Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоСімейне право → 
« Попередня Наступна »
Е.М. Багач, Ю.В. Білоусов. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар, 2010 - перейти к содержанию учебника

Стаття 219. Усиновлення дитини без згоди батьків


1. Усиновлення дитини провадиться без згоди батьків, якщо вони:
1) невідомі;
2) визнані безвісно відсутніми;
3) визнані недієздатними;
4) позбавлені батьківських прав щодо дитини, яка усиновлюється.
Усиновлення дитини може бути проведено без згоди повнолітніх батьків, якщо судом буде встановлено, що вони, не проживаючи з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не проявляють щодо неї батьківської турботи та піклування, не виховують та не утримують її.
1. У ряді випадків допускається усиновлення дітей без згоди їхніх батьків.
Так, беззаперечним видається правило про здійснення усиновлення без згоди батьків, якщо вони невідомі.
Батьки вважаються невідомими, якщо відсутні відомості як про матір дитини, так і її батька. Подібні ситуації найчастіше виникають при виявленні підкинутої чи знайденої дитини, про що складається відповідний документ - акт, протокол чи довідка, який і служить підставою для усиновлення дитини без згоди батьків. Якщо ж не встановлений лише один з батьків, то отримання згоди від другого з батьків є обов'язковим.
2. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 219 СК України усиновлення без згоди батьків дитини провадиться, якщо вони визнані безвісно відсутніми. Вказане правило в силу своєї чіткої імперативності викликає певні сумніви. Як вірно відзначається в юридичній літературі, при встановленні факту безвісної відсутності не діють ані презумпція життя, ані презумпція смерті Даний факт сам по собі не викликає за собою припинення суб'єктивних прав особи, визнаної безвісно відсутньою; не припиняються й її батьківські права. Між тим, усиновлення у цьому випадку без згоди батьків об'єктивно означає втрату батьківських правомочностей, і поява особи у майбутньому зазвичай нічого не змінює.
Безвісна відсутність може викликатися різними причинами і, відповідно, назване правило може, по суті, застосовуватися без урахування причини безвісної відсутності. А отже, батьки у даному випадку позбавляються батьківських прав без доказів їхньої винної поведінки щодо дитини.
У зв'язку з цим доцільним видається у подібних випадках, керуючись інтересами дитини, встановлювати факти, передбачені ч. 2 ст. 219 СК, тобто орієнтуватись на відомості про поведінку батьків, які, не проживаючи з дитиною понад шість місяців, не проявляли щодо неї батьківської турботи та піклування, не виховували та не утримували її.
3. Усиновлення провадиться без згоди батька (матері) дитини і у випадку, якщо він (вона) визнаний у судовому порядку недієздатним. Підставою для недієздатності особи є її стійкий, хронічний психічний розлад, який впливає на здатність особи усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ст. 39 ЦК України). Зрозуміло, що такі особи в силу свого фізичного стану не лише не можуть належним чином здійснювати виховання своїх дітей, а й не в змозі об'єктивно виразити свою волю, у тому числі й на усиновлення їхньої дитини. Однак, якщо недієздатним визнаний лише один із батьків, згода другого з батьків, який є дієздатним, обов'язкова.
У той же час згода на усиновлення дитини батьків, які обмежені у дієздатності (ст. 36 ЦК України), є необхідною, оскільки рішення суду про обмеження дієздатності обмежує особу лише у майнових правах.
4. Не потрібна згода на усиновлення батьків, які позбавлені батьківських прав щодо дитини, яка усиновлюється, оскільки наслідком позбавлення батьківських прав є втрата прав, заснованих на спорідненості з дитиною (ст. 166 СК), а відповідно, якщо на момент здійснення усиновлення такі особи не були поновлені у батьківських правах, вони не мають юридичного зв'язку з дитиною.
