Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоСімейне право → 
« Попередня Наступна »
Е.М. Багач, Ю.В. Білоусов. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар, 2010 - перейти к содержанию учебника

Стаття 217. Згода батьків на усиновлення дитини


1. Усиновлення дитини здійснюється за вільною згодою її батьків.
2. Згода батьків на усиновлення дитини має бути безумовною. Угода про надання усиновлювачем плати за згоду на усиновлення дитини батькам, опікунам чи іншим особам, з якими вона проживає, є нікчемною.
3. Згода батьків на усиновлення може бути дана ними лише після досягнення дитиною двомісячного віку.
4. Якщо мати чи батько дитини є неповнолітніми, крім їхньої згоди на усиновлення потрібна згода їхніх батьків.
5. Письмова згода батьків на усиновлення засвідчується нотаріусом.
6. Мати, батько дитини мають право відкликати свою згоду на усиновлення до набрання чинності рішенням суду про усиновлення.
1. Однією з основних умов усиновлення є згода біологічних батьків дитини на усиновлення. За загальним правилом, згода на усиновлення повинна бути отримана від обох батьків, записаних у свідоцтві про народження дитини, незалежно від їхнього фактичного зв'язку з дитиною (окреме проживання, наявність у одного з них сім'ї тощо).
Надання такої згоди необхідне не лише в інтересах дитини, а й самих батьків, адже усиновлення без їхньої згоди може суттєво порушити права батьків. Слушною видається позиція тих правників, які вважають, що при відмові батьків надати згоду усиновлення є неможливим, оскільки така згода є одним з важливих особистих немайнових прав батьків і не може порушуватися, і, саме по собі усиновлення викликає припинення правового зв'язку між дитиною та її батьками.
У той же час згода батьків на усиновлення, хоча й є необхідною умовою усиновлення, однак не зобов'язує суд прийняти рішення про усиновлення їхньої дитини. Суд може відмовити в усиновленні, якщо встановить, що воно суперечитиме інтересам усиновлюваного.
2. Батьки можуть дати згоду на усиновлення дитини тільки після її народження, згода батьків на усиновлення їхньої ненародженої дитини (під час вагітності матері) є нікчемною.
3. Згода батьків на усиновлення дитини може надаватися двома способами: 1) згода на усиновлення конкретним усиновлювачем (конкретна згода); 2) згода на усиновлення дитини будь-якою особою (абстрактна згода).
При розгляді питання щодо надання батьками згоди на усиновлення їхньої дитини конкретним усиновлювачем, на нашу думку, у законодавстві існує значна прогалина. Законодавець надає значення волі батьків на усиновлення лише тоді, коли вони живі на момент усиновлення. Воля батьків, висловлена за їх життя, не породжує правових наслідків при вирішенні питання про долю дитини, батько чи матір якої померли. Слушним видається необхідність надання вирішального значення прижиттєвій волі батьків дитини, вираженій у належній формі. Адже батьки, як ніхто інший, заінтересовані у майбутньому своїх дітей. Лише вони знають про індивідуальні властивості, прагнення, здібності та бажання дитини. Саме вони можуть здійснити найбільш серйозний вибір кандидата в усиновлювачі. Звичайно, не виключені випадки, коли на такий вибір не слід орієнтуватися, наприклад, якщо живий другий з батьків, який може вступити до шлюбу, а його подружжя висловить бажання усиновити дитину. У такому випадку не виключено, що другий з батьків, з одного боку, не наважиться суперечити волі померлого, і у той же час не заперечує проти усиновлення дитини своїм чоловіком (дружиною). У подібних випадках доцільно здійснити усиновлення всупереч волі померлого, якщо воно відповідатиме інтересам дитини. Але в інших випадках відступлення від волі померлого батька (матері) дитини видається неприпустимим.
Абстрактна згода означає відмову батьків від вибору усиновлювача і передання цього права державі в особі органу опіки та піклування та суду. Однак відмова від права вибору усиновлювача не означає, що абстрактна згода має безумовний характер. У цьому випадку можна вважати, що згода батьків на усиновлення, яким би способом вона не надавалася, може бути відкликана до набрання чинності рішенням суду про усиновлення.
