Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Дзера. Цивільне право України. Книга 2, 2002 - перейти к содержанию учебника

Радянське спадкове право.

Націоналізація, яку здійснила радянська держава на початку свого існування, безпосередньо вплинула і на розвиток радянського спадкового права. Так, 27 квітня 1918 р. було видано Декрет ВЦВК "Про скасування спадкування", який скасував спадкування фізичних осіб, після їх смерті належне їм майно переходило до держави. Родичі померлого, якщо вони були непрацездатними і не мали прожиткового мінімуму, одержували від держави утримання з майна, що залишилося після особи, яка могла бути потенційним спадкодавцем.
У ст. 9 зазначеного декрету було сказано: "Якщо майно померлого не перевищує 10 тисяч карбованців і складається із садиби, хатньої обстановки та засобів виробництва трудового господарства в місті або селі, надходить у безпосереднє керування, в управління і розпорядження до наявних дружини і вказаних вище родичів". Така позиція законодавства викликала неоднозначне трактування з боку вчених. Деякі вчені, зокрема А. Приградов-Кудрін, Я. Брандернбург-ський1, вважали, що цим самим радянська держава взагалі скасувала інститут спадкування, інші автори, наприклад, П. Орловський, М. Рейхель2, вважали, що ст. 9 допускала спадкування, але тільки трудової власності. Ця стаття вказувала і на коло та черги таких спадкоємців: 1) переживша дружина чи чоловік; 2) родичі по прямій низхідній лінії; 3) родичі по прямій висхідній лінії; 4) повнорідні
Приградов-Кудрин А. Брачное право й наследование // Еженедельник советской юстиции. - 1922. - № 12. - С. 4-5;
Брандербургский Я. К. К развитию декрета об отмене наследования / Там же. -Mb 11. -С. 1-2.
Орловский П. Некоторне вопросн законодательства о наследовании // Советское государ-ство. - 1936. - № 2. - С. 63;
Рейхель М. Право наследования // Советская юстиция. - 1937.
та неповнорідні брати та сестри. Ці родичі одержували майно, яке належало на праві так званої трудової власності, незалежно від працездатності та свого майнового стану.
В Україні діяв Декрет "Про скасування спадкування" від 11 березня 1919р.1, який за своїм змістом відповідав російському Декрету від 27 квітня 1918 р. Однією з незначних відмінностей було те, що український декрет не вирішував долі майна, яке перевищує 10 тис. крб. Роз'яснення цього положення було дано в новому Декреті від 21 березня 1919 р.2, де зазначалося, що майно, яке не перевищує 10 тис. крб., переходить у користування дружини померлого, дітей, пов-норідних і неповнорідних братів, сестер, а також батьків, якщо вони непрацездатні та нужденні.
"Юридичні суперечності, притаманні декретам про скасування спадкування, на наш погляд, були насамперед зумовлені тим, що їх складачі намагалися таким чином досягти реалізації чисто партійних інтересів, не враховували досвіду тисячолітнього розвитку людської цивілізації. Тому зрозумілими є спроби деяких авторів віднайти у досліджуваних декретах положення про збереження обмеженого спадкового права. Між тим треба бути занадто недалекоглядним чи наївним, щоб у переході деякого майна померлого у користування за наявності у них ознак нужденності і непрацездатності вбачати форму його переходу у власність у порядку спадкування" .
Запровадження нової економічної політики у країні сприяло прийняттю ЦК УРСР 1922 р. Цей кодекс не поділяв майно на трудове й нетрудове, дозволивши спадкувати обидва види. Крім того, дозволялося спадкування як за законом, так і за заповітом. При спадкуванні за законом водночас до прийняття спадщини закликалися усі родичі і спадщина поділялася між ними в рівних частках. При спадкуванні за заповітом законодавець дозволив спадкодавцеві на свій розсуд поділити спадщину, але лише між особами, які могли бути спадкоємцями за законом, тобто коло спадкоємців за законом і за заповітом завжди збігалося. Закон допускав лише письмову форму заповіту.
Цивільні кодекси УРСР та інших союзних республік встановили межу максимальної частки у спадщині, яка була скасована тільки 1 березня 1926 р. постановою ЦВК РНК СРСР від 29 січня 1926 р. З цього часу допускалося спадкування будь-якого розміру спадщини.
Поступово починає розширюватися коло спадкоємців. Так, із введенням з 1 березня 1926 р. інституту усиновлення усиновлені та їхнє потомство прирівнюються до родичів усиновителя. На відміну від інших союзних республік, в УРСР не було прийнято закону про обов'язкову частку в спадщині, але судова практика, керуючись ст. 1 ЦК УРСР 1922 p., визнавала частково недійсними такі заповіти, в яких неповнолітні спадкоємці позбавлялися спадщини.
8 грудня 1961 р. Верховна Рада СРСР затвердила Основи цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік, які набули чинності з 1 травня 1962 р. у статтях Ц7-121 Основ закріплено основні принципові положення спадкового права, які були конкретизовані у нових цивільних кодексах союзних республік,
1 ЗУ УРСР. - 1919. - № 24. - Ст. 268.