Згідно чинного законодавства, позбавлення батьківських прав є безстроковою мірою, але оборотною: ст. 169 СК України дозволяє за певних умов поновлення в батьківських правах, крім випадків, коли діти усиновлені іншими особами (ч. 2 ст. 169 СК України). Виходячи з пріоритету виховання дитини в сім'ї рідних батьків, заслуговує підтримки пропозиція Л.А. Кривоносової про те, що при прийнятті рішення про позбавлення батьківських прав суд повинен з'ясувати думку батьків про усиновлення дітей, щодо яких вони позбавляються батьківських прав. При цьому батьки, які позбавляються батьківських прав, можуть заявити клопотання про заборону усиновлення дітей, щодо яких вони позбавляються батьківських прав, протягом одного року з дня позбавлення батьківських прав Запобігти обмеженню інтересів дітей, чиї батьки позбавлені батьківських прав (їх протягом року не можна буде усиновлювати), можна шляхом передачі дитини на цей строк під опіку (піклування) особам, які бажають усиновити дитину, а після сплину цього строку вирішувати питання про її усиновлення. Таке опікунство буде зараховуватися як своєрідне стажування майбутніх усиновителів. При цьому доцільним є надання цим особам переважного права на опікунство (наприклад, перед родичами дитини тощо).
Якщо ж одночасно з усиновленням слухається справа про поновлення у батьківських правах, вважаємо, що розгляд справи про усиновлення повинен бути призупинений до прийняття рішення про поновлення у батьківських правах батьків дитини, яку бажають усиновити.
5. Усиновлення можливе без згоди батьків, якщо вони не проживають разом з дитиною та ухиляються від її виховання та утримання більше шести місяців з причин, визнаних судом неповажними. Причини, через які батьки не проживають разом з дитиною та ухиляються від її виховання та утримання, встановлюються судом на підставі дослідження та оцінки у сукупності усіх наданих доказів (наприклад, повідомлень органів внутрішніх справ про перебування батька (матері), які ухиляються від сплати аліментів, у розшуку, покази свідків та т. ін.).
У зв'язку з цим у літературі почали визнавати нову категорію справ - про визнання неповажними причин не проживання батьків разом з дитиною та ухилення від її виховання та утримання. Така позиція піддавалася справедливій критиці в юридичній літературі. Так, В. Паршуткін та О. Львова вказують на неприпустимість передачі відомостей про дітей потенційним усиновлювачам ще до того, поки не будуть встановлені названі факти, оскільки, на їх думку, це свідчитиме про дискримінацію прав біологічних батьків. У зв'язку з цим видається актуальним питання про чітке встановлення меж усиновлення як юридичного процесу для того, щоб максимально захистити права та інтереси біологічних батьків. Крім цього, справедливо відзначається неправомірність об'єднання справ про усиновлення із справами про визнання неповажними причин неучасті батьків у виховані та утриманні дітей, адже вони є різними за своєю процесуальною природою: перші розглядаються у порядку окремого провадження, а другі відносяться до позовного.
У випадку, якщо батько (мати) дитини не беруть безпосередньої участі у вихованні дитини, але утримують її (або навпаки) і проявляють щодо неї турботу та увагу, ухилення від виконання батьківських обов'язків немає. Тому при розгляді подібних справ має бути чітко встановлено, що усиновлення дитини може бути проведено без згоди батьків, якщо вони не лише не проявляють батьківської турботи та піклування про дитину, але й не виховують та не утримують її.
6. Аналіз ч. 6 ст. 219 СК дозволяє дійти висновку, що при не проживанні з дитиною з поважних причин понад шість місяців, ухиленні від її виховання та утримання, усиновлення без згоди батьків неприпустиме. Тим не менше на практиці можуть виникнути випадки, коли це буде доцільним, наприклад, коли дитина вважає батьком (матір'ю) іншу особу у той час, коли рідний батько (мати) не з своєї вини не може здійснювати виховання та утримання. При вирішенні подібних питань виникає колізія двох інтересів: інтересів дитини та її біологічного батька (матері). На наш погляд, у цих випадках слід виходити з ч. 2 ст. 1 СК України, яка говорить про необхідність забезпечення кожної дитини сімейним вихованням. Відповідно, права батьків стосовно інтересів дитини у деяких випадках можуть обмежуватися.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 219. Усиновлення дитини без згоди батьків"
  1. § 4. Ім'я фізичної особи
    усиновлення, встановлення батьківства (ст.ст. 35, 45, 46, 113, 231 СК). Крім того, фізична особа, якій виповнилося 16 років, може змінити своє прізвище та ім'я за власним бажанням. Особа, що досягла 14 років, може зробити це зі згоди батьків або того з них, з ким вона проживає, або піклувальника, але за умови, що це відповідає її інтересам. Порядок зміни прізвища, імені і по батькові громадян
  2. 2.3. Загальна характеристика батьківських прав та обов'язків.