Найбільш типовими є ситуації надання згоди на усиновлення без вказівки конкретної особи при передачі дитини на виховання до дитячого закладу. Тому, виходячи з розуміння ст. 217 СК, слід припустити, що згоду на усиновлення бажано отримати при влаштуванні дитини до дитячого закладу, якщо батько (мати) відверто ухиляється від її виховання та утримання. Така згода не лише не має строку давності, тобто є дійсною незалежно від часу її видачі, але й чим більше часу проходить з моменту її надання, тим більше впевненості, що батько (мати)дитини не заінтересовані підтримувати будь-які зв'язки з нею, що їм байдужа доля дитини.
4. Оскільки при скасуванні усиновлення чи визнанні його недійсним відновлюються права та обов'язки між дитиною, її батьками та іншими родичами за походженням (ч. 2 ст. 237, ч. 2 ст.239 СК), автоматично виникає питання, чи потрібна повторна згода батьків дитини, якщо її знову бажають усиновити? Якщо слідувати букві закону - так, якщо мислити логічно - ні, адже батьки вже раз дали згоду на усиновлення, тобто добровільно, свідомо зробили такий крок. Безумовно, однозначного вирішення цієї колізії бути не може: все залежить від конкретних обставин скасування колишнього усиновлення (визнання недійсним), ролі батьків у цьому, їх бажанні виховувати дитину тощо. Але встановити загальне правило все ж можливо. Якщо батьки давали згоду на усиновлення конкретною особою (особами), то при повторному усиновленні іншими особами необхідна повторна згода батьків за правилами ст. 217 СК. Якщо ж згода батьків на усиновлення не містила вказівки на конкретну особу (осіб) усиновлювача, то тут мають застосовуватися два правила: 1) якщо дитина після усиновлення передається на виховання рідним батькам, при новому усиновленні необхідна їхня повторна згода; 2) при переданні дитини на піклування органів опіки та піклування та ін. повторної згоди її батьків не потрібно.
5. Слід відзначити, що сімейне законодавство України не допускає так званого «подвійного» усиновлення («переусиновлення») і надає правового значення лише згоді на усиновлення біологічних батьків дитини. Тобто усиновлювач, навіть якщо він записаний матір'ю (батьком) дитини, не може через певний час дати згоду на усиновлення її іншою особою.
6. Згоду батьків на усиновлення можна розглядати як одностороннє волевиявлення. А відповідно згода батьків на усиновлення дитини має бути вільною і безумовною. Якщо буде встановлено, що батьки дитини надали згоду на усиновлення під примусом, унаслідок помилки, насильства, збігу вкрай важких обставин тощо, така обставина тягне недійсність усиновлення за ст. 236 СК.
7. Якщо батьки при наданні згоди на усиновлення обумовлюють її певними умовами, така згода не буде мати правового значення. Так, угода про надання усиновлювачем плати за згоду на усиновлення дитини батькам, опікунам чи іншим особам, з якими вона проживає, визнається нікчемною. Таке правило грунтується на необхідності запобіганню прихованої торгівлі дітьми у будь-яких цілях та у будь-якій формі, що заборонено ст. 35 Конвенції про права дитини2. Однак, як слушно зазначає З.В. Ромовська, «якщо буде встановлено, що мати дала згоду на усиновлення, одержавши за це відповідну грошову суму, ця остання обставина не може спростувати наявності вільної згоди на усиновлення. У цій ситуації вимога про скасування усиновлення була б безпідставною», а плата за згоду на усиновлення повинна повертатися за правилами Цивільного кодексу України3.
8. Для запобігання зловживанням складним психологічним станом батьків, зокрема матері дитини після пологів, ч. 2 ст. 217 СК встановлює строк, протягом якого батьки можуть роздумувати про подальшу долю дитини. Згода батьків на усиновлення може бути дана ними лише після досягнення дитиною двомісячного віку. Згода, надана відразу після народження дитини, не має правової сили і може бути підставою для визнання усиновлення недійсним за ст. 236 СК України.
