Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Дзера. Цивільне право України. Книга 2, 2002 - перейти к содержанию учебника

§ 2. Сторони та зміст договору дарування


Сторонами у договорі дарування можуть бути як громадяни, так і юридичні особи, а в певних випадках - держава, Автономна Республіка Крим і територіальні громади (ст. 739 ЦК України). Укладення договорів дарування громадянами має здійснюватися з додержанням загальних правил цивільного законодавства про їх дієздатність. Крім того, сімейне та цивільне законодавство України встановлює додаткові гарантії захисту осіб, які перебувають під опікою або піклуванням. Так, опікун не має права без дозволу органів опіки і піклування укладати угоди, а піклувальник - давати згоду на їх здійснення, якщо вони виходять за межі побутових. Такими угодами, зокрема, є договори, що підлягають нотаріальному посвідченню і спеціальній реєстрації, відмова від належних підопічному майнових прав, поділ майна тощо.
Юридичні особи виступають сторонами у договорі дарування в межах своєї спеціальної дієздатності. При цьому законодавство не містить будь-яких обмежень щодо прийняття юридичними особами дару. Водночас безоплатне відчуження майна (у тому числі й за договором дарування) вони мають здійснювати відповідно до вимог їхніх статутів та законодавчих актів. У період існування командно-адміністративних методів управління економікою права юридичних осіб на безоплатне відчуження майна значно обмежувалися. Найбільшого поширення у цей час набули нагородження працівників за успіхи в роботі цінними подарунками, грошовими преміями, не передбаченими системою оплати праці.
Нове законодавство, як і те, що діяло раніше, не містить безпосередньої вказівки про право юридичної особи передавати майно за договором дарування. У ньому, як правило, застосовується термін "безоплатна передача майна". Так, відповідно до ст. 10 Закону України "Про підприємства в Україні" підприємству надається право, якщо інше не передбачено його статутом, вчиняти будь-які угоди щодо належного йому майна. При цьому безоплатна передача і надання підприємствами матеріальних цінностей громадянам здійснюються з дозволу власника або уповноваженого ним органу, крім випадків, передбачених законодавством України. Отже, юридичні особи також мають право дарувати майно іншим особам відповідно до їх установчих документів та закону.
7 липня 1992 р. до ч. З ст. 10 Закону України "Про підприємства в Україні"1 було внесено зміни щодо порядку відчуження державної власності. Відповідно до цих змін відчуження від держави засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за державним підприємством, здійснюється виключно на конкурентних засадах (через біржі, за конкурсом, на аукціонах) у порядку, визначеному Фондом державного майна України. Фактично це означає, що зазначене майно не може відчужуватися від держави за договором дарування або іншим безоплатним способом.
Крім того, Декретом Кабінету Міністрів України "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" від 26 грудня 1992 р. встановлено заборону на безоплатну передачу підприємствами, що перебувають у загальнодержавній власності, закріпленого за ними майна іншим підприємствам, організаціям та установам, а також громадянам і водночас припинено дію п. 6 ст. 10 Закону України "Про підприємства в Україні" у частині здійснення такими підприємствами безоплатної передачі майна громадянам2.
Тенденція в окремих законах до обмежень у праві юридичних осіб вчиняти правочини дарування закріплена і в ст. 739 ЦК України, за якою підприємницькі товариства можуть укладати договір дарування між собою, якщо це прямо передбачено установчим документом дарувальника, за винятком договору пожертви.
На відміну від ЦК УРСР, який безпосередньо не визначав об'єктів дарування, в новому ЦК України вміщена спеціальна ст. 737 щодо предмета договору дарування, за якою дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, нерухомі речі, а також майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.
Отже, предметом договору дарування може бути будь-яке майно, не вилучене з товарообороту і яке може бути у власності особи, якій воно дарується. При даруванні слід також додержуватися спеціальних правил, встановлених для набуття права власності громадянами на деякі види майна (наприклад, вогнепальна зброя).
