Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Дзера. Цивільне право України. Книга 2, 2002 - перейти к содержанию учебника

§ 2. Спадкування за заповітом


Поняття та форма заповіту. Порядок складання заповітів. Кожний дієздатний громадянин може за життя визначити долю належного йому майна на випадок смерті. Таке розпорядження, зроблене у встановленій законом формі, називається заповітом.
За своєю юридичною природою заповіт - одностороння угода.
У цій угоді виражається волевиявлення лише заповідача. Внаслідок такого одностороннього волевиявлення після смерті заповідача у певних осіб, згаданих у заповіті, як правило, виникає право на одержання спадщини.
На дійсність заповіту не впливає той факт, що спадкоємець за заповітом не лише не висловлював під час складання заповіту згоди на прийняття спадщини, а й навіть не знав про те, що на його користь складено заповіт.
Звичайно угоди можуть укладатися через представника. Проте це не стосується такої угоди, як заповіт. Заповіт у всіх випадках може бути складений лише особисто заповідачем, при цьому заповідач обов'язково має бути дієздатною особою.
Коли громадянин залишив заповіт, то після його смерті майно переходить до особи чи до осіб, вказаних у заповіті, тобто настає спадкування за заповітом. Спадкування за заповітом матиме місце за умов, що заповіт буде дійсним, що спадкоємці не будуть усунуті від спадщини і що спадкоємці за заповітом висловлять згоду прийняти спадщину.
Відповідно до ст. 541 ЦК УРСР, ст. 1266 ЦК України заповіт має бути складений у письмовій формі і нотаріально посвідчений. Порушення зазначеної форми (складання заповіту в простій письмовій формі або в усній формі) тягне за собою недійсність заповіту (ст. 47 ЦК УРСР).
У деяких випадках заповіт може бути посвідчений не тільки нотаріусом. Відповідно до ст. 542 ЦК УРСР до нотаріально посвідчених заповітів прирівнюються:
1. Заповіти громадян, які перебувають на лікуванні в лікарнях, інших стаціонарних лікувально-профілактичних закладах, санаторіях або проживають у будинках для престарілих та інвалідів, посвідчені головними лікарями, їх заступниками з медичної частини або черговими лікарями цих лікувальних закладів, а в будинках для престарілих та інвалідів - директорами та головними лікарями цих будинків.
2. Заповіти громадян, які перебувають під час плавання на морських суднах або суднах внутрішнього плавання, що плавають під прапором України, посвідчені капітанами цих суден.
3. Заповіти громадян, які перебувають у розвідувальних, арктичних та інших подібних їм експедиціях, посвідчені начальниками цих експедицій.
4. Заповіти військовослужбовців та інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками, їх заступниками з медичної частини, старшими і черговими лікарями зазначених закладів.
5. Заповіти військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ і військово-навчальних закладів, де немає державних нотаріальних контор та інших органів, що вчиняють нотаріальні дії, також заповіти робітників і службовців, членів їхніх сімей і членів сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ та закладів.
6. Заповіти осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі1.
Заповіт складається у двох примірниках. Один з них зберігається у нотаріальній конторі, другий видається заповідачеві.
У заповіті обов'язково зазначається місце та час його складання.
Заповіт має бути підписаний самим спадкодавцем у присутності нотаріуса чи іншої особи, яка має право посвідчувати цей документ. Громадянин не може надати право комусь за дорученням підписати заповіт. Якщо громадянин за станом здоров'я не має змоги з'явитися до нотаріальної контори, він має право запросити нотаріуса додому.
Якщо заповідач внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за його дорученням у його присутності заповіт має право підписати інша особа. Вона підписує заповіт у присутності нотаріуса або іншої службової особи, яка має право посвідчувати цей документ. При цьому слід зазначити причини, з яких заповідач не міг підписати заповіт власноручно (ст. 543 ЦК УРСР). Заповіт не може підписувати особа, на користь якої його складено.
При складанні та посвідченні заповіту нотаріус перевіряє, чи є заповідач тією особою, від імені якої складено заповіт, перевіряє правомірність заповітних розпоряджень та дієздатність заповідача2.
Нотаріус повинен відмовити у посвідченні заповіту, коли в ньому містяться незаконні розпорядження або коли заповідач є недієздатною особою. Нотаріус
Див. також ст. 1271 ЦК України.
Див. також ст. 1267 ЦК України.
має право відмовити в посвідченні заповіту, якщо заповідач тимчасово перебуває в такому стані, що не може розуміти значення своїх дій (наприклад, заповідач перебуває у нетверезому стані).