2 ЗУ УРСР. - 1919. - № 32. - Ст. 348.
Дзера О. В. Розвиток права власності громадян в Україні. - К, 1996. - С. 27.
зокрема і в ЦК УРСР, прийнятого 18 липня 1963 р. і введеного в дію з 1 січня 1964 р. Цей кодекс у частині, що не суперечить чинному законодавству України, діє на території України і сьогодні.
Крім того, незалежність України сприяла виникненню ряду нових законодавчих актів, зокрема законів України "Про власність" від 7 лютого 1991 p., "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 p., "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р. та багатьох інших, які безпосередньо чи опосередковано торкаються питань спадкового права.
Незважаючи на оновлення норм багатьох інститутів цивільного права, норми спадкового права, на жаль, не піддавалися істотним змінам. Між тим, як свідчить аналіз практики застосування цих норм, правове регулювання спадкових відносин вимагає істотного оновлення. Нині вони передбачаються у новому ЦК України.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Радянське спадкове право."
  1. § 4. Європейські родини приватного права
    Європейські системи приватного права на основі подібності визначальних ознак можуть бути згруповані у певні сукупності, котрі іменуються родинами приватного права. Романська родина приватного права Для неї характерний чіткий розподіл права на приватне і публічне, де приватне право розглядається як таке, що стосується тільки інтересів приватних, юридично рівних осіб, а публічне право слугує,
  2. 3.1. Цивільний кодекс УСРР 1922 р.
    Підготовка проекту ЦК УСРР 1922 р. відбувалася в умовах і на засадах, загальних для більшості тодішніх радянських республік. Тому, природно, що вказівки і зауваження В.І. Леніна відносно ЦК РРФСР слугували орієнтиром і для розробників проекту ЦК УСРР (Української Соціалістичної Радянської Республіки). Принципово важливим було положення про зосередження в руках радянської держави основних
  3. § 5. Створення ЦК України
    Підготовка проекту ЦК України, яка почалася у 1994 р., зумовила необхідність пошуку відповіді на низку концептуальних питань. Зокрема, чи має бути єдиний кодекс, що регулює майнові відносини? Яка система права має бути обрана як зразок? Якою має бути структура майбутнього кодексу? Чи має він регулювати сімейні відносини? У процесі обговорення цих питань знову виникла характерна для радянської
  4. § 3. Право спільної сумісної власності подружжя
    Право спільної сумісної власності подружжя займає центральне місце у системі майнових відносин між ними. Визначальним тут є принцип спільності нажитого у період шлюбу майна. Юридичне закріплення цей принцип дістав ще у Сімейному кодексі УРСР 1926 p. (повна назва - Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану Української РСР)', зберіг свою життєздатність і в чинному
  5. § 1. Поняття права спільної власності
    Майно може належати на праві власності не лише одній, а й кільком особам (суб'єктам права власності) одночасно. У такому разі між ними виникає спільна власність. Оскільки спільна власність за юридичною природою є своєрідним способом реалізації суб'єктами права приватної, колективної, державної власності, то тут не утворюється якась нова самостійна форма власності. Отже, право спільної власності -
  6. § 2. Речі як об'єкти цивільних прав. Класифікація речей. Майно
    Поняття "об'єкт права" в юридичній літературі вживається у різних значеннях. По-перше, про "об'єкт права" говорять як про елемент правовідносин, по-друге, - як про суспільні відносини, які в конкретних умовах підлягають правовому регулюванню. В даному випадку йтиметься про об'єкти цивільних прав як елементи цивільних правовідносин. Юридичні і фізичні особи вступають у цивільно-правові відносини
  7. § 5. Цивільне право як наука
    В юридичній літературі наука сучасного цивільного права визначається як система знань про закономірності цивільно-правового регулювання суспільних відносин, тлумачення цивільно-правових норм, результати аналізу й узагальнення практики застосування цивільних норм, суть термінології норм. З наведеного визначення випливає, що сучасна циві-лістична наука - це наука про сучасне цивільне право. Її
  8. Стаття 57. Майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка
    Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. 2. Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності,
  9. § 2. Законний правовий режим майна подружжя
    Право подружжя на спільне майно. Як уже зазначалося, у разі відсутності між подружжям шлюбного контракту, правовий режим їх майна визначається відповідно до положень сімейного законодавства, які мають імперативний характер, тобто подружжя не може односторонньо змінювати встановлений законом правовий режим на власний розсуд. Однак подружжя не позбавлені права вчиняти будь-які дії щодо придбаного в
  10. § 1. Поняття права спільної власності
    Майно може належати на праві власності не лише одній, а й кільком особам (суб'єктам права власності) одночасно. У такому разі між ними виникає спільна власність. Оскільки спільна власність за юридичною природою є своєрідним способом реалізації суб'єктами права приватної, колективної, державної власності, то тут не утворюється якась нова самостійна форма власності. Отже, право спільної власності -