На відміну від договору купівлі-продажу відчужувач майна (дарувальник) за договором дарування за чинним ЦК УРСР не зобов'язаний додержуватися усіх існуючих вимог до якості відчужуваного об'єкта. Безумовно, етичніше, коли дарувальник повідомить обдарованого про відомі йому недоліки дару, оскільки обдарований мав би можливість утриматися від його прийняття. Дарувальник
1 Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 38. - Ст. 562.
2 Там само. - 1993. - № 7. - Ст. 52.
не зобов'язаний виправляти недоліки прийнятого дару або зазнавати витрат, пов'язаних з виправленням їх, або обмінювати на якісну річ (навіть тоді, коли йому було відомо про існування недоліків дару). Вважаємо, що дарувальник має відповідати за шкоду, заподіяну обдарованому річчю з недоліками, відомими дарувальникові, але не відомими потерпілому. Отже, необхідно підтримати положення ст. 740 ЦК України, згідно з якими дарувальник зобов'язаний інформувати обдарованого про відомі йому недоліки речі або її особливі властивості, які можуть бути небезпечні для життя, здоров'я, майна як самого обдарованого, так і інших осіб. Якщо дарувальник не виконає цього обов'язку, він має відшкодувати шкоду, завдану майну, та шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю в результаті володіння чи користування дарунком.
Належність дарування до односторонніх договорів аж ніяк не позбавляє його ознак двосторонньої угоди, для укладення якої необхідно волевиявлення двох сторін - дарувальника та обдарованої особи. Це означає, що дарування вважається здійсненим (тобто договір укладеним) за наявності волевиявлення обдарованої особи, висловленого у будь-якій формі. Як правило, воно виявляється у відповідній поведінці, зумовленій тією чи іншою подією, обставинами (днем народження, весіллям, ювілеєм тощо). Безпосередня згода особи, якій дарується майно, вимагається за тими угодами, які потребують спеціального оформлення. Якщо дарунок не прийнято, договір дарування не вважається укладеним. При цьому не може бути ніяких правових підстав, щоб змусити особу прийняти дарунок, якщо вона на це не дала згоди раніше.
Порядок і правові наслідки прийняття дарунка врегульовано ст. 741 нового ЦК. За цією статтею з моменту прийняття дарунка у обдарованого виникає право власності. Дарувальник, який передає річ через організації транспорту, зв'язку тощо для вручення її обдарованому, має право відмовитися від договору до вручення дарунка обдарованому. Дарунок, направлений обдарованому без його попередньої згоди, є прийнятим, якщо він негайно не заявить про відмову від дарунка. До прийняття дарунка законодавець прирівнює також прийняття на нього документів про право власності, символів речі (ключів, макета тощо).
З укладенням договору дарування фактично припиняється юридичний зв'язок між сторонами. Обдарована особа, безперечно, має право добровільно прийняти на себе обов'язок належного ставлення до дарувальника. Проте такий обов'язок має суто морально-етичний характер і не породжує відповідних юридичних наслідків. Тому, за чинним законодавством, неуважне ставлення обдарованої особи до дарувальника, заподіяння останньому образ не можуть бути підставою для розірвання договору дарування.
На наш погляд, не може суперечити поняттю і призначенню договору дарування укладення таких угод, за якими б дарувальник зберігав певні права (наприклад, дарування жилого будинку із збереженням за дарувальником права користуватися певною частиною жилого приміщення, дарування автомашини із збереженням за дарувальником права періодично користуватися нею). Бажано, щоб угоди з такими умовами було передбачено у цивільному законодавстві. У зв'язку з цим занадто категоричним уявляється положення п. 2 ст. 736 ЦК України про те, що не є договором дарування той договір, у якому передбачається обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового чи немайнового характеру.