Заповідач не повинен представляти нотаріусу документи чи будь-які інші докази належності йому майна, з приводу якого складається заповіт. Цей факт перевіряється вже після відкриття спадщини.
Особлива форма розпоряджень на випадок смерті передбачена законом щодо вкладів у банках. Вкладник може залишити розпорядження безпосередньо відповідному банку про те, кому слід видати вклад у разі його (вкладника) смерті. Це розпорядження може бути зроблене у формі напису як на ощадній книжці, так і на обліковій картці вкладника. Причому підпис вкладника посвідчує завідуючий відповідним відділенням банку.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 2. Спадкування за заповітом"
  1. § 2. Становлення традиції цивільного права в Україні
    Початком становлення традиції цивільного права в Україні можна вважати створення у XVI ст. статутів Великого Князівства Литовського, в котрих намітився, хоч і вельми приблизно, але все ж досить виражений поділ права на галузі, в межах яких почали конституюватися відповідні цивільно-правові та публічно-правові інститути. Перший зі статутів - "Старий", прийнятий в 1529 р., - був першим загальним
  2. § 6. Прогалини цивільного права (законодавства) та способи їхнього подолання
    У зв'язку з тим, що цивільне законодавство не здатне та й не призначене встановлювати норми на всі випадки життя, виникає проблема так званих "прогалин в праві (законодавстві)" та їхнього подолання. При визначенні поняття "прогалина в праві (законодавстві)" слід взяти до уваги, що йдеться лише про ті відносини, які можливо врегулювати за допомогою права. Скажімо, не є предметом правового
  3. § 1. Загальні положення про набуття права власності
    Статті 328-330 ЦК визначають деякі засади набуття права власності. Так, ч. 2 ст. 328 ЦК встановлює загальну презумпцію правомірності набуття права власності. Тобто припускається, що право власності набуте на законних підставах. Але суд за наявності певних юридичних фактів може визнати незаконним набуття права власності (наприклад, коли право власності набуте в результаті укладення правочину,
  4. 2.1.2. Право державної власності
    Право державної власності може бути визначене як влада (повноваження) держави використовувати (володіти, користуватися, розпоряджатися, управляти тощо) майном, котре їй належить. Суб'єктом права державної власності є держава Україна, яка є представником спільних інтересів народу. Коло об'єктів права державної власності не обмежене. Держава може бути власником будь-яких речей, у тому числі
  5. § 3. Види спадкування
    Цивільне законодавство України розрізняє 2 види спадкування: 1) за заповітом; 2) за законом (ст. 1217 ЦК). Однак слід зазначити, що крім спадкування за заповітом і за законом, які названі у ст. 1217 ЦК, існують й інші вади спадкування, передбачені окремими нормами ЦК. Зокрема, згідно зі ст. 1277 ЦК окремим видом спадкування є спадкування на підставі рішення суду, котре має місце у випадку так
  6. Глава 36 Спадкування за заповітом
    Глава 36 Спадкування за
  7. Додаткова література
    Дроников В.К. Наследование по завещанию в советском праве. - К., 1957 (136 с.). 2. Завадский A.B. Действительность духовных завещаний, писанных на пишущей машинке // В кн.: Сборник статей по гражданскому и торговому праву. Памяти профессора Габриэля Феликсовича Шершеневича. - М., 2005. - С. 353-373. 3. Шевчук Л.В. Поняття та юридична природа заповіту як односторонньої угоди // Науковий вісник
  8. § 2. Відмова від прийняття спадщини
    Спадкоємець може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого для її прийняття (ст. 1273 ЦК). Якщо спадкоємець має бажання відмовитися від спадщини, він зобов'язаний подати заяву про відмову від спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини, яким вважається місце останнього проживання спадкодавця або, якщо не можна встановити останнє місця проживання
  9. § 3. Спадкова трансмісія
    Якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини, не встигши її прийняти, право на належну йому частку спадщини переходить до його спадкоємців. Це називається спадковою трансмісією. Зазначена частка спадщини відходить до його спадкоємців за законом, або, якщо він встиг скласти заповіт, до його спадкоємців за заповітом. Спадкоємці померлого спадкоємця успадковують лише
  10. Книга шоста СПАДКОВЕ ПРАВО
    Інститут спадкового права в системі цивільного права будь-якої правової системи, в тому числі правової системи України, тісно пов'язаний з усіма іншими видами майнових прав. З одного боку, після смерті певної особи найчастіше залишається майно, основу якого становлять право власності та інші речові права. Вони і є об'єктом переходу за спадщиною після смерті їх власника. З іншого боку, спадкування