9. Стаття 156 СК України встановлює правило, що неповнолітні батьки мають такі ж права та обов'язки, як і повнолітні батьки, і можуть їх здійснювати самостійно. Однак при наданні згоди неповнолітніх батьків на усиновлення їхньої дитини виникає складна ситуація. З одного боку, дитина повинна мати можливість жити та виховуватися в сім'ї, має право на батьківське піклування, з іншого - батьки самі є неповнолітніми, тобто дітьми (ст. 6 СК), і тому не в змозі самостійно здійснювати цілий комплекс батьківських прав та обов'язків, вони не мають необхідного життєвого досвіду, часто не мають коштів на утримання дитини. Виходячи з цього, ч. 4 ст. 217 СК встановлює правило, що, якщо мати чи батько дитини є неповнолітніми, крім їхньої згоди на усиновлення необхідна згода їхніх батьків. Подібна вимога продиктована необхідністю додаткового захисту інтересів неповнолітніх батьків, які, у противному випадку, можуть вчинити крок, про наслідки якого будуть жалкувати все життя. Якщо неповнолітні батьки дитини самі позбавлені батьківського піклування, для усиновлення їхньої дитини необхідна згода осіб, які виконують щодо таких батьків функції піклувальників чи опікунів, а при їх відсутності - органу опіки та піклування (ст. 221 СК).
Однак на відміну від згоди біологічних батьків дитини відмова опікунів (піклувальників) чи батьків неповнолітньої матері (батька) не є безумовною перешкодою для усиновлення. Якщо суд визнає усиновлення таким, що відповідає інтересам дитини, то усиновлення може бути здійснене лише за наявності згоди неповнолітніх батьків дитини. Підтвердженням цього служить і норма частини 4 ст. 221 СК, яка закріплює можливість усиновлення дитини і у разі відмови надати згоду на усиновлення і опікуном (піклувальником) неповнолітніх батьків дитини або органом опіки та піклування.
10. Важливе значення для усиновлення має форма надання згоди батьків на усиновлення. Частина 5 статті 217 СК встановлює правило, що така згода повинна бути виражена у їх особистій письмовій заяві. Відповідно до п. 5 Порядку передачі дітей на усиновлення згода батьків на усиновлення повинна бути свідомою, непримусовою, без отримання будь-якої винагороди, засвідчена державним нотаріусом або керівником державного дитячого закладу, в якому дитина перебуває, утримується чи виховується. При цьому батькам повинні бути роз'яснені правові наслідки усиновлення. Щодо згоди діда та (або) баби дитини, батьки якої є неповнолітніми, вимоги щодо її оформлення законом не встановлюються, однак, як вірно відзначає З.В. Ромовська, якщо дід, баба присутні у момент посвідчення згоди на усиновлення неповнолітніми батьками дитини, достатньо письмової згоди діда (баби). Якщо згода неповнолітніх батьків на усиновлення надавалася у відсутності діда, баби дитини, згода останніх на усиновлення внука (внучки) може підтверджуватися двома шляхами: або посвідчуватися нотаріально, або з'ясовуватися безпосередньо у судовому засіданні.
10. У ч. 6 ст. 217 СК встановлена можливість відзиву матір'ю (батьком) дитини своєї згоди на усиновлення до набрання чинності рішенням суду про усиновлення. Згідно ч. 5 ст. 255 ЦПК у цьому випадку суд скасовує своє рішення і поновлює розгляд справи.