Договір дарування укладається у формі, визначеній загальними правилами цивільного законодавства про форму угод (статті 43, 44 та 46 ЦК УРСР). Це може бути усна або письмова форма. Відповідно до ч. 1 ст. 244 ЦК УРСР договір дарування на суму 500 крб., а при даруванні валютних цінностей - на суму понад 50 крб. має бути нотаріально посвідчений. У період ринкових реформ в Україні, в умовах регулярного коливання вартості грошової одиниці існування зазначеної норми втратило будь-яку доцільність і практичну значимість. По-перше, не відповідає реаліям сьогодення вимога про нотаріальне посвідчення договору дарування на суму понад 500 крб., оскільки, зокрема, в Україні введено нову грошову одиницю (гривню), змінилося співвідношення цін на товари. Фактично втратила свою чинність норма про нотаріальне посвідчення зазначених угод з валютними цінностями у зв'язку зі зміною політики валютного регулювання і прийняттям у цій сфері принципово нового законодавства, зокрема Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 10 лютого 1993 р. (з наступними змінами).
Оскільки не було внесено змін до чинного ЦК УРСР щодо вищезазначених сум дарунка, можуть виникати спори про відповідність того чи іншого договору дарування вимогам ЦК про форму угод. Нам здається, що такі спори можна вирішувати з урахуванням ст. З Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" від 21 листопада 1996 p., якою встановлено, що заощадження громадян, покладені до Ощадного банку СРСР у період до 2 січня 1992 p., відновлюються у співвідношенні 1 крб. заощаджень на 1,05 грн. за станом на 1 жовтня 1996 р.1.
Вимагають нотаріального посвідчення відповідно до ч. З ст. 244 ЦК УРСР (в редакції Закону України від 16 грудня 1993 р.) та ст. 227 ЦК УРСР договори дарування нерухомості, якщо хоч би однією із сторін є громадянин.
Новий ЦК України багато в чому по-новому визначив форму договору дарування (ст. 738). Так, цим Кодексом передбачено усну форму договору дарування предметів особистого користування; письмову форму - для дарування майнового права та дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому (у разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним), для дарування рухомих речей, які мають особливу цінність; письмову форму з нотаріальним посвідченням - для дарування нерухомої речі та валютних цінностей на суму, яка перевищує 50-кратний розмір неоподатковуваного мінімуму громадян. Не усі з перелічених законодавчих вимог щодо форми договорів дарування можна визнати вдалими. Так, на практиці, безумовно, виникатимуть труднощі при вирішенні питання про те, які рухомі речі мають особливу цінність, а які її не мають.
Правила цивільного законодавства про форму договорів дарування мають поширюватися і на ті угоди, що укладаються між подружжям, батьками і дітьми та між іншими близькими особами. Проте у юридичній літературі висловлювалися думки про необов'язковість застосування правил цивільного законодавства про форму угод, що укладаються між такими особами, зокрема між подружжям. Обґрунтовувалося це тим, що правила про нотаріальне посвідчення договору дарування на суму понад 500 крб., розраховані на регулювання відносин учасників цивільного обороту, не можна повною мірою застосувати до майнових відносин
Голос України. - 1994. - 6 січня.
подружжя, зумовлених їхніми особистими взаємовідносинами. З цим не можна погодитися, оскільки, як правило, договори дарування між громадянами зумовлені особистими зв'язками, особливо між подружжям, батьками і дітьми та іншими родичами. Важко припустити, що ця обставина не була відома законодавцеві, який не зробив ніяких винятків для таких осіб з правил про форму угод дарування.
Необов'язковість належного оформлення угод між подружжям чи іншими близькими особами позбавила б суд у багатьох випадках можливості встановити між ними реальну наявність договірних відносин. Це б давало можливість подружжю легко уникати відповідальності за особистими боргами або очікуваної конфіскації майна, оскільки дружина-боржник або один з подружжя, який вчинив злочин, завжди міг заявити, що належна йому частка у майні або його особисте майно вже раніше було подароване іншому з подружжя. Насправді таке майно продовжувало б перебувати у їхній спільній власності або роздільній власності дружини-боржника.
