ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоСімейне право → 
« Попередня Наступна »
Е.М. Багач, Ю.В. Білоусов. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар, 2010 - перейти к содержанию учебника

Стаття 218. Згода дитини на усиновлення


1. Для усиновлення дитини потрібна її згода, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити.
Згода дитини на її усиновлення дається у формі, яка відповідає її вікові та стану здоров'я.
2. Дитина має бути проінформована про правові наслідки усиновлення.
3. Усиновлення провадиться без згоди дитини, якщо вона у зв'язку з віком або станом здоров'я не усвідомлює факту усиновлення.
4. Згода дитини на усиновлення не потрібна, якщо вона проживає в сім'ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками.
1. Стаття 12 Конвенції про права дитини передбачає, що держава забезпечує дитині, яка в змозі формулювати свої погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, які торкаються інтересів дитини, до того ж поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком та зрілістю.
2. Особливістю відносин з усиновлення є те, що зазвичай дитина є їх активним учасником. Згода дитини є одним з юридичних факторів усиновлення. З'ясування ставлення дитини до усиновлення має важливе значення з урахуванням необхідності дотримання її прав та інтересів, і, якщо дитина може виразити свій інтерес, це повинно враховуватися. Усиновлення настільки серйозно впливає на долю дитини, що її згода увійти в сім'ю усиновлювача набуває першочергового значення. Тому умова про доцільність згоди дитини на її усиновлення повинна сприйматися у категоричній формі як з позиції законодавства (ст. 218 СК), так і виходячи із призначення інституту усиновлення.
3. Згідно зі ст. 254 ЦПК України суд розглядає справу про усиновлення дитини за обов'язковою участю дитини, якщо вона за віком і станом здоров'я усвідомлює факт усиновлення, а при розгляді справи про усиновлення повнолітньої особи участь усиновлюваної особи є обов'язковою.При з'ясуванні думки дитини повинен бути присутнім кваліфікований педагог, який може з дозволу головуючого задавати дитині питання в порядку, передбаченому ст. 182 ЦПК України для допиту неповнолітнього свідка. Однак слід відзначити, що допит неповнолітнього свідка і вираження дитиною своєї думки - зовсім різні правові інститути. Порядок вираження дитиною думки цивільним процесуальним законодавством не регулюється, тому суди в таких випадках часто припускаються помилки. Запрошення дитини для вираження своєї думки часом відображається в протоколах суду як виклик для допиту в якості свідка. Таке порушення може бути підставою для скасування рішення в зв'язку з істотним порушенням норм процесуального права. Необхідність допиту неповнолітнього в якості свідка визначається судом, в той час як вираження дитиною своєї думки є її особистим немайновим правом, реалізацію якого суд зобов'язаний належним чином забезпечити. Зазвичай хтось з учасників у справі заявляє з цього приводу клопотання. Вважаємо, що при вирішенні питання про задоволення чи відхиленні такого клопотання суд повинен з'ясувати думку представника органу опіки та піклування, який приймає участь у справі. У складних випадках суд може призначити судово-психіатричну чи судово-психологічну експертизу для з'ясування питання про здатність дитини самостійно виразити свою думку.
Якщо в судовому засіданні буде встановлено, що дитина не в змозі сформулювати свою думку, це повинно бути відображено в рішенні по справі.
Зрозуміло, що ні батьки, ні будь-хто інший не вправі впливати на дитину з метою формування її поглядів чи примусу до їх вираження. Вираз поглядів має бути вільним. Але такий вплив на дитину не слід змішувати з роз'ясненням дитині її прав. Це право і обов'язок органів опіки та піклування та суду.
4. Як відомо, усиновлення допускається лише в інтересах дитини. І, якщо дитина може виразити свій інтерес, це має враховуватися. Однак при з'ясуванні цього питання слід враховувати, що, хоча дитина певною мірою й здатна сприймати обставини життя, правильно їх оцінювати, тим не менш, в силу недостатності психічного чи соціального розвитку вона може неправильно розуміти свої інтереси. Тому при розгляді конкретної справи думка дитини оцінюється в сукупності з іншими доказами.
Дитина може не усвідомлювати свій інтерес, може відмовитися від усиновлення, і всупереч дійсним інтересам дитини в усиновленні буде відмовлено. Це небажано, однак все ж не можна не враховувати ставлення дитини до усиновлення, оскільки цей фактор може визначити взаємовідносини з усиновлювачем, вплинути на формування особистості дитини. Відсутність її згоди на практиці зазвичай свідчить про небажання змінити звичні умови життя, втратити зв'язок з оточуючими і т.д. І хоча нові умови та нове оточення, можливо, виявляться більш сприятливими, проти волі дитини йти не слід. В юридичній літературі та на практиці одностайно визнається необхідність такої згоди, але велися тривалі дискусії про виправданість встановлення граничного віку, з якого дитина може висловлювати свою згоду на усиновлення - з 10 років, як це було встановлено донедавна, або навіть з 14-річного віку. Вирішуючи це питання, законодавець встановив правило, згідно з яким для усиновлення дитини потрібна її згода, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити (ч. 1 ст. 218 СК). Таке правило відповідає й положенням Конвенції про права дитини. Тим паче, що норма ч. 2 ст. 218 СК встановлює необхідність роз'яснення дитині правових наслідків усиновлення. З цією метою працівники органу опіки та піклування зобов'язані у доступній формі пояснити сутність усиновлення та наслідки, які воно викликає: про правовідносини, що виникнуть між нею та усиновлювачем, його родичами; про втрату правовідносин з рідними батьками та іншими родичами за походженням; про зміну прізвища, імені, по батькові, даних про батьків та ін. Дитина повинна бути детально ознайомлена з особою усиновлювача (усиновлювачів) і скласти враження про нього (них) після особистого спілкування. Безумовно, що таке інформування повинно здійснюватися з урахуванням інтелектуального розвитку дитини, якщо вона у змозі усвідомити майбутні зміни її життя.