11. У законодавстві нічого не сказано про можливі, хоча й рідкі, випадки повторного відзиву згоди батьків, тобто коли батьки сумніваються і неодноразово дають згоду та відкликають її. Це може бути викликано різними мотивами, у тому числі й корисливими, наприклад, шантаж кандидата в усиновлювачі. На жаль, довести це практично неможливо. Але важко уявити, щоб батько (мати), у яких немає твердої впевненості у своєму бажанні особисто виховувати дитину, забезпечить належним чином її інтереси. Разом з тим в окремих випадках батьки можуть відкликати свою згоду. Такі випадки зустрічаються й на практиці. У зв'язку з цим доцільною видається необхідність закріплення загального правила про можливість відкликання згоди лише один раз.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 217. Згода батьків на усиновлення дитини"
  1. § 4. Ім'я фізичної особи
    згода. При роздільному проживанні батьків той з них, з ким дитина проживає постійно, має право клопотатися про надання дитині його прізвища. Питання вирішується органами опіки і піклування, виходячи з інтересів дитини і з її згоди, якщо вона досягла 7-річного віку. При зміні імені відповідні зміни вносяться до актового запису про народження та інших документів. Паспорт підлягає заміні. Усі
  2. Стаття 253. Підготовка справи до розгляду
    згода батьків, опікуна, піклувальника дитини, закладу охорони здоров'я або навчального закладу, а також самої дитини на усиновлення. Суд у разі необхідності може вимагати подання інших документів. 1. Стаття, що коментується, регулює деякі особливості підготовки до судового розгляду справ про усиновлення. Так, під час підготовки справи суддя повинен вирішити питання про участь у справі як
  3. § 2. Види особистих немайнових прав, не пов'язаних з майновими
    статтях 31, 34 і 63. Особисті немайнові інтереси громадян визначаються їх множинністю, що, в свою чергу, породжує різні цивільно-правові форми їх регулювання. Тому охорона особистих немайнових прав повинна здійснюватися шляхом визнання за суб'єктами окремих видів особистих немайнових прав, кожному з яких притаманні свої специфічні засоби захисту. Індивідуалізація особистості - ще одна важлива
  4. Стаття 149. Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини
    статті, вчинені щодо неповнолітнього або щодо кількох осіб, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням службового становища, або особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності, або поєднані з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого чи його близьких, або з погрозою застосування такого насильства,-
  5. Стаття 7. Загальні засади регулювання сімейних відносин
    стаття визначає основні засади (принципи) регулювання сімейних відносин. В ній знаходять своє закріплення найбільш важливі, вихідні положення, що є своєрідною квінтесенцією норм сімейного закону. Основні засади регулювання сімейних відносин, що закріплені в ст. 7 СК України, пронизують усе сімейне законодавство і знаходять свій прояв в його окремих нормах. Коментована стаття значною мірою
  6. Стаття 14. Здійснення сімейних прав
    стаття встановлює загальні правила щодо здійснення учасниками сімейних відносин свої прав. В цілому суб'єктивне сімейне право можна розглядати як гарантовану правом і законом міру можливої або дозволеної поведінки учасника сімейних відносин. У свою чергу здійснення сімейних прав - це процес задоволення особою своїх матеріальних та особистих інтересів на підставі юридичних можливостей, які вона
  7. Стаття 54. Право дружини та чоловіка на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї
    стаття містить здебільшого моральні норми, які покликані зміцнити сім'ю та сприяти взаємній підтримці та взаємодопомозі подружжя один одному. Проте вказана стаття закріплює повну рівність чоловіка та жінки при вирішенні найважливіших питань життя сім'ї. Принцип рівності чоловіка та дружини є одним з основних принципів регулювання сімейних відносин, що базується на визнанні їх однакової соціальної
  8. Стаття 155. Здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов'язків
    стаття встановлює загальні принципи здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків, а також окреслює межі їх здійснення. Ця стаття має розглядатися в якості основних засад здійснення як немайнових, так і майнових прав батьків щодо дитини, а також щодо виконання немайнових та майнових батьківських обов'язків. 2. Повага як одна з найважливіших вимог моральності має на увазі таке ставлення
  9. Стаття 156. Права та обов'язки неповнолітніх батьків
    статті надає неповнолітнім батькам право звертатися до суду за захистом прав та інтересів своєї дитини. По суті, закріплення вказаної норми у коментованій статті не має сенсу, оскільки таке право неповнолітнім батькам надається в силу того, що вони мають ті ж права та обов'язки щодо дитини, як і повнолітні батьки, і можуть їх здійснювати самостійно, а повнолітнім батькам надається право на захист
  10. Стаття 170. Відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав
    статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування. 2. У виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров'я дитини, орган опіки та піклування або прокурор