    статті 20, 21 КпШС України). Всі питання сім'ї вирішуються подружжям спільно, на основі взаємної згоди, повної рівності та виходячи з інтересів сім'ї в цілому та інтересів неповнолітніх дітей особисто. Особлива увага повинна виявлятися до охорони та забезпечення інтересів вагітної жінки. При відсутності згоди у вирішенні деяких питань спільного життя кожний з подружжя або двоє разом мають право
  3. § 2. Види особистих немайнових прав, не пов'язаних з майновими
    статтях 31, 34 і 63. Особисті немайнові інтереси громадян визначаються їх множинністю, що, в свою чергу, породжує різні цивільно-правові форми їх регулювання. Тому охорона особистих немайнових прав повинна здійснюватися шляхом визнання за суб'єктами окремих видів особистих немайнових прав, кожному з яких притаманні свої специфічні засоби захисту. Індивідуалізація особистості - ще одна важлива
  4. § 4. Ім'я та місце проживання громадянина. Акти громадянського стану
    статтями 62, 63, 166 КпШС. Громадянин має право змінити своє ім'я, якщо воно йому не подобається, по досягненні 16 років. Зміна імені проводиться органами РАГСу за місцем проживання заявника згідно з Положенням "Про порядок розгляду клопотань про зміну громадянами України прізвищ, імен, по батькові", за- твердженим Постановою Кабінету Міністрів від 27 березня 1993 р. № 233. При
  5. Стаття 149. Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини
    статті, вчинені щодо неповнолітнього або щодо кількох осіб, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням службового становища, або особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності, або поєднані з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого чи його близьких, або з погрозою застосування такого насильства,-
  6. Стаття 168. Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння)
    статті 207, 208, 226-228, 282). Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. (ст. 24). Положення про Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини. Затверджене постановою КМ № 367 від 25 березня 2006
  7. Стаття 169. Незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння)
    статті дій. Факти незаконного усиновлення (удочеріння), передачі дитини під опіку тощо як наслідки цих діянь значення для кваліфікації не мають. 3. Суб'єктом цього злочину можуть бути як будь-які приватні особи, включаючи осіб, які бажають усиновити (удочерити) дитину, взяти її в сім'ю на виховання чи стати опікуном (піклувальником) дитини, так і працівники, у т. ч. службові особи органів,
  8. Стаття 12. Обчислення строків, встановлених у цьому Кодексі
    стаття має відсильний характер і спрямовує до ЦК України. Такий прийом юридичної техніки є цілком виправданим, оскільки він забезпечує економію нормативного матеріалу та усунення дублювання правових норм. В сімейному праві застосовується встановлене в ЦК України подвійне визначення часу - строк та термін. Строком є певний періоду часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне
  9. Стаття 53. Право дружини та чоловіка на зміну прізвища
    статті закріплюється право подружжя на зміну прізвища. В цьому питанні новий СК України суттєво відрізняється від Кодексу про шлюб та сім'ю 1969 р. (ст. 19). Вперше, відповідно до коментованої статті, подружжя має право на зміну прізвища не лише при реєстрації, а й у будь-який час після реєстрації шлюбу. Треба зазначити, що вказане правило не збігається з тим, що закріплене в новому цивільному
  10. Стаття 54. Право дружини та чоловіка на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї
    стаття містить здебільшого моральні норми, які покликані зміцнити сім'ю та сприяти взаємній підтримці та взаємодопомозі подружжя один одному. Проте вказана стаття закріплює повну рівність чоловіка та жінки при вирішенні найважливіших питань життя сім'ї. Принцип рівності чоловіка та дружини є одним з основних принципів регулювання сімейних відносин, що базується на визнанні їх однакової соціальної