Отже, правила цивільного законодавства про форму угод дарування мають застосовуватися незалежно від характеру взаємовідносин їх суб'єктів.
При укладенні договорів дарування слід додержуватися спеціальних правил, встановлених для відчуження частки у спільному майні, об'єктів, використовуваних у підприємницькій діяльності тощо. Так, для укладення угод про відчуження спільного майна подружжя, що потребують обов'язкового нотаріального посвідчення, має бути письмова згода другого з подружжя.
Варто зазначити, що поняття "безоплатна передача майна" значно ширше за поняття "передача майна за договором дарування". Близькими за своїм змістом до дарування є відносини, що випливають з передачі майна у формі благодійництва, пожертв, нагородження преміями або цінними подарунками за певні заслуги чи у зв'язку з ювілеєм. Своєрідними формами дарування можна вважати внесення коштів батьками у кредитні установи на ім'я дітей, відмову одного з подружжя від частки у спільному майні на користь другого з них, відмову спадкоємця від спадщини на користь будь-кого з інших спадкоємців, держави або окремих юридичних осіб, а також нагородження державними та міжнародними преміями за заслуги громадян та організацій перед державою, народами світу.
Не можуть вважатися даруванням виплати премій працівникам у порядку існуючої системи оплати праці, виплати в порядку соціального захисту населення, приватизація громадянами державного майна на підставі приватизаційних сертифікатів тощо.
У будь-якому суспільстві є прошарки населення з невеликими доходами, а також окремі громадяни, соціальне не захищені з різних суб'єктивних і об'єктивних причин. Особливо скрутним стає матеріальне становище значної частини населення у перехідні періоди реформування економіки, що відбувається нині і в Україні. За цих умов певну матеріальну допомогу найбіднішим верствам населення, хворим та інвалідам можуть надати організовані форми благодійництва. Розвиткові системи благодійництва має сприяти Закон України "Про благодійництво та благодійні організації" від 16 вересня 1997 р.1, за яким благодійництвом визнається добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних
Урядовий кур'єр. Інф. додаток "Орієнтир". - 1997. - № 1.
осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги, специфічними формами якої є меценатство і спонсорство. Цей закон визначив організаційно-правові засади благодійництва та діяльності благодійних організацій.
За ст. 748 ЦК України пожертвою є дарування майна для досягнення її одержувачами певної наперед обумовленої мети. При цьому пожертвувач має право контролювати використання пожертви відповідно до обумовленої договором мети. Якщо ж така пожертва використовується не за призначенням, пожертвувач або його правонаступники мають право вимагати розірвання договору про пожертву (ст. 749 ЦК України).
Новими для цивільного права є норми ст. 746 ЦК України, які встановлюють спеціальні підстави розірвання договорів дарування. Так, на вимогу дарувальника (а у разі вчинення обдарованим вбивства дарувальника - на вимогу спадкоємців) договір дарування нерухомості чи іншого особливо цінного майна може бути розірваний, якщо: а) обдарований умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей; б) обдарований створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику майнову цінність; в) внаслідок недбалого ставлення обдарованого до речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність, їй загрожує знищення або істотне пошкодження. У разі розірвання договору обдарований повинен повернути дарунок у натурі. При цьому розірвання договору можливе лише за наявності дарунка в натурі. До таких вимог встановлено позовну давність в один рік (ст. 747 ЦК України).