5. Відсутність згоди дитини на усиновлення є серйозною перешкодою до усиновлення. Прийняття рішення про усиновлення дитини всупереч її волі можливе лише у тому випадку, якщо суд прийде до твердого переконання, що заперечення дитини не мають серйозного підґрунтя, пов'язані виключно з її малолітством і не стануть перешкодою для створення нормальних відносин між нею та усиновлювачем.
6. Конкретна форма виявлення та отримання згоди дитини на усиновлення законом не встановлена. Вона може бути усною, письмовою, і, можливо, конклюдентною. Суд, звичайно, зафіксує факт згоди у письмовій формі, відобразивши його в рішенні суду про усиновлення. Але оскільки процедура усиновлення починається раніше, аніж власне судове засідання, а сама дитина повинна розуміти значення того, що відбувається, її згода може бути підтверджена будь-якими доказами і потім безпосередньо висловлена у суді.
7. У ч. 4 ст. 218 СК України зазначається, що усиновлення може бути здійснене без згоди дитини, якщо вона проживає в сім'ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками. Тобто вказана можливість є винятком з загального правила з метою збереження таємниці усиновлення. У подібних випадках при вирішенні питання про усиновлення необхідно лише перевірити, якими є фактичні відносини між дитиною та майбутнім усиновлювачем, наскільки ці відносини відповідають інтересам дитини. При сприятливих обставинах згода дитини на усиновлення презумується, а з'ясування її може лише травмувати психіку дитини. Очевидно, що й сама присутність дитини в суді при здійсненні усиновлення у подібній ситуації -: небажаною.
8. Усиновлення може бути проведене без згоди дитини, якщо вона у зв'язку з віком або станом здоров'я не усвідомлює факту усиновлення.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 218. Згода дитини на усиновлення"
  1. § 4. Ім'я фізичної особи
    При реалізації правоздатності, набутті і захисті суб'єктивних прав істотне значення має ім'я фізичної особи, під яким вона набуває прав та обов'язків і здійснює їх, а також місце проживання фізичної особи. Наприклад, місце прожинання враховується при визнанні особи безвісно відсутньою, оголошенні її померлою, визначенні місця розгляду позову тощо. Право на ім'я належить до особистих
  2. Стаття 252. Зміст заяви
    Заява про усиновлення дитини повинна містити: найменування суду, до якого подасться заява, ім'я, місце проживання заявника, а також прізвище, ім'я, по батькові, вік уснновлюваної дитини, її місце проживання, відомості про стан здоров'я дитини. Заява про усиновлення дитини може також містити клопотання про зміну прізвища, імені, по батькові, дати, місця народження дитини, про запис заявника
  3. Стаття 253. Підготовка справи до розгляду
    Суддя під час підготовки справи про усиновлення дитини до розгляду вирішує питання про участь у ній як заінтересованих осіб відповідного органу опіки та піклування, а у справах, провадження в яких відкрито за заявами іноземних громадян, - уповноваженого органу виконавчої влади. 2. Орган опіки та піклування повинен подати суду висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам
  4. Стаття 254. Розгляд справи
    Суд розглядає справу про усиновлення дитини за обов'язковою участю заявника, органу опіки та піклування або уповноваженого органу виконавчої влади, а також дитини, якщо вона за віком і станом здоров'я усвідомлює факт усиновлення, з викликом заінтересованих та інших осіб, яких суд визнає за потрібне допитати. 2. Суд розглядає справу про усиновлення повнолітньої особи з обов'язковою участю
  5. § 2. Види особистих немайнових прав, не пов'язаних з майновими
    Особисті немайнові права належать усім без винятку фізичним особам незалежно від віку, дієздатності, інших особливостей, зокрема від того, де та у зв'язку з якими подіями життя вони перебувають. Положення про рівність прав усіх громадян закріплено у ст. 24 Конституції України і цілком стосується особистих немайнових прав. Крім того, ст. 52 Конституції України проголошує рівність прав усіх
  6. Стаття 146. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини
    1. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини - караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк. 2. Ті самі діяння, вчинені щодо малолітнього або з корисливих мотивів, щодо двох чи більше осіб або за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або таке, що супроводжувалося заподіянням йому
  7. Стаття 149. Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини
    1. Торгівля людьми або здійснення іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина, а так само вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану особи,- караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років. 2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені щодо неповнолітнього
  8. Стаття 7. Загальні засади регулювання сімейних відносин
    1. Сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. 2. Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. 3. Сімейні відносини регулюються лите у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства. 4. Регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права
  9. Стаття 13. Міжнародні договори України
    1. Частиною національного сімейного законодавства України є міжнародні договори, що регулюють сімейні відносини, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. 2. Якщо в міжнародному договорі України, укладеному в установленому порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом сімейного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного
  10. Стаття 14. Здійснення сімейних прав
    1. Сімейні права є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі. 2. Якщо дитина або особа, дієздатність якої обмежена, не може самостійно здійснювати свої права, ці права здійснюють батьки, опікун або самі ці особи за допомогою батьків чи піклувальника. 1. Коментована стаття встановлює загальні правила щодо здійснення учасниками сімейних відносин свої прав.
енциклопедія  бешбармак  яловичина  кабачки  начинка