Рада СРСР затвердила Основи цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік, які набули чинності з 1 травня 1962 р. у статтях Ц7-121 Основ закріплено основні принципові положення спадкового права, які були конкретизовані у нових цивільних кодексах союзних республік, 1 ЗУ УРСР. - 1919. - № 24. - Ст. 268. 2 ЗУ УРСР. - 1919. - № 32. - Ст. 348. Дзера О. В. Розвиток права власності громадян в Україні. - К, 1996. - С. 27. зокрема і в ЦК УРСР, прийнятого 18 липня 1963 р. і введеного в дію з 1 січня 1964 р. Цей кодекс у частині, що не суперечить чинному законодавству України, діє на території України і сьогодні. Крім того, незалежність України сприяла виникненню ряду нових законодавчих актів, зокрема законів України "Про власність" від 7 лютого 1991 p., "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 p., "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р. та багатьох інших, які безпосередньо чи опосередковано торкаються питань спадкового права. Незважаючи на оновлення норм багатьох інститутів цивільного права, норми спадкового права, на жаль, не піддавалися істотним змінам. Між тим, як свідчить аналіз практики застосування цих норм, правове регулювання спадкових відносин вимагає істотного оновлення. Нині вони передбачаються у новому ЦК України. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "Радянське спадкове право." |
||
|
||