Новим ЦК України врегульовано також відносини дарування з обов'язком передати дарунок в майбутньому (ст. 742), з обов'язком обдарованого на користь третьої особи.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 2. Сторони та зміст договору дарування"
  1. § 2. Речі як об'єкти цивільних прав (правовідносин). Речі приватного права. Види речей приватного права
    сторони договору визначають предмет родовими ознаками, то вони, як правило, не надають значення тому, які конкретно речі з однотипних будуть передаватися при виконанні зобов'язання. Правове значення вказаного поділу полягає в тому, то об'єктом одних цивільних правовідносин можуть бути тільки індиві- іуально-визначені речі (наприклад, в договорі майнового найму), а об'єктом інших - тільки речі,
  2. § 3. Форми правочинів
    сторонами у момент їх вчинення. Характерною рисою таких правочинів є збіг у часі 2 стадій їх розвитку - виникнення і припинення шляхом виконання. Зазвичай у такій формі укладаються правочини на невелику суму або такі, з приводу яких рідко виникають спори. Зокрема, до них належать: 1) правочини фізичних осіб між собою на суму, що не перевищує 20-кратний розмір неоподатковуваного мінімуму
  3. § 3. Категорія господарського (підприємницького) договору
    сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько- господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (уповноважена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Слід зазначити,
  4. § 4. Зміст (умови) договору
    сторони в договорі можуть відступити від положень закону і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Наприклад, ст. 668 ЦК встановлює, що ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом. Це положення закону є диспозитивним, оскільки передбачає можливість визначення сторонами
  5. § 3. Класифікація господарських договорів
    сторонні (поставка продукції, купівля-продаж); багатосторонні договори (договір лізингу, перевезення вантажу). Залежно від розподілу прав і обов'язків: односторонньо-зобов'язуючі (тільки одна сторона зобов'язана вчинити певні дії на користь іншої, а остання має лише права - договір позики); двосторонньо - зобов'язуючі (обидві сторони пов'язані взаємними правами та обов'язками - договір
  6. Що розуміють під терміном "правочин"? Які загальні вимоги, додержання яких необхідне для його чинності?
    сторонніми (договорами). Одностороннім визнається правочин, для виникнення «кого досить дії однієї сторони. Наприклад, заповіт, акт прийняття спадщини і т. ін. Односторонній правочин може утворювати обов'язки лише для особи, що його вчинила. До правочинів, які виникли з односторонніх правочинів, застосовують загальні правила про зобов'язання та договори, якщо це не суперечить вимогам закону.
  7. Що означає здійснення цивільних прав?
    сторонній особі з зазначенням ціни та інших умов, на яких продає її. Якщо решта учасників спільної часткової власності відмовиться від здійснення права привілейованої купівлі, продавець вправі продати свою частку будь-якій особі. Вибір способу здійснення суб'єктивного права залежить також від мети, яку ставить уповноважена особа. Наприклад, якщо ця особа хоче передати своє майно безоплатно, то
  8. Який зміст суб'єктивних прав на винаходи, корисні моделі та промислові зразки?
    сторонами і зареєстровано в Держпатенті України. Проте права, що надаються патентом його власнику, у визначених законодавством випадках можуть бути примусово відчужені. Так, керуючись суспільними інтересами та інтересами національної безпеки, Кабінет Міністрів України має право дозволити використання винаходу, корисної моделі та промислового зразка без згоди власника патенту, але з виплатою йому
  9. Що таке зобов'язання? Які підстави його виникнення?
    сторони в зобов'язанні; виконання зобов'язання; забезпечення виконання зобов'язання; припинення зобов'язання; відповідальність за порушення зобов'язання. Особлива частина врегульовує конкретні види зобов'язань. Як і будь-яке цивільне правовідношення, зобов'язання включає такі елементи: суб'єкти, об'єкти, зміст. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити
  10. Що таке цивільно-правовий договір? Який його зміст?
    сторонами. Оскільки договір є різновидом правочину, то класифікувати договори можна за тими ж критеріями, що й правочини (односторонні, двосторонні і багатосторонні, консенсуальні й реальні, сплатні й безплатні, абстрактні й казуальні тощо). Систему цивільно-правових договорів за юридичною та економічною ознаками можна побудувати на тих же засадах, що й систему зобов'язань, які виникають із