|
1. Суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть
участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення,
якщо:
1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;
2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної суми грошових коштів, які підлягають стягненню, майно, яке підлягає передачі, або які дії треба виконати;
3) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 367 цього Кодексу;
4) судом не вирішено питання про судові витрати.
2. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до
закінчення строку на виконання рішення.
3. Суд ухвалює додаткове рішення після розгляду питання в
судовому засіданні з повідомленням сторін. їх присутність не є
обов'язковою.
4. На додаткове рішення може бути подано скаргу.
5. Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.
256
1. Другим способом виправлення недоліків рішення суду першої інстанції самим судом, який постановив це рішення, є постановления додаткового рішення за правилами цієї статті.
2. Цивільний процесуальний закон вимагає, щоб рішення суду було повним. Повнота судового рішення припускає його всебічність, а це означає, що у рішенні: а) повинна бути дана відповідь про існування чи відсутність матеріального права; б) зазначено про належність його позивачу; в) визначено, чи існує юридичний обов'язок і чи покладений він на відповідача; г) наведена кількісна характеристика права і обов'язку; г) визначені порядок і строк реалізації права та виконання обов'язку. Якщо ці питання не розв'язані у судовому рішенні, то воно є неповним. Цей недолік може бути усунутий постановлениям додаткового рішення.
3. Додаткове рішення постановляється судом, який ухвалив основне рішення, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або за власної ініціативи. Заяву про його ухвалення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення (за ЦПК 1963 року, цей строк дорівнював десяти дням із дня постановления рішення). Підстави для постановления додаткового рішення встановлені коментованою статтею ЦПК:
а) якщо стосовно будь-якої позовної вимоги, з приводу якої сто
рони подавали докази і давали пояснення (і тут ігнорується значен
ня пояснень, як засобів доказування), не ухвалено рішення;
б) якщо суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної
суми грошових коштів, які підлягають стягненню, майно, яке під
лягає передачі, або дії, які треба виконати;
в) якщо суд не допустив негайного виконання рішення у випад
ках, встановлених статтею 367 ЦПК. Цей пункт не враховує того,
що у зазначеній статті передбачено два види негайного виконан
ня судових рішень: обов'язкове і факультативне. Уявляється, що
підстава для ухвалення додаткового рішення буде лише тоді, коли
суд не виконав обов'язок допустити судове рішення до негайного
виконання;
г) якщо судом не вирішене питання про судові витрати. Пункт
перший частини 1 даної статті є підставою для постановления до
даткового рішення, наприклад, тоді, коли розглядалися вимоги про
поновлення на роботі і стягнення винагороди за вимушений про
гул, по обох вимогах сторони давали пояснення, суд досліджував
усі необхідні докази, але у рішенні вказав тільки про поновлення
на роботі. Прикладом застосування пункту другого цієї частини
буде постановления додаткового рішення у разі, коли в рішенні за-
257
значено про стягнення винагороди за вимушений прогул, але не зазначено розмір стягуваної суми.
4. Питання про постановления додаткового рішення вирішується у судовому засіданні з викликом сторін. Додаткове рішення постановляється у вигляді окремого процесуального документа, що відповідає ст. 215 ЦПК. Якщо суд не знаходить підстав для його постановления, він постановляє відповідну ухвалу про відмову в постановлена додаткового рішення.
5. На додаткове рішення або ухвалу про відмову постановити його може бути подано скаргу. Якщо на рішення подано апеляційну скаргу та порушено питання про додаткове рішення, суд зобов'язаний спочатку постановити додаткове рішення, а потім надіслати справу для розгляду в апеляційну інстанцію (див. пункт 12 постанови № 11 Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 р. «Про судове рішення»).
|
- 3.1. Цивільний кодекс УСРР 1922 р.
статті були скасовані, а замість них введено ряд норм, що закріпляли право безстрокового користування земельними ділянками для зведення на них будівель на праві власності житлово-будівельного кооперативу. Застава майна не могла не бути обмеженою в зв'язку із звуженням кола об'єктів приватних прав. Тому іпотека не передбачалася. Існував також ряд обмежень щодо предмета застави (ст. 87). Поза
- § 1. Поняття і ознаки юридичної особи
додатковою відпові- » ! іьністю (ст.ст. 143, і 51, 154 ЦК). Крім того, щодо окремих видів юридичних осіб закон передбачає чкж'язконі правила щодо організації їхньої внутрішньої структури і порядку функціонування її органів управління. Наприклад, ст. 97 ЦК встановлює, що управління товариством ідійснюють його органи, якими є тагальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не
- § 6. Виникнення та припинення юридичних осіб
додатково регламентується Законом України від 15 травня 2003 р. "Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців". ' Див., наприклад: Цивільне право України. - Кн. 1. - К., 1997. - С. 117; Цивільне право України. Підручник: У 2-х кн. / За ред. О.В Дзери, Н.С. Кузнщо- вої. - К" 2002. - С. 114-115. Реєстрація об'єднань громадян провадиться залежно від їхнього статусу або
- § 7. Правові наслідки недійсності правочнну
додатковими негативними наслідками для винної сторони. Зокрема, якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні (сторонам) правочину або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (ст.ст. 22, 23 ЦК). Спеціальними нормами можуть бути встановлені особливі умови застосування вказаних више загальних наслідків або особливі правові
- 8.2. Правочини з дефектами волі
додаткові. Основним наслідком є двостороння реституція. Додатковими наслідками є те, що сторона, яка знала про стан фізичної особи у момент вчинення правочину, зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану у зв'язку із вчиненням такого правочину (ст. 23 ЦК). Стаття 229 визначає правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки. Помилка - не спотворене уявлення особи про
- 8.4. ІІравочини з дефектами змісту та порядку укладення
рішення у такій справі, зобов'язаний вказати, в чому конкретно проявлялалася спрямованість правочпну на порушення публічного порядку. Варто звернути увагу на зміну в підходах до вирішення питання про наслідки визнання такого правочину недійсним. Якщо ст. 49 ЦК 1963 р. передбачала стягнення отриманого за "антисоціальним" правочином у доход держави або односторонню реституцію для невинної
- § 1. Договір купівлі-продажу
статті ЦК, ціна не є істотною умовою договору купівлі- продажу у цивільно-правових договорах - якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена, виходячи з його умов, вона визначається, виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору. Проте вже згідно з ч. 2 ст. 189 ГК (див. також ч. З ст. 180 цього Кодексу) ціна є істотною
- § 6. Договір міни
додатково регулюються Законом "Про оподаткування прибутку підприємств", а також Законом України від 23 грудня 1998 р. "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" і прийнятою на виконання останнього постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р. № 756 "Про деякі питання регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі
- § 2. Особливості договору оренди державного та комунального майна
статті, сторонам договору оренди дозволяється встановити ставку оренди із визначенням грошового еквівалента в іноземній валюті. При цьому, виходячи з вимог ст. З Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" про те, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та
- § 5. Договір страхування
додатковою відповідальністю згідно з Законом "Про і осподарські товариства" з урахуванням особливостей, передбачених іаконодавством про страхування, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Наявність статусу фінансової установи у страховика обумовлений віднесенням Законом "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" послуг
|